Реалізм Стара і нова драма. Зміни в драматургії кінця XIX – початку XX ст. Генрік Ібсен. Ляльковий дім

Мета: (формувати компетентності): предметні (розуміння сутності “нової” драми та її відмінності від “старої”; уміння визначати роль Г. Ібсена в розвитку світової драматургії, його новаторство; знання тематики й сюжету п’єси “Ляльковий дім”; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; потребу сповідувати високі естетичні й гуманні цінності); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в парі та в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи з підручником і вміння критично оцінювати теоретичний матеріал; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Перебіг уроку

I. Організаційний момент

II. Оголошення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. З другої половини ХІХ ст. драматурги шукали нових форм мистецтва, прагнули наблизити драму до сучасності, приділити більше уваги внутрішньому світу людини. Якщо в старому театрі зображали трагедію окремої людини, то оновлена драма розкриває загальну трагедію життя людства й дістає назву нова драматургія. Генрік Ібсен так визначав мету будь-якої драми: “П’‎єса не завершується навіть падінням завіси після п’‎ятої дії – справжній фінал перебуває поза її межами; поет позначив напрям, у якому доводиться шукати цей фінал, після цього – наша справа, справа кожного читача чи глядача самому дійти до цього фіналу шляхом особистої творчості”. У центрі уваги “нової” драми кінця ХІХ – початку XX ст. постала особистість з її переживаннями та почуттями. Нові драматурги не мали на меті точно зобразити певні події, їхні твори – своєрідна метафора життя особистості (насамперед внутрішнього) та світу. Про “нову” та “стару” драму, їхніх кращих представників у літературі поговоримо сьогодні на уроці.

III. Робота над темою уроку

1. Міні-лекція вчителя

– У драматургії остання третина ХІХ ст. позначена пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Цей процес сприяв виникненню “нової” драми. Безумовно, усі представники “нової” драматургії – а це Г. Ібсен, Б. Шоу, А. П. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберг, Г. Й. Р. Гауптман, Е. Золя, В. К. Винниченко, Леся Українка, М. Г. Куліш та інші – йшли власними шляхами, їхні театральні естетика й поетика дуже різнилися. Але існувала ознака, яка їх об’‎єднувала: усі вони намагалися створити проблемний театр, мова, стилістика якого максимально наближали його до сучасного читача. У чому ж полягає різниця між “старою” драмою та “новою”?

“Нова драма” – художнє явище європейської драматургії кінця XIX – початку XX ст., що протистоїть традиційній драмі. Біля її витоків стояли Генрік Ібсен (Норвегія), Бернард Шоу (Велика Британія), Антон Чехов (Росія), Герхарт Гаупман (Німеччина), Моріс Метерлінк (Бельгія) та ін.

“Нова” драма на зламі століть поставила в центрі уваги особистість, але не соціальну, а духовну, індивідуальність переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Драматурги намагалися показати “трагедію життя”, а не “трагедію в житті”, закликали до осмислення глибинної суті дійсності, звільнення людського духу, пошуку гармонії. Театр став “інтелектуальним”, “дискусійним”. На першому плані опинився внутрішній конфлікт, а не зовнішня дія. У “новій” драмі помітні ознаки модернізму: символізму, імпресіонізму, неоромантизму та ін.

Засновником “нової” драми був норвежець Генрік Ібсен. Успіх його п’‎єс надихнув інших драматургів: Г. Й. Р. Гауптмана (Німеччина), Б. Шоу (Англія), Ю. А. Стріндберга (Швеція), М. Метерлінка (Бельгія), Е. Золя (Франція), А. П. Чехова (Росія). Новим на сценах театрів був показ картин повсякденного життя, розкриття його злободенних соціальних і моральних проблем. Перед глядачами постали звичайні для них картини побуту банкірів, комерсантів, адвокатів і навіть робітників, злидарів. Автори порушували нові проблеми, наприклад жіноче питання. Посилився критичний, викривальний пафос п’‎єс.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. змінюється статус драми, вона перестає бути тільки джерелом насолоди й розваги для публіки. Драматурги-новатори роблять драму серйозним жанром, що вимагає розумових і творчих зусиль. Сучасний театр, за словами шведського драматурга Августа Стріндберга, тяжіє до повсякденного життя, до строгості виразних засобів й інтимного спілкування з публікою. Як зазначає український літературознавець Кіра Шахова, ” нова драма вимагала докорінної перебудови застарілої театральної системи, іншої акторської гри, іншого розуміння завдань режисури, інших декорацій, одне слово – нової мови театру”.

