ЛІТЕРАТУРА XX-XXI СТ.: ЖИТТЯ, ІСТОРІЯ, КУЛЬТУРА – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ

Мета (формувати компетентності): предметні (розуміння значення творчості Шолом-Алейхема для світової літератури; уміння характеризувати тематику та проблематику його твору “Тев’є-молочар”; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; шанобливе ставлення до загальнолюдських цінностей); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; соціально-громадянські: неприйняття ксенофобії у будь-якому вигляді; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: вміння знаходити потрібну інформацію та подавати її; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд). Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Основні терміни й поняття: біографія, світогляд, тематика, історична основа твору, жанр.

Міжпредметні зв’язки: історія, географія, етика.

Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

III. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. Минуло понад 150 років від дня народження відомого єврейського письменника та драматурга, життя якого було тісно пов’‎язане з Україною та її культурою, чиї твори перекладені багатьма європейськими мовами – Шолома-Алейхема. Критики порівнюють його з Марком Твеном за схожість стилів письменників і любов до літератури для дітей: свого часу Марк Твен навіть зауважив, що вважає себе американським Шолом-Алейхемом.

Про автора веселих і водночас сумних книг про Тев’‎є-молочара, Менахем-Мендла, хлопчика Мотла, мешканців Єгупця та Касрилівки, безперечно – найвідомішого єврейського письменника поміж тих, хто писав мовою ідиш, ми говоритимемо сьогодні та на наступних уроках.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

1- й учень. Література мовою ідиш з’‎явилася у США наприкінці XIX ст. Емігранти, здебільшого вихідці з Російської імперії, привнесли в американську літературу настрої та проблеми, пов’‎язані з життям своєї першої батьківщини.

Гостра класова боротьба в епоху першої російської революції та її поразка, чорносотенна реакція багатогранно відбилася в новій єврейській літературі, у творчості її класиків – Менделе Мойхер-Сфоріма, Шолом-Алейхема, Іцхок-Лейбуша Переца, які висловлювали настрої широких верств єврейського народу.

Визнаним лідером літератури мовою ідиш протягом майже чотирьох десятиліть залишався Шолом-Алейхем. Доля його родини була типовою для більшості єврейського населення царської Росії: уряд визначив для євреїв “межу осілості”, певні губернії, за межами яких їм було заборонено жити; їм забороняли служити в державних закладах, жити в селах (отже – займатися сільським господарством) та деяких містах (отже – працювати у промисловості, на транспорті); навіть у вищих і середніх навчальних закладах існувала так звана відсоткова норма для євреїв (там мали можливість вчитися лише діти багатіїв). Шолом-Алейхем із дитинства бачив тяжке становище народних мас і зрештою став співцем народного горя.

2- й учень. Ранні роки Шолом-Алейхема (справжнє ім’‎я – Шолом Нохумович (Соломон Наумович) Рабинович) докладно описано в незавершеному автобіографічному романі “З ярмарку”. Майбутній письменник народився 2 березня 1859 року в небагатій патріархальній єврейській родині у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький Київської області) у родині дрібного крамаря. Батько письменника був у місті поважною людиною. Він добре знав і любив біблійну та талмудичну літературу (у сім’‎ї дотримували всіх національних і релігійних звичаїв), але водночас був вільним від фанатизму, жваво цікавився світською культурою і просвітницькою літературою. Дитячі роки майбутнього письменника минули в невеличкому містечку Вороньків Полтавської губернії. Згодом Шолом-Алейхем обезсмертить Вороньків у своїх творах під узагальненою назвою Касрилівка (від поширеного в єврейському бідняцькому середовищі імені Касрил).

Батька Шолома тут вважали багатієм: він поставляв буряки на завод, орендував земську пошту, торгував зерном, мав крамницю. Та матеріальне становище родини дедалі гіршало, прибутки зменшувалися. У пошуках кращих заробітків родина рабиновичів повернулася до Переяслава, де відкрила заїжджий дім.

