ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ. НЕЛЛ ГАРПЕР ЛІ “УБИТИ ПЕРЕСМІШНИКА”: ПРОБЛЕМА ВХОДЖЕННЯ МОЛОДІ В ДОРОСЛИЙ СВІТ, ЗІТКНЕННЯ ІЗ ЖОРСТОКІСТЮ; МОРАЛЬНІ ІДЕАЛИ У ТВОРІ – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ

Мета (формувати компетентності): предметні (розуміння значення проблематики й моральних ідеалів твору Н. Г. Лі “Убити пересмішника”; уміння характеризувати за допомогою рецензії ідейно-художні особливості цього роману; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; потребу сповідувати високі естетичні й гуманні цінності); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; інформаційні: навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок позакласного читання.

Основні терміни й поняття: рецензія (відгук про книгу), тема, ідея, проблематика, художні образи, художні засоби.

Міжпредметні зв’язки: історія, географія, психологія.

Обладнання: підручник; літературознавчий і тлумачний словники; портрет письменниці, видання її творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; фрагменти кінофільму “Убити пересмішника” (США, 1962, реж. Р. Малліган, автор адаптованого сценарію А. Х. Фут); медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. “Деякі книги слід тільки покуштувати, інші – проковтнути і лише небагато з них – пережувати й перетравити”,- саме ця фраза Томаса Бабінгтона Маколея спадає на думку, коли береш до рук хорошу книгу, що відкриває для тебе незнайомі світи, розповідає про тебе самого, пояснює тобі твої ж думки та почуття. Як знайти хорошу, цікаву, корисну книгу? Як зрозуміти явний або прихований її зміст? Про ці та багато інших питань поговоримо сьогодні на уроці.

ІІІ. ЗАНУРЕННЯ В РОБОТУ НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Експрес-опитування

ü Розкажіть про свої читацькі вподобання: улюблені жанри та теми, авторів і героїв.

ü Яка кількість сторінок у книзі може вас спершу налякати?

ü Можливо, ви віддаєте перевагу певним форматам книжок: схожим за розмірами на старовинний фоліант або, навпаки, покетним (кишеньковим) виданням?

ü Чи перегортали ви колись не читаючи описи природи або війни у книжках за шкільною програмою? Чи вам такі описи подобаються найбільше?

ü Які герої вас приваблюють – позитивні чи негативні, спокійно-меланхолійні чи агресивно-холеричні?

2. Міні-лекція вчителя. словникова робота (запис до зошитів)

– Для того щоб обрати потрібну книгу, слід звернутися до рецензії на неї (анотації), що зазвичай вміщено на другій сторінці титульного аркуша або на останній сторінці обкладинки книжки. Необхідно також самому вміти складати рецензію, оцінювати ідейну й мистецьку цінність твору.

Рецензія – це відгук на певний твір (книгу, гру, фільм), призначений для складання вражень про нього у цільової аудиторії. Це невеликий (стандартний обсяг 1800-3600 знаків, 1-2 сторінки формату А4) текст, який містить огляд та аналіз твору.

Існують такі різновиди рецензій:

■ офіційні – друкуються в урядовому або відомчому виданні з нагоди виходу друком книги державного значення;

■ функціональні – для складання враження про книгу в контексті конкретних завдань та з конкретною метою (чи відповідає твір інтересамконкретного видавництва або умовам видання серії, як успішно можна продати, чи висвітлює він якісь певні питання). Пишеться ясно й доступно;

■ інформативні – для потенційних читачів і покупців, із метою допомогти прийняти рішення – варто читати чи ні;

■ есе за темою – міркування про марність всього існуючого з використанням книги як відправної точки;

■ публіцистичні – загострюють увагу на суспільно-важливій проблемі. Пишеться яскраво, жорстко, влучно, обов’‎язково суперечливо, ніби запрошуючи до дискусії;

■ критичні. Основні вимоги – стежити за логікою, не опускатися до критиканства, аргументувати свою позицію, грамотність (критик, який оперує матеріалом гірше за того, кого він критикує,- жалюгідне видовище).

