Монастирська освіта і її секуляризація

Хоча і не виходячи за відповідні рамки, монастирі і монастирські школи давали достатньо грунтовну освіту, з упором на моральне вдосконалення, а також трудові навички. Вже в ранньому середньовіччі, за постановою глав католицької церкви, були засновані монастирські і кафедральні (єпископальні) школи. Ще до XI ст. учнів жорстоко били, а підручник з граматики мав промовисту назву “берегущие спину”. Однак невідворотна секуляризація (від лат. Secular – мирський) суспільного життя торкнулася і освіти. Так, основна, поряд з Псалтирем, навчальна книга, Абецедарій, була переведена з латині на рідні мови, в навчальному посібнику Александера (XIV ст.) Граматика і Біблія викладалися в римованому, зручному для запам’ятовування вигляді. Фізичні покарання були скасовані. Часом влаштовувалися навіть “дні веселощів”, коли дозволялися ігри, боротьба, скромні розваги. Хоча формально канікул не існувало, відпочинок надавався під час численних церковних свят.
Характерним явищем, особливо в пізньому середньовіччі, стали мандрівні ченці. Довгі роки присвятивши земним уклонам і умертвіння плоті, нерідко залишок життя вони брели по дорогах, залишивши стіни монастиря. Деякі ставали бродячими артистами, заробляючи шматок хліба примовками і скоморошьими піснями, в яких цікавим чином перепліталися роками виховане благочестя і грубуватий простецький гумор. Надзвичайно показовим документом цього своєрідного світовідчуття з’явився збірник трубадурів і вагантів XIII в. – “Carmina Burana”. У віршах з цієї збірки, декламовані учнями монастирських шкіл на незрозумілій городянам латині, сусідили моральні настанови (часто в іронічній формі) і опис любовних утіх. Хоча Вагант і галярди – мандрівні студенти – не відрізнялися надмірним благочестям, однак саме з їхнього середовища вийшло чимало подвижників науки та освіти.
Невідворотна і неухильна секуляризація позначалася в загальному ставленні до навчання. Спочатку вона була станової, виховуючи у селян чеснота працьовитості, в аристократії – доблесті, у духовенства – благочестя. Більшість знаті коли прагнуло до грамоти. Засновники династії Меровінгів не вміли писати по латині, абсолютно неписьменними були перші Каролінги (VIII ст.). Зміна ставлення до навчання в цей переломний період середньовічної культури та освіти можна бачити навіть протягом одного життя, на прикладі одного із засновників династії Карла Великого (742-814). Залишаючись неписьменним до 30 років, він потім запросив до двору вчителів і вчених ченців з Італії, Англії, Ірландії (“Острова вчених”) – Алкуина, Теодульфа та інших, які склали “Каролингский мініскул” – легко читане латинське лист. Ірландський богослов Альбін Алкуїн (735-804) склав “Лист про вивчення наук” і трактат “Загальне напучування”, що обгрунтовують необхідність загального навчання та підготовки вчителів. Сам Карл не вважав для себе негожим закластися школярем, освоївши за два роки латинську грамоту, основи астрономії, риторики, літератури. Палацова школа, створена при Меровингах, отримавши назву Академії, переїжджала разом з королівським двором і навчала не тільки дітей імператора, його наближених і вищих осіб церкви, але й вихідців з нижчих станів. З того часу день Св. Шарля (Карла) у Франції відзначають як шкільне свято.
Соціокультурні зміни середньовіччя простежуються і у вихованні лицарства, характерного породження феодальної культури. Тут мало місце специфічне переплетення варварства (жорстокості, обжерливості), античності і християнського благочестя. Якщо спочатку лицарське виховання відкидало римське освіту і робило упор на фізичний розвиток і військове мистецтво, то потім число “лицарських чеснот” розширилося до неодмінних семи: володіння списом, фехтування, верхова їзда, полювання, гра в шахи, спів віршів власного твору, гра на музичному інструменті (частіше лютні або арфі). У Скандинавії були потрібні також знання рун (епосу і магічних знаків), навички навігації і роботи по металу. У лицарському вихованні дух середньовіччя висловився в химерному поєднанні невибагливості й витонченості, лицарські поняття дружби, вірності, честі, обов’язку, мужності, доблесті стали загальними.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Монастирська освіта і її секуляризація