ГЕНРІК ІБСЕН (1828-1906) – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ КІНЦЯ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ. – Хрестоматія

(Скорочено)

П’‎єса на три дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Адвокат Гельмер.

Нора, його дружина.

Доктор Ранк.

Фру Лінне.

Приватний повірений Крогстад.

Троє маленьких дітей подружжя Гельмер.

Анна-Марія, їхня нянька.

Служниця в домі Гельмерів.

Посильний.

Дія відбувається у квартирі Гельмерів.

Дія перша

Затишна кімната, обставлена зі смаком, проте недорогими меблями. В глибині, в середній стіні, двоє дверей’, одні, праворуч, ведуть до передпокою, інші, ліворуч, до кабінету Гельмера. Між ними піаніно. Посередині лівої бокової стіни двері, ближче до авансцени, вікно. Біля вікна круглий стіл, крісла, диванчик.

У правій стіні, трохи далі вглиб, також двері, а попереду кахельна грубка; біля неї кілька крісел і качалка. Між грубкою і дверима столик. На стінах гравюри. Поличка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафочка з книгами в розкішних оправах. На підлозі килим.

Зимовий день. У грубці вогонь.

У передпокої дзвінок. Дещо згодом чути, як відмикають двері.

З передпокою до кімнати входить, весело наспівуючи, Нора, у верхньому одязі, з пакетами і пакунками, які вона складає на стіл праворуч. Двері у передпокій залишаються відчиненими, і там видно посильного’, він приніс ялинку і кошика і віддає їх служниці, яка відчинила двері.

Нора виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з’‎їдає кілька. Обережно йде до дверей, що ведуть до кімнати чоловіка, пересвідчується, що він вдома. Заспівує, чоловік з кабінету чує її. Він озивається до неї, ніжно називає її жайворонком, білочкою. Нора гукає його подивитись на різдвяні подарунки.

Гельмер заходить, роздивляється покупки, ніжно сварить дружину за марнотратність. Потім дає їй гроші на Різдво й питає, що вона видивилась для себе. Нора спершу відмовляється, а потім просить дати їй подарунок грішми.

Вони обговорюють святкування, коли чується дзвінок у двері. Прийшов доктор Ранк і ще якась незнайома пані. Гельмер просить служницю провести доктора прямо до нього й виходить до кабінету. Служниця вводить фру Лінне, одягнену подорожньому.

Нора спершу не пізнає гостю, а потім розуміє, що це її подруга юності Кристина. Кристина нещодавно овдовіла,.у неї немає ні дітей, ні грошей. Нора розповідає, що це для них щасливе Різдво – Торнвальд став директором акціонерного банку. Вони згадують молодість, і Нора розповідає подрузі, як Торнвальд тяжко захворів від перенапруження після весілля й вона повезла його до Італії, чим врятувала йому життя й здоров’‎я. І каже, що гроші на поїздку вона взяла у батька.

Фру Лінне розповідає, що не любила свого багатого чоловіка, а вийшла за нього заміж заради хворої матері й маленьких братів. Вона пишається своїм вчинком, і Норі видається, що подруга дивиться на неї зверхньо, вважаючи, що Норі в житті все дісталося занадто легко. І Нора не витримує та розповідає Кристині, що саме вона врятувала життя Торнвальдові, бо гроші на поїздку вона позичила сама, підробивши татовий підпис. А. чоловік її досі нічого про це не знає. І що їй всі ці роки зовсім нелегко було гасити свої боргові зобов’‎язання, підробляючи де тільки можливо й у всьому собі відмовляючи.

У передпокої чути дзвінок. До Торнвальда прийшов поговорити Крогстад, приватний повірений. Він посідає якусь посаду в банку, директором якого призначили Гельмера. Нора схвильована, хоча й намагається не показати цього.

Крогстад проходить в кабінет, а доктор Ранк приєднується до Нори і фру Лінне.

Вони розмовляють, коли з кабінету виходить Гельмер. Нора знайомить його з фру Лінне, розповідає, що це її подруга, й просить його що-небудь зробити для Кристини. Гельмер каже, що зможе надати фру Лінне місце в банку.

Дія друга

Та сама кімната. В кутку біля піаніно стоїть гола, без прикрас ялинка з недогарками свічок. На канапці лежить Норин верхній одяг. Нора сама, неспокійно ходить по кімнаті, нарешті спиняється біля канапки і бере в руки своє пальто.

Нора (відкладає пальто). Хтось іде! (Підходить до дверей і прислухається.) Ні… нема нікого. Певне ж, ніхто сьогодні не прийде, першого дня Різдва… І завтра також… А може… (Відчиняє двері й виглядає.) Ні, нема нікого, поштова скринька зовсім порожня. (Повертається назад.) Ет, дурниці! Звичайно, він такого не зробить. Не може такого статися. Просто не може. У мене ж троє малих дітей.

Нянька (виходить із дверей ліворуч з великою коробкою). Нарешті знайшла коробку з маскарадним вбранням.

Нора. Дякую, поставте на стіл.

Нянька (ставить). Але тут воно лежить усе впереміш.

Нора. Я б його подерла на шматки!

Нянька. Воронь Боже, його ж можна полагодити. Треба тільки трішки терпцю.

Нора. То я піду до фру Лінне й візьму її на допомогу.

Нянька. Знову вийдеш? У таку негоду? Ще застудишся й захворієш.

Нора. Це було б не найгірше… Що роблять діти?

Нянька. Граються, бідолашні, своїми різдвяними подарунками, але…

Нора. Часто питають про мене?

Нянька. Вони ж звикли бути з мамою.

Нора. Та бачите, Анно-Маріє, тепер мені не можна так багато бути з ними, як досі.

Нянька. Що ж, малі діти до всього звикають.

Нора. Ви так гадаєте? Гадаєте, що вони забули б свою матір, якби її не стало?

Нянька. Господи! Не стало?

Нора. Послухайте мене, Анно-Маріє… я часто думала… як ви зважилися віддати свою дитину чужим людям?

Нянька. А як було не віддати, коли я мала стати твоєю мамкою?

Нора. І ви захотіли стати нею?

Нянька. Чому ж ні, коли трапилося таке гарне місце? Бідній дівчині в такому горі, як у мене, треба було тільки радіти. Той поганець нічим мені не допоміг.

Нора. Але ж дочка, мабуть, забула вас.

Нянька. Ні, чого ж. Писала мені, і коли конфірмувалася, і коли виходила заміж.

Нора (обіймає її за шию). Старенька моя, ви були мені доброю матір’‎ю, коли я була мала.

Нянька. Бо ти, бідолашна, не мала іншої матері, крім мене.

Нора. І якби мої діти не мали іншої, то я знаю, що ви б… Дурниці, що я вигадую! (Відкриває коробку.) Ідіть до них. Мені тепер треба… Побачите, яка я завтра буду гарна.

Нянька. Певне. На тому балу нікого не буде такого гарного, як ти. (Виходить у двері ліворуч.)

Нора (починає витягати з коробки речі, але скоро відсовує її від себе). Ох, якби я зважилася вийти надвір. Якби ніхто не прийшов. Якби тут без мене чогось не сталося. Дурниці, ніхто не прийде. Нащо таке думати… Ось почищу муфту. І ці гарні рукавички, чудові рукавички. Викинути все це з голови! Раз, два, три, чотири, п’‎ять, шість… (Скрикує.) Ох, ідуть… (Кидається до дверей, але нерішуче зупиняється.)

Із передпокою заходить фру Лінне, уже без пальта.

Нора. А, це ти, Кристино. Там більше нікого немає?.. Як добре, що ти прийшла.

Фру Лінне. Мені сказали, що ти заходила й питала про мене.

