Home ⇒ 👍Культурологія ⇒ Зародження християнства: соціальні та ідейні передумови

Зародження християнства: соціальні та ідейні передумови

Християнство виникло в Палестині в I ст. н. е. Його спорідненість з іудаїзмом виявляється в тому, що перша частина Біблії, Старий Заповіт, священна книга як іудеїв, так і християн (друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою). Зародження християнства – процес формування релігійної доктрини християнства на основі вчення Ісуса Христа і його учнів.

Ісус Христос

Виникнення і поширення християнства пов’язано з народженням, діяннями, смертю і воскресінням Ісуса Христа. Основою нової релігії стала віра в божественного Спасителя, біографію якого подають головним чином Євангелія – чотири канонічних і численні апокрифічні. У церковній літературі стверджується, що в місті Назареті (Галілея) простої дівчини ( “діві”) Марії явився архангел Гавриїл і сповістив про майбутнє народження сина, але не від земного людини, а від Духа Святого (Бога). Марія народила сина за часів юдейського царя Ірода і римського імператора Августа в місті Віфлеємі, куди вона вирушила вже разом зі своїм чоловіком, теслею Йосипом, для участі в перепису населення. Пастухи, сповіщені ангелами, вітали немовляти, який отримав ім’я Ісус (грецька форма єврейського “Ієшуа”, що означає “Бог-рятівник”, “Бог мене рятує”).

Коли Ісусу виповнилося 30 років, він зустрівся з Іоанном Хрестителем і хрестився в річці Йордан. Надалі він зібрав 12 учнів-апостолів ( “посланників”) і, обходячи разом з ними протягом 3,5 років міста і села Палестини, проповідував абсолютно нову, миролюбну релігію. У Нагірній проповіді Ісус обгрунтував моральні принципи, які стали основою світогляду нової ери. При цьому він творив різні чудеса: ходив по воді, дотиком руки воскрешав померлих (в Євангеліях зафіксовано три таких випадки), зціляв хворих. Також міг вгамувати бурю, звернути воду в вино, “п’ятьма хлібами і двома рибами” нагодувати досита 5000 чоловік.

Проповідницька діяльність Ісуса викликала роздратування первосвящеників, які керували Єрусалимським храмом, які оголосили його лжемессию. Після Таємної Вечері, що відбулася в Єрусалимі, Ісуса за 30 срібняків зрадив один з його учнів-послідовників – Іуда. Схоплений на Оливній горі, він був засуджений іудейським релігійним судом – синедріоном – і засуджений до смерті. Вирок затвердив намісник Риму Понтій Пілат. За часів правління римського імператора Тіберія Христа піддали мученицькою страти – розп’яття на хресті.

Зародження християнства

Ісус був похований, але на третій день він воскрес і незабаром з’явився учням. За канонами, він у хмарі піднявся на небо. Ті, що увірували апостоли поширили нове вчення по всій Малій Азії, Середземномор’ї і іншим регіонам. Днем заснування Церкви стало свято зішестя Святого Духа на апостолів через 10 днів після Вознесіння, завдяки чому апостоли отримали можливість проповідувати нове вчення у всіх кінцях Римської імперії.

Соціальні та ідейні передумови християнства

Про безсумнівною близькості первісного християнства іудейській громаді Ессен свідчать знайдені в 1947 р сувої в районі Мертвого моря. Спільність світоглядних принципів у Ессен і первісних християн простежується в месіанізм – очікування швидкого пришестя вчителя праведності, в есхатологічних уявленнях, в тлумаченні ідей гріховності людини, в обрядовості, в організації громад і ставленні до власності. Щодо швидке поширення християнства в малоазіатських провінціях Римської імперії й у самому Римі було обумовлено рядом соціально-історичних чинників.

Розпочатий криза античних порядків породжував загальну невпевненість у завтрашньому дні, почуття апатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами і вільними, але і між римськими громадянами і підданими провінцій, між римської спадкової знаттю і збагатилися вершниками. Римська релігія, як і різні релігійні вчення Сходу, не могла дати розраду знедоленим і в силу свого національного характеру не дозволяла стверджувати ідею загальної справедливості, рівності, порятунку. Християнство проголосило рівність всіх людей як грішників. Виникненням релігійних уявлень серед віруючих і було головною причиною виникнення християнства. Також помітну роль в становленні і розвитку ранньохристиянських вірувань зіграв релігійний синкретизм, а також деякі філософські ідеї.

Спочатку християнство виступало як рух пригноблених: воно виступало спочатку як релігія рабів і вільновідпущеників, бідняків і безправних, підкорених і розсіяних Римом народів. Християнство проголосило рівність всіх людей як грішників. Воно дало рабу розраду, надію отримання свободи простим і зрозумілим способом – через пізнання божественної істинні, яку приніс на землю Христос, щоб назавжди спокутувати всі людські гріхи і пороки.

Розповсюдження християнства

У другій половині I ст. в окремих районах римської імперії виникають поки що нечисленні об’єднання християн. Християни приймали всіх, хто приходив до них: вони не приховували своєї приналежності до нової релігії. Коли хто-небудь з них потрапляв в біду, вони тут же приходили на допомогу. Але при всій “відкритості” своїх громад християни не робили публічних богослужінь, не брали участі в полистного святах. Їх релігійні збори були для них таїнством, яке не можна вершити на очах у непосвячених. Вони внутрішньо відокремлювали себе від навколишнього світу, саме в цьому полягала тайность їх вчення, яка турбувала влади і викликала осуд з боку багатьох освічених людей того часу. Звинувачення в секретності стало тому одним з поширених звинувачень, які кидали християнам їх противники.

Християнство з самого початку визнавало в якості Священного Писання єврейську Біблію (Танах), як правило в її грецькому перекладі (Септуагінта). На початку I століття християнство розглядалося як іудейської секти, а пізніше – нової релігії, яка розвинулася через іудаїзму. Вже на ранньому етапі почалося погіршення взаємин між євреями і першими християнами. Нерідко саме євреї провокували язичницькі влади Рима на гоніння проти християн. В Іудеї в переслідуваннях брали участь храмове саддукейської священство і цар Ірод Агріппа.

Історично відомо, що християнство поширюється в Східній Європі в IX столітті. На Русь нова ідеологія прийшла не з якогось єдиного центру, а по різних каналах. Археологи свідчать, що певні групи русів прийняли хрещення вже в IX столітті, а не в X столітті, коли князь Володимир I Святославович охрестив киян у річці. Раніше Києва був хрещений Херсонес – грецька колонія в Криму, з якої слов’яни підтримували тісні зв’язки.