Для “нової драми” характерні такі ознаки:

1. Актуальна проблематика. “Нова драма” порушує важливі соціальні, морально-етичні проблеми, часто такі, що у звичайному житті приховувались або замовчувались.

2. Новий тип драматичного конфлікту. В основі “нової драми” не протистояння характерів, як це було у традиційній драмі, а внутрішній світ особистості, її переживання й відчуття. Рушієм сюжету виступають не дія та інтрига, а психологічні колізії, зіткнення поглядів, ідей.

3. Аналітична композиція драми. Новий тип драматичного конфлікту породив й особливу композицію драми. Аналітична композиція драми полягає в послідовному розкритті таємниць і внутрішньої нестабільності персонажа, що приховуються за зовні щасливою оболонкою зображуваної дійсності. Зав’‎язкою дії, зазвичай, є подія, що відбулася ще до початку п’‎єси, а змістом самої драми стає аналіз причин такої події.

4. Широке використання підтексту. Прихований зміст драматичних реплік, вчинків персонажів стає важливішим за їхнє пряме значення. Таким чином, у тексті “нової драми” існують ніби два плани: перший – те, що говорять персонажі, другий – те, що відбувається.

5. Збільшення значення ремарок і пауз. Особливу роль у “новій драмі” відіграють ремарки й паузи, які з допоміжних засобів традиційної драми перетворюються на основний елемент тексту. Вони визначають ключові елементи в розвитку сценічної дії та формують підтекст. Мова п’‎єси набуває глибокого символічного змісту.

6. Відкритий фінал. Так, Г. Ібсен зазначав, що “п’єса не закінчується з падінням завіси… – справжній фінал – за її межами; письменник позначив напрям, у якому необхідно шукати цей фінал, потім – […] справа кожного читача самостійно дійти до фіналу…”

7. Зміни у сценографії. Декорації та костюми персонажів “нової драми” деталізовані, імітують справжні; гра акторів стає природнішою та наближеною до реального життя; значно підвищується роль режисера.

Виникнення “нової драми” пов’‎язують із драматичною творчістю Генріка Ібсена. Новаторські ідеї письменника були настільки популярними, що навіть з’‎явився термін “Ібсенізм”, тобто Наслідування ідей драматургії Ібсена. Одним з натхненних прихильників “нової драми” Ібсена був Бернард Шоу. Своє осмислення того нового, що увійшло до світової літератури разом із драматургією Ібсена, Шоу виклав у книзі “Квінтесенція Ібсенізму” (1881).

Завдання. Розглянувши кросенс, розповісти біографію Г. Ібсена.

1 – на батьківщині вікінгів, в суворій Норвегії, яку Європа тривалий час сприймала як провінційну країну

2 – 20 березня 1828 року в родині багатого судновласника народився майбутній драматург, творчість якого набула світового значення, Генріх Ібсен.

3 – Однак у 1836 році батько збанкрутував, і життя родини кардинально змінилося. Генрікові, який мав літературні здібності і мріяв про славу поету, довелося в 16 років піти навчатися до аптекаря.

4 – У 1850 році хлопець подався до столиці Норвегії, мріяв про продовження освіти, але на іспитах зазнав невдачі. Він спробував видавати щотижневу газету, в якій поряд з іншими матеріалами друкував і свої твори. Але видання проіснувало декілька місяців. Ібсен заробляв собі на життя журналістикою.

5 – після постановки на сцені у 1852 році невеличкої поетичної драми Ібсен отримав пропозицію обійняти посаду керівника першого норвезького національного театру. Увесь цей час, потерпаючи від бідності, він продовжував писати.

6 – З часом Ібсен став відомим автором драм. Він захоплювався творчістю Вільяма Шекспіра, вплив англійського драматурга відчувався на творах Ібсена. Його п’‎єси мали великий успіх, їх ставили не тільки в найбільших містах Норвегії, ф й за межами країни.

