Становлення і розвиток біоетики як науки
Наука про життя взагалі – це біологія (грец. Bios – життя і logos – вчення). Вона грунтується на даних таких наук, як ботаніка, зоологія, медична антропологія, фізіологія, психологія і т. д. В останні десятиліття нової наукової дисципліною про життя стала мікробіологія, що використовує багату емпіричну базу для пояснення спадковості. Взаємовідносини живих істот з середовищем досліджують екологи. А життєдіяльність організму від його зародження, розвитку і до смерті становить предмет історії розвитку. Проблемами життя займаються також всі гуманітарні науки. Їх цікавить суть і сенс людського життя. Наукою про розумного життя людей давно називають філософію. А тепер з’явилася наукова дисципліна про самоцінність життя – біоетика. Її головне завдання – осмислювати життя як таку в сучасних умовах прискореного науково-технічного розвитку, упереджувати всі можливі негативні наслідки від необережного або некомпетентного впливу на життєві процеси.
Німецько-французький мислитель, лікар, теолог, культуролог, лауреат Нобелівської премії миру (1952) А. Швейцер (1875-1965) писав і говорив про життя взагалі як про загальну цінності. Людське життя він розглядав як найвищу цінність і трактував суспільний прогрес як духовне явище. Ідея Швейцера – “благоговіння перед життям”. Воно бачилася йому як світогляд, в якому поряд співіснують миро-і життєствердження, мораль і моральність, – цілком засновані на гуманізмі. Благоговіння перед життям означає в його вченні прагнення до любові життя, яка сама по собі хоче жити. Життєствердження – це є певний духовний акт, в якому людина перестає жити бездумно і присвячує себе свого життя з благоговінням, щоб підняти її до вищої або істинної цінності. Добро, згідно мислителю, це і є благоговіння перед життям або сприяння їй в підвищенні, розвитку до найвищої цінності – самоцінності.
Вже на ранніх етапах становлення науки та медицини філософами ставилося питання про самоцінність життя взагалі і особливо людської. У наш час намітився прогрес в осмисленні життя, її збереженні і якісному перетворенні. У науці та медицині виникли тенденції, що далеко виходять за межі чисто етичних відносин лікаря до пацієнта. Російські мислителі, особливо медики, як у минулому, так і в наші дні трактували і трактують життя людини як самоцінність або як самодостатню цінність. “Етика життя кидала виклик смерті як впаданню в хаос. Боротьба зі смертю, – пише лікар і філософ медицини Ю. Л. Шевченка, – один з постулатів етики життя, з яким пов’язано ціннісне ставлення до життя і до біосфери, вираження в благоговіння перед життям, в любові до життя, в тому числі і в релігійному прийнятті життя як благодать “(Філософія медицини. М., 2004 . С. 313).
В умовах сучасного розвитку цивілізації особливо актуальними в науці взагалі та біомедичної зокрема стають проблеми моралі і моральності. При будь-якому їхньому розумінні вони нерозривно пов’язані з науковим пізнанням і справедливістю. Сократу приписують слова: “Усяке знання, відділене від справедливості чи інших чеснот, представляється плутощами, а не мудрістю”. Тому в науковому пізнанні взагалі, але особливо в науково-медичному дослідженні людини встала ключове завдання філософського осмислення діалектичного взаємозв’язку дослідження та інтелектуального розвитку учених з їх моральними якостями, закріпленими в певній системі морального характеру їх особистої життєдіяльності. В даний час серед учених, фахівців-медиків і навіть широких верств суспільства відзначається підвищений інтерес до проблем проведення біомедичних досліджень у тваринному світі.
Сьогодні морально-етична парадигма збагатилася принципово новим філософським концептом – біоетикою. Біоетика – це якісно нова гуманна і гуманітарна морально-етична наука, що досліджує сферу збереження і оновлення життя і нових форм взаємозв’язку лікарів і пацієнтів при лікуванні ряду неоднозначних захворювань. У медико-клінічній практиці вона склалася в 60-х роках минулого століття. Термін “біоетика” вперше був вжитий американським вченим-біологом і лікарем-онкологом Ван Ренселером Поттером (1911-2001) в 1969 році. Він пропонував нову морально-етичну дисципліну – біоетику в старому дусі етичного натуралізму – як наукову концепцію, яка ставить завданням вироблення нових моральних і правових вимог при проведенні досліджень, пов’язаних з ризиком для життя взагалі, тобто живої природи.