Тому Шоломові, як і решті дітей сім’‎ї, доводилося закликати туди подорожніх, до яких слід було підлещуватись, подавати їм самовар, бігати за дорученнями клієнтів. Це було принизливо й зовсім не відповідало казковим мріям про скарб, принців і принцес, кришталеві палаци. Батько письменника був людиною м’‎якого характеру, любив родину й особливо – маленького Шолома. Коли хлопцеві виповнилося 13 років, від холери померла його мати, і в будинок Рабиновичів увійшла мачуха з її “безперестанною, багатою, сварливою мовою”. Скільки сліз пролив через це Шолом, знає тільки Бог. Першим літературним твором юнака став славнозвісний лексикон мачушиних лайок – укладений ним за абеткою словничок сварливих слів і прокльонів від мачухи (А – аман, асмадей, анциболот, арештант; Б – бандит, блошиця, безголовий, бамбула, барило; В – вертихвіст, виродок, вітрогон, відьмак, вахлак; і так – до останньої літери абетки). Успіх був неабияким, усі довго сміялися. Від мачухи він часто чув: “Коли ти вже здохнеш? Коли я тебе віднесу на кладовище?”

3-й учень. Невідомо, як би склалася доля Шолома далі, коли б не старий єврей Арнольд, який мешкав у пригороді Переяслава: він умовив батька віддати хлопчика до хедеру – єврейської початкової релігійної школи. В автобіографічному романі “З ярмарку” і в інших творах Шолом-Алейхем неодноразово згадував убогість і сумні умови навчання в цій майже середньовічній школі. Маленький Шолом вирізнявся поміж решти учнів не тільки блискучою пам’‎яттю, допитливим розумом, а й жвавим характером. Його пустощі були необразливими та обмежувалися здебільшого вдалим пародіюванням недоліків дорослих. Побачивши когось уперше, він одразу зауважував вади поведінки цієї людини та починав зображати її. У родині панували патріархальні традиції і релігійна доброчинність; дорослі намагалися виховувати дітей у покорі: для цього їх залучали до читання священних книг і вивчення напам’‎ять молитов; та всі намагання дорослих знищити Шоломів дар прискіпливого спостерігача, прищепити йому почуття смирення перед Богом і людьми виявилися марними. У ранньому дитинстві Шолом цікавився казковим і фантастичним. У школі він потоваришував із хлопчиком Шуликом, майстром розповідати казки, що були одна за іншу цікавішими.

Шолом-Алейхем

Згодом (під впливом єврейської просвітницької літератури) хлопчик здобував загальну освіту в повітовій школі, а 1873 р. вступив до Переяславського повітового училища. Спочатку в училищі йому було сутужно: він погано знав російську мову, і всі сміялися з нього через це – і вчителі, і учні, до того ж удома потрібно було допомагати. Але любов до знань і прагнення до світла допомогли юнакові. Він не шкодував на навчання ані сил, ані часу, виявляючи неабияку наполегливість, і невдовзі досяг успіхів: йому, як найкращому учневі, призначили стипендію – 120 карбованців на рік. Це означало суттєву матеріальну допомогу всій родині. Навіть мачуха припинила напади на “класника”, як вона його називала. У 15 років, натхненний “Робінзоном Крузо” Д. Дефо, хлопець написав мовою ідиш “Єврейського Робінзона Крузо” та вирішив стати письменником.

1876 року Шолом Рабинович на відмінно закінчив повітове училище. Він мріяв про подальше навчання у вищій школі й подав заяву до Житомирського педагогічного інституту, куди на державний кошт обіцяли прийняти двох відмінників, але Шоломові відмовили у прийомі: він не закінчить 4-річний курс навчання, адже вже за 3 роки має вирушати служити до війська.

4-й учень. Зрештою, 1876 р. Шолом посів місце домашнього вчителя дочки єврейського магната Елімелеха Лоєва та 3 роки навчав його доньку Голду (Ольгу) у Софіївці. На новому місці до юнака ставилися прихильно, до його послуг була чимала бібліотека. Спокій тривав, поки між учителем та ученицею не спалахнули почуття. На жаль, багатий батько дівчини не був готовий до такого соціально нерівного шлюбу, так Шолом Рабинович утратив роботу в родині Лоєвих і змушений був погодитися на посаду казенного рабина (раввіна) у лубнах Полтавської губернії. Повернувшись до Києва 1883 р., він несподівано зустрів Ольгу Лоєву та, усупереч волі її батька, одружився з нею. Молодята оселилися в Білій Церкві (подружжя мало шістьох дітей), де Шолом розпочав свою літературну діяльність.

Першим опублікованим твором Шолом-Алейхема стала повість “Два камені” (1883), присвячена його юнацькому роману з майбутньою дружиною. А вже наступний твір, новелу “Вибори”, письменник уперше підписав псевдонімом ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ (у перекладі – мир вам, традиційне єврейське вітання).

