Релігії Азії
Азія – це та частина світу, де зародилися всі найбільші релігії земної кулі, включаючи три світові. Надалі деякі з них поширилися переважно в інших частинах світу, але більшість залишилася в основному азіатськими. У першу чергу це відноситься до таких світових релігій, як:
- Мусульманство; Буддизм.
Мусульманство в закордонній Азії поширене дуже широко: цю релігію сповідують понад 800 млн людей, або більше 55% всіх послідовників ісламу в світі і 20% усіх жителів цього регіону. У багатьох країнах закордонної Азії іслам – не тільки панівна, а й державна релігія. Про це свідчать і офіційні назви деяких держав – такі, як Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан (зі столицею Ісламабад, тобто місто Ісламу), Ісламська Держава Афганістан. Про це нагадують також зображення півмісяця і присутність зеленого кольору на державних прапорах багатьох країн. Наприклад, зелений державний прапор Саудівської Аравії – це монархічний штандарт засновника династії саудитів, першого короля країни Ібн Сауда.
Напис на прапорі являє собою початкову фразу Корану:
“Немає бога, окрім Аллаха, і Магомет – пророк його”.
Іслам повністю (за винятком Кіпру та Ізраїлю) панує в Південно-Західній Азії. З країн Південної Азії мусульмани значно переважають у Пакистані, Бангладеші і на Мальдівах, але помітний прошарок (13% населення) вони утворюють і в Індії. У Південно-Східній Азії іслам представлений в Індонезії – першій за загальною чисельністю мусульман (210 млн) країні світу, Малайзії та Брунеї, а в Східній Азії – в Синьцзян-Уйгурському автономному районі на північному заході Китаю. Мусульмани більшості азіатських країн сповідують іслам суннітського толку, тобто разом зі священним писанням ісламу – Кораном – визнають і його священний переказ – Сунну. Головним оплотом ісламу шиїтського толку був і залишається Іран. Але шиїти переважають також в Іраку, на Бахрейні і досить широко представлені в Лівані, Ємені, Афганістані.
Мусульманський культ виходить з того, що, згідно Корану, все життя людини розглядається як служба Богові і приготування до загробного життя шляхом проходження випробувань, поданих Аллахом. До числа найважливіших обрядів ісламу відносяться читання Корану, який повинен бути в кожній родині, намаз – молитва, яку належить здійснювати п’ять разів на день – від зорі до початку ночі, дотримання посту під час місяця рамадан, суннат, або обрізання, подача милостині, поклоніння святим місцям. Особливе значення при цьому має хадж (хаджж) – паломництво в Мекку і Медіну, – який повинен прагнути зробити хоча б раз у житті кожен повнолітній мусульманин, будь то чоловік або жінка.
До святинь ісламу в Мецці – батьківщині Мухаммеда – відноситься насамперед головна мечеть мусульманського світу Аль-Харама.
У внутрішньому дворі цієї мечеті, що вміщає до 300 тис. чоловік, знаходиться чотирикутна кам’яна будівля Кааби (“кааба” означає “куб”), в північну стіну якого вправлений в срібний обруч круглий Чорний камінь, мабуть, метеоритного походження, що є головним предметом поклоніння мусульман, оскільки, згідно з переказами, він був посланий з неба Аллахом. У Медині головною святинею ісламу вважається мечеть, побудована на тому місці, де, за переказами, помер Мухаммед. А всього на батьківщині ісламу налічується 35 тис. мечетей, які є необхідною приналежністю всіх міських кварталів і сіл; вони забезпечені електрикою і водою, встелені килимами.
Географія хаджу охоплює весь мусульманський світ. Чисельність паломників у другій половині XX ст. багаторазово зросла. Ще на початку 1950-х рр. вона рідко перевищувала 100 тис. осіб, в кінці 1970-х досягла 1 млн, а в кінці 1990-х рр. – 2 млн осіб і більше.
Паломники, які в минулі часи повинні були перетинати на верблюдах пустелю або перепливати на невеликих суденцях Червоне море, тепер прибувають в Джидду літаками або морськими судами. З Джидди вони направляються до Мекки, в далеких околицях якої для них розбивають величезний наметовий табір. Хадж здійснюється в строго визначений термін – з 7 по 13-е число останнього, дванадцятого місяця місячного календаря (зуль-хіджа-жа).
Це пов’язано з тим, що, за переказами, саме в ці дні в 632 р. Мухаммед здійснив свій останній приїзд до Мекки. Він же, за переказами, визначив основну процедуру хаджу, яка ніби символізує деякі події, пов’язані з життям Ібра-хима – біблійного Авраама, що вважається прабатьком і арабів, і євреїв. Процедура ця дуже непроста. У перший день паломники, одягнені в новий білий одяг, повинні вислухати проповідь і сім разів обійти навколо Кааби, потім ще сім разів пробігти між двома пагорбами і на кожному з них помолитися, звернувшись у бік Мекки. На другий день армія паломників відвідує розташовану в 20 км від Мекки гору Арафат. На третій день вона залишається в долині Арафат, виконуючи різні релігійні обряди, на четвертий – повертається в ближні околиці Мекки. А в останні дні хаджу паломники – як і весь мусульманський світ – відзначають головне свято, свято жертвопринесення (арабською – Ід аль-аджа, а тюркською – курбан-байрам). В якості жертовних тварин використовують овець або баранів, але іноді також биків, корів, верблюдів.
