Home ⇒ 👍Підручники ⇒ Р. Гамада. Багаристан Джамі та деякі завваги до Rawze-ye Ŝaŝom – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

Р. Гамада. Багаристан Джамі та деякі завваги до Rawze-ye Ŝaŝom – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

Нуреддін Абдуррахман ібн Нізамеддін Ахмад ібн Шамседдін Мохаммед народився 8 ша’бана 1414 / 7 листопада 817 р. в містечку Джам поблизу Нішапура, а не в Гераті (куди переїхав з батьками ще малою дитиною)1. На цю деталь вказує укладач IV тому вибраних праць члена-кореспондента АН СРСР Є. Е. Бертельса Е. Р. Рустамов, звертаючись до Xamsat ulmotahayyirin (“П’ятериця збентежених”, тобто “П’ять планет”, 1492) Апішера Навої (1441-1501) – великого сучасника й щирого приятеля Джамі – де наведені рядки з кит’а Абдуррахмана Джамі: mawlud-am Jam [Бертельс 1965, 4, 210]. Існує біографія Джамі, написана одразу після його смерті на замовлення Навої Абд аль-Васі’ Нізамі Maqamat-e Mawlewi Jami – (“Життєпис Мауляві Джамі”), і рукопис її, що знаходиться в Інституті по вивченню східних рукописів АН Узбекистану, схарактеризований Є. Е. Бертельсом як “унікальний” [Бертельс 1965, 4, 209], а також Takmela bar nafaxat ul-uns-eMawlewi Jami (“Доповнення до “Подувів дружби” Мауляві Джамі”) Абдальгафура Парі, на які переважно й спиралися дослідники його творчості [Афсахзод 1988, 9], та багато інших біографій і тазкіре цих середньовічних літературних антологій, де поряд із цінними повідомленнями сусідять частогусто легенди й літературні анекдоти. Зрештою, історію вивчення життя й творчості Джамі грунтовно виклав А. Афсахзод [Афсахзод 1988, 6-20].

Відбувши в Гераті початки наук, слухаючи уроки у найкращих учених (відомого арабіста мауляни Джунайда Усулі, мауляни Ходжі Ала ед-Діна Апі Самарканді), Джамі обирає собі духовним наставником шейха суфійського ордену накшбандія Саад ед-Діна Кашгарі, а згодом стає придворним поетом (Є. Е. Бертельс твердить, що погодитися з таким визначенням статусу поета навряд чи можна [Бертельс 1965, 218]2) султана Хусейна Байкари (правив у 1469-1506 рр.), який “завжди прихильно ставився до дервішів і був палким любителем поезії”. Коли султан Хусейн сів на престол слава про поета, зарівно як і про відомого вченого-енциклопедиста XVI ст., давно вже розійшлася мусульманським Сходом. Джамі – “епілог класицизму, а також дуже характерне втілення своєї епохи” [Dejiny… 1963, 242]. “Творчість Джамі перш за все вражає розмаїттям жанрів. Він залишив нам три ліричні дивани, сім великих епічних поем, художню прозу, роботи історичного характеру, роботи з історії літератури, статті з філософії суфізму. Історики перської літератури (Г. Ете, Е. Дж. Браун) назвали Джамі останнім класиком, що він мовби підсумовує увесь попередній літературний розвиток” [Бертельс 1965, 126]3.

В оцінці творів Джамі щодо кількості та їх автентичності думки вчених розходилися [Афсахзод 1988, 23-30; Бертельс 1965, 238-240], і причиною тому – багатюща творча спадщина Джамі як поета й ученого, а ще величезна кількість самих рукописів, написаних за життя поета й дещо пізніше, на початку XVI століття. “Документальні джерела свідчать про те, що Джамі в останні роки життя особисто підготував повне зібрання своїх творів – куллійат” [Афсахзод 1988, 26]. Один із таких списків (“чудовий куллійат ташкентської бібліотеки” [Бертельс 1965, 239]), виконаний Мохаммедом ібн Хасаншахом аль-Катибом аль-Гараві 908/1502 року (тобто через десять років по смерті Джамі), включає 38 його творів (інвентарний номер 1331 у Зібранні східних рукописів АН Узбекистану). Другий список куллійата Джамі, зроблений у 931-936/1525-1530 роках, знаходиться в Санкт-Петербурзькій публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (шифр за каталогом Дорна 422) [Персидские… 1989, II, 100-104]; він також мав містити ті самі 38 творів, які значаться в списку 1331, однак з невідомих причин (“неохайність переписувача”) частина творів не увійшла до цього списку.