Основою багатьох нарисів, оповідань і фейлетонів, написаних упродовж 1883-1894 рр. (“Перехоплені на пошті листи”, “Картини бердичівської вулиці”, “Картини житомирської вулиці”, “Найщасливіша людина в Кодні”, “З ярмарку”, роман “Стемпеню”), є поліський матеріал. У них автор яскраво змалював розтлінну силу грошей і справжнє обличчя єврейських багатіїв.

Після смерті тестя Шолом-Алейхем отримав колосальний спадок, однак не зміг вдало розпорядитися цими грошима. Він змінив безліч різнопланових професій, починаючи від мандрівного репетитора й закінчуючи біржовим гравцем. Саме захоплення біржовими спекуляціями, якому він віддався в Одесі, і підвело фінансиста-початківця: незабаром грандіозну спадщину було втрачено (на додачу Шолом-Алейхем спонсорував випуск журналів, які друкували художні твори на ідиш). Натомість до початку XX ст. він уже був популярним письменником.

Шолом-Алейхем багато подорожував: у 1887-1890, 18931905 рр. жив у Києві (який називав у своїх творах Єгупцем), де займався торговельними справами. Після єврейських погромів 1905 р. переїхав із родиною до Львова (тоді – територія Австро-Угорщини).

Нові мандри збагатили його життєвим досвідом і дали вдосталь матеріалу для створення образів підприємців, спекулянтів, біржовиків, пихатих багатіїв і жалюгідних “гендлярів повітрям”. Водночас письменник змальовував і людину зовсім іншого гатунку – життєрадісного, сильного, справді народного трударя.

До найвідоміших творів Шолом-Алейхема належать романи “Стемпеню”, “Йоселе-Соловей”, “Мандрівні зорі”, повісті “Менахем-Мендл”, “Тев’‎є-молочар”, цикли новел “Касрилівка”, “Залізничні оповідання”.

Чимало творів письменник присвятив дітям: повість “Пісня над піснями”, цикл “Оповідання для дітей” та ін. Але найбільшої популярності в юних читачів зажила повість “Хлопчик Мотл”, безпосереднім оповідачем якої є сам головний герой.

5 – й учень. Першими літературними виступами Шолома були кореспонденції в газеті: серії фейлетонів і нарисів, численні повісті, оповідання, одноактні драматичні сцени та багато віршів. Молодий письменник висміював глитаїв і скупих багатіїв, захищав гідність простих людей.

Вихід друком п’‎єси “Тев’‎є-тевель” зробив Шолом-Алейхема усесвітньо відомим: під назвою “Тев’‎є-молочар” вона до сьогодні має успіх у глядачів багатьох театрів світу. За життя Шолом-Алейхем написав 25 п’‎єс, у яких яскраво й неповторно змалював життя Києва порубіжжя XIX-XX ст.

Шолом-Алейхем писав не тільки тоді, коли до нього приходило натхнення. Він від дитинства любив фантазувати: будинки уявляв містами, подвір’‎я – країнами, дерева – людьми, дівчат – принцесами, юнаків – принцами, траву – численним воїнством, колючки та кропиву – філістимлянами, на яких він ішов війною.

Часто герої Шолом-Алейхема виникали в його фантазії під час прогулянок (як хлопчик Мотл), і тоді він завмирав, довго нерухомо дивився в небо. Писав він швидко, інколи до крові закусуючи пальці. Коли він писав, то нічого не помічав довкола, сміявся, говорив сам до себе. Любив прикладати перо до правого вуха, наче слухав, що воно скаже.

Із 1883 р. він писав майже виключно на ідиш (за винятком кількох оповідань і публікацій російською й івритом). Своєю метою ставив просвітництво простого народу, адже івритом володіли не всі. Він видавав альманах “Єврейська народна бібліотека” на ідиш, допомагав молодим авторам, виплачуючи їм гонорари.

6-й учень. Письменник багато подорожував: відвідав Женеву, Лондон, Варшаву, Вільно, Берлін та інші міста світу, де виступав перед своїми читачами. У 1907-1914 рр. жив у Швейцарії та Німеччині. Напередодні Першої світової війни Шолом-Алейхем вирушив на лікування до Італії. До кінця життя видатний єврейський митець виявляв незламну енергію та невичерпну жагу творчості, постійно влаштовуючи творчі гастролі з публічними читаннями та усними виступами. Війна застала його в Німеччині, і його, як російського підданого, вислали з країни. Останні роки життя письменник прожив у Нью-Йорку. Не стало його 1916 року.

