ПІГМАЛІОН (1912) – БЕРНАРД ШОУ 1856-1950 – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ДРАМАТУРГІЇ наприкінці XIX – на початку XX ст

Прототипи. Б. Шоу замислив п’‎єсу “Пігмаліон” як реалізацію тих естетичних принципів, за які активно боровся в театрі. У передмові до твору він писав, що “на нашій сцені надто багато штучної англійської мови, запозиченої із гольф-клубів, і надто мало благородної англійської мови Форбса-Робертсона”. Письменника надзвичайно турбувало, що в тогочасній драматургії було багато штучного й нереального – конфлікти, ситуації, а також “мова гольф-клубів”, тобто вищих верств суспільства, відірваних від народу, які були законодавцями театральної моди. Б. Шоу виступав за те, щоб англійський театр став більш реалістичним і правдивим, щоб актори були щирими в манері виконання й у мові своїх персонажів. Яскравим зразком для автора був сер Джонстон Форбс-Робертсон – відомий актор, виконавець ролей у п’‎єсах В. Шекспіра (Гамлета, Ромео, Отелло, Макбета). Від такого “сучасного й злободенного В. Шекспіра”, якого представляв Дж. Форбс-Робертсон на сцені, Б. Шоу був у захваті.

П’‎єса “Пігмаліон” була присвячена відомій актрисі Стеллі Патрик Кемпбелл, яка грала в шекспірівських виставах разом із Дж. Форбсом-Робертсоном. Якось її побачив на сцені Б. Шоу – і палко закохався. Їхні стосунки були непростими. Однак з того пристрасного кохання народилася роль Елайзи Дулітл, яку блискуче зіграла Стелла Патрик Кемпбелл. Ця роль стала її сценічною вершиною. Союз актриси й драматурга виявився нетривким, несподівано для всіх вона вийшла заміж, а Б. Шоу ще довго писав їй листи, сповнені гіркого суму. Проте п’‎єса “Пігмаліон” вийшла далеко за межі реальної історії автора, набувши гострого соціального й філософського звучання.

У передмові Б. Шоу писав також про видатного лінгвіста Генрі Суїта, образ якого став прототипом професора Генрі Гіггінса в п’‎єсі. Такі люди, як Г. Суїт, уважав Б. Шоу, є “енергійними ентузіастами”, яких потребувала сучасна Англія. Драматург зобразив у своїй п’‎єсі образ реаліста, котрий здатен перетворити світ і свідомість людини.

Міф у світлі парадоксу. Назва п’‎єси свідчить про те, що за основу твору взято античний міф про скульптора Пігмаліона, який створив статую морської богині Галатеї. Уражений красою власного витвору, він закохався в Галатею та звернувся до богині кохання Афродіти з проханням оживити її. Статуя ожила й, перетворившись на прекрасну жінку, стала дружиною Пігмаліона.

У ролі всемогутнього творця Пігмаліона в п’‎єсі Б. Шоу виступає видатний фонетист – професор Генрі Гіггінс, а в ролі Галатеї – бідна квіткарка Елайза Дулітл, з якої Гіггінс обіцяє зробити “герцогиню”. Однак драматург “перевертає” (а точніше, “повертає до сучасності”) античний міф за допомогою парадоксу. Хоча головна дія твору розгортається між чоловіком і дівчиною, яка поступово стає кращою зовні та внутрішньо, але в сюжеті драми абсолютно відсутня любовна інтрига. Б. Шоу свідомо відмовляється від романтичних колізій із метою наближення п’‎єси до реального життя. Не кохання й не шлюб чоловіка та жінки стають предметом зображення в п’‎єсі, а реальне життя з людськими долями, звичками, прагненнями та трагедіями. Генрі Гіггінс каже Елайзі: “Мене цікавить людська природа й життя. А ви – частка цього життя” (Переклад Олександра Мокровольського).

У цих словах виявляється позиція самого автора п’‎єси.