Нора. Так, я саме проходила мимо. Мені конче потрібна твоя допомога. Сядьмо тут на канапку. Бачиш, завтра ввечері консул Стенборг, що мешкає над нами, влаштовує костюмований бал, і Торнвальд хоче, щоб я була неаполітанською рибалкою і затанцювала тарантелу, якої навчилася на Капрі.

Фру Лінне. Ото, то це буде ціла вистава?

Нора. Так. Торнвальд вважає, що я маю танцювати. Дивися, це костюм, який Торнвальд замовив для мене ще там. Але тепер він трохи подерся, і я просто не знаю…

Фру Лінне. Ну, ми швидко його полагодимо. Тут тільки оздоба подекуди відпоролася. Де голка й нитки? Ага, тут є все, що треба.

Нора. Ох, яка я тобі вдячна.

Фру Лінне (шиє). То ти завтра будеш неаполітанською рибалкою? Знаєш, що… я на хвильку зайду побачити тебе перебрану. Але я забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.

Нора (підводиться й ходить по кімнаті). Ну, мені здається, що вчора не було так гарно, як звичайно бувало. Тобі треба було приїхати сюди раніше, Кристино… Так, Торнвальд справді вміє влаштовувати все гарно й вишукано.

Фру Лінне. Я думаю, що ти вмієш не гірше за нього, ти ж бо дочка свого батька. Але скажи мені, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як був учора?

Нора. Ні, вчора його пригніченість особливо впадала в око. Зрештою, він тяжко хворий. Має, бідолаха, сухоти спинного мозку. В нього батько, скажу тобі, був гидотною людиною, мав коханок і все таке. Тому син був хворобливий від самого малку, розумієш?

Фру Лінне (опускає шитво на коліна). Слухай, Норо, звідки ти все це знаєш?

Нора (походжає по кімнаті). Ну… коли маєш троє дітей, то тебе часом навідують такі жінки, що трохи тямлять у медицині й можуть дещо розповісти.

Фру Лінне знову Шиє. Коротка мовчанка.

Фру Лінне. Доктор Ранк щодня приходить до вас?

Нора. Так, день у день. Він Торнвальдів найкращий товариш з молодих років і мій добрий приятель. Він у нас як свій.

Фру Лінне. Скажи мені, а він до кінця щирий? Тобто не з тих, що люблять казати всім приємні речі?

Нора. Ні, навпаки. Звідки ти взяла?

Фру Лінне. Вчора, як ти нас знайомила, він запевняв, що в цьому домі часто чув моє ім’‎я, а потім я помітила, що твій чоловік не мав ніякого уявлення, хто я, властиво, така. То як же міг доктор Ранк…

Нора. Він казав щиру правду, Кристино. Торнвальд так безмежно мене кохає, що не хоче ні з ким ділитися мною, як він каже. Спершу він просто ревнував мене, коли я згадувала про когось із близьких мені людей, що лишилися там, удома. То я й перестала їх згадувати. Але з доктором Ранком я говорю про що завгодно. Він, бачиш, любить слухати.

Фру Лінне. Стривай, Норо, ти багато в чому ще як дитина. Я старша за тебе і досвідченіша. Я ось що тобі скажу: ти повинна виплутатися з цієї справи з Ранком.

Нора. З якої це справи я маю виплутуватися?

Фру Лінне. Я вважаю, що з усіх цих справ. Учора ти щось балакала про багатого залицяльника, що має залишити тобі гроші…

Нора. Балакала, але, на жаль, такого немає. Ну й що?

Фру Лінне. Доктор Ранк багатий?

Нора. Так, багатий.

Фру Лінне. І не має про кого дбати?

Нора. Ні, не має, але…

Фру Лінне. І приходить до вас щодня?

Нора. Ну так, ти ж чула.

Фру Лінне. То як же вихована людина може бути така нетактовна?

Нора. Я тебе просто не розумію.

Фру Лінне. Не прикидайся, Норо. Думаєш, я не здогадуюся, хто тобі позичив ті тисячу двісті спецій?

Нора. Ти що, здуріла? Як ти могла таке подумати! Приятель, який приходить до нас щодня! Це ж було б нестерпно гнітюче становище!

Фру Лінне. То це справді не він?

Нора. Та ні ж, запевняю тебе. Мені таке й на думку не спало б… Та й не було в нього тоді грошей на позичання. Спадок він отримав пізніше.

Фру Лінне. Мабуть, добре, що й не було, люба Норо.

Нора. Ні, мені й на думку не спало б просити доктора Ранка… Хоч я цілком певна, що коли б попросила…

Фру Лінне. Але ти, звичайно, не попросиш.

Нора. Звичайно, не попрошу. Та мені здається, що вже й не було б такої потреби. Але я цілком певна, що якби поговорила з доктором Ранком…

Фру Лінне. За спиною свого чоловіка?

Нора. Мені треба скінчити з тим іншим. І також за його спиною. Треба скінчити.

Фру Лінне. Так, так, я теж тобі вчора казала це, але…

Нора (ходить по кімнаті). Чоловікові легше виплутуватися з таких справ, як жінці…

Фру Лінне. Якщо це її чоловік, то легше.

Нора. Дурниці. (Зупиняється.) Адже, коли сплачуєш весь борг, тобі повертають боргове зобов’‎язання.

Фру Ліпне. Звичайно, повертають.

Нора. І той огидний, брудний папірець можна подерти на клаптики і спалити!

Фру Ліпне (пильно дивиться на неї, відкладає шитво й поволі підводиться.) Норо, ти щось приховуєш від мене.

Нора. Хіба по мені видно?

Фру Лінне. Від учорашнього дня з тобою щось сталося, Норо. Що саме?

Нора (підходить до неї). Кристино! (Дослухається.) Цить! Торнвальд повернувся. Слухай, піди тим часом до дітей. Торнвальд не любить, щоб при ньому щось шили. Нехай Анна-Марія тобі допоможе.

Фру Лінне (збирає частину речей). Добре, добре, але я не піду від вас, поки ми не поговоримо по щирості.

Вона виходить у двері ліворуч, і тієї ж хвилини з передпокою заходить Гельмер.

Нора (йде йому назустріч). Ох, як я чекала на тебе, любий Торнвальде.

Гельмер. То була швачка?

Нора. Ні, то Кристина. Вона допомагає мені приготувати костюм. Побачиш, що я добре затанцюю.

Гельмер. Правда ж, я добре придумав?

Нора. Чудово! А я хіба не мудро зробила, що послухала тебе?

Гельмер (бере її за підборіддя). Мудро… що послухала чоловіка? Ну, ну, хитрунко! Я знаю, що ти не те мала на думці. Але не буду тобі заважати. Мабуть, ти зараз мірятимеш костюм.

Нора. А ти, мабуть, працюватимеш?

Гельмер. Так. (Показує на паку паперів.) Бачиш, я був у банку. (Хоче йти до свого кабінету.)

Нора. Торнвальде!

Гельмер (зупиняється). Що?

Нора. Якби твоя білочка дуже попросила тебе зробити щось…

Гельмер. Що саме?

Нора. Ти б зробив?

Гельмер. Спершу, звичайно, треба знати, що саме.

Нора. Білочка так вистрибувала б, гралася, розважала тебе, якби ти був такий добрий і послухав її.

Гельмер. То кажи нарешті.

Нора. Ластівка щебетала б тобі у всіх покоях, і голосно, і тихо…

Гельмер. Ну, вона й так не мовчить.

Нора. Я перебралася б на сильфіду і танцювала б для тебе при місячному світлі.

Гельмер. Норо, це не те, про що ти просила вранці?

Нора (підходить ближче до нього). Так, Торнвальде, я благаю тебе!

Гельмер. Невже в тебе вистачає відваги знову ворушити це?