Шолом-Алейхем любив Україну, де українці та євреї здавна жили й працювали поруч. В оповіданні “Великдень на селі” він любовно змалював дружбу українського та єврейського хлопчиків – Хведька та Файтла. У ліричній повісті “Пісня над піснями” єврейський юнак Шимек зворушливо говорить про українську природу як про рідну: “Я бачу небо, відчуваю теплий вітерець, чую, як пташки щебечуть, цвірінькають, літають над нашими головами. Це – наше небо, наш вітерець, наші пташки, все наше, наше, наше!”

Брат письменника у своїх спогадах згадував, як високо цінував Шолом-Алейхем Тараса Шевченка, як зберігав у своїй бібліотеці “Кобзар”, як читав напам’‎ять його вірші та співав українські пісні.

2. Робота з підручником: аналітична робота (запис до зошитів)

ü Самостійно опрацюйте матеріал підручника за темою уроку. За почутою від однокласників і самостійно здобутою інформацією узагальніть у схемі або таблиці відомості про історичний злам, який позначився на долях окремих людей і цілих народів на межі XIX-XX ст.

Очікувана відповідь

Історичний злам, який позначився на долях окремих людей і цілих народів на межі XIX-XX ст.

3. Сприйняття творів інших видів мистецтва

ü Розгляньте ілюстрації, створені різними художниками до творів Шолом-Алейхема. Що нового вони додали до розуміння вами особистості митця?

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

Інтерактивна вправа “сонечко”

ü Схарактеризуйте Шолом-Алейхема за допомогою схеми “Сонечко”.

Очікувана відповідь (див. схему на с. 182)

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Завершальне слово вчителя

– Повісті, романи, оповідання, новели, п’‎єси та критичні статті Шолом-Алейхема з посмішкою ввійшли до кожної оселі як слова привітання й доброзичливості, навчаючи людей сміятися навіть тоді, коли хочеться плакати. Його творчість ознаменувала розквіт критичного реалізму в єврейській літературі. Справді народна за своєю сутністю, вона відзначалася нездоланною вірою у творчі сили народу, перспективи його національного відродження. Історичний оптимізм Шолом-Алейхема – безцінна риса, особливо в роки, коли російський царат насаджував звірячий шовінізм, заохочував чорносотенство, інспірував кровопролитні погроми.

2. інтерактивний прийом “Мікрофон”

ü Продовжте речення: “Сьогодні для мене стало відкриттям те, що…”.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: уміти розповідати про Шолом-Алейхема, історичне підгрунтя його твору “Тев’‎є-молочар”; прочитати перші два розділи повісті – “Аз недостойний” і “Велика удача”; уміти коментувати.

Індивідуальне (творче): підготувати інсценування діалогу за одним із творів письменника (за вибором) “Хлопчик Мотл”, “Пісня над піснями”, “Тев’‎є-молочар”.

ДОДАТОК ДО УРОКУ 58

ЦЕ ЦІКАВО!

Шолом-Алейхем повторював: “І нехай краще ім’‎я моє буде згадане у веселощах, ніж зовсім не згадане”. Україна шанує пам’‎ять свого видатного земляка: ім’‎ям Шолом-Алейхема названо вулиці Києва, Львова, Гродно, Чернівців та Дніпра; у Переяслав – Хмельницькому чимало років працює музей його імені, який уже відвідали десятки тисяч екскурсантів. 1997 року в Києві було відкрито пам’‎ятник письменникові та створено музей митця, 2009-го викарбувано ювілейну срібну монету номіналом 5 гривень із печаткою Шолом-Алейхема на аверсі та портретом письменника на реверсі.

На честь Шолом-Алейхема названо кратер на Меркурії. У місті Біробіджан єврейському письменникові встановлено пам’‎ятник, його ім’‎я мають центральна вулиця міста та обласна наукова бібліотека. Навіть у Москві 2001 року Шолом-Алейхему спорудили пам’‎ятник.