Вчений і філософ науки закликав об’єднати зусилля представників природознавства і гуманітарних дисциплін для того, щоб забезпечити гідні умови життя людей. За Поттеру, “наука виживання повинна бути не просто наукою, а мудрістю (філософією), яка об’єднала б два найбільш важливих і вкрай необхідних елементи – біологічне знання і загальнолюдські цінності”. Правда, через деякий час зміст терміну “біоетика” істотно змінився. На перше місце висунулися, насамперед, завдання міждисциплінарних досліджень: антропологічних, соціально-культурного, моральних і правових проблем. Біоетика стала привертати пильну увагу політиків, філософів, учених, медиків, юристів, релігійних діячів і т. д.
Біоетика сьогодні орієнтує вчених і медиків на підвищення моральної і правової відповідальності при будь-якому науковому дослідженні, так чи інакше пов’язаний із впливом на світ життя. В. Поттер переконував, що застосування принципів біоетики в практиці дослідження (але особливо в перетворенні природних об’єктів природи) не повинно обмежуватися сферою тільки живої природи. Біоетика має стати міждисциплінарним полем досліджень всієї людської життєдіяльності, об’єднуючи філософські проблеми з питаннями права, соціології, антропології, культурології, психології, релігії і т. д. Принципи біоетики стали центральними в науково-медичній сфері. Тут вони стали її різновидом у вигляді біомедичної етики як філософського осмислення актуальних проблем охорони здоров’я (науково-медичного дослідження, біомедичних технологій, практичної медичної допомоги і т. д.).
Основна відмінність біоетики від традиційної медичної етики, деонтології – в тому, що остання носить суто корпоративний характер. Вона розглядає лікаря в якості єдиного морального суб’єкта, що впливає на пацієнта, який в принципі пасивний. Адже пацієнт (лат. Patiens – страждає) традиційно в медицині розглядається як абсолютно залежний від лікаря людина і тому змушений завжди бути пасивним. Біоетика ж виходить із принципу особистісної активності пацієнта, який, будучи суб’єктом моралі, вступає в складні діалогічні відносини з іншими суб’єктами – лікарями та вченими. У центрі біоетичного свідомості виявляється ідея автономії людини, її невідчужуване право самостійно приймати найбільш важливі рішення, що стосуються його власного життя та здоров’я.
Сучасна етична доктрина складається з чотирьох основних моделей:
– етика Гіппократа; – етика Парацельса; – деонтологія; – біоетика.
Про етичні моделях Гіппократа, Парацельса, деонтології вже багато сказано. А у біоетики є поки не усвідомлені специфічні сюжети. Одним з таких сюжетів є конфлікти (лат. Conflictus – зіткнення), породжувані науково-технічним прогресом, тобто появою сучасних технічних засобів і біотехнологій. Ці конфлікти відображають гострі суперечності, що виникли між досягненнями природничих наук у сфері життя і зростаючої залежністю людини від техніки та біотехнології. Тому біоетика звернена до людських вимірів науки і, звичайно, медичної та фармацевтичної діяльності вчених і медиків.
Багато в чому завдяки впливу біоетики відбулися помітні зміни в зміцненні здоров’я людей. Переможені захворювання, що породжували масові епідемії (чума, натуральна віспа). В результаті розробки наукових терапевтичних методів лікування значно збільшилася тривалість життя людей. Знайдені ефективні способи лікування ряду хвороб, що вважалися раніше невиліковними. Але, на жаль, людство вражають і нові хвороби, навіть більш жорстокі і витончені, мимикрирующие, які прагнуть “обдурити” імунну систему. А з ХХ століття рівень захворюваності став рости просто в геометричній прогресії. Науково встановлено, що головною причиною цього зростання став стрес. Безсумнівно, сучасний науковий прогрес в біомедицині та фармації повинен сполучатися з духовним самовдосконаленням людей.
І якщо філософи і вчені, лікарі та фармацевти, пізнають і осмислюють проблеми сучасного життя людей за допомогою принципів біоетики, що не будуть постійно нагадувати вченим-дослідникам, політикам, усім тим, хто має якесь відношення до людей, про їх особистої відповідальності за все ними скоєне, про сучасні морально-етичних принципах і правових нормах у їх діяльності – людство може дуже швидко деградувати. Впровадження у свідомість усіх вчених і медиків принципів біоетики повинно привести в підсумку до революції в їх мисленні. Не підлягає сумніву, що медицина покликана надавати гуманітарну вплив на долю людства. Адже смисловим стрижнем біоетики стало вчення про збереження життя як найвищої культурної цінності. Її принципи треба поширити на всю біосферу як домінанту збереження і поліпшення всієї живої природи на Землі.