Нора. Так, вистачає. Ти повинен послухати мене, повинен залишити Крогстада на посаді в банку.

Гельмер. Кохана моя Норо, на його місце я беру фру Лінне.

Нора. Це дуже гарно з твого боку, але ти можеш звільнити якогось іншого службовця замість Крогстада.

Гельмер. Яка неймовірна впертість. І тому, що ти, не подумавши, пообіцяла замовити за нього слово, я повинен…

Нора. Не тому, Торнвальде. Задля тебе. Адже той чоловік дописує до найгидотніших газет, ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я смертельно боюся його.

Гельмер. Ага, розумію, тебе так налякали спогади про давнє.

Нора. Що ти маєш на думці?

Гельмер. Ти, звичайно, згадала свого батька.

Нора. Так, справді. Згадай лишень, що лихі люди писали в газеті про тата, як жорстоко оббріхували його. Думаю, вони домоглися б його звільнення, якби міністерство не послало тебе з’‎ясувати справу і якби ти не поставився до нього так прихильно й не допоміг йому.

Гельмер. Люба моя, між твоїм батьком і мною є велика різниця. Твій батько не був бездоганним службовцем. А я саме такий і, сподіваюся, буду таким, доки обійматиму якусь посаду.

Нора. О, ти не знаєш, на що здатні лихі люди. А ми тепер могли б жити так добре, так весело, щасливо, спокійно, безжурно… ти, і я, і діти, Торнвальде! Тому я так прошу тебе…

Гельмер. Саме через те, що ти просиш за нього, я не можу залишити його. В банку вже знають, що я хочу звільнити Крогстада. То треба, аби тепер почалися розмови, що новий директор банку під впливом дружини міняє свій намір…

Нора. А якби й так?..

Гельмер. Авжеж, аби тільки задовольнити твою впертість… І виставити себе на посміховисько перед усіма працівниками…

Дати їм привід думати, що я улягаю всяким стороннім впливам? Знай, що це швидко відбилося б на мені! А крім того… є обставина, через яку Крогстад ніяк не може працювати в банку, поки я там директор.

Нора. Яка обставина?

Гельмер. На його моральні вади я б іще при біді махнув рукою…

Нора. Правда ж, Торнвальде?

Гельмер. І я чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на “ти”. А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм “ти”, “ти, Гельмере”. Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.

Нора. Торнвальде, ти кажеш не те.

Гельмер. Не те? Чому не те?

Нора. Бо це усе дріб’‎язкове.

Гельмер. Що ти говориш? Дріб’‎язкове? То я, по-твоєму, дріб’‎язковий?

Нора. Ні, навпаки, любий Торнвальде. І саме тому…

Гельмер. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб’‎язковими, то, видно, і я такий. Дріб’‎язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!

Нора. Що ти хочеш?

Гельмер (шукає щось у паперах). Покласти край.

Входить служниця.

Ось на цього листа і негайно знайди посланця, нехай віднесе його. Тільки швидко. Адреса написана зверху. Ось гроші.

Служниця. Добре. (Виходить із листом.)

Гельмер (збирає свої папери). Ось так, пані упертюхо.

Нора (затамовує подих). Торнвальде, що то за лист?

Гельмер. Крогстадове звільнення.

Нора. Заверни його, Торнвальде! Ще є час. О Торнвальде, заверни його! Зроби це задля мене… задля самого себе, задля дітей. Чуєш, Торнвальде, зроби! Ти не знаєш, що це може заподіяти нам усім.

Гельмер. Пізно.

Нора. Так, пізно.

Гельмер. Люба Норо, я вибачаю тобі цей страх, хоч, властиво, він образливий для мене. Так, образливий! Хіба не образливо припускати, що я повинен боятися помсти того пропащого крутія? Але я все-таки прощаю тобі, бо це дуже миле свідчення твоєї великої любові до мене. (Пригортає її.) Облишмо це, моя люба. Нехай буде що буде. Як на те пішлося, то повір: у мене вистачить і мужності, і сили. Побачиш, я така людина, що все можу взяти на себе.

Нора (вжахнувшись). Що ти маєш на думці?

Гельмер. Усе, кажу…

Нора (опановує себе). Ніколи в світі. Я тобі не дозволю.

Гельмер. Гаразд, поділимося з тобою, Норо… як подружжя. Так і має бути. (Пестить її.) Тепер ти задоволена? Ну, ну, не Дивись на мене такими переляканими очима, як пташка. Адже все це тільки фантазії. Тепер ти заграєш тарантелу і повправляєшся з тамбурином. А я піду до свого кабінету і зачиню двері, тож нічого не чутиму, хоч би який гамір ти зчинила. (Обертається удверях.) А коли прийде Ранк, скажи йому, де я. (Кивнувши їй головою, він іде до себе з пакою паперів і зачиняє двері.)

Нора (перелякана, охоплена розпачем, стоїть як укопана й шепоче). Він здатен на це. Так і зробить. Зробить, хоч би що… Ні, ніколи в світі! Все, що завгодно, тільки не це! Де порятунок?.. Де вихід?..

Дзвінок у передпокої.

Доктор Ранк?.. Усе, що завгодно, тільки не це! (Проводить руками по обличчю, опановує себе і йде відчиняти двері до передпокою.)

Доктор Ранк стоїть у передпокої і вішає своє хутро.

Впродовж подальшої сцени починає вечоріти. Нора розмовляє з доктором, він розповідає їй про кепський стан свого здоров’‎я. Нора хотіла попросити доктора про допомогу, та він освідчився їй, чим засмутив її й змусив залишити цю думку.

Приходить Крогстад. Нора відправляє доктора до кабінету Гельмера й приймає Крогстада, який вимагає у неї весь борг або високу посаду в банку, що її він хоче отримати з допомогою Гельмера. Крогстад збирається шантажувати Торнвальда вчинком Нори, а для цього написав йому лист, який вкинув у поштову скриньку.

Нора у розпачі. Повртається фру Лінне з костюмом у руках. Вона бачить, що на подрузі лиця немає й питає в Нори, у чому річ. Нора їй зізнається, що гроші вона позичила в Крогстада та розповадіє про лист. Фру Лінне каже, що вона знає Крогстада й спробує умовити його забрати назад свого листа нерозпечатаним. Вона радить Норі затримати чоловіка, а сама квапливо виходить.

Нора просить чоловіка повправлятися з нею до завтрашніх танців. Гельмер сідає за піаніно й починає грати тарантелу. Вона обгортається довгою строкатою шаллю й починає танцювати.

Нора танцює дедалі шаленіше. Гельмер під час танцю робить Норі зауваження, та вона ніби не чує їх, коси в неї розпустилися й опали на плечі, але вона не помічає того і танцює далі.

Заходить фру Лінне.

Фру Лінне (зупиняється наче вкопана біля дверей). Ох!..

Нора (не перестає танцювати). Бачиш, Кристино, яке в нас тут свято!

Гельмер. Але ж люба моя, дорога Норо, ти так танцюєш, ніби йдеться про твоє життя.

Нора. Бо так воно і є.

Гельмер. Ранку, перестань, це чисте божевілля, перестань, кажу!

Ранк перестає грати, і Нора враз зупиняється.

Що Нори.) Зроду б не повірив. Ти забула геть усе, чого я тебе вчив.

Нора (шпурляє тамбурин). Тепер ти сам бачиш.

Гельмер. Ну, тобі й справді треба повправлятися.

Нора. Так, бачиш, що конче треба. Ти вчитимеш мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торнвальде?

Гельмер. Можеш на мене покластися.

Нора. Ні сьогодні, ні завтра ти не думатимеш ні про що інше, тільки про мене. Не розпечатуватимеш жодних листів… Не заглядатимеш до поштової скриньки…

Гельмер. Ага, ти й далі боїшся того чоловіка…

Нора. Так, так, і це теж.

Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що в скриньці уже лежить лист від нього.

Нора. Я не знаю. Може, й лежить. Але не читай його тепер. Не треба нам ніяких неприємностей, поки все не скінчиться.

Ранк (тихо Гельмеровї). Не заперечуй їй.

Гельмер (обіймає її). Добре. Дитина домоглася свого. Але завтра вночі, після твого танцю…

Нора. Тоді роби, як знаєш.

Служниця (у дверях праворуч). Пані, стіл накритий.

Нора. Подай шампанського, Гелено.

Служниця. Гаразд, пані. (Виходить.)

Гельмер. Ого… Отже, бенкетуємо?

Нора. Бенкетуємо із шампанським до самого світанку. (Гукає служниці.) І трохи мигдалевих тістечок, Гелено… Ні, багато… Один раз можна.

Гельмер (бере її за руки). Ну, ну, нема чого так страшенно лякатися. Будь тепер моєю ластівкою, як завжди.

Нора. Звичайно, буду. Але тим часом іди до їдальні. І ви, докторе Ранку. Кристино, допоможи мені поправити зачіску.

Ранк (тихо, поки вони виходять). Такого ніколи не буває без причини. Може, вона при надії?

Гельмер. Зовсім не те, голубе. Це все тільки той самий дитячий страх, про який я тобі розповідав.

Заходять у двері праворуч.

Нора. Ну?

Фру Лінне. Він поїхав за місто.

Нора. Я здогадалася з твого виду.

Фру Лінне. Повернеться завтра ввечері. Я залишила йому записку.

Нора. Не варто було. Нічого не відвернеш. І, зрештою, це така радість – очікувати дива.

Фру Лінне. Чого саме ти очікуєш?

Нора. Ох, ти не зрозумієш. Іди до них, я зараз прийду.

Фру Лінне йде до їдальні. Нора з хвилину стоїть, наче збирається на силі, тоді дивиться на годинник.

П’‎ята. Сім годин до півночі. Тоді двадцять чотири до другої півночі, коли скінчиться тарантела. Двадцять чотири і сім? Тридцять одна година життя.

Гельмер (у дверях праворуч). Де ж моя ластівка?

Нора (кидається до нього з відкритими обіймами). Ось вона!

Дія третя

Та сама кімната. Стіл, що стояв перед канапкою, разом зі стільцями пересунений на середину кімнати. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинені. З горішнього поверху чути танцювальну музику. Фру Лінне сидить біля столу й машинально гортає книжку, пробує читати, але, видно, не може зосередитися. Часом напружено прислухається, чи хтось не йде знадвору.

Приходить Крогстад. Він питає, для чого фру Лінне викликала його. Вона каже, що їй треба поговорити з ним. Крогстад дорікає їй, що вона колись покинула його заради вигіднішої партії.

Фру Лінне виправдовується, що зробила це через тяжко хвору матір і двох малих братів. Вона каже, що самотня й приїхала сюди, бо вони потрібні одне одному. Крогстад дякує, каже, що вона повернула йому щастя, і пропонує заради неї забрати листа, щоб врятувати Нору. Та фру Лінне відмовляє його. Вона вважає, що буде краще, якщо Гельмер про все довідається. Треба, щоб вони з Норою нарешті порозумілися, бо неможливо жити, приховувати правду.

За лаштунками чути Гельмерів і Норин голоси, чути, як обертається в замку ключ, і Гельмер майже силоміць заводить Нору до передпокою. Вона вбрана в італійський костюм, а зверху загорнута в довгу чорну шаль. Гельмер у фракові і в накинутому зверху чорному розстебнутому доміно.

Нора (ще у дверях, пручається). Ні, ні, не заходьмо! Я хочу нагору. Не хочу йти так рано.

Гельмер. Але ж, люба Норо…

Нора. Я прошу тебе, благаю, Торнвальде. Уклінно прошу… ще хоч на годину!

Гельмер. Ані хвилини довше, люба. Ти знаєш нашу домовленість. Отак. Сюди, до кімнати. А то ще застудишся. (Лагідно веде її, хоч вона пручається.)

Фру Лінне. Добрий вечір.

Нора. Кристина!

Гельмер. Що? Фру Лінне, ви тут, так пізно?

Фру Лінне. Даруйте. Я дуже хотіла побачити Нору перебраною.

Нора. То ти сиділа й чекала на мене?

Фру Лінне. Так, я, на жаль, спізнилася, ти вже була нагорі, і мені не хотілося йти, не побачивши тебе.

Гельмер (здіймає з Нори шаль). Ось роздивіться на неї добре. Гарна, правда, фру Лінне?

Фру Лінне. Так, гарна, визнаю…

Гельмер. Напрочуд гарна, хіба ні? Тамтешнє товариство теж одноголосно визнало це. Але ж і вперта моя мала щебетуха! І що вдієш? Уявіть собі, мені довелося майже силоміць забирати її звідти.

Нора. Ох, Торнвальде, ти ще пожалієш, що не дозволив мені побути ще хоч півгодини.

Гельмер. Послухайте, фру Лінне. Вона танцює тарантелу, має величезний успіх… цілком заслужений… хоч, мені здається, її танець був надто природний, тобто… в ньому було більше запалу, ніж того, що дозволяли, суворо кажучи, закони мистецтва. Та нехай! Головне, що вона мала успіх, величезний успіх. То чи ж міг я дозволити їй після цього залишитися? Згладити враження? Ні, дякую. Я схопив свою чарівну капріянку… сказав би, примхливу капріяночку, під руку, швидко пробіг навколо зали, кланяючись на всі боки, і, як кажуть у романах, прекрасне видиво зникло. Закінчення завжди має бути ефектним, фру Лінне. Але я ніяк не зміг утовкмачити це Норі. Ох, як тут гаряче. (Скидає доміно, шпурляє його на стілець і відчиняє двері до свого кабінету.) Що? Там темно? Ну так, звичайно. Вибачте… (Заходить до кабінету й засвічує там лампи.)

Нора (пошепки, швидко, аж задихається). Ну?

Фру Лінне (тихо). Я говорила з ним.

Нора. І що?

Фру Лінне. Норо… ти повинна все розповісти чоловікові.

Нора (глухо). Я так і знала.

Фру Лінне. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати Торнвальдові.

Нора. Я не скажу.

Фру Лінне. То скаже лист.

Нора. Дякую, Кристино, тепер я знаю, що мені робити. Тсс!..

Гельмер (знов заходить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?

Фру Лінне. Так, і тепер попрощаюся з вами.

Гельмер. Що, вже? А це ваше плетиво?

Фру Лінне (бере плетиво). Так, дякую, я була б забула.

Гельмер. То ви й плести вмієте?

Фру Лінне. Та вмію.

Гельмер. Знаєте, ви б краще вишивали.

Фру Лінне. Он як? Чому?

Гельмер. Бо вишивання набагато красивіше. Бачите, вишиваючи, ви тримаєте шитво лівою рукою, а правою водите голкою… отак… легенько зігнувши руку, правда?

Фру Лінне. Може, й так…

Гельмер. А коли людина плете, то навпаки… постава не може бути гарна. Дивіться: руки складені докупи… дротики рухаються то вгору, то вниз… щось у цьому є від китайців… Ох, а яке чудове шампанське там подавали!

Фру Лінне. На добраніч, Норо, і не впирайся більше.

Гельмер. Золоті слова, фру Лінне!

Фру Лінне. На добраніч, пане директоре.

Гельмер (проводжає її до дверей). На добраніч. Сподіваюся, ви щасливо доберетеся додому? Я б залюбки… але вам недалеко йти. На добраніч.

Фру Лінне виходить, він зачиняє за нею двері і вертається.