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИКОНАННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ – ІНСЦЕНУВАННЯ (ФРАГМЕНТ “НАПІЙ МОГО БРАТА ЕЛІ” ТВОРУ ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМА “ХЛОПЧИК МОТЛ”)

“З одного карбованця – сто карбованців! Сто карбованців щомісяця може заробити кожен, хто ознайомиться зі змістом нашої книги, яка коштує тільки один карбованець із пересилкою. Не сумуйте, купуйте! часу не гайте, діставайте, тому що ще спізнитесь!”

Отаку об’‎яву прочитав десь у газетах мій брат Еля одразу після того, як позбувся тестьових харчів. А позбувся харчів мій брат Еля не тому, що йому “кінчилися строки”. Пообіцяли йому, власне, три роки харчів, а годували його у тестя навіть неповних три чверті року. З його багатим тестем сталося нещастя. Він збанкрутував і з багатія став злидарем. Як це сталося – я вже вам розповідав. Двічі я ніколи не розповідаю одну і ту саму річ. Хіба що мене попросять. Та цього разу не допоможе навіть прохання, тому що я дуже зайнятий. Я заробляю гроші. Розношу напій, який готує мій брат Еля власними руками. Він навчився виробляти напій по книжці, яка коштує тільки один карбованець, а заробити можна нею сто карбованців на місяць і більше. Як тільки мій брат Еля прочитав, що є така книга на світі, він негайно переказав поштою карбованця (останнього карбованця) і приніс мамі радісну звістку, щоб вона більше не журилася.

– Мамо, хвалити Бога, ми врятовані! Заробітками ми вже забезпечені он як! (Він показав рукою на шию.)

– А що таке? – запитує мама.- Ти дістав посаду?

– Ще краще, ніж посада! – відповідає мій брат Еля, а очі йому сяють.

– Певно, з великої радості. Він просить заждати ще кілька днів, поки прибуде книга.

– Що це за книга? – запитує мама.

– Це чудесна книга! – каже мій брат ЕЛЯ і запитує її, чи вона буде задоволена сотнею карбованців на місяць? Мама сміється з нього і каже, що вона задовольниться ста карбованцями на рік, аби певними. Мій брат Еля відповідає їй на те, що в неї надто убогі потреби, і подається на пошту. Він щодня ходить на пошту і допитується книги. Уже понад тиждень, як він переказав карбованця, а книги немає! Тим часом треба їсти. “Душу з себе не виплюнеш”. Так каже мама. Не розумію, як випльовують душу?

Хвалити Бога! Вже є книга! Тільки-но ми її розпакували, як мій брат ЕЛЯ сів читати. Ой, ой, що він там вичитав! Скільки є засобів заробляти гроші різними рецептами! рецепт заробити сто карбованців на місяць, виробляючи найкраще чорнило. рецепт заробити сто карбованців на місяць, виробляючи добрячу чорну ваксу. рецепт заробити сто карбованців на місяць, виганяючи мишей, тарганів та іншу бридоту. рецепт заробити сто карбованців і більше на місяць, виробляючи лікери, солодку горілку, лимонад, содову воду, квас та інші ще дешевші напої.

Мій брат Еля зупинився на останньому рецепті. По-перше, тому що можна заробити ще більш, ніж сто карбованців на місяць. По-друге, не треба бруднитися чорнилом чи ваксою і мати діло з мишами, тарганами та іншою бридотою. Справа лише в тому, до якого напою взятися? До лікерів та солодкої горілки треба мати скарби Ротшільда. До лимонаду та содової води треба мати машину і ще якийсь камінь, що коштує бозна-скільки! лишається одне: квас! Квас – це такий напій, що коштує дешево і його п’‎ють багато. Особливо ще в таке палюче літо, як тепер. З квасу, треба вам знати, збагатів у нас квасник Борух. Він виробляє пляшковий квас. Його квас знає весь світ. Його квас стріляє з пляшок, як з гармати. Яка причина, що так стріляє,- не знає ніхто. Це Борухів секрет. Кажуть, що він вкладає все, ну щось таке, що стріляє. Хто каже – родзинки. А хто каже – хміль. як настає літо, він просто розривається. Так багато він торгує.

Наш квас, що його готує мій брат Еля за рецептом, не пляшковий квас і не стріляє. Наш квас – іншого сорту напій. як його готують – не можу вам сказати. Мій брат Еля нікого не впускає, коли готує його. Всі бачать тільки, коли він ллє воду. Щоб приготувати самий напій, він замикається в маминій кімнаті. Ні я, ні мама, ні моя братова Бруха – ніхто не має права бути при цьому.