Образ Елайзи Дулітл та її оточення дає змогу письменникові висвітлити багато соціальних проблем. Фактично вперше на англійську сцену прийшла звичайна людина з лондонських низів. “Вона жила жахливим життям і говорила жахливою мовою. Різниця між нею й людьми з Центрального або Західного Лондона була разючою”, – писав Б. Шоу. В образі квіткарки драматург розкрив страшну безодню, у якій перебувала тоді більшість англійського населення. Питання бідності, ницого середовища, низькооплачуваної праці, дитячого сирітства, проституції та інші порушено в процесі розповіді про життя юної квіткарки. Водночас в образі Елайзи Дулітл, сучасної Галатеї, автор показав величезний творчий потенціал народу, його прагнення до культури, морального вдосконалення, кращої долі.

Генрі Гіггінс, за задумом Б. Шоу, мав продемонструвати суспільству, на що здатна талановита людина, до того ж реаліст. Образ сучасного Пігмаліона втілює ідеї творчої праці, науки, мистецтва, які здатні одухотворити й змінити світ.

Шлях Елайзи Дулітл. Головна героїня п’‎єси Б. Шоу на початку п’‎єси зображена представницею лондонських низів (носієм діалекту “кокні”). Такі, як вона, з дитинства змушені працювати й самотужки пробиватися в житті. Елайза ще не названа своїм іменем, адже вона як особистість поки що повністю не сформована. Її цікавить лише те, наскільки вигідно вона зможе продати свої фіалки. Вульгарність, відсутність культури, брехливість, жахлива мова – усі ці ознаки соціальних низів утілено в реалістичному образі квіткарки. І все ж таки вона наділена такими якостями характеру, що спричинили кардинальні зміни в її житті.

“Мистецтво має бути дидактичним” (Б. Шоу).

Бронзіно. Пігмаліон і Галатея. 1529-1530рр.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Чому Ковент-Гарден?

Перша сцена п’‎єси “Пігмаліон” відбувається в Ковент-Гардені (Covent Garden). Це центральна частина Лондона, певна межа між двома районами – Вест-Енд (для багатих) й Іст-Енд (для бідних). Саме в Ковент-Гардені зустрічаються різні персонажі. Між ними існують класові й майнові розбіжності, але Б. Шоу наголошує на тому, що всіх людей можуть об’‎єднати мистецтво й Бог У Ковент-Гардені наприкінціXIX ст. було 13 театрів, зокрема Theatre Royal Covent Garden і Theatre Royal Drury Lane. Мати й донька Ейснворд-Гілл у першій сцені вдягнені у вечірні сукні, тобто повертаються з театру. Б. Шоу вважав, що найкращі сюжети розігруються не на сцені, а в самому житті. Тому ситуація, яка відбувається в Ковент-Гардені, між театром і ринком, одразу надає реалістичності п’‎єсі. Під портиком церкви Святого Павла (St Paul’‎s Church) ховаються від дощу різні за походженням і соціальним статусом люди. Ця церква здавна відома як Церква акторів (The Actors’‎ Church) через міцний зв’‎язок із театральною громадою. Б. Шоу вважав, що Бог об’‎єднує представників різних верств, тому перша дія комедії відбувається саме тут, під дахом цієї споруди.

Т. Сендбі. Церква св. Павла, вид крізь арки на площу Ковент-Гарден. ХVІІІ ст.

Елайза різко змінює свою долю, скориставшись шансом, який відкрився перед нею ввечері в районі Ковент-Гардена. Почувши, що перехожий із записником навчає різних людей правильно говорити англійською, Елайза приходить до нього в дім із метою вдосконалити свою мову й завдяки цьому здобути місце продавчині в магазині квітів. Згодом з’‎ясовується, що то був професор фонетики Генрі Гіггінс. Елайза не принижується, не хитрує, не просить милостиню. Вона з притаманною їй цілеспрямованістю говорить, що хоче сама оплатити послуги Гіггінса. Дівчина доволі кумедна в старому пальті й капелюсі з різнокольоровими страусовими перами, однак у ній стільки внутрішньої гідності й бажання вдосконалюватися, що приятель Генрі Гіггінса, полковник Пікерінг, мимоволі встає перед Елайзою й називає її “міс Дулітл”. Саме він пропонує професорові фонетики захопливе парі – здійснити сміливий експеримент із маленькою квіткаркою й перетворити її на справжню леді за допомогою мистецтва фонетики. Так починається шлях Елайзи Дулітл до її перетворення як особистості, а точніше – до відкриття прихованих у ній людських якостей.