Ну от, нарешті ми самі. Яка вона нудна людина.

Нора. Ти не дуже втомився, Торнвальде?

Гельмер. Ні, нітрохи.

Нора. І не хочеш спати?

Гельмер. Зовсім не хочу. Навпаки, почуваюся дуже бадьорим. А ти? Видно, що справді і втомлена, і хочеш спати.

Нора. Дуже втомлена. І скоро піду спати.

Гельмер. А бачиш, бачиш. Добре, що ми не залишилися надовше.

Нора. Ох, ти все добре робиш.

Гельмер (цілує її в чоло). Тепер моя ластівка заговорила по-людському. А ти помітила, який Ранк був бадьорий цього вечора?

Нора. Так? Хіба? Я не мала змоги говорити з ним.

Гельмер. І я майже не говорив. Але давно не бачив його в такому доброму гуморі. (Якусь мить дивиться на неї, тоді підходить ближче.) Гм… Але все-таки як гарно знов опинитися в себе вдома… Ох ти ж чарівна молода красуне!

Нора. Не дивись так на мене, Торнвальде!

Гельмер. Хіба мені не можна дивитися на свій найдорожчий скарб? На ті розкоші, що належать мені, тільки мені, більше нікому!

Нора (переходить на другий бік столу). Не кажи мені такого сьогодні.

Гельмер (іде за нею). Бачу, що в тебе у крові ще нуртує тарантела. І від того ти ще звабливіша. Чуєш? Гості вже почали розходитися. (Тихіше.) Норо… скоро в будинку все стихне.

Нора. Так, сподіваюся.

Гельмер. Справді, моя кохана? Ох, Норо, знаєш… коли я отак буваю з тобою в товаристві… знаєш, чому я тоді так мало розмовляю з тобою, тримаюся осторонь, тільки часом поглядаю на тебе… знаєш, чому? А тому, що я уявляю собі, ніби ти моє потаємне кохання, ніби ми з тобою таємно заручені і ніхто не здогадується, що між нами щось є.

Нора. О так, так, я знаю, що всі твої думки снуються навколо мене.

Гельмер. А коли ми лаштуємося йти і я накидаю шаль на твої ніжні молоді плечі, на прекрасний вигин шиї… то уявляю собі, що ти моя юна суджена, і ми щойно повертаємося зі шлюбу, і я вперше лишуся наодинці з тобою… тільки з тобою, моє тремтливе серденько! Цілий вечір я прагнув тільки тебе. Коли я бачив, як ти літаєш і вабиш у тарантелі… в мене кров закипіла і я не міг більше стримуватися, тому й забрав тебе додому так швидко.

Нора. Іди, Торнвальде! Дай мені спокій. Я не хочу всього цього.

Гельмер. Що це за мова? Ти зі мною дратуєшся, серденько? Не хочеш? Хіба я не твій чоловік?..

Чути стукіт у зовнішні двері.

Нора (здригається). Чуєш?..

Гельмер (обертається). Хто там?

Доктор Ранк (з-за дверей). Це я. Можна зайти на хвилину?

Гельмер (тихо, невдоволено). Що йому треба так пізно? (Голосно.) Зараз. (Іде й відмикає двері.) От добре, що ти не проминув нас.

Ранк. Я наче почув твій голос, і мені закортіло заглянути до вас. (Кидає оком по кімнаті.) Так. Ці милі, знайомі місця. Мені тут у вас гарно й затишно, з вами обома.

Гельмер. Начебто тобі й нагорі було гарно й затишно.

Ранк. Дуже гарно. Чому б ні? Чому не взяти від життя все, що воно дає? Принаймні скільки можна і поки можна. Вино було чудове…

Гельмер. А надто шампанське.

Ранк. І ти помітив? Аж не віриться, що я міг його стільки в себе влити.

Нора. Торнвальд теж випив цього вечора багато шампанського Ранк. Так?

Нора. Так, а після нього він завжди в доброму гуморі.

Ранк. Ну, чому ж не повеселитися ввечері після добре проведеного дня?

Гельмер. Добре проведеного? На жаль, цим я не можу похвалитися.

Ранк (плескає його по плечі). А я, щоб ти знав, можу!

Нора. Докторе, ви, мабуть, сьогодні зробили обстеження? Ранк. Саме так.

Гельмер. Ого! Моя Нора заговорила про обстеження!

Нора. І вас можна привітати з результатом?

Ранк. Хай буде й так, можна привітати.

Нора. Отже, він добрий?

Ранк. І для лікаря, і для пацієнта найкращий результат певність.

Нора (швидко, запитально). Певність?

Ранк. Цілковита певність. І як після цього не повеселитися? Нора. Так, ви добре зробили, докторе.

Гельмер. І я так гадаю. Аби тільки воно не відбилося на тобі вранці.

Ранк. Ну, в житті нічого не дається задарма.

Нора. Докторе Ранк… ви, певне, дуже любите маскаради? Ранк. Так, коли є багато смішних костюмів…

Нора. То слухайте, ким ми з вами будемо на ньому другого разу?

Гельмер. Ох ти, пустунко… вже думаєш про другий бал!

Ранк. Ми з вами? Скажу. Ви будете пестункою долі…

Гельмер. Так, але спробуй придумати для такого образу костюм…

Ранк. Нехай твоя дружина з’‎явиться такою, якою завжди буває в житті.

Гельмер. Добра думка. А ти знаєш, ким би сам хотів бути? Ранк. Знаю, друже, це вже твердо визначено.

Гельмер. Ну?

Ранк. На другому маскараді я буду невидимкою.

Гельмер. Дивна вигадка.

Ранк. Є така велика чорна шапка… хіба ти не чув про шапку-невидимку? Надінеш її, і тебе нікому не видно.

Гельмер (стримує усмішку). Ну й придумав!

Ранк. Але я цілком забув, чого зайшов до вас. Гельмере, дай мені сигару, із тих темних гаванських.

Гельмер. З великим задоволенням. (Простягає сигарницю.)

Ранк (бере сигару і відрізує кінчик). Дякую.

Нора (запалює сірника). Дозвольте мені прислужитися вам.

Ранк. Дякую. (Нора тримає перед ним сірника, і він запалює сигару.)

І до побачення!

Гельмер. До побачення, до побачення, друже!

Нора. Гарного вам сну, докторе.

Ранк. Дякую за побажання.

Нора. Побажайте й мені того самого.

Ранк. Вам? Ну добре, якщо ви бажаєте… Гарного вам сну. І дякую за послугу. (Він кланяється їм обом і виходить.)

Гельмер (стиха). Він таки добре хильнув.

Нора (неуважно). Мабуть.

Гельмер витягає з кишені ключі і йде до передпокою. Вибирає зі скриньки пошту і гукає до кухні, щоб служниця погасила в передпокої світло. Повертається до кімнати і показує Норі паку листів. Зверху лежать дві візитівки від доктора Ранка, де зверху над прізвищем намальовано чорний хрест. Нора пояснює, що так доктор попрощався з ними. Він замкнеться в себе й умре. Гельмер розстроєний. Він обнімає Нору, каже, що кохає її, що не раз хотів, щоб їй загрожувала якась страшна небезпека, аби він міг задля неї важити своїм життям, своєю кров’‎ю, усім.

Нора твердо й рішуче каже йому, щоб він прочитав листи. Він цілує її в чоло, іде до свого кабінету з пакою листів і зачиняє за собою двері.

Нора у хвилюванні ходить по кімнаті, хапає Гельмерове доміно, накидає собі на плечі й хоче піти, щоб кинутись у крижану чорну воду… Тієї миті, коли вона кидається до передпокою, Гельмер рвучко відчиняє свої двері і стає на порозі з розпечатаним листом у руці.

Гельмер. Норо!