Для того щоб задовольнити потребу в таких тварин, Саудівській Аравії доводиться додатково закуповувати сотні тисяч голів овець і баранів в Австралії та Новій Зеландії. Можна додати, що в міру збільшення чисельності паломників під час хаджу все частіше стали траплятися різного роду події: від тисняви і виникаючих пожеж гинуть сотні, навіть тисячі мусульман. Тому міністерство у справах хаджу Саудівської Аравії останнім часом приділяє багато уваги забезпеченню його безпеки.
Друга з світових релігій, представлених в закордонній Азії – буддизм.
Буддистів тут більш 530 млн, отже, саме в цьому регіоні зосереджені практично всі буддисти світу. Вони є і в Східній, і в Південно-Східній, і в Південній Азії, але – подібно сунітів і шиїтів в ісламі – тут також розрізняють прихильників двох основних напрямків буддизму – хінаяни і махаяни.
Хінаяна, яку називають також південним буддизмом, переважає в Шрі-Ланці, М’янмі, Таїланді, але її прихильники зустрічаються також в Лаосі, Камбоджі, у В’єтнамі і в інших країнах. За приблизними підрахунками, хінаяну сповідують майже 2/5 всіх буддистів зарубіжної Азії. Махаяна, або північний буддизм, поширена серед буддистів Японії, Кореї, зустрічається в Китаї, у В’єтнамі і в ряді інших країн. Як і для хінаяни, для неї характерний розподіл на численні секти (школи). У загальній складності махаяну сповідують набагато більше 1/2 всіх буддистів. Решта їх частина припадає на третій напрямок буддизму – ламаїзм, який нерідко вважають однією з течій махаяни.
Ламаїзм панує серед віруючих в Монголії, у двох районах Китаю (Тибет, Внутрішня Монголія), в Непалі, Бутані.
Адміністративний центр Тибету – Лхаса – з початку XV ст. служив місцезнаходженням першосвященика ламаїстської церкви далай-лами. Величезний палац Потала, що був його резиденцією, повинен був викликати священний трепіт у жителів гірського Тибету, паломників, які добирались після довгих поневірянь до цитаделі ламаїзму. Однак в 1959 р. 14-й далай-лама емігрував до Індії. У Монголії ламаїзм став офіційною релігією в кінці XVI ст. Тоді ж був побудований перший буддистський монастир. До часу революції 1921 таких монастирів було вже 750, а частка ченців у всьому чоловічому населенні доходила до 40%.
Третя світова релігія – християнство – представлена в зарубіжній Азії досить обмежена.
Панівною релігією вона є тільки на Філіппінах (католицизм, насаджений Іспанією в цій колишній її колонії) і на Кіпрі (православ’я). У Лівані, куди християнство проникло відразу ж після свого виникнення, християни становлять 1/3 віруючих.
Зате національні та регіональні релігії поширені в цьому регіоні дуже широко. Насамперед до них відносяться індуїзм, конфуціанство, синтоїзм і іудаїзм.
Індуїзм за чисельністю прихильників (950 млн чоловік) набагато поступається ісламу, але значно перевершує буддизм, причому 99% всіх індуїстів світу – це жителі Азії. Проте до світових релігій індуїзм зазвичай не відносять – з тієї простої причини, що (попри наявність індуїстів в Непалі, Бангладеші) переважна їх більшість (94%) зосереджена тільки в одній країні – Індії.
Конфуціанство – переважна релігія на своїй батьківщині – в Китаї.
Проте визначити чисельність її прихильників досить важко, оскільки в Китаї, як відзначають фахівці, поширений феномен поліконфесійності, коли одна і та ж людина може відправляти культи двох, а то й трьох релігій – зазвичай конфуціанства, буддизму і даосизму.
Така поліконфесійність характерна і для Японії, але в ній поряд з буддизмом поширений синтоїзм (слово “синто” в буквальному перекладі – “шлях богів”). Після революції Мейдзі в середині XIX ст. синтоїзм в цій країні був зведений у ранг державної релігії і залишався таким до 1945 р.
Іудаїзм – одна з найдавніших східних релігій – нині в закордонній Азії представлена тільки в Ізраїлі (де, до речі, концентрується лише 1/3 всіх прихильників іудаїзму в світі). Іудаїзм тут – державна релігія. Як і всяка інша релігія, він має багато особливостей, специфічних рис.
По суботах іудаїстам забороняється не тільки працювати, але навіть запалювати і гасити вогонь. Їм не можна носити одяг, зроблений з різних волокон, і при цьому кишені повинні бути вище пояса. Чоловіки зобов’язані завжди ходити з покритою головою. У їжу не можна вживати свинину, конину, зайчатину, деякі інші види м’яса, причому м’ясна їжа повинна бути особливим чином приготовлена. Забороняється змішувати м’ясні та молочні продукти. А літочислення іудаісти ведуть від створення світу, яке, за їх віруваннями, сталося понад 5700 років тому. Наприклад, 2008 р. в цьому літочисленні – 5769-й!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)