ХЛОПЧИК-ЗІРКА – МАЕСТРО ВИТОНЧЕНИХ КАЗОК – КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ

(Скорочено)

Якось двоє бідних Лісорубів поверталися додому, продираючись через великий сосновий ліс. Була зимова ніч, стояв пекучий мороз. Сніг товстою ковдрою укривав землю й гілля дерев, і коли Лісоруби продиралися крізь хащі, навкруги, потріскуючи, ламались перемерзлі галузки, а коли вони підійшли до Гірського Водоспаду, то побачили, що він нерухомо завис, бо його поцілувала Крижана Королева.

Був такий холод, що навіть звірі й пташки не знали, як його перебути.

– Брр! – прогарчав Вовк і застрибав між кущів, підібгавши хвоста. – Жахлива погода! Не розумію, куди тільки уряд дивиться.

– Віть-віть-віть! – прощебетали зелені Коноплянки. – Наша старенька Земля вмерла, і її одягли в білий саван. (…)

А двоє Лісорубів усе йшли та йшли, сердито похукуючи на задерев’‎янілі пальці та шурхаючи своїми здоровенними, підбитими залізом чобітьми по зледенілому снігу. Раз вони були провалилися в глибоку заметену яму і вилізли звідти білі, мов мірошники, що стоять біля коша, коли сиплеться борошно; а то були посковзнулися на твердому й гладенькому льоду замерзлого болота, і в’‎язки хмизу повипадали з їхніх рук і порозсипалися, тож їм довелося знову складати і зв’‎язувати їх; а ще раз їм здалося, що вони заблукали, і їх охопив великий жах, бо вони знали, яка жорстока Крижана Королева з тими, що засинають у її обіймах. Але вони помолилися Святому Мартінові, під чиїм заступництвом перебувають усі мандрівники, і вернулися по своїх слідах назад, а потім ішли, дуже пильнуючи, і зрештою вийшли на узлісся і звідти побачили внизу долину й вогні рідного села.

В. Бритвін. Ілюстрація до казки “Хлопчик-зірка”

Вони дуже зраділи, що небезпека минула, і голосно засміялись, і Земля здалася їм тепер срібною квіткою, а Місяць – квіткою золотою.

Але, посміявшись, вони знову посмутніли, бо згадали свої злидні, і один з них сказав другому:

-І чого це ми так зраділи? Життя гарне тільки для багатих, а не для таких, як ми з тобою. Краще б ми замерзли в лісі або дикі звірі нас порозривали.

– То правда, – відповів його товариш. – Одним дано багато, а іншим майже нічого. Несправедливість панує у світі: радощі вона дарує небагатьом, зате горе вділяє щедрою рукою.

Але поки вони отак нарікали на свою злиденну долю, трапилося щось дуже дивне: прекрасна, надзвичайно яскрава зірка впала з неба. Вона ковзнула небосхилом поміж іншими зірками, і коли вражені Лісоруби повели за нею очима, їм здалося, ніби вона впала зразу ж за кущами верболозу, за овечим загоном, лише за кільканадцять кроків від них.

– Ого! То неабиякий шмат золота, треба його знайти! – разом вигукнули вони й кинулися до того місця: так захотілося їм золота.

Та один з них біг швидше за товариша, випередив його, продерся крізь верболіз… І що ж він побачив? На білому снігу справді сяяла золотом якась річ. Лісоруб підбіг, нагнувся, взяв ту річ і побачив, що тримає в руках згорнутий плащ із золотої тканини, дивовижно вишитий зірками. І він крикнув товаришеві, що знайшов скарб, який упав з неба, а коли той теж підбіг, вони присіли на снігу й почали розгортати плащ, щоб поділитися золотом. Та ба! У складках плаща вони не знайшли ні золота, ні срібла, ні взагалі будь-якого скарбу, а тільки мале дитинча, яке лежало і спало…

І тоді один Лісоруб сказав другому:

– Оце такий кінець нашим великим сподіванням. Немає нам з тобою щастя, бо хіба принесе щастя бідному дитина? Покиньмо її краще тут і ходімо своєю дорогою: адже ми люди бідні, дітей у нас і своїх досить, і не можемо ми відривати в них кусень хліба від рота, щоб дати чужому.

Але товариш його відповів:

– Ні, то було б лихе діло – залишити дитину, щоб вона замерзла тут на снігу, і хоч я бідар, як і ти, і ротів у мене своїх повно вдома, і в горшках порожньо, я все ж візьму його до себе – якось виглядимо удвох з дружиною.

І він обережно взяв дитинча на руки, вкутав його у плащ, щоб не замерзло на лютому холоді, і почвалав з горба в село, а товариш його, ідучи поруч, все дивувався подумки з такої його дурості та м’‎якосердя.

