ОСОБЛИВОСТІ СВІТОГЛЯДУ БАРНАРДА ШОУ. СПЕЦИФІКА ВТІЛЕННЯ АНТИЧНОГО МІФУ У П’ЄСІ “ПІГМАЛІОН” – НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ
Мета (формувати компетентності): предметні (знання основних етапів життєвого та творчого шляху, особливостей світогляду Б. Шоу, специфіки втілення античного міфу у п’єсі “Пігмаліон”; словниковий запас; розвинені зв’язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; потребу сповідувати високі естетичні й гуманні цінності); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність і критичне мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: вміння визначати основне та роль деталі в тексті; навички роботи з книгою; загальнокультурні: естетичний смак; вишукані читацькі вподобання; світогляд).
Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.
Основні терміни й поняття: біографія, світогляд, засоби комічного, “філологічна п’єса”.
Міжпредметні зв’язки: історія, географія, мовознавство (фонетика), естетика.
Обладнання: підручник; літературознавчий словник; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; фрагменти телевистави “Бернард Шоу” (СРСР, 1976, реж. П. Й. Хомський); медіазасоби.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Учитель. Англійський театр на межі століть переживав загальну кризу. Б. Шоу став першим, хто спробував реформувати цей театр. 1891 року вийшла друком його книга “Квінтесенція Ібсенізму”, у якій Шоу виклав основні положення естетики драматурга. Так розпочалася боротьба митця за новий театр. Про лауреата Нобелівської премії 1925 р. в галузі літератури, володаря премії “Оскар”, видатного англійського драматурга Джорджа Бернарда Шоу ми говоритимемо сьогодні та на наступних уроках.
ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
Перевірка домашнього завдання
ü Назвіть ознаки “нової” драми, яку започаткував Г. Ібсен. (Боротьба за оновлену драму, п’єса-дискусія, актуальність тематики, глядачі – учасники драми, відкритий фінал. Провідні цитати: “сьогодні можна вважати цікавою лише ту п’єсу, у якій порушено й обговорено проблеми, характери і вчинки героїв, що мають безпосереднє значення для аудиторії”, “Ібсен започаткував дискусію і розширив її права настільки, що вона… асимілювалася з дією. П’єса і дискусія стали практично синонімами”, “глядачі стали учасниками драми, а випадки з їхнього життя – сценічними ситуаціями”, ” відмова від старих драматургічних прийомів”, “Ібсен… підкорив Європу і заснував нову школу драматичного мистецтва”.)
IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ
1. Аналітична робота
ü Ось як описав свою зустріч-знайомство з Дж. Б. Шоу чеський письменник Карел Чапек, який 1924 р. на запрошення PEN – клубу відвідав Англію: “- А ось істота майже надприродна – містер Бернард Шоу… Величезний на зріст, тонкий, прямий, він схожий то на Господа Бога, то на досить уїдливого сатира… у ньому є щось лицарське, те, що нагадує Дон Кіхота, щось апостольське і те, що дозволяє ставитися з іронією до всього на світі, зокрема до самого себе”. Які специфічні риси виокремив Чапек в описі-портреті англійського драматурга? Чи збігаються ваші враження з оцінкою К. Чапека?
2. Сприйняття творів інших видів мистецтва
ü Складіть психологічний портрет Б. Шоу за його фото.
ü Перегляньте фрагменти телевистави “Бернард Шоу” (із використанням висловлювань драматурга та літературознавчими коментарями доктора мистецтвознавства О. А. Анікста; у ролі Бернарда Шоу – Р. Я. Плятт). Які риси особистості митця, утілені актором р. я. Пляттом, привернули вашу увагу?
3. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням
1- й учень. Майбутній письменник Джордж Бернард Шоу народився 1856 року в Дубліні – столиці Ірландії, у сім’ї збіднілих дворян. батько торгував хлібом, проте ледве зводив кінці з кінцями. Мати заробляла уроками музики. Спочатку Бернард навчався в дублінській школі, закінчити яку не вдалось. З п’ятнадцяти років пішов працювати. Служив клерком у земельній конторі, збирав квартирну платню з мешканців бідних кварталів Дубліна. Через кілька років отримав місце касира, хоч кар’єра чиновника його взагалі не приваблювала. Захоплювався музикою, цікавився живописом, багато читав. 1876 року переїхав до Лондона, де завдяки своєму таланту здобув авторитет у артистичному товаристві. Багато років виступав у пресі як музичний і театральний критик, що зробило його популярним у мистецькому світі. Однак коштів для існування це не давало.
2- й учень. 1879 року він певний час працював у фірмі, яка встановлювала телефони. Це, за словами письменника, був його останній гріх проти природи.
1895 року Шоу став постійним театральним оглядачем тижневика “Суботній огляд”. Свої блискучі, оригінальні, насичені парадоксами й жартами статті він підписував ініціалами “GBS”.
1898 року 42-річний Дж. Б. Шоу одружився з Шарлоттою Пейн Тауншенд, яка походила з багатої ірландської родини й була молодшою за нього на рік. разом із Шарлоттою в його життя увійшли сімейний затишок і добробут, яких так не вистачало. Він знайшов супутницю життя, розумну співрозмовницю, помічницю в літературній діяльності.
3- й учень. Коли почалася Перша світова війна, Дж. Б. Шоу опублікував низку статей, у яких гнівно засудив як винуватців війни уряди всіх держав, що воювали, серед них і Англії. Він запропонував несподіваний, парадоксальний, по суті революційний вихід: солдати армій, що ворогують, повинні ліквідувати своїх офіцерів, повернутися до родин і зайнятися вирощуванням та збиранням урожаїв. Не дивно, що на автора цього “проекту” спрямували хвилю критики шовіністи з різних країн. Газети зчинили гвалт, звинувачуючи митця в зраді, у відсутності патріотизму тощо.
У 1920-1930-ті рр. Шоу створив п’єси “Свята Йоанна”, “Візок з яблуками”, “Гірко, але правда”. Останні роки життя Дж. Б. Шоу затьмарила Друга світова війна. На долю письменника, людини похилого віку, випало багато гірких випробувань, проте він гідно їх витримав. Останні шість років життя він був самотнім, оскільки дружина померла під час війни. Шоу жив у Ейотт-Сент-Лоренс, у приміському будинку, придбаному ще на початку ХХ ст. Він працював до останніх днів свого майже столітнього життя, і не лише пером, а й фізично – обробляв сад. Помер Дж. Б. Шоу 1950 року.
4- й учень. Літературну творчість Дж. Б. Шоу розпочинав з романів “Незрілість”, “Нерозумний шлюб”, “Кохання артистів”, “Професія Кешеля Байрона” і “Соціаліст-одинак”, у яких захоплено опоетизував людину праці, засудив експлуатацію, проголосив близькі до соціалістичних ідеї. Щоправда, успіху вони не мали, а літературознавцям цікаві блискуче побудованими діалогами, яскраво вираженою діалогізованою формою оповіді, у чому вгадувався майбутній драматург. У 1880-х рр. Шоу брав активну участь у діяльності реформістського Фабіанського товариства, яке виступало за перехід до соціалізму шляхом поступових реформ. Свою назву воно дістало за ім’ям римського полководця Фабія Кунктатора, який уславився тактикою вичікування й ухиляння від рішучих зіткнень із супротивником. На зборах фабіанців дискутували про боротьбу із соціальною несправедливістю.