Нора (голосно зойкає). Ох!..

Гельмер. Що це? Ти знаєш, що в цьому листі?

Нора. Знаю. Пусти мене! Дай мені вийти!

Гельмер (не пускає її). Куди ти?

Нора (намагається випручатись). Не треба рятувати мене Торнвальде!

Гельмер (відсахується). Це правда! Правда, що тут написано? Страхіття! Ні, ні, це не може бути правдою.

Нора. Це правда. Я кохала тебе понад усе на світі.

Гельмер. Не починай безглуздо викручуватися.

Нора (ступає крок до нього). Торнвальде!..

Гельмер. Нещасна… Що ти наробила!

Нора. Пусти мене. Не треба, щоб ти терпів через мене. Не бери цього на себе.

Гельмер. Не влаштовуй комедії. (Замикає двері до передпокою на ключ.) Ти стоятимеш тут, поки не даси мені звіту. Ти розумієш, що ти зробила? Кажи, розумієш?

Нора (не зводить із нього очей і мовить із закам’‎янілим обличчям). Так, тепер починаю розуміти, цілком.

Гельмер (ходить по кімнаті). О, яке страшне пробудження. Цілих вісім років… вона, моя радість і гордість… була лицеміркою, брехункою… гірше… злочинницею. Ох, яке це все безмежно гидотне! Тьху, тьху!

Нора мовчить, але й далі не зводить із нього очей.

(Зупиняється перед нею.) Я мав би відчувати, що таке може статися. Мав би передбачити. Знаючи легковажні засади твого батька… Мовчи! Ти успадкувала ті його легковажні засади. Ні побожності, ні моралі, ні почуття відповідальності… О, як мене покарано за те, що я тоді дивився на все крізь пальці. Задля тебе.

І ось як ти мені віддячила.

Нора. Отак.

Гельмер. Тепер ти зруйнувала все моє щастя. Поставила хрест на моєму майбутньому. Ох, навіть подумати страшно. Я в руках у людини, що не має совісті. Він може зробити зі мною, що захоче, вимагати від мене що завгодно, наказувати мені, знущатися з мене, як йому забажається, і я не посмію і писнути. Так низько скотитися, впасти в провалля через легковажну жінку!

Нора. Якщо мене не буде на світі, то ти вільний.

Гельмер. Ох, кинь ці коники. Твій батько теж мав напохваті такі слова. Яка мені користь із того, що тебе, як ти кажеш, не буде на світі? Ніякісінької. Він однаково може оприлюднити цю справу, а коли так, то мене, мабуть, запідозрять у тому, що я знав про твій злочин. Можуть навіть подумати, що я стояв за твоєю спиною… що це я підштовхнув тебе! І всім цим я маю завдячувати тобі. А я ж увесь час на руках тебе носив. Розумієш тепер, що ти мені заподіяла?

Нора (з холодним спокоєм). Так.

Гельмер. Це щось таке неймовірне, що воно не вміщається в моїй голові. Але нам треба вилізти з цього. Скинь шаль. Скинь, кажу! Доведеться якось задобрити його. Треба за всяку ціну зам’‎яти цю справу. А щодо нас із тобою, то ми повинні вдавати, немов нічого не сталося. Але, звичайно, це тільки про людське око. Отже, ти лишишся тут, це зрозуміло. Але не матимеш права виховувати дітей, я тобі їх не можу довірити… Ох, і мені доводиться казати це тій, яку я так палко любив і яку ще… Але цьому кінець. Відтепер уже не йдеться про щастя, а тільки про порятунок залишків, уламків, декорації.

Знизу чути дзвінок.

(Здригається.) Хто це? Так пізно. Невже найгірше?.. Сховайся, Норо. Удай, що ти хвора.

Нора не рушає з місця. Гельмер відмикає двері до передпокою.

Служниця (у передпокої, напівроздягнена). Тут лист для пані.

Гельмер. Давай сюди. (Хапає листа й зачиняє двері.) Так, це від нього. Я тобі не дам, сам прочитаю.

Нора. Читай.

Гельмер (біля лампи.) Мені страшно читати. Може, ми вже пропали, і ти, і я. Ні, треба дізнатися, що в ньому. (Хапливо відкриває конверта, перебігає очима кілька рядків, дивиться на вкладений у листа папір і радісно вигукує.) Норо! (Нора запитально дивиться на нього). Норо! Ні, хай я прочитаю ще раз. Так, так, правда. Я врятований! Норо, я врятований!

Нора. А я?

Гельмер. І ти, звичайно. Ми обоє врятовані, і ти, і я. Дивися. Він повертає тобі боргове зобов’‎язання. Пише, що він шкодує і кається… що щаслива зміна в його житті… Ну, та байдуже, що він пише. Ми врятовані, Норо! Ніхто вже нічого не зможе тобі зробити. Ох, Норо, Норо… Ні, спершу знищити всю цю гидоту. Ану, гляну… (Кидає погляд на зобов’‎язання.) Ні, не хочу й дивитися, нехай усе це буде для мене тільки сном. (Рве на клапті зобов’‎язання й обидва листи, кидає їх у грубу й дивиться, як вони горять.) Отак. Нічого не залишилося… Він писав, що ти від Святвечора… Ох, то, мабуть, були страхітливі дні для тебе, Норо.

Нора. Я тяжко боролася ці три дні.

Гельмер. І мучилась, не бачила іншої ради, як… Ні, не згадуймо про те страхіття. Тільки радіймо і повторюймо, що все минуло, минуло. Слухай же, Норо, ти ще наче не збагнула, що все минуло. Що таке?.. Ти ніби закам’‎яніла. Ох, бідолашна моя, я добре розумію: ти, мабуть, не можеш повірити, що я все тобі простив. Адже я знаю: все, що ти зробила, зроблено з кохання до мене.

Нора. Це правда.

Гельмер. Ти любила мене, як дружина повинна любити свого чоловіка. Тільки засоби вибрала не такі, як слід. Та невже ти думала, що менше подобатимешся мені через те, що не здатна діяти самостійно? Ні, ні, зіприся на мене, я буду твоїм порадником і керівником. Я не був би чоловіком, якби саме ця жіноча безпорадність не робила тебе вдвічі принадливішою в моїх очах. Не думай більше про ті гострі слова, що вихопилися в мене у перші хвилини переляку, коли мені здавалося, що все навколо валиться. Я простив тобі, Норо, присягаюся, що простив тобі.

Нора. Дякую тобі за твоє прощення. (Виходить у двері праворуч.)

Гельмер. Ні, стривай… (Заглядає у двері.) Що ти робиш у комірчині?

Нора (з другої кімнати). Скидаю маскарадний костюм.

Гельмер (біля відчинених дверей). Добре, скидай. І спробуй заспокоїтися, опанувати себе, моя ластівко. Відпочинь спокійно, я розгорну свої крила і прикрию ними тебе. (Походжає біля дверей.) Ох, як у нас тут, Норо, гарно, затишно. Тут твій прихисток, тут я леліятиму тебе, як загнану голубку, яку врятував із кігтів яструба. Я втишу твоє бідне розтривожене серце. Помалу все стане на місце, Норо, повір мені. Завтра все це здаватиметься тобі цілком інакшим, і скоро все стане таким, як раніше, мені не доведеться довго повторювати, що я простив тобі. Ти сама відчуєш, що так воно і є. Як ти можеш подумати, що мені спало б на думку відштовхнути тебе чи просто сказати докірливе слово? Ох, ти не знаєш, Норо, на що здатне серце справжнього чоловіка. Йому невимовно солодко і приємно усвідомлювати, що він простив своїй дружині… простив від щирого серця. Це ніби вдвічі збільшує його усвідомлення, що вона його власність. Він ніби повертає її наново у світ. Вона стає, так би мовити, одночасно його дружиною і його дитям. І ти тепер станеш для мене такою, моє безпорадне, розгублене пташенятко. Не бійся нічого, Норо, будь лише відверта зі мною, і я стану твоєю долею і твоїм сумлінням… Що це? Ти не йдеш спати? Чого ти одяглася?