А коли вони дійшли до села, товариш сказав йому:

– Ти взяв собі дитину, то віддай мені плаща, адже треба поділитися тим, що вдвох знайшли.

Але той відповів:

– Ні, не дам, бо цей плащ ні мій, ні твій, а цієї дитини. – І, побажавши йому доброго здоров’‎я, підійшов до своєї хати й постукав у двері. (…)

Побачивши, що Лісоруб приніс додому маля, його дружина засмутилася, адже подружжю непросто було прогодувати навіть власних дітей. Однак заспокоївшись, жінка прийняла хлопчика, як рідного сина. Золотий плащі бурштинове намисто Дитини-зірки Лісоруб заховав у скриню.

Отож Дитя-зірка росло й виховувалося вкупі з дітьми Лісоруба, їло і пило з ними за одним столом і гралося разом з ними.

І з року в рік хлопчик гарнішав і гарнішав, а жителі села тільки дивувалися його красі, тому що всі вони були смуглолиці й чорняві, а цей мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене із слонової кістки, і золоті кучері – як пелюстки нарциса, і губи – як пелюстки червоної троянди, і очі – як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря.

Кадр з кінофільму “Казка про Зоряного хлопчика” (режисер Л. Нечаєв, 1983 р.)

Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Дітьми Лісоруба і всіма іншими сільськими дітьми він гордував, бо ж вони, мовляв, низького походження, а він – шляхетного роду, адже походить від Зірки. І він попихав дітьми й називав їх своїми слугами. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік і всіх скривджених долею, а ще й кидав у них камінцями та проганяв на шлях, накрикував, щоб вони йшли просити хліба десь в інше місце, і жоден жебрак, крім хіба найвідчайдушнішого, не наважувався вдруге заходити в те село просити милостиню. Хлопець був ніби заворожений своєю казковою вродою і насміхався й глузував з нещасних та безпомічних. Себе ж любив, і часто влітку, коли стояли тихі сонячні дні, він лежав у священиковому садку біля кринички і посміхався собі з утіхи, милуючись своєю вродою.

Не раз, було, Лісоруб із дружиною дорікали йому, кажучи:

– Ми ж не вчинили з тобою так, як ти чиниш із тими, що зосталися на світі, мов билинка в полі, і ні до кого їм прихилитись. І чому ти такий жорстокий з тими, що потребують співчуття?

Та Хлопчик-зірка не слухав їх, він тільки стояв понуро та посміхався зневажливо, а потім знову біг до своїх ровесників і верховодив ними. А ті в усьому слухались його, бо він був гарний, прудконогий, умів танцювати, співати й грати на сопілці. І хоч би куди вів їх Хлопчик-зірка, вони стрімголов бігли за ним, і хоч би що наказував робити, вони все покірливо робили. І коли він виколював кротові очі гострим шпичаком з очерету, вони реготали, а коли жбурляв камінцями у прокаженого1, вони реготали теж. Так він верховодив ними в усьому, і вони стали такі ж немилосердні, як і він.

І от якось проходила селом одна бідна жебрачка. Її одіж була саме лахміття, а з босих ніг, зранених об гостре каміння шляху, сочилася кров; жаль було дивитися на ту страдницю. Натомившись, вона сіла під каштаном перепочити.

Та її побачив Хлопчик-зірка і сказав своїм товаришам:

– Гляньте! Он під гарним зеленим каштаном сидить брудна старчиха2. Ходімо проженемо її звідти, бо вона така відразлива, що на неї гидко дивитися.

1 Прокажений – людина, хвора на проказу – тяжке хронічне захворювання, що вражає шкіру, м’‎язи, гортань, внутрішні органи та нервову систему.

2 Старчиха – жебрачка, злидарка.

І він підійшов до жебрачки ближче і став кидати в неї камінцями та насміхатися, і вона з жахом дивилася на нього і не могла відвести погляду. І коли це побачив Лісоруб, що обтісував колоди на току неподалік, то підбіг і став дорікати йому такими словами:

– У тебе й справді кам’‎яне серце, і не маєш ти милосердя, бо що поганого заподіяла тобі ця сердешна жінка, що ти знущаєшся з неї?

А Хлопчик-зірка весь спаленів від гніву, тупнув ногою і сказав:

– А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.

– То правда, що не син, – відповів Лісоруб, – але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.

Коли старчиха почула ці слова, вона тільки скрикнула і зразу зомліла. Тоді Лісоруб підняв її і відніс до своєї хати, а його дружина почала клопотатися коло неї. І коли та жінка опритомніла, вони подали їй їсти й пити і просили її заспокоїтися.