Не зупиняючись докладніше на наукових працях Джамі, згадаємо побіжно його художні твори: три ліричні дивани Fatehat as-sabab (“Початок юних літ”), Wasetat al-‘eqd (“Середня перлина намиста”, “Середліття”) та Xatemat al-hayat (“Завершення життя”); поема Selselat az-zahab у трьох зошитах (“Золотий ланцюг [спадкоємності]”), присвячена проблемам суфізму та його філософії. По завершенню “Золотого ланцюга” всі поеми, написані доти, Джамі зібрав під загальною назвою Haft awrang (“Сім престолів”, себто “Сузір’я Великої Ведмедиці”). Сюди ввійшли сім поем: Salamun-u Absal (“Саламан і Абсаль”), Tohfat al-ahrar (“Дарунок благородним” чи “Дарунок благородних”)4, Sobhat ul-abrar (“Чотки праведників”), Yusef wa Zalixa (“Юсуф і Зулейха”), Leyliwa Majnun (“Лейлі і Маджнун”), Xerad-naine-ye Sekandari (“Книга мудрості Іскандерової”). Із художньої прози Джамі залишив “Багаристан” (“Весняний сад”); відомі також Cehel hadis (“Сорок хадісів”, себто сорок переказів, приписуваних пророкові, знані ще під назвою Arba’ln hadis – “Сорок хадісів”), писані арабською мовою. Цікаво, що арабський текст кожного хадіса супроводить віршований переклад на фарсі; цей же ж прийом перекладу власного вірша на фарсі використовує Джамі в “Багаристані” (про що мова нижче). Завершує огляд Resale-ye monsa’at (“Послання про листи”), відоме ще під назвою Monsa’at, Maktubat (“Листи”)5.

“Багаристан” (“Весняний сад”) посідає особливе місце у творчості поета; робота над ним була завершена, як каже сам Джамі у приведеній наприкінці твору хронограмі, 892/1486-7 року (bawaqti sod axer ke tarix hejrat sawad nehsad ar6 hest bar wey fazaye… “в той час добіг кінця, коли дата гіджри ставала дев’ятсот, якщо вісім до того додати”); куллійат №1331, арк. 4316, № 9780 (1, арк. 84а). Ця книга була написана для його рідного сина Зійяеддіна Юсуфа, якого любив усією душею, про що й каже у передмові, коти тому виповнилось десять років (трійко дітей померли немовлятами, найстарший із них прожив лише один рік); народила йому Юсуфа дочка чи онука шейха-наставника Саадеддіна Кашгарі.

Написаний “Багаристан” як наслідування знаменитого Тулістану” Мусліхеддіна Сааді Шіразі (1284-1292), про що і сповіщається в передмові, однак це не сліпе копіювання геніального попередника, між “Гулістаном” і “Багаристаном” існує ряд істотних відмінностей, на окремі з яких вказав А. Афсахзод [Афсахзод 1988, 66-67; Джами 1987].

“Весняний сад” складають вступна частина, вісім розділів, кожен з яких називається равзе (райський сад, рай-сад, raiska zahrada). У першому саду йдеться про життя знаменитих шейхів і мудреців, “що за характером примикає до робіт Джамі по біографії шейхів”;у другому саду – висловлювання великих людей, мудреців; третій розділ присвячений життю падишахів, а ще темі справедливості; четвертий розділ розповідає про щедрість і людське благородство – ці якості чи не найбільше цінує Джамі; п’ятий розділ присвячений коханню й щирій дружбі; шосту главу складають короткі оповідання сатиричного плану, жарти й анекдоти; у сьомій главі – роздуми поета про поезію, розглядаються прийоми віршування, дана характеристика творчості 39 перськомовних поетів X-XV ст., зокрема славетних Рудакі, Фірдоусі, Сааді, Гафіза та ін., – це своєрідна хрестоматія перської літератури; у восьмому розділі вміщені оповідки “тваринного” циклу, байки тощо.

