Г. ІБСЕН “ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ”: СЮЖЕТ, ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТИЧНОГО КОНФЛІКТУ Й РОЗВИТОК СЦЕНІЧНОЇ ДІЇ (ЗОВНІШНЬОЇ ТА ВНУТРІШНЬОЇ) – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ

Мета (формувати компетентності): предметні (знання особливостей драматичного конфлікту та розвитку сценічної дії п’єси Г. Ібсена “Ляльковий дім”; уміння характеризувати цю драму як одну зі значущих у творчості письменника; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; творчі й артистичні здібності; високі моральні якості особистості); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в групі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи із джерелами інформації; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Основні терміни й поняття: драма, прототип, діалог, репліка, ремарка, тематика, проблематика, сюжет.

Міжпредметні зв’язки: історія, географія, образотворче мистецтво.

Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. Ще за життя Генріка Ібсена літературознавці визнали його драматургію новаторською та проголосили його творцем аналітичних п’‎єс, які відроджували традиції античної драматургії. Композиційні принципи драм Ібсена пов’‎язували з побудовою “Царя Едіпа” Софокла, де вся дія присвячена розкриттю таємниць – з’‎ясуванню подій, які колись сталися. Поступове наближення до розкриття таємниці створює сюжетне напруження ібсенівської п’‎єси, а остаточне її розкриття – розв’‎язку, яка визначає справжню передісторію головних персонажів і їхню подальшу долю. Про особливості сюжету п’‎єси Г. Ібсена “Ляльковий дім” говоритимемо сьогодні на уроці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

ü Складіть порівняльну характеристику “старої” та “нової” драм.

ü Розкажіть про Г. Ібсена, визначивши основні його риси як людини і як митця.

ü Наскільки вас зацікавила перша дія п’‎єси Г. Ібсена “ляльковий дім”? Чи вона здалася вам актуальною?

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Інтерактивний прийом “Асоціативний кущ”

ü Назва твору – це перше, на що ми звертаємо увагу. Складіть асоціативний кущ (асоціограму) до назви твору Г. Ібсена “ляльковий дім”.

Очікувана відповідь

Дім – помешкання; будівля; родина, що мешкає в ньому; міцний, великий, надійний, рідний, затишний, зручний.

Ляльковий дім – дім для ляльок: яскравий, несправжній, бутафорський, маленький, його легко зруйнувати.

2. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням

1- й учень. 1879 року Генрік Ібсен написав “Ляльковий дім”. В основу драми Ібсен поклав реальну подію. Прототипом Нори стала норвезько-данська письменниця Лаура Кіллер (1849-1932). Під впливом п’‎єси Ібсена “Бранд” 19-річна дівчина написала книгу “Дочки Бранда”, яка вийшла друком 1869 р. під псевдонімом. Із нею ознайомився драматург і порадив Лаурі займатися літературою. Між ними встановилися дружні взаємини.

2- й учень. Свого часу Лаура вийшла заміж з любові, але її чоловік, людина з хиткою нервовою системою, болісно сприймав нестачу грошей, тому дружина намагалася захистити його від матеріальних проблем і, коли він захворів, звернулася по допомогу до свого багатого батька, однак той відмовив. Тоді вона, потай від усіх, узяла позику в одному з норвезьких банків, а поручився за неї впливовий друг. Коли знову знадобилися гроші, Лаура взяла нову позику, але не змогла її повернути у визначений термін. У відчаї жінка хотіла видати фальшивий вексель, але вчасно зупинилася. Згодом про це дізнався чоловік, який спочатку співчував Лаурі, а потім під впливом родини, друзів, громадської думки мешканців міста змінив своє ставлення до дружини та вимагав розлучення. Дітей у неї відібрали, а її визнали психічно хворою. Згодом на прохання чоловіка Лаура повернулася і до родини, і до літературної діяльності.

3-й учень. Історію цієї жінки дізналася Сюзанна, дружина Ібсена, і, мабуть, розповіла про неї чоловікові. Нора та її прототип мали багато спільного, але була й істотна відмінність: Нора сама пішла з сім’‎ї, сама протиставила себе суспільству – це її свідоме рішення.