7 – У повсякденному житті Ібсен теж був реалістом. Він так і не дочекався ні глобального перевороту в житті суспільства, ні національного відродження Норвегії. Отримавши від парламенту пенсію, митець у 1864 році виїжджає з країни і живе переважно в Італії і Німеччині. На рішення залишити батьківщину також вплинуло цькування, якого зазнав драматург.

8 – світову славу Ібсену принесли соціально-психологічні драми про сучасних людей у сучасних умовах. Вони стали новим словом у драматургії другої половини ХІХ століття. Створений автором новий тип драми називають драмою ідей.

9 – Ібсен – творець нової драми. Його драми, що обійшли всі театри світу, вплинули на світову драматургію. Інтерес художника до духовного життя героїв і критика ним соціальної дійсності стають законами передової драми на рубежі XIX і XX століть.

Коли 1825 року батько Генріка Ібсена, купець Кнут Ібсен, одружився з подругою свого дитинства Маріхен Альтенбург, портове купецьке містечко Шиєн нараховувало усього три тисячі мешканців. Але в усій Норвегії тієї пори було не більше мільйона жителів, із них – лише десята частина городян. Прибережне містечко Шиєн існувало за рахунок експорту лісу до Англії, суднобудування, торгівлі, вітрильного флоту, як і вся Норвегія, країна гір та моря, сильних та мужніх людей. Вони не зазнали кріпацтва, що й обумовило прийняття 1814 р. найдемократичнішої в Європі Конституції. АЛЕ країна не була незалежною: спочатку підпорядковувалася Данії (згадаймо, як шекспірівський персонаж із “Гамлета”, норвезький принц Фортінбрас, просить дозволу в данського короля пройти його територією), згодом – Швеції. І лише 1905 р. боротьба Норвегії за незалежність завершилася перемогою. Населення країни розмовляло багатьма діалектами, офіційною мовою була данська (близька до норвезької), норвезьку данці вважали мовою неосвічених людей. Тому перед норвезькою інтелігенцією XIX ст. постало завдання створити єдину національну мову. У другій половині XIX ст. було створено літературну мову, що поєднувала елементи норвезької та данської. Інша група письменників боролася за норвезьку розмовну мову. Зрештою офіційною мовою незалежної Норвегії стала новонорвезька мова.

Хоча норвезький літературний Олімп мав талановитих романістів, проте не роману, а норвезькій драмі судилося здобути світове визнання. Це століття стало золотим для норвезької культури. Слава видатних норвежців XIX ст. сягнула далеко за межі рідної країни. Це – Генрік Йохан Ібсен (1828-1906), Б’‎єрнстьєрне Мартініус Б’‎єрнсон (18321910),Кнут Гамсун (1859-1952).

Тематика п’‎єс Генріка Ібсена не обмежувалася лише національними питаннями. Норвезький драматург писав про те, що турбувало інтелігенцію Європи наприкінці XIX ст. Його п’‎єси обговорювали і на сторінках різномовної преси, і в літературних вітальнях багатьох країн, де не знали норвезької. Вистави за його п’‎єсами “Ляльковий дім”, “Пер Гюнт”, “Примари” ставали значущими подіями найславетніших театрів світу. Глядачі ставилися до художніх персонажів Ібсена як до реальних людей, тож не дивно, що через багато років після смерті драматурга з’‎явилося продовження “лялькового дому”, де головна героїня Нора проживала вже інше життя…

У заможній родині Ібсенів усі чоловіки були комерсантами та шкіперами, які возили до Англії ліс. Ібсени належали до купецької аристократії, переконаної, що важливіше набути практичного життєвого досвіду, ніж вивчити грецьку та латинську мови. Тож дітей змалку спрямовували на засвоєння комерційних знань і навичок. У єдиній в Шиєні школі навчали найнеобхіднішого – читання, письма, лічби та Закону Божого. Решту діти опановували в школі життя.