В основу перекладу шостого “райського саду” покладено найстаріший, прижиттєвий рукопис “Багаристану” тимуридської епохи, що зберігається у Відділі рукописів АН Узбекістану, кат. № 9780/1 [Собрание… 1963, VI, 354355], а також рукопис “Багаристану” уже згадуваного куллійату, кат. № 1331 [Собрание… 1954, II, 409-415].

Рукопис кат. № 9780/1 написаний насталіком, каліграф Камаледдін Махмуд ібн Джалаледдін Джуракані; дата переписування – 895/1489-1490 р. (арк. 84а). В рукописі істотні дефекти, зауважені при його описі [Собрание… 1963, VI, 354-355], а саме: поля багатьох аркушів реставровані, у верхній частині аркушів коричневі плями, “очевидно, від води”. Перший аркуш писаний пізніше, “посереднім насталіком”, і при переході на зворот текст на арк. 16 частково повторює текст наступної сторінки7. На аркуші 16 помилка (alehe) не виправлена, лише неохайно закреслена. У рукописі багато пізніших вставок, написаних, очевидно, іншим почерком; є вставки і в шостому “саду”. Рукопис містить 84 арк. (16 – 84а), 11 х 21,5.

Рукопис кат. №1331, “надзвичайно цінний” [А. Афсахзод], включає, як уже згадувалося, 38 творів поета, писаний “хорошим насхом” і сульсом (сульсом в основному виконані заголовки) “рукою немічного раба, що потребує ласки Аллаха” Мохаммада ібн Хасаншаха аль-Катиба аль-Гараві, лератського каліграфа, 908/1502-1503 року (арк. 619 631 арк., 28 х39). “Багаристан” знаходиться на арк. 407а-431б і взятий у подвійні золоті рамки; на полях тексти двох інших творів Джамі; закінчення поеми Leyli wa Majnun на арк. 417а (початок на арк. 341а), що передує поемі Xerad-name-ye Sekandari чи ж Іскандарі (арк. 4176).

Як відомо, рукописів “Багаристана” існує дуже багато, та, на відміну од поетичних творів, де зіпсувати риму чи збитися з розміру доволі складно, прозовий текст “Весняного саду” більш-менш рясніє спотвореннями. “Порівнюючи рукописи “Багаристана” різних часів… можна переконатися в тому, що їх розходження такі великі, що часом од варіанта письменника зостається лише загальний зміст оповідань, а іноді й він спотворюється. Навіть рукописи, близькі за часом до життя автора, відчутно різняться один від одного. В деяких рукописах (наприклад, у списку Куллійата 1331 із Зібрання східних рукописів АН Узбекистану досить часті випадки нехтування римою в прозовому тексті, що помітно спрощує текст” [Афсахзод 1988, 71]. (Нещодавно в Москві вийшло друге видання критичного тексту “Багаристана”, підготовленого на основі п’яти рукописів кінця XV – початку XVI ст.; з-поміж них і згадувані кат. № 9780/1 та кат. № 1331.) Крім того, в рукописі кат. № 1331 відсутні цілі фрагменти (немає, зокрема, оповідань “Баглюль та безумці Басри”, “Бедуїн, що загубив верблюда й пообіцяв віддати за віднайденого два”), часті пропуски слів і зворотів (‘amr-u leys yaki az laskaryan-e xud-ra did bar aspi lagar nesaste (арк. 4206); nabina’I dar sab-e tarik ceragi dar dast… (420a) тощо); низка оповідань подана під назвою hekayat, а не motayeba, як це у рукописі кат. № 9780/1. Також помітний цілий ряд розходжень, що мають характер дописок:…agar wey-ra mixast man baradar-e tu mibud-am (арк. 422a) (в рукописі кат. №9780/1… agar wey-ra mixast man tu mibud-am); da’wa mikard ke xuda-ye ta’ala farzandan wa farzandan-e farzandan-e tu-ra… (кат. №1331, арк. 420a, кат. № 9780/1, арк. 436). В оповіданні “Претендент на звання нащадка пророка” допущена помилка переписувачем: moda’eye xud-ra ba surat-e ‘alaweyan araste bud (421a), а відоме оповідання “Моавія та Акиль син Абу-Таліба” з вини Мохаммеда ібн Хасаншаха аль-Катиба аль-Гараві починається доволі незвично: mo’aweyewa’aqil ben abi taleb ba-hasem (замість ba-ham) nesaste budand (421a); тут, очевидно, йдеться про Гішама, халіфа з династії Омейядів, що правив у Дамаску в 724-743 рр. [Босворт 1971, 29). Акиль сини Абу – Таліба, як відомо, помер 670 року, а Моавія І ібн Абу-Суфйан правив у Дамаску у 661-680 роках (щоправда, у класичній арабській та перській літературі часове зміщення – явище досить часте).

