Види законодавчих процедур
Законодавчі процедури прийняття інститутами ЄС актів вторинного права визначаються передбаченим установчими договорами порядком нормотворчості. У літературі до вступу в силу Лісабонського договору відзначали умовний характер термінів “законодавчий процес”, “законодавчі процедури”, зокрема, через відсутність такого виду нормативного правового акта, як “закон” [56]. Як зазначалося вище, Лісабонський договір ввів вперше термін “законодавчий акт” і термін “законодавча процедура”. Відповідно до ст. 289 законодавчими актами визнаються регламенти, директиви і / або рішення, прийняті за допомогою законодавчих процедур ЄС.
До відмітних ознак законодавчих процедур в рамках спільного ринку відносять відсутність єдиного законодавчого органу, неможливість однозначно визначити вид законодавчої процедури, яка застосовується при прийнятті правового акта в конкретній сфері, без звернення до конкретної статті установчих документів ЄС і визнання процедури спільного прийняття рішення в якості основної законодавчої процедури.
Визначення виду законодавчої процедури залежить від кількості і ролі беруть участь в ній інститутів. Ухвалення правових актів може здійснюватися:
– Радою ЄС одноосібно;
– Комісією одноосібно;
– Радою ЄС і Європарламентом спільно.
Важливо враховувати роль консультативних органів при підготовці правових актів (ст. 304, 307 Договору про функціонування ЄС). Крім того, ст. 154 До говору про Співтовариство передбачає в ст. 155 Договору про функціонування ЄС механізм залучення соціального партнера (спілок наймачів і профспілок) при підготовці актів, спрямованих на розвиток соціальної політики Співтовариства.
Законодавчі повноваження інститутів відрізняються в залежності від сфери відносин, регульованих прийнятими ними законодавчими актами. Пошук правової підстави (англ. Legal basis) визнається постійною проблемою нормотворчості в ЄС [57]. Правова підстава (норма установчих документів ЄС, в силу якої приймається законодавчий акт) визначає, які інститути беруть участь в прийнятті правового акта, на підставі якої процедури відбувається голосування, повинен давати висновок Європарламент, а так само вказує вид правового акта. Практика Суду ЄС свідчить про те, що в деяких випадках визначення правового підгрунтя та, як наслідок, законодавчої процедури є проблемою [58].
Установчі документи в редакції Лісабонського договору встановлюють два види законодавчих процедур (рис. 8):
– Звичайну законодавчу процедуру, яка полягає в прийнятті регламенту директиви або рішення спільно Європейським парламентом і Радою ЄС за пропозицією Комісії (ст. 289 Договору функціонуванні ЄС). Звичайна законодавча процедура є аналогом процедури спільного прийняття рішень, використовуваної до вступу Лісабонського договору в силу (колишня ст. 251 Договору про заснування Європейського співтовариства);
– Спеціальну законодавчу процедуру, яка передбачає прийняття директиви, регламенту або рішення (а) Європарламентом за участю Ради ЄС, або (б) Радою ЄС за участю Європарламенту.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)