Головна тема п’‎єси – ставлення в суспільстві до жінки і її соціальний статус. Саме до цієї проблеми прагнув привернути увагу Ібсен. “Ляльковий дім” сьогодні багато хто сприймає як гімн фемінізму. Однак це не вся проблематика твору. Автор писав про свободу людини як особистості взагалі, його критика лунає не на адресу чоловіків, а, швидше, на адресу самого суспільства 1870-х рр.: мертві закони, заскнілі настанови й норми буржуазного світу – ось що хотів викрити Ібсен.

3. Інсценування фрагмента літературного твору

(Учні інсценують фрагмент дії першої драми Г. Ібсена “Ляльковий дім” – див. додаток до цього уроку.)

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

Евристична бесіда

ü Назвіть деталі п’‎єси Г. Ібсена “Ляльковий дім”, які свідчать про те, що Торвальд не довіряє дружині, обмежує її, вважає ледь не своєю іграшкою.

ü Як Нора намагається відстояти свою гідність?

ü Схарактеризуйте Нору як подругу.

ü Чому героїня вирішила відкрити свою таємницю Кристині?

ü На які жертви довелося піти Норі заради чоловіка?

ü Чому Нора не сказала Торвальдові про справжній стан речей, коли він одужав?

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивний прийом “займи позицію”

ü Оберіть одне із завершень речення: “Питання гендерної рівності в родині…”. Свою думку обгрунтуйте.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: прочитати дію другу п’‎єси Г. Ібсена “Ляльковий дім”; уміти переказувати, коментувати основні епізоди, характеризувати героїв.

Індивідуальне (творче): підготувати повідомлення про фемінізм, інсценовані діалоги прочитаної частини драми.

ДОДАТОК ДО УРОКУ 50

ІНСЦЕНУВАННЯ ФРАГМЕНТА Дії ПЕРШОЇ П’ЄСИ Г. ІБСЕНА “ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ”1

Дійові особи

Нора.

Хел ьмер.

Фру Лінне.

Служниця Елена.

Посильний.

Лунає дзвінок. Чути, як відчиняють двері. Входить (ніби з передпокою), весело наспівуючи, Нора, у верхньому одязі, з пакунками, які вона складає праворуч на стіл. ліворуч (звідки ввійшла Нора) видно, як посильний передає служниці загорнуту ялинку і кошик.

Нора. Гарненько заховай ялинку, ЕЛЕНЕ. Діти не повинні бачити її раніше, ніж увечері, коли вона буде прикрашена. (До посильного, виймаючи портмоне.) Скільки?

Посильний. П’‎ятдесят єре!

Нора. Ось крона… Ні, залиште собі все.

Посильний вклоняється і йде. Нора зачиняє уявні двері до передпокою, знімає верхній одяг, посміхається задоволено. Потім виймає з кишені торбинку з мигдалевим печивом і з’‎їдає кілька. Обережно йде до інших уявних дверей (що ведуть до кабінету чоловіка), прислухається.

Нора. Так, він удома. (Знову наспівує, йдучи до столу.)

Хельмер (з кабінету.) Що це, жайворонок заспівав?

Нора (розгортаючи пакунки). Саме він.

Хельмер. Білочка там вовтузиться?

Нора. Еге ж!

Хельмер. Коли ж білочка повернулась?

Нора. Щойно. (Ховає торбинку з печивом у кишеню і витирає губи.) Іди сюди, Торвальде, поглянь, чого я накупила.

Хельмер. Почекай, не заважай. (Зазирає до кімнати, тримаючи ручку.) Накупила, кажеш? Оце все?.. То, виявляється, пташка знову літала смітити грішми?

Нора. Знаєш, Торвальде, час нам нарешті трішки розгулятись. Адже це перше Різдво, коли у нас немає потреби так обмежувати себе.

Хельмер. Ну і розтринькувати також не можна.

Нора. Трішки можна! Правда? Ну трішечки! Ти ж тепер маєш велику платню і будеш заробляти багато-багато грошей.

1 Тут і далі: цитати з п’‎єси Г. Ібсена “Ляльковий дім” наведено у перекладі О. М. Новицького.