Критерії оцінювання в рецензії. Оцінюючи й аналізуючи твір, варто враховувати:

■ загальне враження від книги – цільне, розрізнене, потужне, слабке, приємне, недоладне;

■ сюжет – наскільки логічно його створено, чи є моменти, що не працюють на нього, чи не провисають лінії;

■ розповідь – динамічна, некваплива, затягнена, загнана, рвана. Якою мірою динаміка історії відповідає жанру і завданням книги?

■ герої – наскільки докладно й достовірно їх описано, чи достатньо природна їхня психологія, чи могли вони вчинити саме так у запропонованих обставинах. Чи симпатичні ці герої читачеві, чи викликають вони співчуття або відразу?

■ мова і стилістика – взагалі та в контексті поставлених завдань;

■ достовірність взагалі та в деталях. Чи не порушено у книзі законів природи й науки, чи вдягали у змальований час такий одяг, чи розмовлялисаме цією мовою в конкретному середовищі, чи точно відтворено текст молитви?

■ основна думка тексту – наскільки вона етична, розумна, оригінальна. Чого саме книга навчає читача, що хоче йому сказати?

■ оригінальність – наскільки ідея банальна, звідки і що автор запозичив, кого цитує, пародіює, перефразує. Якщо здається, що книга започатковує новий жанр або напрямок,- обов’‎язково згадаємо про це;

■ різноманітні помилки й недоречності;

■ суспільне значення – чи визначено в тексті моменти, корисні, наприклад, для патріотичного виховання чи національної самосвідомості, абоописано складні етичні моменти й варіанти вибору;

■ позалітературні переваги – наприклад, історичне, етнографічне чи соціальне значення видання. Посередньо написана книга може бутицікавою як джерело інформації (наприклад, про побут і вдачу пілотів-винищувачів або придворних дам Катерини Великої);

■ потрібність – чи актуальна обрана тема, чи цікава вона суспільству, на яку аудиторію розрахована;

■ місце книги в літературному процесі – як конкретний твір співвідноситься з іншими у своєму жанрі, яку тенденцію позначає, розвиває або завершує;

■ власні враження – сподобалося чи ні, які відчуття й думки викликало, чи захотілося придбати та залишити у домашній бібліотеці.

Не обов’‎язково аналізувати кожну книгу за всіма цими пунктами: ми маємо обрати ті, які важливіші для нас саме зараз.

Для того щоб написати вдалу рецензію на літературний твір, потрібно:

■ скласти чіткий план, яким ви керуватиметеся в процесі написання своїх рецензій;

■ розглянути якість написання художнього твору, виокремити оригінальність сюжету;

■ писати в одному тоні (весело, повчально або пізнавально) та одному стилі;

■ зазначити помилки автора книги, яких він припустився;

■ висловити свої почуття, які ви відчували під час читання твору;

■ висловлювати свої думки максимально докладно й обгрунтовано;

■ уникати використання ненормативної лексики або закликів до насильства.

Орієнтовний план написання рецензії

1. Невеликий бібліографічний опис твору та стислий переказ сюжету.

2. Відгук рецензента на сам твір.

3. Критика або аналіз твору:

А) сенс назви;

Б) аналіз форми та змісту;

В) майстерність автора і його способу подання основної думки;

Г) опис індивідуального стилю письменника;

Д) оцінка твору й роздуми автора рецензії над твором (основна думка рецензії);

Е) актуальність твору.

Основні помилки під час написання рецензії

■ рецензію написано як звичайний переказ змісту твору.

■ Відсутні аргументи.

■ Не зрозуміла думка рецензента.

■ Занадто багато описів другорядних деталей.

Для того щоб написати якісну рецензію на книгу, необхідно дуже багато читати, навчитися порівнювати різні за жанрами та тематикою твори. Починати писати рецензію на книгу слід із назви, адже заголовок – це обличчя будь-якої статті. Далі – стисло описати головних героїв і події твору. Кожного персонажа варто виокремити поіменно, щоб читач розумів, про кого йдеться. Після опису подій і персонажів потрібно розкрити основну ідею твору (що автор хоче сказати? які проблеми він порушує? чого хоче навчити?) й оцінити книгу зі своєї точки зору.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

– Нелл Гарпер Лі – юрист за освітою та фахом, авторка роману “Убити пересмішника” (1960), який нагороджено Пулітцерівською премією того самого 1960 р. й перекладено багатьма мовами світу.