Образ Елайзи Дулітл постає багатогранним навіть до початку експерименту. Дівчина, яка рано втратила матір, жила в бідності, батько якої пиячив разом із мачухою, нерідко бив її, не може встояти перед шоколадними цукерками й красивими сукнями. Однак Елайза розуміє, коли над нею глузують. Вона чесна й щира у своїх висловлюваннях і навіть не боїться присоромити професора Гіггінса й полковника Пікерінга за спроби насміхатися над нею.

З допомогою Генрі Гіггінса Елайза Дулітл навчилася правильно говорити, гарно одягатися, поводитися у вишуканому товаристві згідно з етикетом того часу. Якщо спочатку вона сприймала навчання тільки як зовнішні зміни, то поступово в ній відбуваються внутрішні зміни її характеру. Дівчина навчилася не тільки грамотно спілкуватися, а й бути вишуканою, цікавою, природною, дотепною. Коли вона вперше відвідала місіс Гіггінс, Елайза ще постає комічною – не в тому, як вона говорить, а в тому, що говорить. Однак дуже швидко через пізнання мови й культури Елайза відкриває в собі невичерпний творчий потенціал і постає у фіналі п’‎єси духовно багатою й цілком сформованою особистістю.

“Елайза Дулітл не є пасивною й залежною від обставин. Вона не чекає на свого “скульптора”, а сама приходить до нього, щоб змінитися” (С. Кемпбелл).

Соціальні проблеми Б. Шоу тісно пов’‎язує з ідеями морального й культурного вдосконалення народу, ідеями перетворення світу за допомогою засобів мови й культури.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Зустріч Вест-Енда й Іст-Енда

У пошуках таксі Фредді бігав різними вулицями Лондона: Саутгемптон-стріт (Southampton Street) – вулиця в центральній частині Лондона, що прямує на північ від Стренду до ринку Ковент-Гарден; Чарінг-Кросс (Charing Cross) – перехрестя головних вулиць Вестмінстера з південного боку Трафальгарської площі (Trafalgar Square); Ладгейт Серкус (Ludgate Circus) – перехрестя в лондонському Сіті; Трафальгарська площа – площа у Вестмінстері (Центральний Лондон). Зустріч Фредді з квіткаркою супроводжує сліпучий спалах блискавки й оглушливий удар грому, які створюють ніби оркестровий супровід події. У такий спосіб Б. Шоу акцентує увагу на зустрічі різних соціальних верств, людей із Вест-Енда й Іст-Енда в самому центрі Лондона. Однак за допомогою мови й культури розбіжності між ними протягом п’‎єси зникають, Фредді згодом закохається в “нову” Елай – зу й візьме з нею шлюб (як сказано автором у “Післямові”).

Перехрестя вулиць короля Георга IV і Чарінг-Кросс. Фото. м. Лондон (Англія). 1920- 1930-і роки

Незважаючи на те, що Елайза стала такою, якою прагнула бути та якою хотів її бачити професор Гіггінс, у фіналі твору вона все ж таки почувається нещасною. Її тривожить майбутнє. Залишивши своє середовище, вона вже не може повернутися назад. Елайза забула свою колишню мову, як їй жити тепер? Де вона зможе застосувати свої здібності? Що може робити? Що на неї чекає? І не тільки це її хвилює.