5- й учень. Творчий шлях Шоу-драматурга розпочався у період переважання в театрах Європи п’єс розважального характеру – “добре зроблених мелодрам”. Боротьбу за нову драму Дж. Б. Шоу розпочав як теоретик – із пропаганди творчості Г. Ібсена. Саме на той час припадають перші постановки на англійській сцені п’єс останнього: 1889 р.- “Лялькового дому”, 1891 р.- “Привидів”. Відгуком на ці події, своєрідним художнім маніфестом новітньої драми стала праця Дж. Б. Шоу “Квінтесенція ібсенізму”. Г. Ібсен для нього – не лише новатор драми, а й творець нових суспільно – етичних принципів: “Ібсен задовольняє потреби, не вгамовані Шекспіром. Він показує нам не тільки нас самих, але нас самих у наших власних обставинах. Те, що трапляється з його героями, трапляється і з нами”. У “Квінтесенції ібсенізму” Шоу намітив контури образу свого позитивного героя – людини гострого розуму, яка реалістично дивиться на світ, тверезо оцінює дійсність, керується у вчинках не романтичними ілюзіями, а вимогами розуму. Він протиставляє “реаліста” й “романтика”, людину справи і словоблудну людину, розвінчує несправжні ідеали. Такі типи героїв – у багатьох його п’єсах.
6-й учень. Драматургія Шоу гостра, проблемна, дійові особи завжди є носіями певних поглядів, у зіткненні яких автор виражає своє бачення світу. “Я пишу п’єси з певним наміром прищепити народу власні переконання… Іншого поштовху до написання п’єс у мене немає. Вся велика література є журналістикою.” – зізнавався він в одній зі своїх статей. Побудована на почуттях і пристрастях драма, на його думку, віджила своє: “Нормальна драма повинна мати інтелектуальний характер, проблема – нормальний матеріал для драми”. Бернард Шоу рішуче заперечував ставлення до театру як до комерційного закладу. Тому й обурився, коли один із критиків назвав його майстром тонкої інтелектуальної розваги. Драматург був переконаний, що театр не може приносити насолоду, він має викликати почуття, далекі від насолоди, які збуджують страх і навіть жах. Призначення театру – навертати людей до гуманістичного світовідчуття, викликати страждання. як автор Шоу вважав, що досягає свого, спостерігаючи, як п’єса звихрює думки глядачів, змушує їх сперечатись. Нерідко вони заперечували авторові, висловлювали своє бачення розвитку подій, на певний час стаючи співавторами його п’єс. Тому багато творів драматурга мають відкриті фінали. У них він не дає остаточного розв’язання порушених проблем: читачі та глядачі самі мають знайти відповіді на них. Дж. Б. Шоу вміло тримав їх у напруженні впродовж п’єси, змушував стежити за розвитком авторської думки, розмірковувати над важливими суспільними питаннями.
4. Робота з підручником (запис до зошитів)
ü Самостійно опрацюйте статтю підручника про твори Дж. Б. Шоу.
Розподіліть твори митця за циклами.
Очікувана відповідь
Цикли творів Дж. Б. Шоу
“Неприємні п’єси” | “Приємні п’єси” | “П’єси для пуритан” |
“Будинки вдівця”, “Гультяй”, “Професія місіс Уоррен” | “Війна і людина”, “Обранець долі”, “Кандида” | “Учень диявола”, “Цезар і Клеопатра” |
Драми, різні за жанром і тематикою, об’єднані ідейною та соціальною спрямованістю – викрити лицемірство суспільства, утрату духовності, утвердити внутрішню свободу людини й справжні людські цінності | ||
Твори поза циклами: “Людина та Надлюдина”, “Пігмаліон”, “Дім, де розбиваються серця”, “Назад до Мафусаїла”, “Свята Йоанна” та ін. |
5. Слово вчителя
– Одним із вершинних досягнень Дж. Б. Шоу є комедія “Пігмаліон”. Роботу над твором було завершено 1912 р., а поставили його 1913 р. у Берліні та Відні. На початку 1914 р. п’єсу також поставили в Лондоні. Головна роль призначалась для знаменитої актриси Стелли Патрік-Кембел, і ця 47-річна дуже красива жінка блискуче зіграла 17-літню квіткарку. Успіх п’єси був колосальним.
