Узагальнення за розділом – НОВІТНІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст
“Писати правду з глибини душі, кров’ю серця, але – для радості”, – пообіцяв ще в юності письменник, що взяв собі за псевдонім традиційне вітання єврейського народу – Шолом-Алейхем – мир вам!
Він умів змусити людей, незалежно від національності, сміятися навіть тоді, коли вони заходилися від ридань.
І сьогодні він сповнює надією серця своїх читачів.
Народився Шолом-Алейхем (справжнє ім’я – Соломон Рабинович) у Переяславі (тоді Полтавщина, а нині – Переяслав-Хмельницький Київської обл.) в родині дрібного крамаря. Мати померла, коли Соломонові виповнилося лише тринадцять. Його дитинство минуло в невеличкому містечку Воронькові Полтавської губернії.
Спочатку хлопець навчався в хедері (єврейська релігійна початкова школа), а потім – у повітовій школі. Прочитавши тоді роман Даніеля Дефо “Робінзон Крузо”, він написав власну, єврейську версію твору і твердо вирішив стати письменником…
У 1876 р. Соломон став домашнім учителем у домі єврейського магната Елімелеха Лоєва, де протягом трьох років навчав його доньку Голду (Ольгу) Лоєву. Між ним і ученицею спалахнуло кохання. Але батько дівчини був проти їхнього шлюбу і вигнав молодого вчителя зі свого дому.
І лише через шість років він випадково зустрів свою кохану в Києві. Почуття спалахнуло з новою силою. І Голда, всупереч волі батька, таки стала дружиною свого екс-учителя і згодом народила йому шістьох дітей. Після смерті тестя Соломон Рабинович успадкував його значні статки, але не зумів розпорядитися грошима, щоб примножити чи хоча б зберегти сімейний капітал. Він поміняв багато професій, починаючи від мандрівного репетитора і закінчуючи гравцем на біржі. Саме біржові спекуляції, якими він захопився в Одесі, призвели його до майнового краху (потім ми побачимо цей мотив у його оповідках про Тев’є). Крім того, він ще й спонсорував журнали, що друкували художні твори на ідиш.
Шолом-Алейхем
Київ – це ж моє місто… те, що я не можу бути в Києві, навіває на мене журбу.
ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ І УКРАЇНА
В Україні Шолом-Алейхем прожив 45 років. І більшість подій з життя єврейської громади, зображених письменником, відбуваються в Україні. Часом він давав населеним пунктам умовні назви: Київ – “Єгупець”, Боярка – “Бойберик”, Одеса -“Чорноморськ”.Шолом-Алейхем любив Україну, де українці та євреї здавна жили й працювали поряд. В оповіданні “Пасха на селі” він змалював дружбу українського та єврейського хлопчиків, Хведька та Файтла. А в ліричній повісті “Пісня пісень” єврейський юнак Шимек зворушливо говорить про українську природу: “Я бачу небо, відчуваю теплий вітерець, чую, як пташки щебечуть, цвірінькають, літають над нашими головами. Це – наше небо, наш вітерець, наші пташки…”
Брат письменника писав, що Шолом-Алейхем високо цінував Тараса Шевченка, зберігав у своїй бібліотеці “Кобзаря”, любив і знав напам’ять українські пісні, Шевченкові “Думи мої, думи”, “Як умру, то поховайте”, “Реве та стогне Дніпр широкий”. Єврейський письменник спілкувався з видатними діячами української культури – Михайлом Коцюбинським, Миколою Лисенком та ін.
У Білій Церкві, Житомирі, Полтаві, Львові, Чернівцях та інших містах на честь Шолом-Алейхема названо вулиці. У 1997 р. в Києві було відкрито пам’ятник письменникові. Музеї Шолом-Алейхейма є в Переяславі-Хмельницькому та Києві. Щороку в Києві проходить міжнародний театральний фестиваль “Блукаючі зірки”, присвячений творчості Шолом-Алейхема.
На початку ХХ ст. в Російській імперії почалися сплановані російським урядом єврейські погроми та примусове виселення євреїв з місць їхнього проживання. Шолом-Алейхем вустами Тев’є описує, як це відбувалося і як євреям співчували сусіди-українці, ризикуючи бути покараними владою за своє співчуття і небажання брати участь у погромах (див. “Тев’є-молочник”, розділ “Іди геть!”). Тож у жовтні 1905 р. Рабинович із сім’єю переїхав до Львова, а потім до Швейцарії та Німеччини.
Літературну діяльність Рабинович почав наприкінці 1870-х, опублікувавши в періодиці кілька статей мовою ідиш. А перші художні твори: повість “Два камені” й оповідання “Вибори” (обидва 1883 р.) – він підписав псевдонімом “Шолом-Алейхем”.
Герої дитячих оповідань Шолом-Алейхема, попри безрадісні умови життя, все ж усміхаються та жартують. Життя дітей зображено в повісті “Хлопчик Мотл”, збірках “Оповідання для дітей”, “Пісня пісень”.
Пам’ятник Шолом-Алейхему в Києві. Скульптор В. Медведєв, архітектор Ю. Лосицький
Письменник започаткував серію “Єврейська народна бібліотека”. Першими в ній стали його романи “Стемпеню” (1888) та “Йоселе-Соловей” (1890), де зображене життя єврейської художньої інтелігенції. А останнім у цьому своєрідному триптиху став роман “Мандрівні зорі” (1909-1911). У 1894 р. побачила світ перша повість із циклу “Тев’є-молочник”. Сільський єврей із грубою зовнішністю і ніжною душею став одним з улюблених типів письменника.
