Особистість злочинця як об’єкт кримінологічного вивчення
Як відомо, особи, вчиняють злочини, за своїми соціально-психологічним особливостям, характеру антигромадської установки, її глибині і стійкості, за мотивами і характеру скоєних злочинів істотно між собою різняться. Один це робить під впливом випадкових обставин, конкретної ситуації, інший перетворив злочинну діяльність у систему, в джерело паразитичного існування; у одного сам факт вчиненого не викликає ніяких переживань і докорів сумління, інший глибоко розкаюється, переживає почуття провини за свою поведінку.
У зв’язку з цим виникає питання: а чи є взагалі необхідність у виділенні поняття особистості злочинця? Чи не можна обмежитися загальним поняттям особистості, які даються у філософії та психології? У радянській правовій літературі подібне думка висловлювалася.
Такий погляд на проблему особистості злочинця представляється неточним. Коли говорять про особу злочинця, то мають на увазі не якийсь особливий тип людей, схильність до вчинення злочинів у яких є визначальною в їхній поведінці, а найбільш ймовірні соціально-психологічні особливості людини, що сформувалися під впливом соціальних умов і знайшли своє вираження у злочині. Типове в особистості злочинця не є проста сума тих чи інших негативних властивостей, найбільш поширених серед осіб, які вчинили кримінально карані діяння. Його можна представити у вигляді найбільш вірогідною для суспільно небезпечної особистості системи особливостей духовного світу, форм їх прояву в протиправних вчинках і діях, а також факторів, що формують ці особливості. Поняття особистості злочинця має сенс виключно лише в аспекті злочинної поведінки. Злочин, як відомо, виникає не тільки під впливом суперечливих соціальних умов. У ньому виражаються і соціально-психологічні особливості особистості, які поряд із зовнішніми обставинами зробили вирішальний вплив на вчинення злочину.
Властивості та особливості особистості, що мають детерминистическое значення у скоєнні злочину, і є предметом кримінологічного вивчення.
З’ясування зазначених властивостей і особливостей дає можливість зрозуміти, чому людина встав на злочинний шлях, які обставини вплинули на вибір їм антигромадської поведінки, що зіграло вирішальну роль у формуванні особистості злочинця. Проблема особистості злочинця безпосередньо пов’язана з проблемою причинності в кримінології. Без пізнання соціально-психологічних особливостей злочинця не можна вирішити як проблеми причин злочинності взагалі, так і проблеми причин скоєння конкретних злочинів.
Таким чином, загальне поняття особистості злочинця має в кримінології методологічне значення. Як зазначалося, головне тут полягає в тому, що її характеристика пов’язана з особливостями і специфікою її поведінки, тобто з фактом вчинення злочину. Ця обставина і має знайти відображення у визначенні особистості злочинця.
Особистість злочинця виражає собою сукупність соціально значущих властивостей людини, яка вчинила злочин, і що зробили в певній ситуації вирішальний вплив на вибір злочинної поведінки.
Особистість злочинця, як і особистість взагалі, – поняття соціальне. Суспільні відносини, які стали домінуючими в ній, виникли і сформувалися під впливом певних соціальних умов у процесі діяльності. Це орієнтує нас на вивчення, насамперед, соціально значущих властивостей, які увійшли у внутрішню структуру особистості і визначають її соціальну сутність.
Разом з тим особистість злочинця – поняття не тільки соціальне, але й правове. Воно застосовується лише до тих, хто відповідно до закону був визнаний винним у скоєнні злочинів. Цей момент має важливе значення. Він дає можливість правильно визначити напрямок, межі вивчення особистості злочинця, причому тих її властивостей і особливостей, які в тій чи іншій мірі знайшли своє відображення у скоєному злочині.
Характеристика особистості злочинця буде неповною, якщо не розглядати її структуру. Складність у визначенні структури особистості полягає в тому, що відносини, що характеризують особу злочинця, дуже численні і різноманітні. Цим, мабуть, можна пояснити ті розбіжності, які є в її визначенні в психологічній і правовій літературі. Але, з іншого боку, різноманіття відносин, визначальне багатосторонність і багатство особистості як складного продукту історії розвитку, вимагає виділення в структурі особистості злочинця домінуючих відносин, що характеризують її спрямованість.