Після тріумфу Елайзи на вечорі, повернувшись до квартири професора Гіггінса, вона знову стає лише предметом експерименту. Гіггінс і Пікерінг говорять про неї (у її присутності!) лише як про вдалий результат, від якого Гіггінс, за його словами, навіть утомився. Але Елайза вже не така, як була раніше. Вона відкрила в собі не тільки здібності до вивчення мови, а й усвідомила свою внутрішню гордість, незалежність і здатність до самостійних рішень. Психологічна кульмінація п’‎єси настає не тоді, коли квіткарка зовні стала леді, а тоді, коли Елайза Дулітл стала людиною в найвищому сенсі цього слова. Це визнав навіть професор Гіггінс, якому Елайза кинула в обличчя його пантофлі, які раніше подавала. Гіггінс мусить визнати, що “рабиня нікому не цікава”, а Елайза, котра кинула пантофлі, йому більше подобається, аніж та Елайза, яка їх подавала.

Утеча Елайзи з будинку Гіггінса до його матері ще раз засвідчує внутрішню гідність дівчини, яка по-новому відкрила саму себе. Вона мусила довести собі й іншим, що не є “лялькою” чи “капустяним качаном”, а гідна високої поваги як людина. “Що далі буде з Елайзою?” – це запитання Б. Шоу залишив у відкритому фіналі на розсуд глядачів (читачів). Життя буде ще не раз випробовувати героїню, проте зрозуміло, що вона вже ніколи не повернеться на лондонське дно, з якого зуміла піднятися. Долучившись до скарбів мови й культури, Елайза залишається духовно багатою людиною назавжди. Уникаючи романтичного сюжету, Б. Шоу показав у своїй п’‎єсі, що Елайза й Генрі Гіггінс можуть бути цікавими одне одному не як жінка та чоловік, а як непересічні особистості. Між ними формуються особливі стосунки, що морально збагачують обох. У розвитку цих стосунків полягає цікавий парадокс реального життя, яке, на думку автора, не обмежується любовними історіями.

Генрі Гіггінс: “скарби мільтонівського розуму”. Сучасний Пігмаліон у п’‎єсі Б. Шоу – це вчений-фонетист. Він працює з тонкою духовною субстанцією – словом і людською свідомістю. Генрі Гіггінс ставиться до слова як до вияву реального життя, тому він такий уважний до того, хто і як говорить, досліджує особливості мовлення різних людей. Професор Гіггінс відчуває себе всемогутнім творцем, розуміючи, що за допомогою слова можна впливати на людей, змінювати їхні долі, а як наслідок – і навколишній світ. Талант спонукає його погодитися на експеримент щодо перетворення квіткарки на “герцогиню”. Він не думає про труднощі й наслідки (про які попереджають його місіс Пірс, місіс Гіггінс), його цікавить насамперед процес створення “нової людини” за допомогою слова.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Де жила Елайза Дулітл?

Елайза Дулітл народилася й виросла в багатонаціональному районі Ліс – сон Гроув (Lisson Grove), який у ХІХ ст. вважали неблагополучним. Тут знаходилися переважно ломбарди, борделі, пивні бари й дешеві похоронні магазини. Б. Шоу знав, що з цим районом була пов’‎язана історія 13-річної Елайзи Армстронг яку в 1885 р. продали власникові борделю за 5 фунтів. Ця історія тоді викликала національний протест, у результаті якого було змінено навіть державний закон. Батько Елайзи Дулітл також прийшов до Генрі Гіггінса з метою отримати 5 фунтів за доньку.

Героїня п’‎єси “Пігмаліон” живе за адресою Ейнджел-Корт, Друрі-Лейн, біля Міклджонової гасової крамнички (Angel Court, Drury Lane, round the corner of Micklejohn’‎s oil shop). А торгує юна квіткарка на вулиці Тотенхем Корт-Роуд (Tottenham Court Road) – цей район відомий багатовіковим виробництвом меблів, деякі майстерні пізніше почали виготовляти фортепіано. Серед речей Елайзи, які принесли в будинок Генрі Гіггінса, був музичний інструмент. Тотенхем Корт-Роуд для Елайзи – соціальне дно, де нелегко було зберегти честь і порядність. Елайза неодноразово говорить про те, що вона “чесна дівчина”, яка “торгує квітами, а не собою”. Вона прагне залишити Тотенхем Корт-Роуд і торгувати квітами в солідному магазині.