Цей твір тривалий час очолював списки бестселерів. Після такого блискучого дебюту Лі оголосила, що працює над другим романом, проте його читачі так і не побачили.

Лі народилася та виросла в невеликому містечку Монровілль штату Алабама (США) у родині адвоката, навчалася у коледжі, а 1945 р. вступила до лабамського університету. 1950 року вона влаштувалася на роботу до Нью-Йоркського відділу бронювання авіакомпанії.

У вільний час почала писати. Два есе та кілька оповідань показала літературному агентові, який порадив їй одне з оповідань розвинути у повість або роман. 1957 року Лі звернулася до видавництва Дж. Б. Ліппінкотта з рукописом свого роману. їй порадили змінити композицію, на що пішло ще три роки праці.

Нелл Гарпер Лі

Секрет успіху першого роману Лі полягав у єдності багатьох факторів, одним із яких стало своєрідне звучання у творі авторського голосу.

Роман Лі з’‎явився услід за повістями Дж. Д. Селінджера “Над прірвою у житі” (1951) і “Кульбабове вино” Р. Д. Бредбері (1957), близькими одне до одного за тематикою та проблематикою.

Роман “Убити пересмішника” посідає 40-ве місце у “Рейтинзі 100 найкращих книг усіх часів” журналу “Ньюсвік”.

Українською мовою твір Н. Г. Лі “Убити пересмішника” переклав Михайло Федорович Харенко.

З моменту першої публікації “Убити пересмішника” Лі практично не давала інтерв’‎ю, не брала участі в громадському житті та, за винятком кількох невеличких есе, нічого більше не написала. Вона працювала над своїм другим романом, але він так і не вийшов друком. У середині 1980-х рр. письменниця розпочала роботу над документальною книгою про серійного вбивцю з Алабами, але припинила працювати над нею, оскільки не була задоволена результатами. Гарпер Лі подорожувала між своєю квартирою в Нью-Йорку й будинком сестри в Монровіллі. Вона приймала почесні звання та нагороди (зокрема, Президентську медаль Свободи, вручену їй 05.10.2007 р. тодішнім президентом США Дж. Бушем-молодшим), але відмовлялася від публічних виступів, що сприяло буянню фантазії вигадливих папарацці.

У журналі Опри Вінфрі “О” Н. Г. Лі написала про свою любов до книг, яка виникла в неї ще з дитинства: “Тепер, 75 років потому, у забезпеченому суспільстві, коли люди мають ноутбуки, мобільні телефони, айподи й порожнечу в головах, я все ж надаю перевагу книгам”. 2007 року на церемонії прийому нових членів до Алабамської Почесної академії письменниця відмовилася виступати з промовою, сказавши: “Краще бути мовчазною, ніж нерозумною”.

Митчиня померла у грудні 2016 р., два місяці не доживши до 90-річного ювілею.

2. Робота з текстом літературного твору

ü Перекажіть сюжет твору Н. Г. Лі “Убити пересмішника” з елементами аналізу.

3. Сприйняття творів інших видів мистецтва

Учитель. За мотивами книги “Убити пересмішника” 1962 р. у США знято однойменний фільм: режисер Роберт Малліган, автор адаптованого сценарію Альберт Хортон Фут, у головних ролях Грегорі Пек та Мері Бедем. Цю екранізацію вважають класикою американського кіно. Кінострічка “Убити пересмішника” отримала три премії “Оскар” (1962): за адаптацію роману Н. Г. Лі для кінематографу – А. Х. Фут, за найкращу роботу художників – О. О. Голіцин і Х. Бамстед, за найкращу чоловічу роль – Грегорі Пек.

ü Перегляньте фрагмент кінофільму “Убити пересмішника”. Чи збігається ваше уявлення про головних героїв твору Н. Г. Лі з побаченим на екрані?

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

1. Вікторина “Для уважних читачів”

D Визначте, хто з героїв роману “Убити пересмішника” Н. Г. Лі сказав ці слова.

■ “Я не любила читати, аж поки не злякалася думки, що все це може скінчитися. Припустімо, вам не подобається дихати, а спробуйте-но недихати…” (Джін Луїза Фінч.)

