Імператорська влада і християни
Проблема ставлення до влади для Ісуса не була актуальною, швидкий кінець світу припускав і швидку загибель держави. Оскільки надії християн на швидке друге пришестя Ісуса Христа не виправдалися, все більш актуальною для них ставала проблема ставлення до влади, до навколишнього суспільству. Вже апостол Павло дав чітку відповідь, проголосивши необхідність для християн коритися владі: “Всяка душа та буде покірна вищим властям; бо немає влади не від Бога, існуючі ж влади від Бога встановлені. Тому противиться владі, противиться Божій постанові…”
Єпископ Кипріан в середині III ст. проголосив, що християнин не може бути страчений за злочин, а лише за те, що він – християнин, тобто будь-які злочини для християн неприпустимі, слід коритися законам і владі.
Імператорська влада в основному терпимо ставилася до християнства. Проте вже в перші десятиліття існування нової релігії християн у Римі піддалися жорстоким репресіям з боку імператора Нерона. У 64 р. стався страшний пожежа в Римі, почали розпускатися необгрунтовані чутки, що місто було підпалено за наказом самого імператора. Щоб припинити ці чутки, підступний імператор поклав провину за пожежу на християн.
У середині III ст. відбулося перше общеимперское гоніння на християн. Втім, викликала в його указі імператора Деція не було нічого антихристиянського. Імператор наказав всім жителям імперії принести жертву римським богам, яких він хотів умилостивити, готуючись до походу на готів, які ввірвалися в Римську імперію. Здійснення жертвопринесень було звичайною справою для населення величезної держави, поклонявшегося безлічі богів. І лише для християн це було неможливо, бо вони визнавали лише одну жертву – хресну смерть Ісуса Христа за всіх людей. Всі інші жертвопринесення, на думку християн, є жертвами поганським “ідолам”. Християни навіть уникали відвідувати громадські видовища, оскільки перед їх початком зазвичай здійснювалися язичницькі жертвоприношення.
Тепер же їм довелося вибирати: або виконати указ імператора і бути вигнаними з церкви за вчинення тяжкого гріха, або відмовитися приносити жертви і піддатися репресіям за порушення імператорського розпорядження. Хоча було і багато “занепалих” (так називали християн, які принесли жертви язичницьким богам, але було і чимало таких, хто не поступився принципами своєї віри. Природно, що “відмовники” були піддані репресіям: тюремного ув’язнення, заслання, конфіскація майна і навіть смертної кари. Непохитна віра, незвичайну мужність християнських мучеників створювали героїчний ореол навколо нової релігії. Пам’ять про них християни свято шанували, пізніше мучеників оголосили святими. Однак відмова частини християн принести жертви головним богам Риму згідно з указом імператора був розцінений владою як прояв політичної неблагонадійності.
Підозри у нелояльності християн породили два нових антихристиянських указу імператора Валеріана (257 і 258 рр..). Відповідно до цих указів, жертвопринесення повинні були зробити духовенство, християни з числа придворних, з сенаторського і всадніческого станів. Відмовляються слід піддавати репресіям. В ході цього гоніння загинуло багато християн, особливо представників духовенства. Проте вже через кілька років ці укази були скасовані: в умовах апогею кризи III ст. (імперія ледь не розвалилася) імператорська влада обрала курс компромісів у своїй внутрішній і зовнішній політиці. Для церкви настав мирний період, що тривав до початку IV ст. Християнство не було офіційно визнаною релігією, але не було і загальноімперських гонінь на християн.
Однак на початку IV ст. вибухнуло наймасовіше і жорстоке гоніння на християн, зване в церковній традиції “великим гонінням”. Згідно з указами 303 – 304 рр. імператора Діоклетіана, слід було зруйнувати богослужбові будівлі (церкви) християн, спалити їх священні книги, звільнити християн з адміністративних посад; все духовенство, а потім і всі християни повинні були принести жертву римським богам. З-за відмови виконати суперечать їх вірі укази імператора в ході великого гоніння загинули тисячі християн. Найбільша кількість мучеників святих припадає саме на цей час.
Репресії проти християн були скасовані указом імператора Галерія в 311 р., однак через розгорнулася боротьби за імператорську владу вони не скрізь були виконані. У 313 р. два переможця в боротьбі за верховну владу в Римській імперії, Костянтин і Ліциній, зустрілися в Мілані. Там було покладено початок нової релігійної політики імператорської влади. Відтепер проголошувалася свобода віросповідання з тим, щоб шанувальники всіх богів молилися за добробут і процвітання імперії. Християнство з цього часу отримало статус офіційної релігії Римської імперії. Імператор Костянтин I дав християнському духовенству ті ж привілеї, які мали язичницькі жерці.
Разюча зміна в ставленні імператорської влади до християнства відбулася протягом кількох років. Цей парадокс можна пояснити склалася внутрішньою ситуацією в Римській імперії. Від Діоклетіана бере свій початок режим відкритої монархії (домінат), а Костянтин остаточно оформив це нове для Риму державне пристрій. Новий режим вимагав і нового ідеологічного обгрунтування. Наприклад, яким чином можна було вселити гордому римлянину, вважав варварами інші народи з-за того, що ті падають ниць перед царем, думка про необхідність чинити так само по відношенню до свого імператора? Діоклетіан спробував відновити престиж римської релігії, правда, при цьому оголосивши себе нащадком Юпітера. Костянтин же виявився більш далекоглядним, покладаючись на підтримку прихильників будь-якої релігії. Це не обіцяло сьогохвилинних вигод, але в кінцевому рахунку позбавило державу від ряду серйозних внутрішніх конфліктів.
Відтепер в історії християнства настав новий етап. Протягом декількох десятків років нещодавно гнана релігія зуміла довести свою перевагу над усіма іншими релігійними культами. І хоча церква зіткнулася з ще небаченим для себе явищем – масовими єретичними рухами, їй вдалося укласти союз з імператорською владою. У 380 р. указом імператора Феодосія I були фактично заборонені всі єресі в християнстві, а в 392 р. було остаточно заборонено язичництво. Таким чином, з 392 р. християнство стало єдиною, а значить, і державною релігією Римської імперії.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)