Проте жінка не схотіла ні їсти, ні пити, а тільки спитала Лісоруба:

– Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?

І Лісоруб відповів:

– Так, я знайшов його в лісі, і це справді було десять років тому.

– А які речі були при ньому тоді, як ти його знайшов? – вигукнула жінка. – Чи не було в нього часом на шиї бурштинового намиста? І чи не був він закутаний у золотий плащ із вигаптуваними по ньому зірками?

– Саме так, – відповів Лісоруб. І він витяг плащ та бурштинове намисто зі скрині, де вони лежали, й показав їх жінці.

І коли вона побачила ці речі, то заплакала з радощів і сказала:

– Це він, мій синочок, якого я загубила в лісі. Благаю вас, покличте його негайно, бо я обійшла весь світ, шукаючи його.

І Лісоруб з дружиною вийшли надвір, і гукнули Хлопчика – зірку, й сказали йому:

Кадр з кінофільму “Казка про Зоряного хлопчика” (режисер Л. Нечаев, 1983 р.)

– Іди до хати, там на тебе чекає твоя мати.

І Хлопчик-зірка, сповнений великою радістю й подивом, убіг до хати. Та коли побачив ту, що чекала на нього в хаті, він презирливо зареготав і мовив:

– Ну, а де ж моя мати? Я тут не бачу нікого, крім цієї бридкої старчихи.

– Я – твоя мати, – відповіла йому жінка.

– Ти збожеволіла, як ти можеш казати таке! – гнівно вигукнув Хлопчик-зірка. – Ніякий я тобі не син, бо ти – бридка старчиха в лахмітті. Тож тікай звідси, і щоб я більше не бачив твого бридкого обличчя! (…)

Мати благала не проганяти її, але серце Хлопчика-зірки залишалося незворушним.

– Ой, синочку мій! – скрикнула жінка. – Невже ти й не поцілуєш мене на прощання? Я ж стільки натерпілася мук, доки відшукала тебе!

– Нізащо, – відповів Хлопчик-зірка, – адже на тебе навіть бридко глянути, і я радніше поцілую гадюку чи жабу-ропуху, ніж тебе.

Тоді жінка встала і поплентала, обливаючись гіркими сльозами, до лісу, а Хлопчик-зірка, побачивши, що вона пішла, зрадів і побіг гратися зі своїми товаришами.

Та тієї ж миті, як ті побачили його, вони стали глузувати з нього, кажучи:

– Та ж ти бридкий, як ропуха, і відразливий, як гадюка! Тікай звідси геть, бо нам гидко гратися разом з такою потворою, як ти. – І вони прогнали його з садка.

Тоді Хлопчик-зірка задумався і промовив сам до себе:

– Що це вони кажуть? Ану піду я до кринички й погляну на себе у воду, і вона скаже мені, що я гарний.

І він пішов до кринички і глянув у воду, але що ж він побачив! Обличчям він став схожий на жабу, а тіло його вкрилось лускою, як у гадюки. І він кинувся обличчям у траву і заридав, а потім сказав собі:

– Це, певне, така мені кара за мій гріх. Адже я відмовився від рідної матері й прогнав її геть, я посоромився її і вчинив жорстоко з нею. Тепер я піду й шукатиму її по всьому світу і не знатиму спочинку доти, доки не знайду її. (…)

І він схопився й побіг до лісу, гукаючи матір, щоб вернулась, але нізвідки не чув відповіді. Цілий день він ходив і гукав по лісу, а коли зайшло сонце, ліг спати на купу листя, і всі пташки та звірі повтікали від нього, бо пам’‎ятали його жорстокість. І він спав один-однісінький, тільки ропуха збоку лупала на нього очима та гадюка повільно проповзла біля нього.

А вранці він прокинувся, зірвав кілька кислих ягід з дерева, з’‎їв їх і пішов далі безмежним лісом, умиваючись гіркими сльозами. І кого тільки зустрічав дорогою, всіх запитував, чи не бачили його матері.

Він запитав Крота:

– Ти риєш нори під землею. Скажи мені, чи не бачив ти там моєї матері?

А Кріт йому відповів:

– Ти виколов мені очі. Як же я можу бачити?

Тоді він запитав у Коноплянки:

– Ти літаєш понад самими вершечками найвищих дерев і можеш бачити весь світ. Скажи, чи не бачила ти моєї матері?

А Коноплянка відповіла йому:

– Як же я можу літати, коли ти заради втіхи попідрізав мені крила?

І малу Білочку, що самотою жила у дуплі ялини, він спитав:

– Скажи, де моя матір?

А Білочка відповіла:

– Ти вбив мою матір. Шукаєш свою, щоб і її вбити?