■ “Ти ніколи не зрозумієш людину, поки не подивишся на речі її очима. <…> …поки не влізеш у її шкіру і не походиш в ній”. (Аттікус.)

■ “<…> це справді погано. Та коли чоловік, одержавши грошову допомогу, пропиває її, діти його плачуть, тому що вони голодні, то думаю, що унашому округу не знайдеться землевласника, який пошкодував би для них дичину, навіть якщо б їхній батько здобув її незаконно. <…> …такий уже він є, і ніщо його не змінить. Сподіваюся, ти розумієш, що діти тут не винні?”. (Аттікус.)

■ “<…> одначе, плентаючись у ярмі педагогічної системи Мейкомбського округу, відчувала, що мене обкрадають. Хоч я й не розуміла, що до чого, кому потрібні дванадцять років безпросвітної нудьги в школі. Шостий клас сподобався Джемові з самого початку; він захопився короткою історією Єгипту та, бувало, немало дивував мене, зображуючи єгиптян: випрямиться, мов жердина, і йде – одну руку витягне вперед, другу – закладе за спину, ступні ставить одна за одною. Твердив, що саме так ходили єгиптяни. Незрозуміло тоді, зауважила я, як вони могли щось робити; і Джем пояснив, що вони зробили набагато більше, ніж американці: винайшли туалетний папір і вічне бальзамування. Що б з нами сталося, якби не вони? Аттікус сказав мені: відкинь прикметники, і залишаться факти. <…> коли дитина

Щось питає, ради бога, поясни їй. Не треба викручуватися. Діти це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику. Всі діти – рано чи пізно – захоплюються лайливими словами, а потім, коли бачать, що на них не зважають, це захоплення минає. Не минає запальність. Не можу зрозуміти, чому помірковані люди просто божеволіють, зачувши, що до справи має якесь відношення негр. Нормальні люди ніколи не пишаються своїм талантом”. (Моді Аткінсон.)

■ “- я б хотів, щоб ти стріляв у бляшанки десь на задвірку, проте знаю, що битимеш пташок. Можеш бити сойок скільки завгодно, якщо зумієш поцілити, але запам’‎ятай: убити пересмішника – великий гріх.- Я вперше почула, щоб Аттікус сказав: це робити – гріх, і спитала міс Моді, чому гріх. “- Твій батько має слушність,- відповіла вона.- Пересмішники не роблять ніякої шкоди, а своїм співом дають нам велику радість. Вони не завдають шкоди нашим садам, не в’‎ють гнізд в амбарах, вони тільки співають, виливаючи нам свою душу. Ось чому гріх убивати пересмішника”. У такі вечори я думала: хоч батько і не любить рушниці, не був на війні, а проте він – найхоробріша людина в світі. Це їхнє право, і їхню думку треба поважати <…>. Але для того, щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості”. (Аттікус.)

■ “…це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. Це тільки свідчить, яка жалюгідна душа у людини, що таккаже”. (Аттікус.)

■ “Я хотів, щоб ти уважніше придивився до неї, хотів, щоб ти побачив справжню мужність, щоб переконався, що не обов’‎язково мати в руках рушницю. Справжня мужність – це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а все-таки часом перемагаєш”. (Аттікус.)

■ “Суд – найперша установа, де з людиною повинні поводитися по справедливості, якого б кольору не була її шкіра, але не всі присяжні лишають свої упередження за порогом суду. Коли ти виростеш, то побачиш, як білі на кожному кроці ошукують чорних. Але я тобі ось що скажу, і ти ніколи про це не забувай: якщо білий обдурює чорного, то цей білий, незалежно від того, хто він, багатий чи бідний, хоч яка порядна була б його родина, а він все одно покидьок”. (Аттікус.)

■ “Більшість людей, Всевидько, хороші, коли їх нарешті зрозумієш”. (Аттікус.)

■ “<…> кожному адвокату, принаймні раз у житті, доводиться стикатися з судовою справою, яка торкається його особисто”. (Аттікус.)

■ “…люди одне одного живцем закопують у землю і самі цього не помічають. Того, що білі влаштували кольоровим справжнє пекло ще за життя, їм і на думку не спадає, що кольорові – теж люди”. (Дольфус Реймонд.)

2. ворчо-аналітична робота

ü Складіть рецензію на роман Н. Г. Лі “Убити пересмішника”.

