Зародження та розвиток уявлень про політику

Зародження уявлень про політику пов’язане з виникненням перших держав в країнах Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Індія, Китай, Персія). Серед джерел древневосточной політичної думки слід назвати міфологію різних народів, пам’ятник політико-правової думки Стародавнього Вавилона “Закони вчення перського мислення” VIII ст. до н. е “Заратуштри (Зароастра)” та древнекитайского філософа Конфуція (551-479 р. р. до н. е.), древнеиндийский трактат IV ст. до н. е. “Артхашастра або Наука політики” та ін. В них держава розглядалася як божественне походження, як і його представник на землі – фараон або інший володар. Погляди на політику мислителів Стародавнього Сходу мали велике значення в розвитку світової культури, і все ж європейська традиція політичної думки бере свій початок у Стародавній Греції та Римі. При розгляді даного питання особливу увагу слід звернути на вчення Платона (427-47 р. р. до н. е.) і Аристотеля (384-322 р. р. до н. е.) На думку Платона, політика є мистецтво, яке потребує знання та вміння управляти людьми. Платон створив теорію про ідеальну державу. Він виступав за те, щоб у суспільстві домінувала сильна влада для встановлення порядку, щоб при владі стояли кращі люди. Згідно з його проектом, вільні люди повинні бути розділені на 3 стани: правителів, воїнів і працівників. Влада вручалася філософам, так як тільки вони здатні розумно керувати державними справами.

Подальший розвиток політична думка отримала в сочитание Аристотеля. Він створив свою теорію держави. Він вважав, що політика це наука, яка тісно пов’язана з етикою.

Залежно від цілей, які ставлять правителі держави, Аристотель розрізняє правильні і неправильні державні пристрою. Правильним він вважав такий державний устрій, при якому переслідується загальне благо, незалежно то того, править чи один, небагато або багато. Неправильним – такий, при якому переслідуються приватні цілі правителів. До правильним формам управління він відносив монархію (правління одного), аристократію (правління небагатьох кращих), политтю (правління багатьох). Стільки ж у нього неправильних державних форм: тиранія, олігархія, демократія. Серед правильних форм держави найкращою Аристотель вважав політію.

Розвиток політичної думки в епоху середньовіччя пов’язано з винятково сильним впливом на неї християнської релігії і римсько-католицької церкви. Центральним питанням тодішнього політичного знання є питання про те, яка влада (організація) повинна мати пріоритет: духовна (церква) чи світська (держава). Звичайно ж, це питання мислителями середньовіччя дозволявся на користь церкви. Ними була створена християнська політична концепція, згідно з якою держава виступала частиною універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог.

Центральне місце в соціально-політичних теоріях епохи Відродження займає ідеологія централізованого держави. Її найбільш яскравим представником є??Нікколо Макіавеллі (1469-1527). В результаті розриву з релігійним світоглядом він розглядає політику як практичну науку. Він вважав, що в основі політичної поведінки лежить не християнська мораль, а сила і користь. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як теоретик, який обгрунтував відособленість політики від моралі і був прихильником гасла “мета виправдовує засоби”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Зародження та розвиток уявлень про політику