І Хлопчик-зірка похилив голову, заплакав і став просити пробачення у всіх божих створінь та все йшов і йшов далі лісом, шукаючи тієї старчихи. А на третій день, пройшовши весь ліс, він вибрів на узлісся і спустився в долину.

І коли він проходив селами, діти дражнили його й кидали в нього камінцями, а селяни, боячись, щоб від нього не пішла на зерно яка зараза, не пускали його навіть до клуні ночувати, наказуючи наймитам гнати його геть, і не було жодної людини, яка б зглянулася на нього. (…)

Отак три роки блукав він по світу і ніде ніколи не зустрів ні любові, ні доброзичливості, ані милосердя; весь світ повівся з ним так само жорстоко, як він чинив у дні своєї гордині. (…)

Якось Хлопчик-зірка підійшов до брами міста біля річки. Вартові жорстоко познущалися з його потворності, а потім продали в рабство злому Чаклуну. Той кинув хлопчика до підземелля, давши йому лише скибку хліба й воду. А наступного ранку сказав: “У тім лісі, що неподалік від брами цього міста гяурів1, сховано три золоті монети: з білого золота, з жовтого золота і з червоного золота. Сьогодні ти мусиш принести мені монету з білого золота, а коли не принесеш, одержиш сто канчуків по спині. І поспішай якнайшвидше, а ввечері я чекатиму на тебе біля хвіртки мого саду. Гляди ж, принеси біле золото, а то погано тобі буде, бо ти – мій раб і я заплатив за тебе ціну келиха солодкого вина”.

І Хлопчик-зірка вийшов з міста й підійшов до лісу, про який казав йому Чаклун.

А треба сказати, що віддалік цей ліс милував око – здавалося, що в ньому повно співучих пташок та запашних квітів, і Хлопчик-зірка з радістю зайшов у нього. Та мало втіхи зазнав він у тому лісі, бо хоч би де він ступив, скрізь перед ним уставали батоги шипшини з колючими шпичаками, і вогнем обпікала жалка кропива, і будяки кололи його своїми гострими, як кинджали, колючками, і Хлопчик-зірка набрався муки. До того ж він ніде не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив йому Чаклун, хоч і шукав її від ранку до полудня і від полудня до заходу сонця. А коли стало заходити сонце, він повернув додому, вмиваючись гіркими слізьми, бо знав, яка на нього чекає кара.

Та коли він уже виходив на узлісся, з хащів до нього долинув крик – здавалося, хтось кличе на допомогу. Забувши про своє горе, він побіг на той крик і побачив мале Зайченя, що потрапило в пастку якогось мисливця.

І Хлопчик-зірка зглянувся на бідне Зайченя і звільнив його, промовивши до нього:

– Сам я всього-на-всього раб, але тобі я подарую волю.

А Зайченя відповіло йому так:

– Ти й справді подарував мені волю, а от чим я тобі за це віддячу?

В. Бритвін. Ілюстрація до казки “Хлопчик-зірка”

1 Гяур – у мусульман: людина іншої віри.

І Хлопчик-зірка сказав йому:

– Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене дуже битиме.

– Іди за мною, – сказало йому Зайченя, – і я заведу тебе туди, куди тобі треба, бо я знаю, де захована ця монета і навіщо.

Тоді Хлопчик-зірка пішов за Зайченям і – о радість! – у дуплі великого дуба побачив монету з білого золота, яку він шукав.

Сповнений безмежної радості, він схопив монету і сказав Зайченяті:

– За послугу, яку я тобі зробив, ти мені віддячив у багато разів більшою, і за мою добрість відплатив ти мені сторицею.

– Ні, – відповіло Зайченя, – як ти вчинив зі мною, так я вчинив з тобою, – і швидко поскакало геть, а Хлопчик-зірка пішов до міста.

Тепер слід сказати, що біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя закривав сірий полотняний каптур, і його очі палали в прорізах, мов жарини, і коли він помітив Хлопчика – зірку, що підходив до брами, він ударив у свою дерев’‎яну миску і задзвонив у свій дзвінок, гукнувши йому так:

– Дай мені монетку, а то я помру з голоду. Адже мене вигнали з міста і ніхто не змилується наді мною.

– Який жаль! – вигукнув Хлопчик-зірка. – У мене тільки одна монета в гаманці, і коли я не принесу її моєму господарю, він мене страшно битиме, бо я його раб.

Та прокажений благав його доти, доки Хлопчик-зірка змилувався над ним і віддав йому монету з білого золота.

А коли він прийшов до будинку Чаклуна, той відчинив хвіртку, і впустив його в сад, і запитав його:

– Ти приніс монету з білого золота?

І Хлопчик-зірка відповів:

– Ні, не приніс.

