Аналіз п’єси Бернард Шоу “Пігмаліон”

В основі п’єси Бернарда Шоу лежить грецький міф про скульптора Пігмалеоне й Галатею. Шалено закоханий у своє творіння, він попросив Афродіту, богиню любові, оживити статую.

У самій п’єсі, природно, нічого подібного містичного немає. У центрі сюжету соціальний конфлікт, оскільки головні герої з різних станів. Еліза Дулітл – молода, весела, жвава дівчина, яка заробляє собі на життя продажем квітів. Її прототипом виступає цинічний, грубий, але забезпечений професор фонетики Генрі Хіггінс.

І якби не парі професора з його другом полковником Пікерінгом, що зуміє з квіткарки зробити герцогиню, то, найімовірніше, їх долі ніколи б не перетнулися. Але в цьому і є весь автор.

Спочатку може здатися, що “Пигмалионом” виступає сам Хіггінс. Адже саме його заслуга, що за шість місяців він “витесав” з малограмотній простушки справжню витончену леді. І він виявляє до неї якийсь інтерес, симпатію, ревнощі і грубість одночасно. Але це лише поверхневу думку. Мені здається, що істинним “скульптором” може виступати і сама Еліза. Тому що, будучи простою дівчиною без можливостей і освіти, маючи лише мрію – навчитися, краще говорити, зуміла багато досягти. Вона доклала чимало зусиль, що б змінити свою промову. Вивчилася культурним манерам та вмінню вести світські бесіди. Навчилася носити одяг, як належить герцогині. І, до того ж, вона змогла змінитися не тільки зовні, але і внутрішньо.

Як представник соціально-філософського напряму в літературі і прихильником ідеї, що ніхто ні від кого залежати не повинен, що потрібно і можна забезпечувати себе, що бідні і багаті відрізняються один від одного тільки одягом і можливістю вивчити манери, він це вкладає і в уста міс Дулітл. Особливо яскраво цей конфлікт відчувається в момент, коли головна героїня усвідомлює, що не знає, як вчинити і що їй робити далі. Вона не може повернутися продавати квіти, так як вона отримала освіту, а й залишатися в ролі “герцогині” у неї немає фінансової можливості. У неї єдиний вихід – стати утриманкою. Але… вона знаходить зовсім інший вихід. Вона усвідомлює, що саме отримані знання зрівнюють її з професором, що вона сама може скласти йому конкуренцію.

Якщо згадати, що п’єса написана на початку XX століття, і в основі її лежить міф про любов творця до свого творіння, то можна припустити, що “Пигмалионом” цілком міг виступати і сам Б. Шоу. Адже він створив ідеальну, в історичному аспекті, жінку, яка змогла пробитися з “низів” наверх за допомогою власних зусиль. Вона зуміла стати особистістю. Думаю, що якби автор п’єси міг, то попросив би Афродіту оживити його ідеальну Елиз-Галатею.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Аналіз п’єси Бернард Шоу “Пігмаліон”