Статистичний метод вивчення тривалості життя
Закономірності змін тривалості життя в історичному часі або від популяції до популяції із зрозумілих причин неможливо вивчати на одному окремо взятому організмі. Такі дослідження проводять в популяціях із застосуванням статистичних методів. Ще в 1825 р Б. Гомперц описав залежність збільшення смертності від віку людей або тварин. Пізніше виявилося, що на відміну від популяцій лабораторних тварин, що вимирають в силу досить комфортних умов існування в точній відповідності з рівнянням Гомперца, частина людей вмирає незалежно від віку з причини виробничих, транспортних і побутових травм, природних катастроф, несприятливих змін екології. Зазначена особливість була врахована У. Мейкемом, що доповнив рівняння Гомперца доданком, не залежних від віку.
Закон Гомперца-Мейкема описує зміну ймовірності смерті в інтервалі віку від 20 до 80 років.
Одна з особливостей рівняння Гомперца-Мейкема полягає в тому, що воно виділяє в загальній смертності дві частини, які разліча-
Ються за природою чинників, їх визначальних. Внесок у кінцеве значення смертності першого доданка А визначається умовами життя, тоді як внесок другого доданка R0ехр (αt) залежить від опірності (життєздатності) організму. Фонова компонента смертності А є соціально-контрольованою, а вікова компонента R0ехр (αt) – соціально-незалежною. Відповідно, першу можна назвати соціальною, другу – біологічної.
Практичне застосування закону Гомперца-Мейкема дає точне уявлення про природу факторів, що обумовлюють розходження в інтенсивності смертності людей з різних популяцій або ж з однієї популяції, але в різний історичний час. На рис. 8.96 показано, як змінювалася загальна смертність (1), а також соціальна (2) і біологічна (3) її компоненти в популяції 40-річних жінок Фінляндії в інтервалі з 1890 по 1970 р, тобто в період виняткового зростання середньої тривалості життя. Неважко бачити, що приблизно 5-кратне зниження інтенсивності смертності до 1970 повністю обумовлено зменшенням вкладу соціально-контрольованої компоненти. Хід кривих 1 і 2 практично збігається. З іншого боку, частка вікової компоненти, яка відображає стан біологічних механізмів виживання, за описаний історичний період не змінювалася.
З представлених матеріалів випливають два важливих практичних слідства. По-перше, збільшення тривалості життя фінок цілком пов’язане з підвищенням життєвого рівня, поліпшенням соціально-гігієнічних умов, зростанням ефективності профілактичної та лікувальної медицини. По-друге, подальше збільшення тривалості життя в описуваної популяції не може бути досягнуто шляхом зміни соціально-контрольованих факторів. Справедливість другого слідства підтверджується незначним приростом середньої тривалості життя серед населення Фінляндії в наступне десятиліття. Так, якщо за 1969-1977 рр. названий показник становив для жінок Фінляндії приблизно 76,1 року, то в 1980 р – 77,6 року.
Значення біологічної компоненти у визначенні тривалості життя видно із зіставлення її внеску в інтенсивність смертності чоловіків і жінок з італійської популяції (рис. 8.97). Як і в попередньому прикладі, за обраний історичний період відзначається істотне зниження інтенсивності загальної смертності, причому і у чоловіків, і у жінок. Досягнутий до середини 70-х рр. підсумок для жінок виявився вищим, ніж для чоловіків, за рахунок біологічних особливостей жіночого організму, що й знайшло відображення в рівні вікової компоненти смертності. Дійсно, в 1978 р середня тривалість життя італійок становила 77,4 року, тоді як італійців – 70,7. З матеріалів за італійською популяції слід також, що подальше прирощення тривалості життя як чоловіків, так і жінок вимагає впливу на біологічні механізми виживання.
Відмінності в середній тривалості життя чоловіків і жінок коливаються від популяції до популяції. Так, в США (1979), Фінляндії та Франції (1980) вони перевищували 8 років, тоді як у Греції (1981) становили 4,5 року, а в Болгарії та Японії (1981) -5,5 року. Про залежність вікової компоненти загальної смертності від біологічних механізмів свідчать міжпопуляційних коливання її значень в різних європейських країнах, в яких досягнуть приблизно однаковий рівень життя (рис. 8.98).
(2 votes, average: 3.00 out of 5)