Стелла Патрик Кемпбелл у ролі Елайзи Дулітл. 1914 р.

Після завершення експерименту “сучасна Галатея” повстала проти “скульптора”. Елайза обвинувачує Генрі Гіггінса в тому, що він ставиться до неї як до звичайного предмета інтер’‎єру. Але професор не може зрозуміти, у чому полягає його провина, адже він подарував їй усі “скарби мільтонівського розуму”. Згадка про англійського письменника XVII ст. в п’‎єсі Б. Шоу є не випадковою. Джон Мільтон став свого часу втіленням свободи й всемогутності розуму. У поемах “Втрачений рай”, “Віднайдений рай” і “Самсон – борець” через біблійні сюжети й образи він показував складний шлях людства, яке через важке самоусвідомлення йшло до істини. У творчості Дж. Мільтона звучать героїчні мотиви перетворення світу.

Згідно з концепцією Б. Шоу, реальне життя набагато ширше за будь-яку науку. Елайза Дулітл не тільки вчиться в Генрі Гіггінса, але й сама багато чого його навчила. Вона дала йому моральний урок людяності, внутрішньої гідності й незалежності. Як зазначив у “Післямові” Б. Шоу, “усе ж таки Галатеї не дуже подобається Пігмаліон, бо він надто богоподібний для неї”. Розмірковуючи про подальшу долю героїні в “Післямові”, Б. Шоу зазначив, що, напевно, Елайза не вийде заміж за Генрі Гіггінса, бо вона вже ніколи не схоче подавати йому пантофлі. І все ж таки він, “усемогутній Пігмаліон”, розбудив у ній її внутрішнє єство, запалив словом іскру “божественного вогню”. Переконуючи Елайзу Дулітл у необхідності змін і наполегливої праці, Генрі Гіггінс нагадує їй, що вона є людиною, створеною за подобою Бога, і що її мова – це мова В. Шекспіра, Дж. Мільтона й Біблії. Ставлячи в один ряд імена видатних письменників і Біблію, Б. Шоу утверджує високе призначення культури й мови в одухотворенні світу.

Генрі Гіггінс зображений як герой свого часу – вільний у своєму мисленні та творчості. Цей герой, за задумом Б. Шоу, здатен творити новий світ.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Вулицями старого респектабельного Лондона

Професор Генрі Гіггінс живе на Вімпол-стріт (Wimpole Street) – вулиці в Центральному Лондоні (Вестмінстер), яка в XIX ст. була пов’язана з приватною медичною практикою та медичними установами. Заснована 1724 р., спочатку вона приваблювала світське товариство Лондона, а потім лікарі почали відкривати тут свої офіси. До речі, у 1891 р. свою офтальмологічну практику на Верхній Вімпол-стріт (Upper Wimpole Street) відкрив А. Конан Дойл. Певною мірою Генрі Гіггінс займається “лікуванням” суспільства, тому його будинок розташований саме тут.

За вимовою полковника Пікерінга Генрі Гіггінс визначає, що той жив у Челтенхемі (Cheltenham) – великому місті-курорті в графстві Глостершир (Англія), у Гарроу (Harrow) – районі в північно-західній частині Лондона, де знаходиться респектабельна школа Гарроу (Harrow School), учився в Кембриджському університеті (Cambridge) і перебував у британських колоніях Індії. Про інших персонажів професор Гіггінс теж розповідає чимало цікавого, аналізуючи їхню мову.

Мати Генрі Гіггінса живе на набережній Челсі (Chelsea Embankment) – це частина набережної р. Темзи, проїжджа частина й пішохідна дорога в районі Кенсінгтон і Челсі Центрального Лондона. Закладена 1874 р., набережна стала інженерним досягненням доби. Те, що мати професора живе саме там, робить її будинок одним із модних місць того часу. Тому перший вихід “нової” Елайзи відбувається саме туди. Те, що Елайза Дулітл, яка походила з Іст-Енда, змогла пробитися в салони Вест-Енда, свідчить про величезний творчий потенціал людини з народу, що викликає захоплення в Б. Шоу.