Відтоді “Пігмаліон” не зупиняє своєї тріумфальної ходи сценами світу. Уперше його було екранізовано 1938 р. (за сценарієм автора), але були й інші фільми: 1957 р. у Нью-Йорку Ф. Лоу постановив мюзикл “Моя чарівна леді”, основою якого є п’єса “Пігмаліон” і музика з якого досі популярна. А ще через 7 років глядачі побачили екранізацію цього мюзиклу.
П’єса Б. Шоу – шедевр того проблемного інтелектуального театру, який він прагнув створити. Усе в ній парадоксальне, полемічне, загострене, має подвійне значення. Провокативна спрямованість п’єси виявляється вже в тому, що її сюжет є іронічною, а подекуди пародійною модернізацією давньогрецького міфу про Пігмаліона і Галатею. Цю чарівну легенду про силу кохання неодноразово використовували в літературі. У ХІІ ст. англійський поет і драматург Марстон написав поему “Перетворення статуї Пігмаліона”, наприкінці XIX ст. до міфу звертаються В. Морріс у поемі “Пігмаліон і Галатея”. Проте Б. Шоу подає свій оригінальний, парадоксальний, “філологічний” варіант відомої історії. Його п’єса зовсім не про те кохання (ця тема ледве окреслена), а про силу творчості, про духовне пробудження людини під упливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.
6. Повідомлення за індивідуальним домашнім завданням
– У своїх “Метаморфозах” Овідій переповідає міф про царя Кіпру Пігмаліона, який жив усамітнено, уникаючи жінок. різьблячи скульптуру, Пігмаліон створив зі слонової кістки настільки прекрасну статую жінки, що закохався в неї та назвав її Галатеєю. Пігмаліон умовив богиню Венеру оживити статую і зрештою одружився з Галатеєю. Послухайте фрагмент книги десятої “Метаморфоз” Публія Овідія Назона.
Джордж Бернард Шоу
Не визнавали, однак, Пропетіди й тоді, що Венера –
Це божество. За образу таку вони з волі богині
Першими тіло й принаду свою почали продавати.
Що таке сором – забули вони й не рум’янились навіть,
Так що й у камінь твердий перевтілити їх було легко.
Бачачи бруд, у якому вони свої дні марнували,
Й хиби, що ними так щедро жінок наділила природа,
Пігмаліон одинцем собі жив і не думав шукати,
Хто б із ним ложе ділив,- без дружини обходився довго.
З кості слонової білу, мов сніг, той умілець тим часом
Вирізьбив постать такої краси, що подібної жінки
Світ не народжував ще – й у різьбу свою сам закохався.
В неї живе, як у діви обличчя; ось-ось – ти сказав би –
Рухатись буде вона, щоби тільки набралась відваги.
Так під мистецтвом не раз приховатися може мистецтво!
З дива не сходить різьбяр: запалав до різьби, мов до тіла.
Часто рукою свій твір випробовує: хоче дізнатись,
Тіло чи кість перед ним; що не кість – присягнутись готовий!
Часто, цілуючи, й сам мовби чує її поцілунки,
Шепче їй щось, обнімає; здається йому, що під пальцем –
Тіло пружне, тож боїться на ньому синець залишити
Чи, пригортаючись, пестить її, чи приємні дівчатам
Їй подарунки несе: черепашки, камінчики круглі,
Різні пташини дрібні, рясноцвіті веселкові квіти,
Ніжні лілеї, барвисті м’ячі й Геліад бурштинові
Сльози, що впали з дерев. До лиця їй вбрання добирає,
Перснями – пальці, намистом ясним прикрашає їй шию.
В вухах сережки блищать, мерехтять самоцвіти на грудях –
Личить усе. Та не менше вродлива й тоді, коли гола.
На покривало сідонської барви її приміщає –
Ось, мовляв, подруга ложа мого; під нахилену шию
З пуху подушку кладе, мовби та відчувать могла справді.
Свято Венери на Кіпрі всьому найславніше настало.