У правовій літературі при характеристиці особистості злочинця вказуються такі ознаки, що визначають її структуру:
– Соціально-демографічні та кримінально-правові ознаки, що визначають належність особи до певної соціальної верстви і групі з соціально-демографічною характеристикою (стать, вік, освіта, сімейний стан і т. д.);
– Соціальні прояви в різних сферах суспільного життя, що включають сукупність видів діяльності особи в системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т. д.;
– Морально-психологічні властивості, які відображають ставлення особистості до соціальних цінностей і виконує соціальну функцію (відношення до суспільства, державі, праці, сім’ї, закону, правопорядку, світогляд людини, її самооцінка).
Безсумнівно, ці ознаки важливі в кримінологічної характеристиці особистості тих, хто робить суспільно небезпечні діяння, але вони, на наш погляд, недостатньо виражають сутність особистості, і на їх основі важко будувати модель поведінки особистості.
У структуру особистості необхідно включати ті ознаки, які мають найбільш істотне значення в характеристиці особистості як системи, ознаки, що пояснюють поведінку особистості, тобто закономірно беруть участь у становленні злочинної поведінки. До таких ознак особистості відноситься, насамперед, її спрямованість, інакше кажучи – особистісна установка, життєва програма поведінки, що включає потребностно-мотиваційну сферу, ціннісно-нормативну, соціальну позицію особистості (офіційну і неофіційну), тобто певне ставлення до цілям і виборча готовність до діяльності.
У кожній людині в процесі його життя і діяльності формується індивідуальне буття суспільних відносин, що визначають соціальну сутність особистості, відповідно до якого виробляються певний тип поведінки і орієнтація на певні цілі і завдання.
Істотне значення в характеристиці загальної спрямованості особистості мають ціннісні орієнтації, тобто найбільш значущі для особистості соціальні цінності, на основі яких формуються розуміння обов’язку, почуття відповідальності, моральні начала й інші особливості, що грають велику роль в загальній характеристиці особистості і детермінації поведінки.
Те ж саме можна сказати про систему потреб, схильностей та інтересів, іншими словами, про певну систему потягів. Ми не знайдемо в житті двох людей, у яких вона була б однаковою.
Потреби грають винятково важливу роль у характеристиці особистості та її поведінки, хоча їх вплив неоднаково. Це залежить не тільки від характеру та змісту потреб, але й від того значення, яке надає їм людина, інакше кажучи, від ієрархії потреб. Людина може розвинути одні потреби за рахунок інших. Все залежить від соціальних умов, в яких формується особистість. Можна сказати, що на потребах більше, ніж на якихось інших особливостях особистості, лежить печать соціальних умов.
Серед ознак, що характеризують особу, важливе значення мають її психічні функції, т. Е. Функції, що характеризують психічні процеси, властивості і стани особистості, а також її особливості, зокрема, статеві, вікові і т. Д.
На поведінку людини значний вплив надають його вольові якості, тобто здатність до вибору певної поведінки і внутрішнім зусиллям, спрямованим на його здійснення. Від цього вирішальною мірою залежить, яка поведінка обере людина в даній конкретній обстановці, підпорядкує Чи його почуття боргу і відповідальності, або ж вирішальну роль зіграють пристрасті і потягу.
Особливістю будь-якого вольового акту є те, що це акт, вільно обирається людиною. Конкретна життєва ситуація, в якій індивіду доводиться приймати рішення, завжди носить суперечливий характер, т. Е. Допускає кілька варіантів рішення. Саме це і обумовлює необхідність вибору. І від людини залежить, який варіант поведінки він обере. Зазначеними рисами характеризується, зрозуміло, і вольовий акт, за допомогою якого відбувається злочин.
Отже, коли говорять про механізм протиправної поведінки, то мають на увазі процес взаємодії соціально-психологічних особливостей особистості і зовнішніх обставин (факторів), в результаті чого виникають мотив, мета і рішення вчинити злочин.