Тоді Чаклун накинувся на нього, і побив, і поставив перед ним порожню дощечку й сказав: “їж”, а потім поставив порожнього кухлика й сказав: “Пий”, і знову кинув його в підземелля.

А вранці Чаклун прийшов і сказав:

– Якщо сьогодні ти не принесеш мені монети з жовтого золота, то навіки залишишся моїм рабом і одержиш триста канчуків по спині.

І пішов знову Хлопчик-зірка до лісу і цілісінький день шукав монету з жовтого золота, проте ніде не міг її знайти. (…)

Увечері до нього прибігло Зайченя і знову допомогло знайти монету. Проте й цю монету хлопчик віддав прокаженому, пожалівши його від щирого серця

А наступного дня вранці Чаклун прийшов до нього і сказав:

– Якщо ти сьогодні принесеш мені монету з червоного золота, я відпущу тебе на волю, а якщо не принесеш, я тебе вб’‎ю.

І пішов Хлопчик-зірка до лісу, і цілісінький день шукав монету з червоного золота, проте ніде не міг її знайти. А надвечір він сів на землю й заплакав, і коли він плакав, прибігло до нього Зайченя.

І Зайченя сказало йому:

– Монета з червоного золота, яку ти шукаєш, лежить у печері, що позад тебе. Тож не плач, а радій.

– Як же я тобі віддячу за це? – вигукнув Хлопчик-зірка. – Гай-гай! Це ж ти втретє виручаєш мене.

– Але ти перший зглянувся на мене, – відповіло йому Зайченя і швидко побігло собі геть.

А Хлопчик-зірка зайшов у печеру і в найдальшому кутку її побачив монету з червоного золота. Він поклав її у свій гаманець і вирушив хутчій до міста. А прокажений, побачивши його, став посеред дороги і закричав, благаючи його:

– Віддай мені монету з червоного золота, а то я помру!

І Хлопчик-зірка знову пожалів його й віддав йому монету з червоного золота, сказавши:

– Твоя біда гірша, ніж моя.

Але серце його стислося з туги, бо він знав, яка лиха доля на нього чекає.

Та диво дивне! Коли він проходив міську браму, вартові вклонилися йому з великою шанобою і промовили:

– Який гарний наш володар!

А натовп городян ішов за ним слідом і гукав:

– Та нема за нього вродливішого в усьому світі!

Заплакав тоді Хлопчик-зірка і сказав сам до себе:

– Це вони насміхаються з мене…

Але навколо нього зібралося так багато люду, що він заблукав і прийшов на широку площу, де стояв королівський палац.

І ворота палацу відчинилися, і назустріч Хлопчикові-зірці поспішили священнослужителі та найбільші вельможі міста і сказали, вклонившись йому низько:

– Ти наш володар, на якого ми давно чекаємо, і син нашого короля.

А Хлопчик-зірка їм відповів:

– Я не королівський син, а син бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я вродливий, коли я знаю, що на мене гидко глянути?

Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами і на чийому шоломі замість гребеня був крилатий лев, підняв перед ним свого щита і крикнув:

– Чому мій повелитель не вірить, що він гарний?

І Хлопчик-зірка глянув у щит. І що ж він побачив? Його обличчя знову було гарне, як колись, і вся його колишня врода знов повернулася до нього, тільки в очах він побачив щось нове, чого раніше ніколи в них не бачив. А священнослужителі та найбільші вельможі впали перед ним на коліна й сказали:

– Було давнє пророцтво, що цього дня прийде до нас той, хто має владарювати над нами. Тож хай володар наш візьме цю корону і цей скіпетр1 і стане нашим королем, справедливим і милосердним.

Але Хлопчик-зірка відповів їм:

– Я не гідний бути вашим королем, бо я зрікся матері, що породила мене, і я доти не матиму спокою, доки не знайду її і не випрошу в неї пробачення. Тож відпустіть мене, бо я мушу далі йти по світу і не можу тут більше затримуватися, хоч ви й пропонуєте мені корону та скіпетр.

І по цих словах він відвернувся і глянув на вулицю, що вела до міської брами, і – леле! Серед людей, що товпились довкола сторожі, він побачив жебрачку, яка була його матір’‎ю, а поруч стояв той самий прокажений, що сидів перед міською брамою.

Крик радощів зірвався з його вуст, і він побіг до жебрачки і, впавши перед нею навколішки, обцілував рани на її ногах і омив їх своїми слізьми.

Він низько схилив голову, аж до пилюки, і, ридаючи так, що, здавалося, його серце ось-ось розірветься з болю, промовив такі слова:

– Мати моя! Я зрікся тебе в дні своєї гордині. Не відштовхни мене в годину мого смирення! Я ненавидів тебе. Даруй же мені любов. Я був відцурався тебе. Прийми ж своє дитя… (…)

І жебрачка поклала руку йому на голову й промовила:

1Скіпетр – особливої форми палиця, прикрашена коштовними каменями й різьбленням, знак влади.