У рукописі кат. № 9780/1 (у реставрованих аркушах – 546 та арк. 55а) в оповіданні “Фараздак і державець Басри” відсутній вірш, писаний арабською мовою, відомого арабського поета ал-Фараздака (641-732); він включений у критичний текст А. Афсахзода з відповідним зауваженням [Джами 1987, 116]. Очевидно, це назіра – досить поширений прийом поетичного змагання чи наслідування віршів іншого поета (де, як правило, має витримуватися розмір віршування, рима тощо), або ж просто Джамі вільно інтерпретує на фарсі кит’а, подавши її у формі рубаї. На користь останнього свідчить і те, що при переході від арабського вірша до перського ужито miguyad, яке ще можна перекласти як “себто він (Фараздак. – Г. Р.) каже” (“варіація Джамі на тему наведених ним віршів Фараздака” – М. Занд).

Принагідне зауважимо, що “повний французький переклад” (Є. Е. Бертельс) “Багаристана” А. Массе, “повний і добросовісний” (К. Чайкін) загалом має істотні лакуни: відсутні, зокрема, оповідання “Старий і молода невільниця”, немає в оповіданні “Фараздак і державець Басри” арабського вірша тощо.

З-поміж інших творів Джамі “Весняний сад” виходив літографічним способом чи не найчастіше, та “жодна публікація не відповідає вимогам сучасної текстології, бо досить часто рукописи, взяті за основу видання, невідомі, як неясний і критерій добору тексту видавцем [Афсахзод 1988, 71]. Порівнюючи текст “Багаристана” із однією з таких літографій, виданої в індійському місті Лакхнау 1317/1898 року [Baharistan 1317 (р)], можна завважити “редакторську” роботу переписувачів рукопису, з якого зроблено це видання. Приміром, такий фрагмент із оповідання “Гарун ар-Рашід, Асма’і та араб-степовик”.

“От якось одного дня Гарун на полювання подався, і Асма’і з ним був. Побачили вони, що якийсь араб у той час проходив степом. Гарун мовив до Асма’і: “Приведи його до мене”. Асма’і підійшов до нього та сказав: “Повелитель правовірних тебе кличе, вдовольни прохання”. Сказав він: “Він є повелителем правовірних?”. Асма’і сказав: “Так”. Сказав араб: “Я йому не вірю”. Вилаяв його Асма’і та сказав: “О сину розпусниці! Чому ти так говориш?” Араб, увійшовши у гнів, схопив Асма’і за ковнір та тряс ним на всі боки і обсипав його лайкою, а Гарун дівився та сміявся. Після того він підійшов до Гаруна й сказав: “О повелителю правовірних – як уважає цей чоловік – вимагай у нього справедливості, бо він мене облаяв”. Сказав Гарун: “Дай йому два диргеми”. Араб сказав: “Аллаху преславний! Мене облаяно, два диргеми іще йому треба дати?” (с. 63).

Наслідуючи “Гулістан” Сааді – писаний саджем, оцим “голубиним туркотінням” – неперевершений взірець римованої прози, Джамі й собі вдається до цього випробуваного прийому. Мовлячи про садж, як правило, згадують аль-Гамадані (969-1007), відомого ще як Баді аз-Заман (“Диво часу”), основоположника макам, та Абу Мохаммеда аль-Касима ібн Апі аль-Харірі (1054-1122), відомого й як аль-Басрі, що успішно розвинули традиції перших арабських мусульманських поетів. У цьому ряду серед перської літератури стоять “Каліла й Димна” (обробка індійської “Панчатантри”), “прикрашений” переклад на фарсі з арабської версії ібн-Мукаффі та “Макамат” Хаміді (бл. 1156 р.). Джамі лише демонструє вміння писати римованою прозою, не обтяжуючи текст зайвими конструкціями; немов задаючи тон подальшій розповіді, він плавно переходить від саджу до “буденної” прози: ruri dar fasi-e baharan ba jam’l az dustdaran ba-hawa-ye gast-utamasa-ye sahra-u dast birun rafum cun dar mawza’-ye xorram manzel saxtim-wa sofra andaxtim (кат. № 9780/1, арк. 53a; кат. № 1331, арк. 4226).