“я народився в будинку, що стояв на ринковому майдані й називався будинком Стокмана,- згадував письменник.- Він розташовувався перед церквою з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви стояв міський ганебний стовп, а ліворуч – будинок, у якому було розміщено залу міської ради, арестантські камери й палати для божевільних. З четвертого боку майдану містилися класична гімназія та міська школа. Сама ж церква височіла посередині відкритого майдану. Таким був краєвид, що вперше відкрився моїм очам. Лише будівлі; ані клаптика зелені; ані натяку на привілля сільського ландшафту. Окрім того, простір, затиснутий у цьому чотирикутнику з каменю та дерева, цілодобово сповнювався гуркотом та шумом від Монастирського та інших водоспадів, а вдень, тобто з ранку до вечора, гуркіт цей перекривався чимсь схожим на стогнуче, хрипке чи верескливе жіноче лементування. Це працювали на водоспадах сотні лісопилень. читаючи пізніше про гільйотину, я завжди згадував оті лісопильні”.

Ці спогади засвідчують, як важкі обставини формували суворий, самозаглиблений, відлюдкуватий характер хлопця. З усіх братів та сестер Генрік був близьким лише з сестрою Хедвіг. Молодші Ібсени захопилися ідеями релігійного відродження і стали сектантами, яким заборонялося читати літературні твори. Брат Ібсена вже після смерті Генріка зізнався, що майже нічого не читав із творів свого геніального брата. Дослідники творчості митця, неспроможні пояснити, звідки в родині купців та шкіперів з’‎явився письменник, висунули гіпотезу, нібито батьком Ібсена був поет, який віршував телемаркською мовою. Достовірнішим видається припущення, що батьки Ібсена були людьми художньо обдарованими, але їхній спосіб життя не сприяв розвиткові творчих здібностей.

Наприкінці 1830-х рр. на ринку торгівлі лісом сталася криза, і батько Ібсена збанкрутів. Добробут родини похитнувся, подружжя Ібсенів розлучилося. Усе це посилило трагічне світосприйняття мовчазного, схильного до рефлексії підлітка. Можливо, драматичність сімейних стосунків героїв усіх п’‎єс Генріка Ібсена пояснюється власним сумним досвідом… Цей самотній підліток мріяв про фах лікаря. Тому після конфірмації (церковного обряду повноліття) п’‎ятнадцятирічний хлопець рушає у Грімстад і стає помічником аптекаря. Оскільки платня в Генріка була невеличкою, а батьки йому не допомагали, майбутній митець дуже бідував. Він не мав ні окремої кімнати, ні зимового одягу, ні пристойного взуття. Обіду в будинку аптекаря часто не було навіть під Різдво. Становище Ібсена поліпшилося лише через чотири роки, з появою нового власника аптеки, який підвищив юнакові платню й надав окрему кімнату. Генрік дістав змогу багато читати, займатися самоосвітою. Незабаром він познайомився з молодими людьми, які поділяли його погляди, і замкнений юнак змінився на краще: він бував веселим, інколи збирав друзів у себе. Молодь потяглася до інтелектуального товариства, де точилися дискусії з серйозних питань. Ібсен увійшов до світського товариства, почав брати уроки латини та грецької, деякі науки вивчав самостійно. Згодом почав писати вірші, створив свою першу драму “Катіліна”, де з’‎явилася головна для п’‎єс Ібсена тема – бунт сильної самотньої особистості. З маленького похмурого дивака за аптекарським прилавком Ібсен перетворився на письменника-початківця і вирішив переїхати до Крістіанії (колишня назва норвезької столиці Осло), щоб здобути вищу освіту. Спочатку Генрік відвідував так звану “фабрику студентів” Хольмберга, щоб здобути атестат зрілості. Зарахування до університету відбувалося за результатами шкільних випускних іспитів. Ібсен із багатьох предметів мав посередні оцінки, адже не отримав належних знань у дитинстві, тож до університету не потрапив. Зате, склавши іспити, він увійшов до Студентського товариства – духовної еліти норвезької молоді.