– Устань!

І прокажений поклав руку йому на голову й теж сказав:

– Устань!

І він піднявся, глянув і – о диво з див! Перед ним були Король і Королева.

І Королева сказала йому:

– Ось твій батько, якого ти пожалів у біді.

А Король сказав:

– Ось твоя мати, чиї ноги ти омив своїми слізьми.

І вони обняли й поцілували його, і повели його в палац та вбрали в дорогі шати, і наділи йому корону на голову та дали в руки йому скіпетр, і став він правити містом, що стояло над річкою. І він був милосердний і справедливий до всіх. Він прогнав геть лихого Чаклуна, а Лісорубові та його дружині послав багато дорогих подарунків, а дітей його зробив вельможами. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим – одіж, і в його державі панували мир і достатки.

Та правив він недовго. Надто багато зазнав він горя і надто тяжкі пройшов випробування, тож через три роки він помер. А після нього прийшов лихий володар.

Переклад Ілька Корунця

В. Брит він. Ілюстрація до казки “Хлопчик-зірка”

Запитання і завдання до прочитаного твору

1. Чому Хлопчик-зірка виховувався в родині Лісоруба? Як він ставився до своїх названих батьків? Наведіть приклади з тексту.

2. Чим відрізнявся Хлопчик-зірка від своїх ровесників? На чому трималася його влада над іншими дітьми?

3. Чому герой втратив свою вроду?

4. Через які випробування довелося пройти Хлопчику-зірці, щоб заслужити прощення? Які наслідки своїх жорстоких учинків він усвідомив під час покарання?

5. Що змушувало героя щоразу віддавати монету прокаженому? Які душевні якості з’‎явилися у хлопчика впродовж служби в лихого Чаклуна?

6. Подискутуйте! Зазвичай у казках краса й добро неподільні: вродливі персонажі мають добру душу й навпаки. Однак у казці Уайльда цей зв’‎язок порушено. Як ви вважаєте, чому?

Теми презентацій

1. “Образ Хлопчика-зірки в казці О. Уайльда та її екранізації “Казка про Зоряного хлопчика” (режисер Л. Нечаев, 1983 р.)”.

2. “Тема справжньої краси в казках “Хлопчик-зірка” О. Уайльда та “Соловейко” Г. К. Андерсена”.

3. “Сторінками казок збірки “Гранатовий будиночок” О. Уайльда”.

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАВІГАТОР

Бажаєте розширити коло улюблених казок? Скористайтеся “Літературним навігатором”. Він розповість вам про героїв, з якими варто познайомитися, та підкаже, які твори для цього треба прочитати.

Парад казкових героїв

Момотаро – персонаж японської народної казки “Момотаро, або Хлопчик-персик”. Він народився з персика крихітним, але швидко виріс і став прегарним юнаком. Спритний і сміливий Момотаро наважився на битву з чудовиськами, які жили неподалік на острові. Проте навряд чи йому вдалося б досягти успіху без допомоги друзів, яких він зустрів дорогою…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Що було незвичайного в народженні Момотаро? У яких казках описано схожі ситуації? Назвіть українську народну казку, герой якої теж народився з рослини.

2. Як у Момотаро з’‎явилися друзі?

3. Завдяки чому Момотаро переміг чудовиськ?

4. Порівняйте образи Іссумбосі та Момотаро. Назвіть їхні спільні риси.

Бременські музиканти – осел, пес, кіт і півень, герої однойменної німецької народної казки зі збірки братів Грімм. Колись вони вірою і правдою служили людям, але на схилі віку стали зайвим тягарем для своїх господарів. Довідавшись, що їх хочуть позбутися, осел, пес, кіт і півень вирішили піти до міста Бремена, щоб заробляти на життя, розважаючи городян музикою і співом. Дорогою вони натрапили на будинок, у якому бенкетували розбійники. Зголоднілі й стомлені тварини замислили захопити цей притулок…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Як повелися з ослом, псом, котом і півнем їхні господарі?

2. Які риси характеру допомогли героям уникнути лихої долі?

3. Що допомогло тваринам перемогти розбійників? Які риси характеру герої виявили у цій пригоді?

4. Хто з бременських музикантів вам найбільше сподобався? Чому? Підготуйтеся до виразного читання ролі цього персонажа.