В окремих місцях садж лише додає комічного ефекту (“Жінка, що привела до судді свого чоловіка”): ma-ra yek lahze fareg na-migzarad na dar xala-wa na dar mala-wa na dar wagt-e xamir-ekardan-wa nadar waqt-e nan-e paxtan-wa nadar waqti-ke ruza midaram-wa na dar waqti-ke namaz migzaram (кат. 9780/1, арк. 51a; кат. № 1331, арк. 422a) – так вона скаржиться судді на свого надто жвавого чоловіка, що нагадує скарга ця швидше благання – молитву, класичне голосіння. В оповіді “Падишах-гнобитель та син замож – ника” відповідь сина-спадкоємця падишаховому візиру можна розцінити як приховану іронію або ж глузування: син прикидується таким собі дурником (az mal-u manal-e conin-u conin-wa az waresan wazir-ekabir… – wa ln faqir-e haqir…; рук. кат. № 9780/1, арк. 486; рук. кат. № 1331, арк. 4216). Крім того, по всьому твору порозкидувано цілі “шматки” отакого римування (іноді лише двома-трьома словами) – Джамі мовби грається в римуванки.

Садж довго не наважувалися перекладати (А. Массе передав перський текст “звичайною, неприкрашеною прозою”, М. Занд “паралельними лексичними конструкціями”), і причиною тому неадекватність сприйняття римованої прози читачем-європейцем, побоювання, що це нагадуватиме “русский раешник” (М. Занд) або українську народну казку “Рішка”, тобто мова йтиме про заниженість високого стилю; “при перекладі на іноземну мову така проза набуває небажаного відтінку “раешного” стилю і здатна втомити читача штучністю” [Джами 1935]. До вдалих перших спроб передати повновартісність оригіналу можна впевнено віднести переклад “Багаристану” К. Чайкіним [Джами 1935] (чотирнадцять уривків), і звучить він природно, тільки підкреслюючи піднесеність розповіді, та ще завдяки вдалій стилізації лексики, дещо незвичній побудові речень, що якоюсь мірою віддає оригіналом: “Между Акылом, сыном Абу-Талиба, й Моавией была дружба непорочная и сотоварищество прочное. Но однажды путь их привязанности оказался в шипах, и лик любви их осыпал прах. Акыл от Моавии удалился и от посещения его собраний устранился…” (с. 33).

(Передаючи садж українською мовою можна орієнтуватися на таких майстрів художнього слова, як Чайка Дніпрова, М. Коцюбинський, Ольга Кобилянська (особливо “У неділю рано зілля копала”), де проза місцями досить ритмічно організована, а також запозичати ритмізацію українських історичних пісень, козацьких дум тощо, себто звернутися до епічного жанру.)

Цікаво, що й шостий сад має виразну внутрішню структуру і складається з певних тематичних блоків. Він “традиційно” починається переказом про пророка, де йдеться про бажаність жартів (“Жодного прогріху в тім немає, коли добродій, який так сипле жартами, що збавляє правовірників од досади й лихого гумору” – згадаймо християнське “Бог любить радісних”); таке твердження певною мірою грунтується на хадісах. Нізамеддін Убейдуллах Закані (бл. 1270-1371), “чи не найвизначніший письменник пародист і сатирик, народжений Персією” (Е. Дж. Браун розвиваючи задовго до Джамі тему гумору” (Al-hazal fi-l-kalam ka-l-milh fi-t-ta’am – “Жарт у розмові є немов та сіль у їжі”), у передмові до трактату Resale-ye delgusay “Трактат, що звеселяє серце” напівсерйозно доводив корисність жартувань, посилаючись на “старожитніх”:

Тлумач собі святий Коран і подейкуй про Бога,

Та не забудь скоромного додати до пісного

[Kolleyyat-e… 1334/1956].

