Освіта як антикультура
Оглядаючи поглядом останні століття культурної історії, ми бачимо, що освіта і виховання часом не тільки не боролися з тенденціями, що руйнують людську душу, “душу культури”, але навіть закріплювали їх, думаючи саме ці тенденції найбільш перспективними, правильними. Освіта XX століття в більшості країн, забезпечуючи досить високий рівень професійних навичок, одночасно загострювало відчуження – економіки та моралі, моралі і політики, мистецтва та освіти, відчуження людей і продуктів їх діяльності, людей серед людей. Цинізм політичних інтриг, біржових махінацій в міжнародних масштабах, закулісних ігор освічених “ляльководів” – наочне свідчення того.
Освіта протягом усього XX ст. в чому породжувало антикультуру. Е. Фромм писав про те, що “прекрасного протистоїть не жахливе (зрештою, це взаємодоповнюючі категорії), а фальшиве”. Саме фальшивістю хвора сучасна цивілізація. А похмурий пророк Ніцше ще в минулому столітті сказав: “Істині протистоять не омани, а переконання”. Наскільки небезпечна прихильність “переконанням”, методично насаджуваних відповідною освітою, ми знову ж бачимо в сьогоднішній Росії.
Тут ми стикаємося ще з одним наслідком традиційного освіти і виховання – нуждою в ідолах, якої начисто позбавлений дійсно освічена людина. Неосвічені (неосвічених) найбільшою мірою схильні психології натовпу, або психології “man”, в термінології німецьких філософів-екзистенціалістів. “Man” – невизначене займенник в німецькій мові, вживане тільки в поєднанні з дієсловом: “sagen” – говорити, “man sagt” – кажуть, “man macht” – роблять і т. Д. Такими словосполученнями пояснювали і пояснюють свою поведінку (у самих різних країнах) не тільки любителі дешевих видовищ, але й учасники масових погромів. Психологія “man” – гарантія “чистої”, “неотягченной” совісті.
Ще небезпечні “напівкультурних” (вираз Д. Лихачова), напівосвічені люди, з прагматичним нігілізмом відвертаються від усього, що їм “не потрібно”, поверхнево нахапався і нав’язують свої уявлення іншим – вміючи грамотно говорити ні про що. Ще на початку XX ст. російський філософ П. Штерн писав про те, що “виховане ціле покоління, яке знає ціну всьому, але яке не знає цінності нічого”. У середині століття Е. Фромм писав, що в природній для будь-якої людини потреби до самоствердження все частіше прагнення “бути” зміщується прагненням “мати” (гроші, влада, навіть твори мистецтва або знання як товар, вкладення грошей). І це – результат “сучасного” освіти і виховання. “Розум убожіє, у той час як інтелект зростає”, – зауважив він же. І ніби сьогодні написані Марксова рядки про “розумі без розуму, істинах без пристрасті, пристрасті без правди”. Той шлях, який вибрало освіту в епоху бурхливо розвивається капіталізму, не дозволяв серйозно задуматися над цими словами найбільш послідовного його критика. Що стосується Росії, то, зазнавши краху в “комуністичному” вихованні, ми сьогодні пожинаємо плоди виховання диким капіталізмом, подоланим у всьому світі, і насаджуваним у нас настільки ж гарячково, як раніше – соціалізм і комунізм. Фроммом належить і таке узагальнення XX століття: “Глобальна імперія людини, але не людяності”. Аналізуючи “Анатомію людської деструктивності” (так називається одна з останніх робіт Е. Фромма), той виводив причини деструкції людських відносин з неможливості реалізувати себе в такій “імперії”. “Найжахливіша з людських пристрастей – прагнення використовувати інших людей для себе, сучасна форма канібалізму”, – писав Фромм. “Сучасний канібалізм”, який пожирає не тіло, а саму душу, проявляється не тільки в “службових” відносинах (включаючи навчання), але і в “дружніх”; орієнтація на володіння, підпорядкування собі, нескінченна боротьба за владу – одна з головних причин руйнування сімей (особливо складаються з “напівутворених” – багато з яких мають диплом про “вищому” освіту).