Проте, коли ви мені пообіцяєте, що це залишиться секретом, можу вам сказати, що саме входить у напій. Я знаю, що він купує. Там є лушпай лимона, рідкий мед (меляса) і ще одна, кисла, як оцет, річ, яка зветься “криметартерум”, а решта – вода… Води там більше над усе: що більше води – то більше квасу. Це все добре розмішується звичайним дрючком,- так написано в книзі,- і напій готовий. Потім його наливають у великий глек і дають туди грудку льоду. Лід – це головне! Без льоду весь напій копійки щербатої не вартий. Це я вам кажу не по книзі, тому що сам одного разу скуштував трохи квасу без льоду і мені здалося, що смерть моя прийшла!

Коли зготували першу бочку квасу, було вирішено, що носитиму на продаж я. А хто ж, як не я? Моєму братові Елі не личить. Адже він жонатий. Мамі – і поготів. Ми ніколи не допустимо, щоб мама ходила по базару з глеком і кричала: “Квасу! Квасу! люди, квасу!” Всі погодились на тому, що це мусить бути моя робота. Я сам теж був такої думки. Я зрадів, почувши цю новину. Мій брат Еля взявся навчати мене, як торгувати. Глек треба держати в одній руці на мотузці, склянку – у другій руці, а щоб люди зупинялись, я повинен голосно співати отак:

– Люди, напій! За копійку склянка! Холодний і солодкий! Душу відсвіжає!

Голос – це я вам уже давно казав – у мене гарний. Сопрано я успадкував від мого тата, мир йому. Я заспівав уголос, перекрутивши пісеньку догори ногами:

– Солодкий квас склянка! За копійку люди! Свіжий і холодний! Душу напоює!

Не знаю, чи то мій спів так сподобався? Чи то напій такий дуже добрий? Чи, може, це тому, що день був дуже гарячий? Перший глек я спродав за півгодини і повернувся додому з виторгом мало не на п’‎ять злотих. Мій брат Еля віддав гроші мамі, а мені одразу налляв свіжий глек. Він сказав, що, коли я зможу обернутись так п’‎ять-шість разів за день, ми заробимо якраз сто карбованців на місяць. Тепер відніміть, будь ласка, чотири суботні дні, що є в місяці, і ви самі зрозумієте, скільки нам коштує напій і який процент заробляємо на ньому. Напій коштує нам дуже дешево. Можна сказати, майже нічого. Всі гроші забирає лід. Тим-то треба старатися якнайшвидше спродати глек з напоєм, щоб грудка льоду придалася і на другий глек, і на третій глек і так далі. Тим – то треба ходити з напоєм якомога швидше, навіть не ходити, а бігти. За мною біжать ще хлопчаки, урвиголови, ціла зграя. Вони перекривляють мене, як я співаю. Але мені на них наплювати. Я намагаюсь швиденько покінчити з глеком квасу і поспішаю додому, щоб взяти новий глек.

Скільки я заробив за перший день,- не знаю сам. Знаю тільки, що мій брат Еля, і моя братова Бруха, і моя мати мене дуже хвалили. На вечерю мені дали скибку дині і скибку кавуна та ще дві угорські сливи. Про квас нічого і казати. Квас ми п’‎ємо всі, як воду. Перед сном мама стелить мені на долівці і запитує, чи не болять мені, боронь Боже, ноги. Мій брат Еля сміється з неї. Він каже, що я такий хлопець, якому ніщо ніколи не болить.

– Авжеж,- кажу,- якщо хочете, я зараз посеред ночі побіжу з глеком.

Всі троє сміються, радіють, що я такий спритний. Тільки на очах у мами я бачу сльози. Та це вже стара історія – мама мусить плакати! Я б хотів знати: чи всі матері плачуть отак завжди, як моя мама?

Нам щастить, нівроку, аж далі нікуди. Щодня посилюється спека. Просто горить усе! Люди умлівають від спеки, діти падають, як мухи. якби не склянка квасу, можна було б згоріти. я повертаюся з глеком додому, не перебільшуючи, разів з десять на день.