Далі йдуть анекдоти напівлітературного походження, зокрема Тарун ар-Рашід, Асма’і та араб-степовик” являє собою не що інше, як розвиток сюжету з Resale-ye delgusay. Пор.:

“Привели раз у палац до халіфа одного араба-степовика. Глянув араб на халіфа – сидів той на троні, а двораки його стояли побіля нього внизу – і, зроду такої пишноти не бачивши, проказав зачудовано:

– Мир тобі, о Аллах!

– Я не Аллах, – одказав халіф.

– О архангеле Джабраїле! – тоді каже араб.

– Та й не Джабраїл я, – на те йому халіф.

Тоді араб і каже:

– Ба, раз ти ні Аллах, ні архангел Джабраїл, чого ж ти тоді заліз так високо й сидиш тамечки сам-один? Ізлізь же униз та й поміж людьми сядь!”

Звичайно, уважніше прочитання арабської літератури виявить сюжети, ближчі до першоджерела (легковажно було б приписувати авторство безпосередньо Убейду Закані), хоч і не виключено фольклорне походження цього твору. Часто траплялося так, що літературний твір зазнавав фольклорної обробки і знову повертався в літературу. Ставалося і навпаки або літературна й фольклорна версії співіснували, яскравий приклад чого – творчість Джалаледдінаа ібн Багаеддіна Румі Мавляві (1207-1273), особливо ж це стосується його поеми “Масневійе маневі”. Зіставляючи, зокрема, “Оповідь про хлопчика, що плаче перед труною батька, та слова Джуги” з цієї поеми-маснаві та Resale-ye delgusay – “Дервіш та син”, маємо підстави зробити неоднозначні висновки.

Представлена в Джамі й традиційна для арабської та перської літератури тема ганджовитих, недолугих лікарів, учителів, скнар (“Кітаб аль-бухаля”), лжеалідів, себто лжеродичів пророка тощо. Еротичні оповідання вочевидь занадто сильні для десятилітнього Зіяеддіна Юсуфа; з усього видно, батько писав на перспективу, деякі з них ми знову знаходимо в Resale-ye delgusay.

Загалом, Джамі, певно, непогано знав творчість Убейда Закані, що й засвідчують сюжетні паралелі. В літературі зазначено, що Закані однаково добре володів перською й арабською мовами (сам він походив з арабського роду бану-хафаджа), добре знав арабську літературу й “Книгу захопливих оповідей” асирійського письменника Абу-ль-Фараджа Бар-Ебрея (1226-1286), багато сюжетів з якої перейшло і в Resale-ye delgusay, і в “Багаристан”, і в Lata’if at-Tawa’if (“Оповідки про людей різних верств” 1533), написаній Аль Сафі, цій “хрестоматії анекдотів”, де вміщено кілька анекдотів літературного походження й про самого Абдуррахмана Джамі. У зв’язку з цим не можна не згадати й анекдотів про дотепного муллу (ходжу) Насреддіна, серед яких ми знаходимо і представлені в “Багаристані” [Nasreddin 1333/1955].

У шостому саду Джамі не завжди оригінальний, і це свого часу завважив відомий французький сходознавець Анрі Массе. В передмові до свого перекладу “Весняного саду” він зазначає, що кілька сюжетів із Джамі зустрічаються в арабського граматика Багад-діна Мохаммеда аль-Ібшигі (1388 – бл. 1446) – “Захоплюючі оповіді про всі прекрасні мистецтва” (Al-mostatraf fi koll fannmostazraf) [Djami 1925, 37].

Завершується шостий сад критикою недолугих поетів – це не що інше, як відгомін теми, що її розвивав Джамі у Haft awrang, будучи сам “придворним” поетом, він завжди презирливо ставився до віршомазів й особливо хвалебних римувальників заради заробітку, у сподіванні здобути ласку державних мужів. “Охарактеризувавши стародавніх поетів як людей високої моралі, мудрих… Джамі нападає на сучасників” (Є. Е. Бертельс).

Хто є поет тепер? Отой нещасний.

Що відрізнить не вміє “хір” від “бір”,

Не одрізняє “вірша” од “ячменю”,

Світлиці райської – од мук пекельних.

(Як бачимо, у шостому саду Джамі повторює й окремі деталі.)

