Конфлікт норм та інститутів

Важлива теоретична проблема при вивченні криз права – співвідношення правових норм та інститутів. Питання про самостійну роль права і значенні правової норми у забезпеченні прав особистості став предметом обговорення у зв’язку з переглядом поглядів класичного правового позитивізму в особі як нормативистской, так і інституційної його різновидів. У цьому зв’язку актуалізувалася концепція неоинституциональной школи юридичного позитивізму.
Насамперед слід зазначити, що інституційна школа правового позитивізму, представлена ​​класичними роботами французького вченого М. Оріу, зіграла на думку критиків даного напрямку, істотну роль у становленні сучасної правової теорії та соціології права [46]. Справжній об’єктивний елемент правової системи вона вбачала не в правових нормах, а в інститутах як корпоративних утвореннях, наділених єдністю організуючою волі. Згідно даної позиції саме інститути визначають правові правила, а не навпаки. Таким чином, знову виникла проблема ліберальної правової теорії, що складається у визначенні меж правового регулювання інститутів та індивідуальної діяльності, проведеного з метою запобігання конфліктів у суспільстві.
Відзначаючи реалістичність даного підходу, неоінституціоналісти, однак, вбачають його однобічність в недооцінці самостійної ролі права як соціального фактора. Неоінституціональна школа правового позитивізму, а також її західноєвропейські послідовники піддають критиці насамперед антінорматівізм класичного інституціоналізму. Своє завдання вони бачать у виявленні самостійного значення правової норми в конструюванні соціальних відносин і самих інститутів. У цьому сенсі право як система норм є об’єктивна реальність, визначальна функціонування соціальних інститутів (оскільки норми створюють основу інформаційної структури інститутів та їх діяльності).
Практичний висновок з неоинституционального підходу до права полягає в розгляді права і правових норм як найважливішого чинника організації та трансформації суспільства. Конституція є договір про згоду, що фіксує форми, інститути та процедури. Все сказане про співвідношення форми і змісту цілком правомірно може бути використано для аналізу динаміки кон-стітуціоналізма [47].
Якщо норми, правила і процедури мають самостійне значення, то стає можливим не тільки прогнозувати ситуації криз права (коли ці норми, правила і процедури перестають діяти), але і розробляти способи подолання цих криз, технології виходу з них (шляхом відтворення цих норм, правил і процедур) у зміненій і більш ефективною формі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Конфлікт норм та інститутів