Ібсен відчув себе справжнім драматургом, коли інсценізували його п’‎єсу “Нормани”, нині більше відому під назвою “Богатирський курган”. Хоча виставу не можна вважати успішною, але вона започаткувала сценічне життя п’‎єс Ібсена. якийсь час Генрік та його друг випускали газету, брали участь у робітничому русі, зрештою розгромленому урядом. Саме в цей час на батьківщину, до рідного Бергена, повернувся уславлений скрипаль Уле Булль. Він висунув ідею створення національного норвезького театру, адже на сцені єдиного професійного театру країни, у Крістіанії, грали данські актори. Уле Булль створив першу театральну школу, на основі якої і виник Бергенський національний театр. Посаду драматурга Уле Булль запропонував Ібсенові. Із 1852 р., створюючи репертуар для театру, Ібсен водночас працював другим режисером, який відповідав за мізансцени і реквізит. Крім того, йому доводилося обчислювати всю театральну бухгалтерію. Зрештою Ібсена призначили керівником театру. Одна з поставлених ним п’‎єс провалилася. іншу драматург побудував за мотивами народної творчості, тож вона мала глядацький успіх. Тим часом боротьба за “норвегізацію” театру розпочалася і в столиці. Діячі норвезької культури мріяли про культурницьку самостійність від данського впливу. Вони прагнули відродити давню норвезьку мову, поєднати національні традиції з новою норвезькою культурою. Вирішено було призначити керівником Норвезького театру норвежця за національністю. Найкращу кандидатуру виявили серед театральних діячів Бергена. Нею 1857 р. став Генрік Ібсен.

Тогочасне театральне життя Норвегії було досить незвичним для наших сучасників. Так, Ібсен був не лише директором Норвезького столичного театру, а й писав п’‎єси, виступав у пресі з рецензіями на вистави данського театру. Професії режисера, драматурга, директора театру і театрального критика ще не були розділені. Надто мало норвежців мали сміливість присвятити своє життя мистецтву. Тому Ібсенові доводилося працювати за кількох, щоб плекати самобутню національну культуру. Його історична хроніка “Боротьба за престол” також була пронизана пафосом національного об’‎єднання норвежців. Але сподівання Ібсена на швидке повернення норвезької культури до національних витоків, на створення театру як центру духовності народу не виправдалися. Це була справа довгих десятирічь, і зробити це він мав власним внеском у драматургію, так само, як і його колега й друг Б’‎єрнстьєрне Б’‎єрнсон, котрий допоміг Ібсенові отримати стипендію для закордонної поїздки. У Римі Ібсен написав драматичну поему “Бранд” – першу п’‎єсу, що отримала світовий резонанс. Головний герой Бранд – молодий пастор, який працює у віддаленому куточку Північної Норвегії, на своїй батьківщині. Він обстоює високі моральні принципи, не визнає компромісів. Гасло цього максималіста: “Все або нічого”. Бути самим собою – життєве кредо Бранда і самого драматурга, адже воно стає головною темою всіх наступних п’‎єс Ібсена.

Через два роки Ібсен пише п’‎єсу “Пер Гюнт”, що здобула величезну популярність і була покладена на музику Едвардом Грігом. За кордоном він створив також драми “Підпори суспільства”, “Ляльковий дім”, “Привиди”, “Ворог народу”, “Дика качка”, “Гедда Габлер” та ін. 1891 року Ібсен повернувся до Норвегії. Тут народжуються його п’‎єси “Будівничий Сольнес”, “Маленький Ейольф”, “Йон Габріель Бйоркман”, “Коли ми, мертві, пробуджуємося…”. Письменника не стало 1906 р.

У своїй творчості драматург розробляв різні теми: науки та прогресу, емансипації жінок і проблем спадковості, революції тощо. Ібсен пройшов школу романтизму і заклав основи “нової” драми. Він одним із перших почав створювати п’‎єси з глобальними сучасними проблемами, розкриваючи останні шляхом заглиблення у внутрішній світ героя. Ібсен виніс на сцену не тільки актуальні проблеми сучасності, а й забезпечив сучасний антураж: мову, одяг, поведінку. Герої Ібсена є провідниками певних ідей, тому його п’‎єси вважають аналітичними, інтелектуальними. Особливістю п’‎єс Ібсена є змішування жанрів (трагікомедія). На його погляд, сценічне дійство має бути максимально наближеним до життя, а тому в ньому повинні поєднуватись трагічне з комічним. П’‎єса не дає готових відповідей, має відкритий фінал, незавершену історію домислює глядач.

