ГЕНРІК ІБСЕН 1828-1906 – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ДРАМАТУРГІЇ наприкінці XIX – на початку XX ст
©
Дія (зовнішня й внутрішня), підтекст, соціально-психологічна драма, інтелектуально-аналітична композиція, ібсенізм.
Прочитайте текст драми Г. Ібсена “Ляльковий дім”. В Інтернеті подивіться фільм “Ляльковий дім” (реж. П. Гарленд, Велика Британія, 1973 р.). Порівняйте п’єсу й екранізацію.
Генрік Ібсен – видатний норвезький письменник, творець “нової драми”, який приділяв особливу увагу духовному життю людини, умів розпізнавати тривожні симптоми неблагополуччя в суспільному житті за принадною його видимістю. Театр Г. Ібсена з його прагненням до очищення й ушляхетнення людського духу вказав шлях драматургії XX ст.
Генрік Ібсен народився 20 березня 1828р. в приморському містечку Шієні (Норвегія) у родині судновласника. У 1836 р. його батько збанкрутів. Значно змінився не лише майновий стан родини, а й ставлення до неї оточення. Хлопчикові було лише 8 років, проте він гостро відчував цю зміну. Генрік навчався в школі, уражаючи вчителів своїми здібностями, особливо з літератури та малювання, але про вступ до університету годі було й мріяти. У 15 років він став учнем аптекаря в сусідньому містечку Грімстаді, аптекарем працював до весни 1850 р. Отримуючи мізерну платню за свою працю, молодий провізор присвячував вільний час улюбленій справі – літературі.
У 20 років написав першу драму “Катиліна” (1848-1849), у якій звучить тема бунту сильної, самотньої особистості проти оточення. Майже одночасно створив п’єсу про норвезьких вікінгів “Богатирський курган”, яка вперше була поставлена на сцені театру Крістіанії (нині Осло). Так розпочався шлях Г. Ібсена в драматургію. У Крістіанії він навчався на приватних курсах підготовки до вступу в університет і працював у пресі.
У 1851 р. 23-річному юнакові було запропоновано стати художнім керівником, режисером і драматургом Національного норвезького театру в м. Бергені. Щороку він писав для бергенського театру нову п’єсу. У 1857 р. знову повернувся до Крістіанії, де був призначений директором театру. Коли в 1862 р. театр збанкрутів, Г. Ібсен через деякий час виїхав із Норвегії, відтоді переважно жив у Римі.
Від’їзд зумовили дві основні причини. У 1864 р. спалахнула пруссько-данська війна, прусські війська окупували Данію. Обурений письменник відгукнувся на цю подію віршем “Брат у біді”, у якому закликав Норвегію та Швецію допомогти Данії дати відсіч німецькій агресії. Але уряди цих країн обмежилися відмовками й обіцянками, залишивши Данію напризволяще. Другою причиною, яка спонукала драматурга полишити батьківщину, було жорстоке цькування його владою за п’єсу “Комедія кохання” (1862), де звучала різка критика норвезького міщанства.
Майже 30 років Г. Ібсен прожив за кордоном – в Італії та Німеччині. Він здалеку стежив за суспільними й культурними подіями в Норвегії, листувався з друзями, запрошував до свого дому скандинавів, які подорожували. Протягом років еміграції були написані твори, які ввійшли до золотого фонду світової драматургії. І в усіх них домінував настрій невдоволення суспільством і туги за прекрасним ідеалом. Митець убачав свою місію в тому, щоб висловлювати сумну істину про людство, приховану під зовнішнім блиском. Із самого прагнення до ідеалу розвинулася його своєрідна художня манера.
Г. Ібсен повернувся додому лише 1891 р. Його палко зустріли співвітчизники. За час перебування за кордоном він став письменником зі світовим ім’ям, залишаючись вірним норвезькій національній тематиці, своєму народові. “Народе мій, я посилаю тобі здалеку свої вітання, посилаю їх разом зі своєю вдячністю за всі твої дари, за всі випробування й муки…
Г. Ібсен у своєму кабінеті. Фото. 1898 р.
У всіх моїх творах я належу батьківщині!” – писав Г. Ібсен. Останні роки життя драматурга були затьмарені хворобою. Помер 23 травня 1906 р. в Крістіанії.
Періоди творчості. Драматургічну діяльність Г. Ібсена умовно поділяють на три етапи. Перший етап (18481864) – національно-романтичний. Основна його тема – боротьба Норвегії за незалежність та уславлення її героїчного минулого. У той час письменника приваблювали виняткові характери, сильні пристрасті, незвичайні колізії.
Твори першого періоду мають історичний характер або засновані на скандинавських легендах: “Катиліна” (18481849), “Богатирський курган” (1849), “Іванова ніч” (1853), “Фру Інгер з Естрота” (1854), “Бенкет у Сульхаузі” (1855), “Вояки в Хельгеланді” (1857) та ін. Наслідуючи кращі традиції історичної літератури першої половини XIX ст.
(В. Гюго, О. Пушкін та ін.), Г. Ібсен ставив у центр своїх драм соціально-історичні моменти й нерозривно пов’язав з ними долю та розвиток характерів персонажів. Сильних героїв і визначні історичні події протиставляв убогості й жорстокості суспільства тогочасної Норвегії.