Мій брат Еля заглядає одним оком у бочку і каже, що там уже дно світиться. Він знаходить вихід і доливає ще кілька відер води. Цей вихід я знайшов ще раніше за нього. Мушу вам признатися, що я те саме проробив уже кілька разів. Мало не щодня я завертаю до нашої сусідки Песі і даю кожному покуштувати по склянці нашого напою: її чоловікові, палітурникові Мойші, даю дві склянки. Він добра людина. Усім дітям теж даю по склянці. Нехай і вони знають, який напій ми можемо виробляти. Сліпому дядькові я теж даю покуштувати склянку квасу. Шкода його. Він, бідолашний, каліка. Усім моїм знайомим я даю квас! Задурно, не беручи ні копійки. А щоб не було збитків, я доливаю глек водою. На кожну склянку квасу, яку даю задурно, доливаю дві склянки води.

Те саме роблять і вдома. Наприклад, мій брат Еля випиває склянку квасу і одразу доливає водою. Він має рацію. Шкода копійки. Моя братова Бруха випиває дві склянки квасу: вона страх як любить квас мого брата Елі! І доливає одразу водою. Мати часом вип’‎є склянку квасу (її треба просити, сама вона не візьме!), і знову одразу доливають водою: одним словом, ми задурно не витрачаємо ні краплі і, хвалити Бога, заробляємо гарно. Мама сплатила багато боргів. Викупила кілька потрібних заставлених речей, постіль нашу. У хаті з’‎явилися столик, стільці. На суботу ми вже маємо м’‎ясо, рибу і білі калачі. Мені пообіцяли на свято нові черевики. Здається, нікому не було так добре, як мені!

Будьте пророком і вгадайте, що станеться таке лихо і наш напій спротивиться всім, хоч виливай його в помийницю! Щастя, що мене не забрали ще до поліції. Ви тільки послухайте, що сталося! Одного разу я заскочив із глеком квасу до нашої сусідки Песі. Всі взяли там по склянці квасу, і сам теж із ними за компанію. Підрахувавши, що мені бракує склянок дванадцять-тринадцять напою, я заскочив до сіней, де у них стоїть вода. Замість діжки з водою, я, певно, потрапив до балії, що в ній перуть білизну, і, плюхнувши склянок з п’‎ятнадцять-двадцять у глек, вибіг на вулицю з новою пісенькою, яку я сам придумав:

– Люди, напій! Райська насолода! Таке щастя мені, вам і нам обом!

Зупиняє мене один, сплачує копійку і наказує налити склянку квасу. Він випиває всю склянку і скривлюється.

– Хлопчику, що це в тебе за напій?

Я його не слухаю. Стоять ще двоє і ждуть, щоб я їм налив. Один випиває півсклянки, другий – третину. Вони платять, спльовують і йдуть геть. Ще один підносить стакан до губів, пробує і каже, що відгонить милом і що напій нібито солоний. Ще один, глянувши на склянку, віддає її мені з таким запитанням:

– Що це в тебе?

– Такий напій,- кажу я.

– Напій? – озивається він до мене.- Смердота, а не напій!

Один підходить, пробує і вихлюпує мені в обличчя. За хвилину збирається навколо мене цілий натовп чоловіків, жінок і дітей. Всі гомонять, махають руками, галасують. Помітив городовик, що зібрався натовп, підходить і запитує, в чім річ. Йому розповідають. Він підходить ближче, заглядає в глек і наказує, щоб я йому дав покуштувати. Я наливаю йому склянку квасу. Городовик відпиває, спльовує і сповнюється люті.

– Де ти взяв такі помиї? – запитує він мене.

– Це з книжки,- кажу я йому,- робота мого брата. Мій брат сам готує.

– Хто твій брат? – запитує він мене.

– Мій брат Еля,- відповідаю я.

– Який Еля? – запитує він мене.

– Мовчи, дурню, не наговорюй на брата! – шепочуть мені кілька чоловік воднораз.

Здіймається галас, гармидер, тарарам. Щохвилини підходять нові люди. Городовик держить мене за руку і хоче одвести нас (мене і напій) просто до поліції. А галас стає ще більший: “Сирота. Бідна сирота!” – чую я з усіх боків. Серце мені підказує, що справа погана. Я дивлюсь на натовп, що навколо мене: “люди добрі, згляньтесь!”. Дехто хоче всунути городовику в руку монету. Та він не бере. Тоді один старий дід зі злодійкуватими очима каже мені:

– Мотл! Виривайся з його рук і тікай!

Я вириваюсь, беру ноги на плечі і гайда додому! Ні живий ні мертвий ввалююсь у хату…

– Де глек? – запитує мене мій брат Еля.

– У поліції! – відповідаю я йому і припадаю до матері з плачем.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)