Непохитний олов’‎яний солдатик – персонаж однойменної казки Андерсена. Цього іграшкового солдатика, як і його двадцятьох чотирьох братів, виготовили з олов’‎яної ложки. Однак на відміну від інших він мав лише одну ногу – на другу не вистачило олова. Коли непохитного олов’‎яного солдатика вперше дістали з коробки, він закохався в паперову балерину, яка стояла на порозі іграшкового палацу. А невдовзі у його житті розпочалися небезпечні пригоди…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Яким постає іграшковий світ у казці? Назвіть його мешканців.

2. Чим непохитний олов’‎яний солдатик розсердив злого гнома?

3. Як поводився головний герой казки під час своїх пригод? Наведіть приклади з тексту.

4. Як ви зрозуміли фінал казки? Доведіть свою думку.

Еліса – героїня казки Андерсена “Дикі лебеді”. Вона народилася у великій королівській сім’‎ї, де крім неї було ще одинадцять синів. Після смерті королеви батькокорольодружився вдруге. Нова дружина відразу зненавиділа названих дітей. Вона зачаклувала королевичів, а маленьку принцесу віддала чужим людям.

Згодом Еліса повернулася до палацу, але злостива королева не могла цього стерпіти. Знову вдавшись до ворожбитства, вона зробила дівчину такою потворною, що навіть батько не впізнав її. Відтак Еліса вирушила на пошуки братів. Якось уві сні вона побачила фею і дізналася, як можна звільнити їх від злих чарів. Умови були дуже важкими, але принцеса погодилася не вагаючись…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Розкажіть, як мачусі вдалося позбутися принців та Еліси.

2. Що зробила Еліса заради того, щоб зняти чари з братів?

3. Які душевні якості виявила героїня, намагаючись врятувати братів?

4. Які фантастичні події та побутові подробиці з казки вам найбільше запам’‎яталися?

Золота рибка – чарівний персонаж пушкінської “Казки про рибака та рибку”. Якось золоту рибку впіймав старий рибалка. Благаючи відпустити її в море, рибка пообіцяла виконати будь – яке бажання чоловіка. Добрий рибалка звільнив свою полонянку, не взявши викупу. А невдовзі про цю пригоду довідалася його дружина. Стара вилаяла чоловіка й відрядила до рибки із завданням замінити старі розбиті ночви на нові. Однак отримавши те, що хотіла, вередлива баба не вгамувалася. Тепер вона жадала отримати від рибки нову хату. Маленька чарівниця виконала й це бажання. Та стара не зупинялася…

Запитання і завдання для самостійного опрацювання твору

1. Назвіть усі побажання рибалчиної дружини. Про що свідчить цей перелік? Як змінювалося ставлення старої до чоловіка після здійснення кожного з її бажань?

2. Які вади викриває в образі старої автор?

3. Простежте за змінами в описах моря впродовж розвитку дії. Як ви пояснюєте ці зміни?

4. У повсякденному мовленні досить часто можна почути російський вислів “Остаться у разбитого корыта”. Розкрийте його зміст.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

СТЕЖКАМИ ЛІТЕРАТУРНОЇ КАЗКИ

Казки Пушкіна в музиці

Музичні твори на теми казок Пушкіна стали окрасою російської культури. Зокрема, 1842 р. в Петербурзі відбулася прем’‎єра опери “Руслан і Людмила”, створеної за однойменною казковою поемою зі збереженням віршів оригіналу. Її автор – видатний композитор Михайло Іванович Глінка (1804-1857). Як і пушкінська поема, опера Глінки розпочинається вступом – увертюрою1, сповненою настроями свята, перемоги світлих сил. Нині її нерідко виконують окремо, як самостійний твір, визнаний візитівкою російської класичної музики.

Інший відомий композитор, Микола Андрійович Римський – Корсаков, написав за пушкінськими творами опери “Казка про царя Салтана” (1900) та “Золотий півник” (1907).

У “Казці про царя Салтана” композитор увиразнив традиції російського фольклору, святковий настрій 1 м який гумор пушкінського твору. Значне місце в цій опері посідають музичні картини природи. Найпопулярніший її фрагмент – “Політ джмеля”, який захоплює шаленим темпом мелодії та віртуозним відтворенням дзижчання комахи. А найпоетичнішим образом цього музичного твору є Царівна-Лебідь. Музика Римського-

1 Увертюра – оркестровий вступ до опери або балету.

Корсакова передає і її плавне гойдання на хвилях, і чарівливі трелі її співу, і її фантастичне перетворення на прекрасну дівчину. У потрактуванні композитора Царівна-Лебідь постає втіленням мудрої краси російської казки.

1. Прослухайте увертюру до опери Глінки “Руслан і Людмила”. Який настрій вона вам навіює? Порівняйте свої враження від цього твору і вступу до однойменної пушкінської поеми.