Ковентрі-стріт з боку Пікаділлі; Трафальгарська площа; діти на березі р. Темзи біля Southwark мосту. Фото. м. Лондон (Англія). 920-1930-хроки

Жанрова своєрідність п’‎єси. П’‎єса “Пігмаліон” створена в жанрі реалістичної соціально-психологічної комедії.

Головна форма розвитку сюжету в ній – це діалоги й дискусії, тому твір належить до створеного Б. Шоу жанру “драми ідей”. Водночас тут є й елементи трагедії. Безумовно, трагічною є розповідь Елайзи про своє життя. Трагічним є епізод, коли батько продає свою доньку за 5 фунтів.

У фіналі п’‎єси Елайза переживає внутрішню трагедію через невпевненість у майбутньому й через відсутність поваги Гіггінса до неї як до людини. Образ батька Елайзи теж постає в комічному й трагічному висвітленні. Завдяки природному дару переконання й випадку, що привів його в будинок Гіггінса, Елфрід Дулітл із простого сміттяра піднімається до рівня багатія й проповідника. Його гнітить новий статус, однак у суспільстві бідних і багатих немає іншого виходу. Внутрішній трагізм образів Елайзи й Елфріда Дулітл обумовлений реальним життям. Позначений певним трагізмом і образ Гіггінса. Відданий своєму покликанню, він завжди приречений на самотність.

У “Післямові” Б. Шоу назвав свою п’‎єсу романом-фантазією, маючи на увазі неймовірність життєвих доль персонажів. “Однак реальність створює ще й не такі дивні сюжети”, – зауважив митець.

Те, що до своєї п’‎єси драматург написав “Післямову” прозою, свідчить про його намір продовжити реалістичну романну історію. Елайза, за задумом письменника, невдовзі вийде заміж за Фредді. Полковник Пікерінг допоміг їм купити квіткову крамницю, вони почали працювати в ній, але крамниця тривалий час не була прибутковою, поки Елайза та Фредді не навчилися торгувати. Згодом вони продавали навіть не квіти, а овочі, що приносило значно більше прибутків. Отже, прозова частина історії про Елайзу Дулітл досить реалістична, як і п’‎єса. “Головним режисером людських доль є саме життя”, – стверджував письменник.

“Історія Елайзи названа романом, оскільки її перетворення здається неймовірним. Але такі перетворення відбуваються із сотнями цілеспрямованих честолюбних молодих жінок” (Б. Шоу).

Висловлення Б. Шоу

“But if the play makes the public aware that there are such people as phoneticians, and that they are among the most important people in England at present, it will serve its turn”.

“I wish to boast that Pygmalion has been an extremely successful play all over Europe and North America as well as at home. It is so intensely and deliberately didactic, and its subject is esteemed so dry, that I delight in throwing it at the heads of the wiseacres who repeat the parrot cry that art should never be didactic. It goes to prove my contention that art should never be anything else”.

“…there is still too much sham golfing English on our stage, and too little of the noble English of Forbes Robertson”.

“Remember that you are a human being with a soul and the divine gift of articulate speech: that your native language is the language of Shakespeare and Milton and The Bible…”

“What is life but a series of inspired follies?”

“Besides, do any of us understand what we are doing? If we did, would we ever do it?”

“Besides, you shouldn’t cut your old friends now that you have risen in the world. That’s what we call snobbery”.

“We’re supposed to be civilized and cultured – to know all about poetry and philosophy and art and science, and so on; but how many of us know even the meanings of these names?”

“…the difference between a lady and a flower girl is not how she behaves, but how she’s treated”.

“The great secret, Eliza, is not having bad manners or good manners or any other particular sort of manners, but having the same manner for all human souls: in short, behaving as if you were in Heaven, where there are no third-class carriages, and one soul is as good as another”.