Хельмер. Так, з нового року. Але видадуть мені платню тільки через три місяці.

Нора. Е! Можна позичити поки що.

Хельмер. Норо! (Підходить і жартома бере її за вухо.) І знову твоя легковажність. Ти уяви, сьогодні я позичу тисячу крон, ти потратиш їх на свята, а напередодні Нового року на мою голову звалиться черепиця з покрівлі – і все.

Нора (затулюючи йому рота рукою). Фу! Не говори таких бридких речей.

Хельмер. Ні, ти уяви подібний випадок – що тоді?

Нора. якби вже трапилось таке страшне, то для мене однаково – чи були б у мене борги, чи ні.

Хельмер. Ну а для людей, у яких би я позичив?

Нора. Для них? А хай їм! Це чужі!

Хельмер. Норо, Норо, ти єси женщина! Але серйозно, Норо; ти знаєш мої погляди на це. жодних боргів! Ніколи не позичати! На домашнє вогнище, засноване на позичках, на боргах, лягає якась некрасива тінь залежності. Протримались же ми з тобою хоробро до сьогоднішнього дня, то вже потерпимо іще трішки; вже недовго.

Нора (відходячи до грубки). Ну що ж, як хочеш, Торвальде.

Хельмер (за нею). Ну, ну, от пташка і опустила крилечка. Га? Білочка надулась. (Виймає портмоне.) Норо, як ти гадаєш, що в мене тут?

Нора (обертаючись, жваво). Гроші!

Хельмер. Ось тобі! (Подає їй кілька папірців.) Господи, хіба я не знаю, що в домі чимало витрат на свята!

Нора (рахуючи). Десять, двадцять, тридцять, сорок. Спасибі, спасибі тобі, Торвальде. Тепер мені надовго вистачить.

Хельмер. Та ти вже постарайся.

Нора. Так, так, неодмінно. Але ж іди сюди, я тобі покажу, чого я накупила. І як дешево! Поглянь, ось новий костюм для Івара і шабля. Ось коник і сурма для Боба. А ось лялька і лялькове ліжечко для Емми. Простенькі, та вона однаково їх швидко зламає. А тут на плаття і фартушки служницям. Старій Анні-Марії варто було б, звичайно, подарувати більше…

Хельмер. А в цьому пакеті що?

Нора (схоплюючись). Ні-ні, Торвальде! Цього тобі не можна бачити до вечора!

Хельмер. Ну-ну! А ти мені ось що скажи, маленька крутійко,- що ти для себе видивилась?

Нора. Е, мені зовсім нічого не треба.

Хельмер. Зрозуміло, треба! Назви ж мені тепер щось, чого тобі найбільше хотілося б.

Нора. їй-право, не треба. Або послухай, Торвальде.

Хельмер. Ну?

Нора (перебираючи гудзики його піджака і не дивлячись на нього). Якщо ти вже хочеш подарувати мені щось, то ти б… ти б…

Хельмер. Ну-ну, говори.

Нора (швидко). Ти б дав мені грішми, Торвальде. Скільки можеш. я потім, ближчими днями, і купила б собі на них що-небудь.

Хельмер. Ні, послухай, Норо…

Нора. Так-так! Зроби так, любий Торвальде! Прошу тебе! я б загорнула гроші в золотий папірець і повісила на ялинку. Хіба це не було б весело?

Хельмер. А як називають пташок, які завжди смітять грішми?

Нора. Знаю, знаю – марнотратницями. Але зробимо так, як я кажу, Торвальде. Тоді в мене буде час подумати, що мені особливо потрібне. Хіба це не розумно? Га?

Хельмер (посміхаючись). Звичайно, тобто якби ти й справді могла притримати ці гроші і таки купити на них що-небудь собі. А то й вони підуть на господарство, на різні дрібниці, і мені знову доведеться виймати гроші з гаманця.

Нора. Ах, Торвальде…

Хельмер. Тут сперечатись не доводиться, любонько моя! (Обнімає її.) Пташка мила, але витрачає страх скільки грошей. Просто неймовірно, як дорого обходиться чоловікові така пташечка.

Нора. Фу! Як можна так говорити! Я ж заощаджую, скільки можу.