Нора (у своєму буденному вбранні). Так, Торнвальде, я одяглася.

Гельмер. Але навіщо такої пізньої години?..

Нора. Я не спатиму цієї ночі.

Гельмер. Але ж, люба Норо…

Нора (дивиться на годинника). Ще не так пізно. Сядь, Торнвальде, нам є про що поговорити. (Сідає до столу.)

Гельмер. Норо… що це означає? Це твоє закам’‎яніле обличчя…

Нора. Сідай. Розмова буде довга. Мені багато чого треба сказати тобі.

Гельмер (сідає до столу навпроти неї). Ти мене лякаєш, Норо.

І я не розумію тебе.

Нора. Отож-бо. Ти не розумієш мене. І я тебе не розуміла… до сьогоднішнього вечора. Ні, не перебивай мене. Вислухай, що я тобі скажу… З’‎ясуємо наші стосунки, Торнвальде.

Гельмер. Що це ти говориш?

Нора (після короткої мовчанки). Тобі не здається дивною одна річ, коли ми отак сидимо разом?

Гельмер. Яка саме?

Нора. Ми вже одружені вісім років. Тобі не спадає на думку, що ми, ти і я, чоловік і жінка, вперше розмовляємо поважно?

Гельмер. Поважно… в якому розумінні?

Нора. Цілих вісім років… Ні, довше… з першого дня нашого знайомства ми не обмінялися жодним поважним словом про поважні речі.

Гельмер. Невже я мав звірятися тобі зі своїх турбот, які ти однаково не могла б мені полегшити? – Нора. Я не кажу про турботи. Я кажу, що ми ніколи не заводили поважної розмови, не пробували разом обміркувати якісь важливі справи, заглибитися в них.

Гельмер. Але ж, кохана, хіба це твоє діло?

Нора. Отож-бо й є. Ти ніколи не розумів мене… Зі мною поводилися дуже несправедливо, Торнвальде. Спершу тато, а тоді ти.

Гельмер. Що? Ми обидва? Ми ж любили тебе більше, ніж будь-хто у світі!

Нора (хитає головою). Ви ніколи не любили мене. Вам тільки подобалося бути закоханими в мене.

Гельмер. Норо, що це за слова?

Нора. Такі, як чуєш, Торнвальде. Коли я жила вдома, з татом, він висловлював мені свої погляди, тож я мала ті самі погляди. А коли в мене з’‎являлися інші, я їх приховувала, бо вони йому не сподобалися б. Він називав мене дитиною-лялькою і грався мною так, як я гралася своїми ляльками. Потім я опинилася у твоєму домі…

Гельмер. Як ти висловлюєшся про наш шлюб!

Нора (незворушно). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла у твої. Ти все влаштовував на свій смак, і в мене ставав такий самий смак, чи я тільки вважала, що він такий, важко сказати… Думаю, і те, й те. Раз так, а раз інакше. Тепер, коли я оглядаюся назад, мені здається, що я жила тут жалюгідним життям, сяк-так перебивалася. Жила тільки, щоб розважати тебе, Торнвальде. Але ти цього хотів. Ти і тато вчинили мені велику кривду. Ви винні, що з мене нічого не вийшло.

Гельмер. Норо! Яке безглуздя! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Думала, що щаслива, а насправді не була такою.

Гельмер. Не була… не була щаслива!

Нора. Ні, тільки весела. І ти завжди був ласкавий до мене. Але наш дім був тільки кімнатою для дитячих ігор. Тут я була дружиною-лялькою, як удома дитиною-лялькою. А діти, знову ж таки, були моїми ляльками. Мені подобалося, коли ти грався зі мною, а їм подобалося, коли я гралася з ними. Ось яким було наше подружжя, Торнвальде.

Гельмер. У твоїх словах є трохи правди… хоч яке це перебільшення і екзальтація. Але тепер усе буде інакше. Грання скінчилося, починається виховання.

Нора. Виховання кого? Мене чи дітей?

Гельмер. І тебе, і дітей, люба Норо.

Нора. Ох, Торнвальде, не такий ти чоловік, щоб виховати з мене справжню дружину для себе.

Гельмер. І це кажеш ти?

Нора. А я… хіба я підготована виховувати дітей?

Гельмер. Норо!

Нора. Хіба ти оце не казав сам, що мені не можна довірити виховання дітей?

Гельмер. У хвилину роздратування! Хто звертає на таке увагу!

Нора. Ні, ти добре казав. Із цим завданням я не впораюся. Спершу треба виконати інше завдання. Подбати про своє виховання, а ти не такий чоловік, щоб допомогти мені. Мені самій треба взятися за це. Тому я залишаю тебе.

Гельмер (схоплюється). Що ти сказала?

Нора. Я мушу бути сама, щоб зрозуміти себе і все навколо. Тому я не можу більше залишатися в тебе.

Гельмер. Норо! Норо!

Нора. І я піду зараз же. Кристина напевне пустить мене переночувати…

Гельмер. Ти збожеволіла! Хто тобі дозволить! Я забороняю!

Нора. Відтепер дарма щось забороняти мені. Я беру тільки свої речі. Від тебе я нічого не візьму, ні зараз, ні потім.

Гельмер. Що за божевілля!

Нора. Завтра вранці я поїду додому… тобто туди, де я народилася. Там мені буде легше влаштуватися.

Гельмер. Ох ти, засліплена, недосвідчена бідолахо!

Нора. Треба ж мені набути досвіду, Торнвальде.

Гельмер. Залишити дім, чоловіка й дітей! Ти не подумала про те, що скажуть люди?

Нора. Хай кажуть, я не буду на них зважати. Я тільки знаю, що мені необхідно це зробити.

Гельмер. Ні, це неподобство. Ти нехтуєш своїми найсвятішими обов’‎язками.

Нора. Що ти вважаєш моїми найсвятішими обов’‎язками?

Гельмер. Тобі ще й треба казати! Хіба обов’‎язки щодо чоловіка та дітей не найсвятіші для тебе?

Нора. У мене є й інші обов’‎язки, такі самі святі.

Гельмер. Немає. Які це можуть бути обов’‎язки?

Нора. Обов’‎язки щодо себе самої.

Гельмер. Ти найперше дружина й мати.

Нора. Я в це більше не вірю. Я вірю, що найперше я людина, така, як і ти… або принаймні маю стати людиною. Я знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торнвальде, і що так написано у книжках. Але я вже не можу вдовольнятися тим, що каже більшість і що написано у книжках. Мені треба самій подумати про всі ці речі і самій у них розібратися.

Гельмер. Ніби ти не розумієш свого становища у власному домі? Ніби в тебе немає надійного провідника в цих питаннях? Немає релігії?

Нора. Ох, Торнвальде, я добре не знаю, що таке релігія.

Гельмер. Що ти кажеш!

Нора. Я ж не знаю нічого, крім того, що казав пастор Гансен, коли я готувалася до конфірмації. Він казав, що релігія те й те. Коли я звільнюся від усього цього й залишуся сама, то розберусь і в релігії. Побачу, чи правда те, що казав пастор Гансен, чи принаймні воно може бути правдою для мене.

Гельмер. Ні, це просто нечувана річ для такої молодої жінки! Коли тебе не може нарозумити релігія, то хоч дай мені промовити до твого сумління. Адже почуття моралі ти, певне, маєш? Відповідай!.. Чи, може, не маєш?