У нас сучасний канібалізм насаджувався на державному рівні: не держава (суспільство) для людини, а навпаки, людина для держави – Левіафана (вираз Т. Гоббса, філософа XVIII ст.). Будь-яка система освіти проголошує свою прихильність ідеалам гуманізму. Однак абстрактний, декларативний гуманізм може виявитися особливо антигуманним, висловлюючись в волюнтаристичному нав’язуванні тих чи інших уявлень про гуманізм, обертаючись в пам’ятні установки типу “залізною рукою заженемо людство до щастя”. Свіжі в пам’яті насаджувані радянською освітою і вихованням уявлення про класовий, “пролетарському” гуманізмі, і інтернаціоналізм.
Не буде перебільшенням сказати, що найнебезпечнішими людьми в історії людства були і залишаються не звичайні злочинці, а “борці за ідею”, “безкорисливі люди”, що нав’язують свої уявлення про життя і готові заради ідеї погубити мільйони людей – на благо яких ця ідея і прямувала. Природно, такий підхід підпорядковував собі і освіту.
В одному з підручників військового мистецтва наводилася така історія. Червоний командир М. Фрунзе домовився з отаманом Махном: якщо той пройде з боями Крим, визволивши його від білогвардійців і “здавши” Червоної Армії, його загонам дозволено буде безперешкодно піти у Бессарабію. Однак на “виході” з Криму їх очікували добірні частини Червоної Армії, що довершили розгром вже махновців. Виховна суть цієї історії – “чого церемонитися з ворогами!”. Незабаром Фрунзе за наказом Сталіна був покладений на операційний стіл, з якого йому вже не судилося піднятися. Це теж своєрідний виховний приклад: розправи з найбільш вірними соратниками (Кіров, Бухарін, Зінов’єв) стали масовою практикою.
Кілька років тому була опублікована фотографія чекістів, які розстріляли царя з дружиною, дітьми і навіть прислугою в підвалі знесеного вже при Єльцині Іпатіївського будинку в Єкатеринбурзі (Свердловську). Вражаюче і страшно: вони не ховають очі, і погляд їх – не погляд м’ясників, бездумно виконали роботу, він виблискує революційним вогнем, гордістю за виконане ними благородну справу. Таким же чистим і відкритим був погляд Каляєва – терориста, який вбив Великого князя лише з другої спроби, так як в перший раз він побачив дитину, що сидить з ним в екіпажі і не зміг кинути бомбу, за що революціонеру довелося виправдовуватися перед соратниками.
Знову доводиться відзначити проникливість і прозорливість Ф. Ніцше, який писав, що “свобода” від моралі і від істини особливо згубні в тих випадках, коли вони проголошуються в ім’я панування моралі (тим і виправдовуючи неминучі і незліченні жертви). “Наскільки” вищі почуття “суть джерело лиха, тобто применшення і знецінення людини!”, – Пише він, помічаючи і те, що “панування чесноти може бути досягнуто тільки тими ж засобами, що і будь-яке інше панування”. Саме тому “моралістам потрібна поза моралі, як і поза істини”.
Не менш небезпечні судомна активність, бездуховність, що приховують порожнечу існування. Давно показано, що бездуховність, “психологія обивателів, крамарів” – найбільш вірна передумова до нацизму, фашизму. У подібних випадках спусковим гачком стає важке економічне становище. Подібне поєднання умов мало місце в Німеччині 30-х рр., До жаху подібна ситуація все ще спостерігається в сьогоднішній Росії. Точно так само якийсь новоявлений месія, в міру біснуватий і самовпевнений, може заволодіти довірою неосвічених (напівутворених), озлоблених людей, обіцяти їм відновлення їх гідності, національної гордості, економічного благополуччя. Засобом можуть бути оголошені тільки руйнівні дії у відношенні: далі варіанти – “дерьмократов”, “комуняк”, “жидів”, “осіб кавказької національності” (“ворога” підшукати нескладно / недовго).
(2 votes, average: 4.50 out of 5)