Хельмер (весело). От уже правда істинна! Скільки можеш. Але ти зовсім не можеш.

Нора (наспівує і посміхається). Гм! Якби знав ти, скільки у нас, жайворонків і білочок, усяких витрат, Торвальде!

Хельмер. Ти маленька дивачка! Дві краплі води – твій батько. Тільки і клопочешся, як би роздобути грошей. А як добудеш – дивись, вони між пальцями і вислизнули, сама ніколи не знаєш, куди їх поділа. Ну що ж, доводиться приймати тебе такою, якою ти є. Це вже у крові в тебе. Так-так, це у тебе спадкове, Норо.

Нора. Ах, більше б мені успадкувати від батька його рис!

Хельмер. А мені б не хотілося, щоб ти була іншою, ніж ти є, мій любий жайвороночку! Та слухай, мені здається, ти. в тебе. як би це сказати? В тебе якийсь підозрілий вигляд сьогодні.

Нора. У мене?

Хельмер. Еге ж. Подивись-но мені просто в вічі.

Нора (дивиться на нього). Ну?

Хельмер (погрожуючи пальцем). Чи ласунка не погуляла трішки в місті?

Нора. Ні, що ти!

Хельмер. Ніби вже ласунка не забігала до кондитерської?

Нора. Та запевняю тебе, Торвальде…

Хельмер. І не покуштувала варення?

Нора. І не думала.

Хельмер. І не погризла мигдалевого печива?

Нора. Ах, Торвальде, запевняю ж тебе…

Хельмер. Ну-ну-ну! Звичайно, я просто жартую…

Нора (йдучи до столу, праворуч). Мені й на думку не спало б чинити тобі наперекір.

Хельмер. Знаю, знаю. Ти ж дала мені слово. (Підходячи до неї.) Ну, залиш при собі свої маленькі різдвяні секрети, моя дорога Норо. Вони, певно, стануть відомі сьогодні ж увечері, коли буде запалено ялинку.

Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?

Хельмер. Не запрошував. Та це й не потрібно. Само собою, він вечеряє у нас. А втім, я ще встигну йому нагадати: він зайде до обіду. Вино я замовив добре. Норо, ти не повіриш, як я радію сьогоднішньому вечору.

Нора. І я! А діти які будуть раді, Торвальде!

Хельмер. Ах, яка насолода відчувати, що ти домігся певного забезпеченого становища, що в тебе буде тепер солідний прибуток. Правда, приємно це відчувати?

Нора. О, чудесно!

Хельмер. А пам’‎ятаєш минуле Різдво? Ти цілих три тижні зачинялась у себе вечорами і до пізньої ночі все готувала квіти, якісь інші прикраси для ялинки, якими хотіла всіх нас здивувати. У-у, нуднішого часу я не пам’‎ятаю.

Нора. А я зовсім не нудьгувала.

Хельмер (з посмішкою). А що вийшло з того, Норо?

Нора. Ти знову будеш мене дратувати цим? Що ж я могла вдіяти, коли кішка залізла і все пошматувала!

Хельмер. Ну, зрозуміло, нічого не могла вдіяти, моя бідолашечко. Ти від усієї душі хотіла нас усіх порадувати, і в цьому вся суть. Та добре все-таки, що ці важкі часи минули.

Нора. Так, просто чудесно!

Хельмер. Не треба більше ні мені сидіти самому і нудьгувати, ні тобі псувати свої милі, славні оченята, ніжні ручки.

Нора (плескаючи в долоні). Чи не правда, Торвальде, не треба більше? Ах, як чудесно, як це радісно чути! (Бере його під руку.) Тепер я розповім тобі, як я мрію влаштуватися, Торвальде. Ось, як тільки свята скінчаться…

Чути дзвінок.

Нора. Ах, дзвонять! (Прибирає трохи в кімнаті.) Мабуть, хтось до нас. Прикро.

Хельмер. Якщо гість,- мене немає вдома, пам’‎ятай.

Служниця (у дверях ліворуч). Пані, там незнайома дама.

Нора. То запроси сюди.

Служниця (до Хельмера.) І доктор.