Другий етап творчості (1864-1884) Г. Ібсена – реалістичний. Це етап розквіту його драматургії, найбільш нещадного, різкого викриття бездуховної дійсності. У ті роки митець написав драми “Бранд” (1865), “Пер Гюнт” (1867), “Спілка молоді” (1869), “Кесар і галілеянин” (1873), “Стовпи суспільства” (1877), “Ляльковий дім” (1879), “Привиди” (1881), “Ворог народу” (1882). П’єси “Бранд” і “Пер Гюнт” стоять окремо у творчому доробку письменника, у них простежується потужна лірична стихія, вони завершують перший період творчості Г. Ібсена й відкривають другий. Критику суспільства в п’єсах “Бранд” і “Пер Гюнт” автор здійснює у філософсько-символічному плані. В обох п’єсах розкрито етичну позицію Г. Ібсена: людина має бути собою, залишатися вірною своєму покликанню й досягати щастя у вільному житті. Образ Бранда – героїчний і патетичний, у ньому автор сконцентрував усю цільність натури й силу, які вимагав від повноцінної, подекуди ідеальної людини. А в образі Пера Гюнта втілено слабкість і половинчастість, притаманні реальній людині сучасного суспільства. Отже, поступово у творчості Г. Ібсена формувалися ознаки поетики “нової драми”: концентрація уваги на моральних проблемах сучасної людини, правдивість у зображенні дійсності.
У наступних п’єсах другого етапу творчості критика суспільства значно посилилася. Письменник показав моральну деградацію в різних галузях життя тогочасної Норвегії, розпад сімей, втрату ідеалів. Г. Ібсен прагнув розкрити приховану бездуховність навколишнього світу. Це вимагало від драматурга нових форм відображення. Так він прийшов до новацій у структурі художнього твору – інтелектуально-аналітичної композиції.
У п’єсах письменника відбувається розкриття фатальних таємниць, прихованих за зовнішньою видимістю, що спричиняє катастрофи. Г. Ібсен починає дію п’єси зсередини, розкриває передісторію всього, що відбувається, поступово виявляє справжню сутність постатей та подій і веде до драматичного фіналу. А глядач (або читач) має долучитися до розгадки причин, що призвели до негативних наслідків, тобто взяти участь в інтелектуальному сюжеті драми.
Інтелектуально-аналітична композиція яскраво виявилася в “Стовпах суспільства” і “Ляльковому домі”. Г. Ібсен будує ці п’єси на художньому конфлікті між видимістю й сутністю сучасного життя.
С. Бродський. Ілюстрація до драми Г. Ібсена “Пер Гюнт”. 1980 р.
Аналітизм “нової драми” Г. Ібсена полягає в тому, що в ній спочатку демонструється видимість певної галузі життя, доволі благополучна, а потім поступово виявляються приховані, загрозливі, навіть згубні явища.
Інтелектуальність реалістичних п’єс Г. Ібсена обумовлює залучення глядачів (читачів) до дії, а також висвітлення різноманіття поглядів і позицій, що відображали складність тогочасного життя й моральних питань доби.
У творах Г. Ібсена описано долі конкретних персонажів з їхніми внутрішніми драмами й прихованими таємницями. Це вимагало пошуку нових засобів дослідження душевних станів героїв, їхніх моральних змін. Письменник використовував багатопланові й багатозначні діалоги, зосереджував увагу не на вчинках персонажів, а на їхніх настроях, емоціях і почуттях, що розкривалися через окремі деталі, жести та символи тощо. Внутрішня дія в п’єсах Г. Ібсена переважає над зовнішньою, виявляючи приховану сутність дійсності та глибинні причини подій. Отже, у другому, реалістичному, етапі творчості письменника посилюється соціально-критична спрямованість і психологізм “нової драми”.
Третій етап творчості (1884-1900) Г. Ібсена – символічний, який об’єднує “п’єси про людську душу”: “Дика качка” (1884), “Росмерсхольм” (1886), “Жінка з моря” (1888), “Гедда Габлер” (1890). У творах цього етапу відображено складну моральну проблематику, внутрішні протиріччя людини, пізнання етичних закономірностей. Якщо в п’єсах 1870-1880-х років історія героїв Г. Ібсена була глибоко вмотивована ззовні та зсередини, то в драмах пізнього періоду зовнішня мотивація послаблена. Більшу роль тепер відіграє “саморух” внутрішнього життя людини. Однак, як і раніше, велике значення мають інтелектуально-аналітичні засоби – постійне виявлення нових відомостей про передісторію героїв, попередні зовнішні події, згадка про минулі моменти душевного життя персонажів. Глибинна цілеспрямованість ібсенівського аналізу поєднується з філософською символікою.
Завершується творчий шлях Г. Ібсена створенням низки п’єс, основною темою яких стає співвідношення покликання людини та шляхів його здійснення, моральної відповідальності людини перед іншими: “Будівник Сольнес” (1892), “Маленький Ейольф” (1894), “Йоун Габріель Боркман” (1896), “Коли ми, мертві, пробуджуємося” (1899).
Г. Ібсен завершив той період європейської літератури, який прийнято вважати класичним, і водночас прокладав шляхи для “нової драми”. З його творів розпочалася нова ера театру – психологічного, інтелектуального, дискусійного. У творчості митця поєднуються елементи реалізму й натуралізму, а також велику роль відіграють елементи символізму (утілення проблем буття й духовних процесів у символах, алегоріях, метафорах).
Афіша до вистави Г. Ібсена “Гедда Габлер”. м. Акрон (США). 2016р.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)