Але, перш ніж філософськи осмислити необхідність дбайливого ставлення до життя, треба дати їй більш-менш наукове визначення. Наукові дослідження живих об’єктів показали, що в живих організмах діють в принципі ті ж самі фізичні закони, що і в неживій природі. Але, незважаючи на численні і при цьому суперечливі судження, в наш час вважається, що головним моментом, що визначає суть живої природи, є здатність до самовідтворення і самоврядуванню, за допомогою яких життя тільки й самозберігається в зміні низки поколінь. Ще в 30-ті роки ХХ століття В. І. Вернадський висловив думку, що життя є початкове властивість біосфери в цілому. Таким чином, галузі пізнання та збереження життя як в біології, так і у філософії об’єктивно з’єдналися в розумінні глобального завдання людства – зробити все, щоб зберегти природний генофонд земного життя. Ось цієї ключової завданню і служить тепер нова комплексна наука – біоетика, яка не є корпоративною етикою.
Питання про зміст цієї нової етичної дисципліни виник у зв’язку з осмисленням наслідків наукових досягнень, які викликали недовіру громадськості до вчених, які проводять ризиковані експерименти (поки на тварин). Поява біоетики пов’язують з новітніми біомедичними експериментами. Так, в 1996 році в Англії клонували овечку на ім’я Доллі. У 2000 році клонували вже п’ять поросят. А сьогодні багато видів тварин вдало клоновані і живуть своїм “природною” життям. Ще більш зухвалий науковий експеримент провели вчені Гавайського університету (США) зі спермою мишей, яка, будучи охолодженою до безживного стану, знову реконструювалася і використовувалася для запліднення жіночих особин. Дослідження показало, що структури ДНК в статевих клітинах стійкі до зовнішніх впливів. Відкривається перспектива зберігання насіння лабораторних сільськогосподарських тварин, а може бути і людини.
У 1997 р Всесвітня організація охорони здоров’я прийняла рішення про заборону клонування організму людини. Багато генетики вважають клонування людини неприйнятним як з моральної, так і з наукової точки зору, як “селекцію людей з особливо цінними геномами”. Це носить скоріше гіпотетичний і спекулятивний характер, ніж науково-практичний. Виходячи з гуманітарних цілей, біоетика вимагає берегти життя взагалі і особливо бути акуратним при впливі на людський організм і психіку. Лікарям необхідно пам’ятати слова І. П. Павлова (1849-1936), що “людина – неповторне унікальне одухотворене істота, призначене за своєю природою і сутністю до творчої творчої діяльності, гідної віри, надії, любові”. Впливаючи на морально-етичні погляди лікарів, необхідно більше уваги приділяти розвитку у них професійних та філософсько-моральних особистих якостей.
Звідси випливає висновок: 1) зміст біоетики має випливати з досягнень всіх природничих наук і насамперед біомедицини; 2) біоетика не повинна суперечити здоровому глузду, коли він спирається на великий емпіричний матеріал практичної медицини. Ці вимоги до біоетики служать цілям формування у всіх вчених, лікарів, фармацевтів, та й у всіх фахівців самого поважного ставлення до життя. В рамках спільних традицій і тенденцій розвитку культури кожна епоха висувала вченим і медикам все нові і нові вимоги до їх моралі повинності, які виражалися в ідеалах, принципах гуманізму. Тому філософське осмислення гуманних мотивів дослідження життя в сучасному природознавстві, в нових наукових теоріях біомедицини привели до розуміння необхідності формування науки біоетики, яка лежить на стику філософії, етики, соціології, юриспруденції, біології та медицини.
Біоетика стає моральною доктриною в науці і в медицині. Вона повинна стати деміургом морального здоров’я суспільства, оскільки завдання самозбереження життя в її природному стані дає надію на утвердження прав людини на вільне, самостійне визначення своєї творчої життєдіяльності. Біоетика привертає увагу всіх вчених і медиків до усвідомлення сенсу феномена смерті як невід’ємної сторони розвитку світу. Це тема не нова: про смерть написано не менше, аніж про життя. Поряд з біологією вже сто років існує танатологія – наука про смерть. З середини ХХ століття в західній Європі захопилися вивченням смерті шляхом експериментів над собою. Саме вони дозволяють судити про те, що кордон між життям і смертю дуже відносна. А оскільки людина, на відміну від тварин, усвідомлює невідворотність своєї смерті, вона виступає для нього конституційним фактором його філософії життя.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)