Вплив етнокультури на особистість

Національна культура акумулює багатовіковий соціокультурний досвід людства. Вищої її цінністю і образним звучанням є людина. Саме це визначає традиційну етнокультуру цілющим духовним джерелом знань про людську природу і душі народу, гарантує процес спадкоємності поколінь і збагачення культури. Дана ситуація вимагає якісної теоретичної опрацювання питань сутності традиційної національної культури, її взаємозв’язків і взаємозалежностей в контексті етнічної, народної та професійної, масової та елітарної культури, їх впливу на систему університетської освіти. У даній зв’язку значущим стає аспект зв’язку національної культури, етнокультурного розвитку і формування світоглядних основ особистості, її ментальності, детермінація особистісного та професійного становлення, розвиток загальної і етноестетіческой культури особистості та її творча самореалізація.
Художня культура, на думку В. С. Соловйова, відтворює не предмети і явища дійсності, а типові характерні риси, естетичний елемент природних явищ, очищаючи і підсилюючи красу форм і фарб. У мистецтві він бачив “ідеалізоване відтворення тих явищ з історії людства, в яких заздалегідь відкривався вищий сенс нашого життя” (В. С. Соловйов, 1991, 84 – 85). Актуально звучать сьогодні слова І. А. Ільїна: “Кожен народ має свій інстинкт, даний йому від природи. У кожного народу інстинкт і дух живуть по-своєму і створюють дорогоцінний своєрідність. Так, кожен народ по-своєму одружується, народжує, хворіє і помирає, по-своєму одружується, трудиться, хазяйнує і відпочиває; по-своєму горює, плаче і зневіряється; по-своєму посміхається, сміється і радіє, … по-своєму будує будинки і храми; по-своєму молиться і геройствує. У кожного народу особливий душевний склад і духовно-творчий акт… І кожному народу личить і бути, і красуватися, і Бога славити по-своєму… “(І. А. Ільїн, 1994, 53). Отже, можна продовжити думку великого філософа, кожен народ і готувати фахівців повинен по-своєму. Система професійної освіти, безумовно, повинна мати національні особливості і в аспекті змісту (враховувати культурні традиції, механізми передачі інформації) і в методичному плані, спираючись на особливості етнокультурного розвитку особистості і конкретного університету.
У сучасному суспільстві спостерігаються процеси “духовної мутації” суспільства, відчуженого від кореневих основ культури свого народу і, в результаті, що втратив імунітет до антисистемних впливу ідеалів і практики суспільства споживання, що ведуть до спотворення самої природи культури, її духовносозідательних начал. В умовах директивного управління громадським життям виявилися порушені принципи традиційної культури, природним шляхом забезпечити послідовне і творчий розвиток “людського в людині”. У зв’язку з цим, на всіх рівнях державного регулювання соціо-культурних процесів сьогодні повинні бути передбачені програмні заходи щодо захисту і трансляції новим поколінням духовного багатства, накопиченого етнокультурою.
Вихідні положення методології сучасної освіти визначені в основоположних документах – Конституції РФ, Законі РФ “Про освіту” та Національній доктрині освіти РФ. Ці документи вважають в основі сучасного російського освіти ідею “історичної спадкоємно-сті поколінь, збереження, розповсюдження та розвиток національної культури”, стійкості в низці поколінь цінностей, що визначають самобутнє обличчя вітчизняної культури, що стане основою духовного відродження Росії, зміцнення її статусу в світовому співтоваристві як великої держави у сфері освіти, культури і мистецтва, розвитку людської індивідуальності, включаючи соціокультурну і творчу сторону особистості. Однак “поки сьогоднішні зусилля держави щодо збереження та розвитку етносфери все ще далеко не відповідають її значущості для суспільства і держави” – зауважив В. В. Путін у грудні 2006 р
Для того, щоб суспільство могло вижити і зберегти свою унікальну культуру, повинна здійснюватися трансляція тих духовних, ціннісних орієнтирів, на яких воно трималося століттями. Духовна криза, пережитий в сучасній зв’язується з втратою здорового почуття національного і культурного самозбереження. Основоположні цінності не просто не передаються, але відбувається їх підміна. Освіта повинна переосмислити цю систему цінностей, не абстрактно загальнолюдських, а національних, тих, на яких традиційно грунтується культура, і керуватися ними у виховній діяльності. Завдання культуроцентрірованного освіти, їх ціннісного наповнення стійкими орієнтирами національної культури не повинні поступатися першості питань “адаптації особистості до ринку”. Якщо сучасне освіта не відродить спадкоємність (фізичну і духовну) поколінь, ціннісні основи суспільства, то говорити про механізми адаптації не доведеться – Росія може розпастися як духовна одиниця, та й просто припинити своє фізичне існування, внаслідок глибокого демографічної кризи.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Вплив етнокультури на особистість