Необхідно, однак, підкреслити, що механізм злочинної поведінки, безсумнівно, має свої специфічні особливості, що відрізняють його від механізму правомірної поведінки. Ці особливості пов’язані з тими факторами, які безпосередньо беруть участь у взаємодії. Вони укладені, насамперед, у характері ситуації, т. Е. В сукупності тих зовнішніх обставин, які безпосередньо передували вчиненню злочину і які вплинули на вибір саме цього варіанту поведінки.
У разі вчинення злочину конкретна ситуація, йому передувала, завжди носить конфліктний (проблемний) характер. Ця конфліктність обумовлена не тільки суперечливістю обставин, в яких відбувається вибір поведінки, але, головним чином, тим, що вихід з даної ситуації пов’язаний з можливістю порушення вимог моралі та права. У цьому випадку конфліктність виражається в протиріччі між потребами особи і можливістю їх задоволення правомірним (соціально прийнятним) або протиправним способом. Подібну ситуацію в літературі прийнято іменувати криміногенної.
По суті, в ній у своєрідній формі відображаються протиріччя, з наявністю яких пов’язане існування злочинності в суспільстві. Чим гостріше і глибше загальні суперечності, тим конфліктні та криміногенної може бути конкретна ситуація і, отже, тим більше виникає умов для вчинення злочинів.
За своїм характером і змістом вона може бути різною. Найбільше кримінально-правове та кримінологічне значення має так звана провокуюча ситуація, поширена в судовій практиці. В основі її зазвичай лежать гострі конфлікти між близькими родичами або іншими особами, які найчастіше виникають мимо волі винного. Наприклад, вчинення злочину у сварці, бійці, а також у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого.
Велике кримінологічне значення мають ситуації, що сприяють вчиненню злочину, т. Е. Ті, які є необхідними умовами антигромадської поведінки. З ними судова практика нерідко стикається у справах про розкрадання чужого майна, посадових і господарських злочинів та ін. Наприклад, відсутність належного обліку товарно-матеріальних цінностей, обстановка безгосподарності можуть бути сприятливими умовами для здійснення розкрадань чужого майна.
Ситуація може виникнути як з вини правопорушника, так і поза його волею. Вона може бути простою або досить складною, наприклад, у справах про необережних делікти, зокрема, автотранспортних злочинах.
Конкретна ситуація може не мати детерминистического значення при вчиненні злочину, бути нейтральною або навіть затрудняющей вчинення злочину.
Ситуація може містити безпосередній привід до скоєння злочину. Привід, безсумнівно, має певне кримінологічне значення. Він може підказати, з якими обставинами пов’язує особа вчинення злочину, що зіграло вирішальну роль у антигромадську поведінку. Однак привід не грає вирішальної ролі у визначенні антигромадської вчинку, а являє собою лише зовнішній поштовх, під впливом якого виникає злочинний намір. Він більше характеризує соціально-психологічні особливості особистості, що мають визначальне значення у скоєнні злочину.
Слід зазначити, що роль приводу залежить від характеру самого злочину та особливостей його мотивації. Наприклад, при вчиненні корисливих злочинів привід не має вирішального значення в мотивації поведінки. Для реалізації корисливого мотиву важливий не стільки привід, скільки вибір способів і засобів його задоволення. Навпаки, у разі вчинення злочинів з хуліганських спонукань привід виступає на перший план, оскільки намір вчинити злочин пов’язано зі специфікою цих мотивів. В основі хуліганського мотиву лежить прагнення в нарочито зухвалій формі висловити показне зневагу до законів і правил співжиття, іншим людям, суспільству. Для вираження такого прагнення не потрібна особлива конфліктна ситуація, потрібен лише привід.
Таким чином, ймовірність порушення кримінального закону в чому залежить від конкретної ситуації, що передувала вчиненню злочину.
Ретельний аналіз обставин, що характеризують конкретну життєву ситуацію, має важливе значення для виявлення причин і умов вчинення злочинів і розробки запобіжних заходів.
Разом з тим, як не важливі ці обставини, вони, за загальним правилом, виступають не як причина, а як умова злочинної поведінки. Конкретна ситуація містить лише можливість різної поведінки, в тому числі і такого, яке є соціально прийнятним для суспільства. Вибір того чи іншого варіанту поведінки, в кінцевому рахунку, залежить від особистості, її соціально-психологічних особливостей.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)