В жертву для неї призначені золоторогі телиці
Падали, тільки-но бризнула кров з білосніжної шиї.
Ладан куривсь, перед вівтарем, жертву обіцяну склавши,
Боязко Пігмаліон прошептав: “Якщо все в ваших силах,-
Дайте дружину, боги (не сказав: “Із слонової кості”)
Хай до тієї,- додав,- що я вирізьбив, буде подібна”.
Що мав на думці різьбяр,- золота здогадалась Венера,
Адже на святі була, виявляючи ласку, богиня.
Тричі вогонь спалахнув, язиками лизнувши повітря.
Щойно додому прийшов,- нахилившись над ложем, цілує
Діву, різця свого твір. Але що це? Чи теплою стала?
Ще раз устами торкнувсь, до грудей дотулився рукою –
Кість розм’якає слонова: втрачаючи твердість природну,
Вже подається під пальцями. Так от гіметський на сонці
Лагідним робиться віск і під пальцем великим потрібних
Форм набуває – в роботі стає для роботи придатним.
Пігмаліон остовпів: чи радіть, чи лякатись – не знає.
Ще раз і ще раз творіння свого доторкнувся з любов’ю –
Тіло було! Він одчув, як під пальцем забилися жили.
Тільки тоді міг Венері засвідчити всю свою вдячність
Пафоський щасливий герой. І до вуст непідроблених, справжніх
Тільки тоді він припав. Поцілунки палкі відчуває
Діва й рум’яниться; світлі свої піднімає до світла
Очі – й небо ясне водночас, і коханого бачить.
Благословляє цей шлюб, що його й влаштувала Венера.1
V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
1. Завершальне слово вчителя
– Утверджуючи нову школу драматургічного мистецтва Г. Ібсена, Дж. Б. Шоу вважав за необхідне оновити англійський театр: на приціл його літературно-критичного пера потрапляє сам “Видатний Бард” – В. Шекспір. Хоча Шоу добре був обізнаний із творчістю В. Шекспіра, багато з його творів цитував напам’ять, проте вважав, що драми Шекспіра дуже далекі від проблем сучасності, адже той писав зовсім для іншої доби, і його герої одержимі пристрастями, тоді як зі сцени має звучати голос розуму: “Шекспір виводить на сцену нас самих, але в чужих нам ситуаціях…”.
Незалежний театр поставив першу п’єсу Дж. Б. Шоу “Будинки вдівця”, яку сприймали як памфлет, і, хоча автор “не досяг успіху, проте викликав галас” (Дж. Б. Шоу). Так утверджується одне із центральних естетичних завдань Шоу: “Театр не має приносити насолоду. Він зраджує своє призначення, якщо не змушує вас шаленіти”.
У подальшому драматург створить цілу низку блискучих п’єс: “Пігмаліон”, “Дім, де розбиваються серця” (цю драму автор вважав найкращим зі своїх творів), “Назад до Мафусаїла”, “Свята Йоанна”, “Візок з яблуками” та ін. П’єси Б. Шоу вже не складали єдиних циклів, оскільки занадто розмаїтими були і за змістом, і за формою. Використовуючи різні жанри (комедії, трагікомедії, реалістичної драми, історичної трагедії), митець заглибився у проблеми морального удосконалення людства, досягнення істини.
ü На вашу думку, чому художники, зображуючи Б. Шоу та його героїв, часто вдаються до карикатури? Чи відповідає цей жанр особистісним рисам і творчому стилю митця?
1 Переклад А. О. Содомори.
2. Інтерактивний прийом “Мікрофон”
ü Продовжте речення: “Особистість і творчість Б. Шоу зацікавили мене тим, що…”.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Для всіх: уміти розповідати про Б. Шоу, аналізувати його світогляд, художні твори; прочитати першу та другу дії п’єси Б. Шоу “Пігмаліон”.
Індивідуальне (творче): підготувати інсценування за двома першими діями комедії.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)