“Дрема ідей” – жанровий різновид драматургії наприкінці XIX – на початку XX ст., у якій рух сюжету визначає зіткнення ідей, світоглядних позицій і думок персонажів. Основним засобом розвитку сюжету в “драмі ідей” є дискусія довкола питань буття.

Міфологізм – способи поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури; створення художньої реальності на підставі міфів або їхніх складників (сюжетів, мотивів, образів, символів тощо). Міфологізм є авторським переосмисленням міфів у новому просторі й часі.

Парадокс (від грецьк. paradoxon – несподіваний, дивний) – 1) несподіване, непередбачуване твердження (думка, висновок), що суперечить усталеним традиціям, правилам, нормам; 2) суперечність, що досягається в результаті формально правильного міркування.

ПІДСУМКИ

– Соціально-психологічні п’‎єси Б. Шоу побудовані як “драми ідей”, у яких дискусії виявляють суперечності життя, приховані конфлікти й особливості світогляду людей із різних верств

Суспільства.

– У п’‎єсі “Пігмаліон” поєднуються елементи комедії, трагедії й роману.

– У творі порушено гострі соціальні проблеми, а також питання морального вдосконалення суспільства й людини засобами мови й культури.

– Б. Шоу уникав романтичних колізій із метою художнього дослідження реального сучасного життя.

КОМПЕТЕНТНОСТІ

Обізнаність. 1. Розкрийте коло інтересів і спосіб життя професора Гіггінса. 2. Порівняйте образи Гіггінса й Пікерінга: погляди, ставлення до Елайзи, звички, поведінка. 3. Чого прагнула Елайза Дулітл на початку п’‎єси й чому те, чого вона досягла, не принесло їй щастя? 4. За що бореться Елайза Дулітл в останньому діалозі з Гіггінсом? Хто переміг? 5. Знайдіть парадокси в п’‎єсі “Пігмаліон”. Що вони виявляють? 6. Виявіть жанрові ознаки п’‎єси (як “драми ідей”, комедії, роману). 7. Поясніть, чому Б. Шоу відмовився в п’‎єсі від любовного сюжету.

Комунікація. 1. Чого навчили Елайзу Дулітл: а) Генрі Гіггінс; б) полковник Пікерінг; в) місіс Гіг – гінс; г) місіс Пірс; г) колишнє середовище? 2. Чого навчила інших персонажів Елайза Дулітл? Перекладіть висловлення Б. Шоу (с. 155), прокоментуйте.

Самовираження. 1. Напишіть твір на тему “Значення мови й культури в житті людини” (за п’‎єсою “Пігмаліон” Б. Шоу). 2. Візьміть участь в інсценізації (або виразно прочитайте) улюблених уривків п’‎єси. Проаналізуйте образи героїв у них.

Ініціативність і практичність. Робота в групах. 1. Для “мистецтвознавців”. Використовуючи п’‎єсу “Пігмаліон” Б. Шоу, складіть список імен митців, які згадуються у творі. Поясніть. 2. Для “біографів”. Знайдіть інформацію про мовознавця Генрі Суїта й актрису Стеллу Патрик Кемпбелл. Розкажіть про їхню роль у творчій історії п’‎єси “Пігмаліон”. 3. Для “знавців англійської мови”. Визначте специфіку лондонського діалекту “кокні” (cockney) та його відображення в п’‎єсі “Пігмаліон” (в оригіналі й перекладі). 4. Для “міфологів”. Визначте у творі роль міфів про: а) Пігмаліона та Галатею (Елайза Дулітл і Гіггінс); б) Сциллу й Харибду (Елфрід Дулітл у V дії “між Сциллою і Харибдою”).

Робота з цифровими носіями. За допомогою Інтернету подивіться кінофільм “Моя прекрасна леді” (реж. Дж. К’‎юкор, комп. Фр. Лоу, США, 1964 р.). Виступіть у ролі кінокритика. Візьміть участь у рольовій грі-“брифінгу” щодо екранізації п’‎єси Б. Шоу. Визначте, що могло б сподобатися у фільмі авторові, а що не відповідало його концепції.