Хельмер. Прямо до мене пройшов?

Служниця. Так-так.

Хельмер іде праворуч (ніби повертається до кабінету). Служниця вводить одягнену по-дорожньому Фру Лінне і виходить ліворуч (ніби зачиняє двері передпокою).

Фру Лінне (ніяково, запинаючись). Здрастуй, Норо.

Нора (невпевнено). Здрастуйте…

Фру Лінне. Ти, мабуть, не впізнаєш мене?

Нора. Ні, не знаю… Так, здається. (Поривчасто.) Як! Кристина. Невже це ти?

Фру Лінне. Я.

Нора. Кристино! А я не впізнала тебе відразу! Та й як можна. (Стиха.) Як ти змінилась, Кристино!

Фру Лінне. Ще б пак. За дев’‎ять-десять довгих років.

Нора. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років – от щасливий був час!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила у таку довгу дорогу взимку! Хоробра!

Фру Лінне. Я тільки сьогодні приїхала, вранішнім пароплавом.

Нора. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Тобі не холодно? (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як раніше. Це лише в першу хвилину. Хоча все ж ти трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.

Фру Лінне. І дуже, дуже постаріла, Норо.

Нора. Здається, трішки, ледь-ледь, зовсім трішки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова – сиджу тут, базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!

Фру Лінне. У чому справа, Норо?

Нора (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.

Фру Лінне. Три роки тому.

Нора. Так, я знаю. я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.

Фру Лінне. Люба Норо, я добре розумію.

Нора. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. АХ ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі жодних коштів?

Фру Лінне. жодних.

Нора. Ні дітей?

Фру Лінне. Ні дітей.

Нора. Значить, нічого?

Фру Лінне. Нічого. Навіть горя й жалю, чим можна було б живити пам’‎ять.

Нора (недовірливо дивлячись на неї). А як же це може бути, Кристино?

Фру Лінне (гірко посміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.

Нора. Значить, сама-самісінька. як це, мабуть, надзвичайно важко. А у мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони гуляють з нянею. Але ти неодмінно розкажи мені про все…

Фру Лінне. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.

Нора. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Та одне я все ж таки повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас у ці дні?

Фру Лінне. Ні. Яке?

Нора. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!

Фру Лінне. Твій чоловік? От удача!..

Нора. Неймовірна! Адвокатура – це такий непевний хліб, особливо якщо хочеш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він обійматиме посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили,- так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно – мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту. Правда?

Фру Лінне. Так, у кожному разі, повинно бути чудесно – мати все потрібне.

Нора. Ні, не тільки потрібне, а й багато-багато грошей.

Фру Лінне (усміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.

Нора (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, “Нора, Нора” не така вже й божевільна, як ви вважаєте… Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!

Фру Лінне. І тобі?

Нора. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в’‎язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І. ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Не було жодних видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, перший рік він працював понад силу. Просто жахливо, йому доводилося брати усякі додаткові роботи – ти розумієш – і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що треба відрядити його на південь.

Фру Лінне. Ви й пробули тоді весь рік в Італії?

Нора. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. Івар тоді щойно народився. Та їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло – жах, Кристино!

Фру Лінне. Можу собі уявити.

Нора. Тисячу двісті талерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.

Фру Лінне. Так, але у будь-якому разі велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.

Нора. Скажу тобі, ми одержали їх від батька.

Фру Лінне. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.

Нора. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглянути його. Я з дня на день чекала малого Івара. І крім того, у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, якого я зазнала заміжньою.

Фру Лінне. Я знаю, ти дуже любила батька. То, значить, після цього ви рушили до Італії?

Нора. Так. Адже гроші у нас були, а лікарі радили. Ми й поїхали за місяць.

Фру Лінне. І чоловік твій повернувся цілком здоровий?

Нора. Цілком!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Г. ІБСЕН “ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ”: СЮЖЕТ, ОСОБЛИВОСТІ ДРАМАТИЧНОГО КОНФЛІКТУ Й РОЗВИТОК СЦЕНІЧНОЇ ДІЇ (ЗОВНІШНЬОЇ ТА ВНУТРІШНЬОЇ) – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