Притчі – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ

Прихід поета в халеб у дні Ашури

В день ашури всі мешканці Халеба

Побожно очі зводили до неба,

В дорогу лаштувалися порану,

В антіохійську товпилися браму.

Ридали й на собі одежу дерли

У незагойній тузі за померлим.

Ридали за Хусейном без упину –

Через Язіда й Щімра він загинув.

Такий навколо розлягався галас,

Мов там біда яка велика сталась.

Ногами змірявши курний гостинець,

В той день в Халеб ішов поет-чужинець.

Стрічає на шляху юрбу велику

І ледь не глухне від плачу та крику.

Зустрічних по дорозі він питає:

– За ким це місто гірко так ридає?

Хто тут умер: поет, суддя чи, може,

Той, хто тлумачить людям слово боже?

Як звався він і чим був знакомитий,

З ким знався він, був добрий чи сердитий?

Все розкажіть про хист його і вроду –

Я вірш складу й одержу нагороду.

Тут хтось йому сказав: – Чужинцю вчений,

Це ж траур ашури десятиденний.

Це за Хусейном від самого рання

До вечора – невтішні ці ридання.

З очей стількох тут ллються сліз потоки,

Славетніші за Ноєві потопи.

Поет промовив: – Ті ридання слізні,

Мені здається вже занадто пізні.

Про ту загибель і глухі чували,

Та ж ту загибель і сліпі видали.

Нащо прокляття досі слать Язіду:

Давно від нього вже немає й сліду?

Чи довгий сон ви не могли здолати,

Що аж тепер шматуєте халати?

Себе оплакуйте, поріддя вперте,

Бо спати так – це гірше, ніж умерти!

Як один чоловік ходив на пораду до свого ворога

Раз із сусідом радився сусід:

– Скажи-но, що мені чинити слід?

Той відповів, збентежений украй:

– Іди поради в іншого шукай.

Я радити не можу, зрозумій:

Віддавна я затятий ворог твій.

А знає всяк – це істина стара –

Ми тільки друзям зичимо добра.

Скажи, хто зустрічав таке і де

За поміччю баран до вовка йде?

Мені давать поради не з руки:

Нарадити я можу навпаки.

Той. Хто у вірних друзів на виду, –

І в полум’ї, неначе у саду.

Той, біля кого недруги одні, –

І серед саду, наче у вогні.

Оберігай лиш друга від наруг,

Щоб ворогом не став колишній друг.

До друга щирим словом обізвись,

Не згадуй зла, яке було колись.

А радитись до недруга не йди,

Щоб гіршої не сталося біди.

Той відповів: – Ти ворог мій давно,

Та я прийшов до тебе всеодно,

Бо розум твій і серце не дадуть

Тобі ступити на неправди путь.

Як мусульманин умовляв зороастрійця прийняти іслам

Зороасрійцеві сказав мудрій:

– Ставай-но мусульманином мерщій.

– В іслам я перейду, як сам аллах

На праведний мене наверне шлях.

– Бог хоче твою душу зберегти,

Аби до пекла не потрапив ти.

Але обплутав душу сатана,

Зневірив пут, ох, не порве вона!

– То що ж тоді я учинити міг?

Я мусив бути з тим, хто переміг.

Як душу врятувати бог хотів,

Чому ж він нею не заволодів?

– Де сатана з душею заодно,

Там богу панувати не дано.

Ось уяви: поставив майстер дім,

Узорів сотні вирізьбив на нім.

Постановив собі він наперед,

Що буде там мічеть і мінарет.

Та хтось усе зробив наперекір:

Прийшов сюди й заклав тут монастир!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Притчі – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ ТА ІРАНУ