(Охочі учні презентують складені рецензії, учитель та однокласники обговорюють і коментують виконану роботу.)

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Завершальне слово вчителя

– У сучасному світі, здається, вже подолано проблему дискримінації людини через колір її шкіри. І ми вже побачили на найвищій державній посаді афроамериканця, якому довірили свої долі мільйони людей зі світлою, темною та не дуже світлою або не дуже темною шкірою. Світ побачив, що справа не в кольорі, а в совісті, порядності, мудрості й гуманізмі. Проте залишається ще багато інших, вічних проблем – взаємин батьків і дітей, дорослих і дітей, правди і неправди, компромісу і справедливого суду тощо. Над їхнім розв’‎язанням розмірковує письменниця, а разом із нею – ми, читачі різних поколінь, тому що роман Н. Г. Лі “Убити пересмішника” цікавий як підліткам, так і дорослим.

2. Інтерактивний прийом “мікрофон”

ü Продовжте речення: “Твір письменниці Н. Г. Лі запам’‎ятався мені тим, що…”.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: закінчити складати рецензії на роман Н. Г. Лі “Убити пересмішника”; прочитати повість Е. В. Сігала “Історія одного кохання” (до уроку позакласного читання), скласти рецензію на неї, знайти в соціальних мережах відгуки на цей твір (бажано – протилежні).

Індивідуальне (творче): підготувати повідомлення про життєвий і творчий шлях Е. В. Сігала.

ДОДАТОК ДО УРОКУ 66

ЦЕ ЦІКАВО!

Пересмішник – горобцеподібний птах, який у роман Н. Г. Лі “Убити пересмішника” символізує невинність.

ОРІЄНТОВНА РЕЦЕНЗІЯ НА КНИГУ

Книгу “Хочу жити” написав видатний письменник, журналіст, політичний діяч і педагог О. Данський (Данило Чайковський) 1946 р. Ця книга була першим опублікованим твором про жах концентраційних таборів; окрім того, у ній категорично заперечено плітки про співпрацю українських націоналістів із німцями.

Навіть у маленькому фрагменті твору можна побачити всю жорстокість і знущання фашистів над людьми та водночас героїзм і любов до Батьківщини наших співвітчизників.

Ця книга є важливим історичним і політичним документом. Данський жорстко змальовує нелюдські умови утримання в’‎язнів: “На ховзьких, дерев’‎яних гратах долівки лежав бруд, змішаний з клаптями людського волосся. Під стіною стояв стілець, і шеф політичного відділу поклав на нього ногу. На мокрій цементовій долівці лежало коло його ніг голе тіло чоловіка. Темно-сині плями розповзлися по тілі, наче б хто розлив по ньому чорнило. Квакернак нудьгував, гидуючи війною, лагровим життям, і навіть цим побитим, що лежав на землі”.

Також у книжці зображено стосунки між в’‎язнями, звичайні людські почуття – кохання, турботу, жалість, повагу до жінки та багато іншого. Це можна побачити у цьому фрагменті: “Старий Качке підійшов до жінок і швидко протягнув одній чорнявці свій клуночок. Тут підійшов Майк і запитав: “А що це ви передали їй?” “Я дав їй тільки кусень хліба з учорашнього нашого додатку, адже нам ліпше, ніж тим жінкам. Хоча вони нічого не роблять, сидять на блоку, їх не б’‎ють так, як нас, але їм сто разів гірше. На них роблять досліди, а коли закінчать, то їх спалять у крематорії””.

Отже, у цій книзі зібрано дуже багато людських переживань та історичних фактів. Це робить її цікавою як для психологів, так і для істориків. А те, що книжку написано простою та зрозумілою мовою, робить її цікавою і для звичайного читача.

Упевнена, вам буде цікаво її прочитати та знайти щось нове для себе.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ. НЕЛЛ ГАРПЕР ЛІ “УБИТИ ПЕРЕСМІШНИКА”: ПРОБЛЕМА ВХОДЖЕННЯ МОЛОДІ В ДОРОСЛИЙ СВІТ, ЗІТКНЕННЯ ІЗ ЖОРСТОКІСТЮ; МОРАЛЬНІ ІДЕАЛИ У ТВОРІ – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