Багато творів Шолом-Алейхема були адаптовані для театральної сцени, насамперед це музична постановка “Скрипаль на даху” (1964). А інсценізація оповідок про Тев’є-молочника стала явищем у театральному житті й одним із тріумфів українського актора Богдана Ступки, який у Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка виконував роль Тев’є.
Шолом-Алейхема вважають одним із творців літератури мовою ідиш. Він написав десять романів, двадцять п’єс, сотні повістей та оповідань, багато статей. Перше (чотиритомне) зібрання його творів видане 1903 р. Твори письменника перекладені десятками мов світу. За схожість стилів і любов до “дитячої теми” критики порівнюють Шолом-Алейхема із Марком Твеном. Та й сам Марк Твен якось зауважив, що вважає себе “американським Шолом-Алейхемом”.
Помер Шолом-Алейхем у 57 років у Нью-Йорку. Повернутися на батьківщину через війну не судилося. Він хотів, щоб його поховали в Києві, поряд із батьком. А в заповіті просив, щоб на кожну річницю його смерті люди не сумували, а збиралися разом, читали його смішні оповідання і веселилися.
Роман “Тев’є-молочник”
Над одним із основних творів свого життя – “Тев’є-молочник”, Шолом-Алейхем працював 20 років (1894-1914). Роман складається з окремих частин-оповідок (“Велика удача”, “Химери”, “Теперішні діти”, “Годл”, “Хава”, “Шпринця”, “Тев’є їде до Палестини” та “Іди геть!”), пов’язаних між собою постаттю та історією життя карсилівського єврея-молочника Тев’є, якого його сусіди українці називають Тевелем. Між подіями, описаними в розділах “Тев’є їде до Палестини” та “Іди геть!”, – десять років. Для свого твору автор обирає цікаву форму: кожна частина – це колоритний монолог Тев’є в уявній розмові з Шолом-Алейхемом, з яким він бачиться час від часу. Вперше ми зустрічаємося з Тев’є, коли йому майже п’ятдесят. Прощаємося, коли він стоїть на порозі свого сімдесятиріччя.
Кожний монолог Тев’є, який став уособленням єврейського народу, – це не просто пристрасна історія родини єврея-молочника. У цих оповідках-сповідях відбилися прикмети часу, які згодом визначили обличчя всього ХХ ст. Зятя Перчика за революційну діяльність засилають до Сибіру. Зять Мотл через тяжку працю помирає від сухот. Зять Педоцур, розбагатілий на російсько-японській війні підрядник, тікаючи від кредиторів, опиняється аж в Америці, де в’яже панчохи на машинці. А сам Тев’є мусить покинути рідне село не з власної волі.
Усе своє життя Тев’є прагне розбагатіти. Він пробує грати на біржі – і втрачає всі тяжко зароблені гроші та мріє про зятя мільйонера. Але коли до його дочок сватаються заможні женихи, то не силує їх виходити заміж. Мало того, він застерігає Шпринцю від кохання до свистуна Арончика і відмовляє Бейлку від шлюбу з Педоцуром. Житейська мудрість підказує Тев’є, що без кохання сімейного щастя не буває. Він і сам не зміг оговтатися після смерті дружини Голди, яку звело в могилу самогубство красуні Шпринці через зневажене кохання… Тяжкі випробування випали на долю карсилівського молочника. Але він сповнений життєвої сили та оптимізму. Тев’є намагається жити з високо піднятою головою. У найтрагічніші хвилини життя він не втрачає почуття гумору: щоб діти й онуки були здорові.
Монологи Тев’є пересипані єврейськими і українськими прислів’ями та приказками, насичені народним гумором. Це створює трагікомічну атмосферу оповіді. Особливу роль у мовленні Тев’є відіграє цитування Святого Письма. Точніше, це не зовсім цитування. Тев’є довільно перекладає і тлумачить уривки Тори/Біблії, черпаючи з неї уроки життєвої мудрості.
Читаючи “Тев’є-молочника”, ми опиняємося у всесвіті Шолома-Алейхема, де все між собою пов’язане. Так, Менахем-Мендл, далекий родич дружини Тев’є, через якого молочник втратив свої гроші, є головним героєм однойменної повісті в листах. А Мазепинка, Анатівка, Касрилівка, Бойберик та Єгупець зустрічаються в багатьох творах письменника поряд із Одесою чи Бердичевом. За цими вигаданими назвами приховані населені пункти Київщини. Так, Єгупець – це Київ з його біржею, базарами та розкішними будинками. У Єгупці живе мільйонер Бродський, якого мріє приймати у себе вдома Педоцур. У Києві справді жив цукрозаводчик Лазар Бродський, ровесник Тев’є, який подарував собі на п’ятдесятиріччя хоральну синагогу, одну з найкрасивіших будівель Києва, відому нині як “синагога Бродського”.
Бойберик – це Боярка, невелике містечко біля Києва, яке утворилося під час будівництва залізниці Одеса – Київ у 1868 р. Це в Боярці касир не зміг продати Тев’є квиток до Єгупця, бо такого міста насправді не існує… Саме тут на дачі жив Шолом-Алейхем, саме тут він почав працювати над книгою про українського єврея. Тож на сторінках роману “Тев’є-молочник” ми зустрічаємося з жителями Боярки/Бойберика, милуємося її мальовничими краєвидами та знайомимося з колоритом тогочасного дачного життя.
Літературний Тев’є мав свого прототипа. Це був єврей Тевель – прикажчик заїжджого двору із села Забір’є під Києвом. Він жив бідно, мав коня й воза та підробляв перевезенням вантажів боярським дачникам.
То чого більше у творі Шолома-Алейхема – правди чи вигадки? Чи він, як і обіцяв на початку свого твору, просто переказав “слово в слово” історії Тев’є – Тевеля?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)