Проблематика творів Г. Ібсена

1. Соціальна: “Стовпи суспільства”, “Ляльковий дім”, “Хвороблива уява”, “Привиди”, “Ворог народу”, “Маразм старого чоловіка”.

2. Конфлікт у душі людини: “Дика качка”, “Росмерсхольм”, “Жінка з моря”, “Хроніка мого життя”, “Злочин бабки Бейлі”, “Гедда Габлер”.

3. Глибини людського організму в певній експериментальній абстрагованості:

“Будова мого серця”, “Маленький Ейольф”, “Йон Габріель Бйоркман” і драматичний епілог “Коли ми, мертві, пробуджуємося”.

Ознаки “нової” драми

1. У центрі уваги – душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. Показ трагедії життя.

2. Конфлікт внутрішній – зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні суперечності героїв.

3. Герой – особистість, “духовний симптом” епохи.

4. Відтворення загальної атмосфери часу, духовних пошуків епохи, прагнення морального пробудження особистості й суспільства.

5. Глядач упізнає себе, долучається до внутрішньої дії, переживає й мислить разом із героями.

6. Умовність, узагальнюючий зміст.

7. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик.

8. Показ на сцені людей різних соціальних прошарків, демократизація мови.

9. Зникнення чіткого поділу драматичних творів на комедію, трагедію та драму, виникнення трагікомедії.

10. Відкритий фінал, який спонукає до роздумів, дискусій.

Слово вчителя

– В Україні про творчість Г. Ібсена писав І. Я. Франко (стаття “”Ворог народу” Г. Ібсена”; замітка до 70-річчя від дня народження письменника). Спираючись на вірш Ібсена “Сила спогаду”, Каменяр написав “Школу поета (за Ібсеном)”, одна з повістей Франка має Ібсенівську назву “Основи суспільності”.

Творчість Ібсена характеризували Леся Українка (стаття “Європейська соціальна драма в кінці ХІХ ст.”), Н. І. Кобринська (стаття “Про “Нору” Ібсена”, 1900). Драми Ібсена з успіхом ставлять на українській сцені з початку XX ст.

Окремі драматичні твори Ібсена переклали А. В. Крушельницький (“Як ми, мертві, воскреснемо”), М. Загірня (“Ворог народу”, “Примари”, “Нора” та ін.), Н. Б. Грінченко (“Гедда Габлер”, “Жінка з моря” та ін.), Микола Голубець (“Пер Гюнт”), а також М.-І. С. Грушевська, Юрій Кміт, Й. Г. Зорянчук, Вероніка Гладка, Д. Ю. Загул, О. М. Новицький, Л. Д. Дмитерко, П. і. Тернюк, О. Д. Сенюк, І. І. Стешенко та інші.

V. Узагальнення вивченого на уроці матеріалу

Евристична бесіда

– Назвіть причини виникнення “нової” драми.

– Якими були ознаки осучаснення драми на зламі століть? (Герої – звичайні люди; відкритий конфлікт – внутрішній; мова – сучасна; фінал – незавершений; проблеми – актуальні.)

– Хто з драматургів представляв “нову” драму? Чи всі митці однаково ставилися до розв’‎язання художньої проблеми оновлення драматургії?

– У чому полягає внесок Г. Ібсена у створення й розвиток національного норвезького театру?

VI. Підбиття підсумків уроку

1. Завершальне слово вчителя

– “Нова” драма Порубіжжя ХІХ-ХХ ст. звернула увагу на особистість не як на типового представника соціального прошарку, а як на індивідуальність, духовне життя якої визначає загальну атмосферу епохи. Зовнішня дія поступилася місцем внутрішнім конфліктам. Зникає чіткий поділ драматичних творів на комедію, трагедію та драму. Героями драматичних творів стають люди різних соціальних прошарків, мова персонажів стає більш демократичною. Фінал зазвичай відкритий, є своєрідним запрошенням до дискусії.

2. Інтерактивний прийом “Мікрофон”

– Продовжте речення: “Для мене драматичні твори, театр – це…”.

VII. Домашнє завдання

Знати зміст драми “Ляльковий дім”, С. 210-234.

Творче: підготувати інсценовані діалоги першої дії цієї драми, повідомлення про історію її створення, прототипів її героїв.

(2 votes, average: 3.50 out of 5)