Соціальні та громадянські навички. 1. Назвіть суспільно важливі проблеми п’‎єси “Пігмаліон”. Розкрийте їх актуальність. 2. Про які етичні норми йдеться в п’‎єсі “Пігмаліон”? Хто їх порушує й хто за них бореться? Висловте свою позицію щодо етичних норм, яких ви дотримуєтеся.

Уміння навчатися. 1. За допомогою Інтернету знайдіть і прочитайте авторську “Післямову” до п’‎єси “Пігмаліон”. 2. Простежте долі та динаміку персонажів у “Післямові”. 3. Напишіть свій варіант “Післямови” до п’‎єси.

Радимо прочитати

Шоу Б. Пігмаліон / пер. Миколи Павлова / Всесвіт. – 1999. – № 11-12.

Шоу Б. Пігмаліон / пер. Олександра Мокровольського. – К., 1999.

ТВОРИ Г. ІБСЕНА та Б. ШОУ в КІНОМИСТЕЦТВІ

“Нова драма” відкрила новий шлях не тільки для театру, а й для кіномистецтва. Твори Г. Ібсена й Б. Шоу виявилися співзвучними настроям їхніх сучасників і багатьох наступних поколінь. На початку 1970-х років режисери відразу кількох країн звернулися до втілення п’‎єси “Ляльковий дім” Г. Ібсена в кіно. На батьківщині драматурга знято стрічку “Нора. Ляльковий дім” (реж. А. Брінкман, Норвегія, 1973р.). У ній надзвичайно точно відображено побут сім’‎ї Хельмера та Нори, а також боротьбу жінки за свої права. Того ж року в Європі вийшов фільм “Ляльковий дім” (реж. Дж. Лоузі, Франція/Велика Британія, 1973 р.). Тут зроблено акцент на психологічних колізіях, виразно відтворено не тільки головних, а й другорядних персонажів. Ще один відомий фільм здобув популярність – “Ляльковий дім” (реж. П. Гарланд, Велика Британія, 1973 р.). Важливою особливістю цієї стрічки є напружена духовна атмосфера й зображення персонажів у різних ракурсах.

П’‎єса “Пігмаліон” Б. Шоу має близько двох десятків кіноверсій. Серед них – фільм “Пігмаліон” (реж. Е. Есквіт, Л. Ховард, Велика Британія, 1938р.), який здобув нагороду “Оскар” у номінації “Найкращий адаптований сценарій” (І. Делрімпл, С. Льюїс, У. П. Ліпскомб, Б. Шоу) і премію Венеціанського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль (Л. Ховард). Популярною музичною інтерпретацією комедії Б. Шоу став фільм “Моя прекрасна леді” (реж. Дж. К’‎юкор, США, 1964 р.), який відзначений нагородами Британської академії (1966) у номінації “Найкращий британський актор” (Р. Харрісон), “Оскар” (1965) у номінації “Найкращий фільм”, “Найкраща чоловіча роль” (Р. Харрісон), “Найкращий режисер” (Дж. К’‎юкор) та ін., “Золотий глобус” (1965).

Останні кіноверсії за комедією Б. Шоу створено в 1990-2000-х роках у різних країнах (Бельгія, Португалія, США та ін.).

За допомогою Інтернету подивіться один із кінофільмів за мотивами прочитаних п’‎єс Г. Ібсена або Б. Шоу. Уявіть, що ви – член журі міжнародного кінофестивалю. У яких номінаціях ви відзначили б цей фільм? Поясніть.

Одрі Хепберн і Рекс Харрісон у кінофільмі “Моя прекрасна леді” (реж. Дж. К’‎юкор, США, 1964 р.)

Венді Хіллер і Леслі Ховард у кінофільмі “Пігмаліон”. (реж. Е. Есквіт, Л. Ховард, Велика Британія, 1938 р.)

Постер фільма, актори Ентоні Хопкінс і Клер Блум у кінофільмі “Ляльковий дім” (реж. П. Гарланд, Велика Британія, 1973р.)

(2 votes, average: 4.50 out of 5)