Нора. Бачиш, Торнвальде, на це важко відповісти. Я й цього не знаю. Я геть заплуталася в цих питаннях. Знаю тільки, що дивлюся на них зовсім не так, як ти. Ось я чую, що закони цілком інакші, ніж я думала. Але що вони справедливі, я ніяк не можу погодитися. Виходить, що жінка не має права пожаліти свого батька, який лежить на смертній постелі, або врятувати життя своєму чоловікові! Цьому я не вірю.

Гельмер. Ти говориш, як дитина. Не розумієш суспільства, в якому живеш.

Нора. Так, не розумію. Але тепер хочу переконатися, хто має слушність – суспільство чи я.

Гельмер. Ти хвора, Норо. В тебе гарячка. Мені навіть здається, що ти майже не при своєму розумі.

Нора. Ніколи ще я не була при такому ясному розумі, як цього вечора.

Гельмер. І ти при ясному розумі кидаєш свого чоловіка і своїх дітей?

Нора. Так, кидаю.

Гельмер. Тоді це можна пояснити тільки одним.

Нора. Чим?

Гельмер. Що ти мене більше не любиш.

Нора. Так, саме цим.

Гельмер. Норо!.. І ти це кажеш!

Нора. Ох, мені самій прикро, Торнвальде, бо ти завжди був дуже добрий до мене. Але я інакше не можу. Я більше не люблю тебе.

Гельмер (насилу втримується). Це твоє тверде переконання.

І ти дійшла до нього також при ясному розумі?

Нора. Так, тверде переконання, і я дійшла до нього при цілком ясному розумі. Тому я не хочу тут довше залишатися.

Гельмер. Може б, ти пояснила мені, чому я втратив твою любов?

Нора. Так, поясню. Це відбулося сьогодні ввечері, коли не сталося дива. Я побачила, що ти не та людина, за яку я тебе вважала.

Гельмер. Поясни докладніше, я тебе не розумію.

Нора. Я так терпляче ждала цілих вісім років. Господи, я ж розуміла, що дива не буває щодня. Та ось на мене звалилося страхіття. І я була непохитно впевнена, що тепер станеться диво. Поки Крогстадів лист лежав у скриньці… мені й на думку не спадало, що ти міг би пристати на умови тієї людини. Я була твердо впевнена, що ти скажеш йому: розголошуй цю справу цілому світові. А коли б так сталося…

Гельмер. Ну, й що ж тоді? Коли б я виставив на глум власну дружину!..

Нора. Коли б так сталося… Я була твердо впевнена, що ти виступиш і візьмеш усе на себе, скажеш: “Це моя вина”.

Гельмер. Норо!..

Нора. Ти маєш на думці, що я ніколи б не прийняла від тебе такої жертви? Звичайно, ні. Але що важили б мої запевнення супроти твоїх?.. Оцього дива я чекала з такою надією і таким страхом. І щоб цього не сталося, хотіла накласти на себе руки.

Гельмер. Я з радістю працював би для тебе день і ніч, Норо… терпів би лихо і злигодні задля тебе. Але ніхто не жертвує своєю честю задля того, кого любить.

Нора. Тисячі жінок жертвували.

Гельмер. Ох, ти думаєш і говориш, як нерозумна дитина.

Нора. Нехай і так. Але ти не думаєш і не говориш, як чоловік, на якого я могла б покластися. Коли в тебе минув страх не за мене, а за себе, – і минула небезпека… ти повівся так, немов нічого не було. Я знов, як і раніше, стала твоєю ластівкою, твоєю лялькою, яку ти відтепер мав іще дужче берегти, бо я виявилася така тендітна і крихка. {Підводиться.) Торнвальде… тієї миті я збагнула, що вісім років прожила з чужим чоловіком і народила йому троє дітей… Ох, мені гидко подумати про це! Так і роздерла б себе на шматки.

Гельмер (гірко). Бачу, бачу. Між нами справді пролягла прірва… Але хіба її не можна заповнити, Норо?

Нора. Такою, як я є, я ніяка тобі не дружина.

Гельмер. У мене вистачить сили стати іншим.

Нора. Може… коли від тебе заберуть ляльку.

Гельмер. Розлучитися… розлучитися з тобою! Ні, ні, Норо, я собі не можу цього уявити.

Нора (йде до дверей праворуч). Тим більше це має статися. (Повертається з верхнім одягом і невеличким саквояжем, якого ставить на стілець біля столу.)

Гельмер. Норо, Норо, не тепер! Почекай до ранку.

Нора (одягає пальто). Я не можу ночувати у помешканні чужого чоловіка.

Гельмер. А хіба ми не могли б жити тут як брат і сестра?..

Нора (зав’язує стрічки капелюха). Ти добре знаєш, що так довго не потривало б. (Загортається в шаль.) Прощавай, Торнвальде. Я не хочу заходити до дітей. Знаю, що вони в кращих руках, ніж мої. Такої, як я тепер є, їм не треба.

Гельмер. Але колись, Норо… Колись?..

Нора. Звідки мені знати? Я зовсім не знаю, що з мене вийде.

Гельмер. Але ж ти моя дружина, і така, як ти є, і така, як станеш.

Нора. Слухай, Торнвальде… коли дружина кидає свого чоловіка, як оце я тебе, то, я чула, він за законом звільняється від усіх зобов’‎язань щодо неї. Принаймні я звільняю тебе від будь-яких зобов’‎язань. Не вважай себе зв’‎язаним нічим, і я не вважатиму.

І ти, і я маємо бути цілком вільні. Я повертаю тобі твою обручку. А ти віддай мою.

Гельмер. Ще й це?

Нора. І це.

Гельмер. На.

Нора. Ну от, тепер усе доведено до кінця. Отут я кладу ключі. Служниця знає, що в домі де лежить, краще за мене. Завтра, коли я поїду, Кристина прийде і спакує речі, які я привезла з дому. Хай їх відішлють мені.

Гельмер. Кінець. Кінець! Норо, ти ніколи й не згадаєш про мене?

Нора. Чому ж, я, мабуть, часто згадуватиму про тебе, про дітей і про цей дім.

Гельмер. Можна мені писати тобі?

Нора. Ні… не можна. Цього не можна.

Гельмер. Але ж треба буде посилати тобі…

Нора. Нічого не треба посилати. Нічого.

Гельмер. Допомагати, коли буде потрібно.

Нора. Ні, кажу. Я нічого не візьму від чужого чоловіка. Гельмер. Норо… невже я назавжди лишуся для тебе чужим чоловіком?

Нора (бере свій саквояж). Ох, Торнвальде, хіба що станеться диво з див…

Гельмер. Скажи, яке диво з див?

Нора. Що обоє ми так змінимося, щоб… Ні, Торнвальде, я вже не вірю в дива.

Гельмер. Але я віритиму. Скажи, яке! Змінимося так, щоб?.. Нора. Щоб наше життя разом могло стати подружжям. Прощавай. (Виходить через передпокій.)

Гельмер (опускається на стілець біля дверей і затуляє обличчя руками). Норо! Норо! (Оглядається навколо і встає.) Порожньо. Її вже тут немає. (Обличчя його осяває промінь надії.) Диво з див?..

Знизу чути, як зачинилася, грюкнувши, брама.

Переклад Олекси Новицького

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Оцініть сімейну атмосферу в будинку Гельмерів.

2. Поясніть, чим відрізняється ваше уявлення про шлюб від поглядів пана і пані Гельмер?

3. З’‎ясуйте, чи можна на початку драми назвати Нору щасливою дружиною. Доведіть свої висновки.

4. Поміркуйте, чи можна назвати вчинок Нори злочином.

5. Простежте, що зумовлює зміну поведінки дійових осіб. Про що це свідчить?

6. Аргументуйте, завдяки чому ви відчули себе читачами “нової драми”.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)