Поряд із перекладом А. Массе широко знаний переклад Шляхта-Вссерда як один із перших, виданих європейською мовою. “Багаристан” перекладений на основні європейські мови, існує кілька російських перекладів, він переданий сучасною таджицькою графікою (Душанбе, Ирфон, 1966). Дещо написав “на перську тему з Джамія” А. Ю. Кримський (“Глянула ти – я отерпнув од болю: В серці стріла…” [Кримський 1923, І-ІІ, 115]. Звертався до Джамі та “Весняного саду” Василь Мисик, зокрема, з шостого він здійснив переклад кит’а (через непорозуміння віднесеного до рубаїв), справжній взірець до наслідування, приклад того, як глибоко можна заглянути у першотвір:

Про долю неука сам неук знає краще,

Аніж Абу-Алі, знавець усього сущого.

Не гань незрячого, о ти, що очі маєш:

Він у своїх ділах бачніший од видющого.

(“Захід І Схід”)

Відомим сходознавцем Я. Полотнюком у співавторстві з поетом М. Ільницьким у “Малій антології перської поезії” (Жовтень, 1966, 71-84 – її значення в українській літературі ще належно не усвідомлене) перекладено три оповідання з “Багаристану”, і переклад цей вирізняється текстологічною виваженістю та художньою вартістю. Кілька років тому О. Шокало зробив скорочений переклад четвертого саду, очевидно, з таджицького видання 1966 р. (Гроно. Літ.-мистецький збірник. Вип. І).

_______________________

1 “Нуреддін Абдуррахман ібн Нізамеддін Ахмад Джамі народився 23 ша’бана 817 р. (7 листопада 1414 р. в невеликому селищі Харджирд в окрузі Джам поблизу Герата” [Урунбаев 1982, 3].

2 “Близькі стосунки з гератським двором і щира дружба з візиром Алішером Навої жодною мірою не вплинули на його незалежність: не спокушався він ні кар’єрою, ні багатством” [Dejiny… 1963, 242].

3 Грунтовний аналіз епохи, що передувала Джамі та породила його, а також усієї попередньої літературної творчості, стилів і напрямків, прийомів віршування зробив Є. Е. Бертельс [Бертельс 1949].

4 “Тухфат аль-ахрар” ще перекладають як “Дарунок вільних чи вільним” (тобто дарунок вільним од усього суфіям, або ж “Дарунок Ходжі Ахрару”;Ходжа Убейдуллах Ахрар, 1404-1490 рр., відомий суфійський шейх, глава суфійського ордену накшбандія/[Dejiny… 1963,242; Собрание… 1954, II, 411].

5 Існує спеціальна праця, присвячена листуванню Джамі [Урунбаев 1982].

6 У каталозі східних рукописів при цитуванні хронограми допущена, очевидно, механічна помилка: тут ужито не стягнену форму від agar, а аr (Собрание… 1963, VI, 354-355); те ж саме написання і в рук. кат. № 9780 (1, арк. 84а).

7 …wa-‘ala [‘alehe] sahbehe wa ‘alehe al-moqtabasina… (арк. 16).

Література

1. Афсахзод А. 1988. Лирика Абд ар-Рахмана Джами. Проблемы текста и поэтики. Москва.

2. Бертельс Е. Э. 1949. Джами. Эпоха, жизнь, творчество. Сталинабад.

3. Бертельс Е. Э. 1965. Избранные труды. Навои и Джами. Т. 4. Москва.

4. Босворт К. Э. 1979. Мусульманские династии. Москва.

5. Джами, Нур-эд-дин Абд-эр-рахман ибн Ахмед. 1935. Бэхарестан (Весенний сад). Москва.

6. Джами Абдуррахман 1987. Бахаристан (Весенний сад). Москва.

7. Кримський А. 1923. Пальмове гилля. Екзотичні поезії. Ч. І-II. Київ.

8. Персидские… 1989. Персидские и таджикские рукописи Государственной публичной библиотеки им. М. В. Салтыкова-Щедрина. Каталог. Ч. II. Ленинград.

9. Урунбаев А. 1982. Письма-автографы Абдаррахмана Джами из “Альбома Навои”. Ташкент.

10. Собрание… 1954. Собрание восточных рукописей АН УзССР. Т. II. Ташкент.