2. Прослухайте “Політ джмеля” з опери Римського-Корсакова “Казка про царя Салтана”. Як у цьому музичному фрагменті передано стрімкий рух комахи?

Персонажі літературних казок на картинах та ілюстраціях

В. Панін. “Край лукомор’‎я дуб зелений…”

Окремою сторінкою пушкініани1 є картини й малюнки, що зображують епізоди та героїв поетових казок. Знамениті картини до “Казки про Царя Салтана…”, “Казки про золотого півника”, “Казки про рибака та рибку” було створено, зокрема, Іваном Білібіним. Оригінальні серії ілюстрацій до різних казок Пушкіна створили також художники Борис Зворикін, Олександр Куркін, Борис Дехтерьов, Володимир Панін. За всіх відмінностей ці картини об’‎єднує захоплення генієм поета й прагнення відтворити красу російської казки.

1 Пушкініана – твори літератури й мистецтва, присвячені О. Пушкіну та його творчості.

М. Врубель. Царівна-Лебідь

Справжнім шедевром російського малярства є картина “Царівна – Лебідь” Михайла Олександровича Врубеля (1856-1910). Свого часу художник оформлював виставу за оперою Римського-Корсакова “Казка про царя Салтана”, у якій партію Царівни-Лебеді виконувала його дружина, талановита співачка Надія Забела-Врубель. Саме її й зображено на полотні. Однак перед нами не просто костюмований портрет. Адже Врубелю вдалося створити образ, що втілив найвищу красу, таїну жіночих чар, поетичного натхнення. На своїй картині художник ніби зупинив мить чарівного перетворення птаха на дівчину…

Прониклива, багата на тонкі деталі казка Андерсена “Соловейко” завжди приваблювала художників-ілюстраторів як цікавий творчий матеріал. Яскраві малюнки до неї створили, зокрема, Вільгельм Педерсен, Едмунд Дюлак, Ніна Носкович та інші. Проте слава загальновизнаного, неперевершеного ілюстратора цього твору належить нашому земляку Георгію Івановичу Нарбуту (1886-1920).

Георгій Нарбут народився на Сумщині, закінчив Глухівську гімназію, вивчав філологію в Петербурзькому університеті. Згодом пристрасть до малювання привела його до славнозвісного російського об’‎єднання художників “Світ мистецтва”. Співпрацюючи з провідними видавництвами, Нарбут оформив величезну кількість книжок оригінальними ілюстраціями й орнаментами. Завдяки дивовижній майстерності своїх робіт він посів найзначніше місце серед російських ілюстраторів дитячих книжок дореволюційного часу.

У 1917 р. Георгій Іванович оселився в Києві. Прибічник незалежності України, він активно використовував у своїх роботах національну символіку, ілюстрував твори вітчизняної літератури, працював над оформленням “Української абетки”. У 1918 р. Нарбута було обрано ректором Української академії мистецтва.

Візерунковий творчий почерк цього художника запам’‎ятовується назавжди й упізнається з першого погляду. Він вирізняється бездоганною графічною точністю, витонченістю ліній і декоративною вишуканістю.

Г. Нарбут. Ілюстрації до казки “Соловейко”, відтворені на посуді

Г. Нарбут. Ілюстрація до казки “Соловейко”

1. Розгляньте репродукцію картини Врубеля “Царівна-Лебідь”. Як на ній передано казкову красу дівчини? Які кольори переважають на картині? Чому?

2. Розгляньте ілюстрацію Паніна до уривка “Край лукомор’‎я дуб зелений…” з поеми “Руслан і Людмила”. Кого на ній зображено? Як на малюнку відтворено казкову атмосферу? Чому, на вашу думку, ілюстратор зобразив самого поета?

3. Розгляньте репродукцію обкладинки Нарбута до казки “Соловейко” (с. 83). Чим вона вирізняється серед інших відомих вам книжкових обкладинок?

4. Розгляньте ілюстрацію Нарбута до казки “Соловейко” (с. 88). Як ви гадаєте, чому косичку імператора зображено так, що він бачить її перед собою?

Хлопчик-зірка на кіноекрані

У 1983 р. радянський режисер Леонід Нечаев зняв кінострічку “Казка про Зоряного хлопчика”. У ній сюжет казки “Хлопчик-зірка”, збагачений образами інших казкових творів Уайльда, узято в рамку науково-фантастичної історії.

У кінофільмі йдеться про далеку цивілізацію, що досягла нечуваного технічного прогресу й позбулася усіх пристрастей, але несподівано постала перед проблемою: з планети Земля до неї котяться хвилі енергії людських почуттів. Аби вирішити цю проблему, на Землю було відправлено немовля з холодною душею. Воно мало вгамувати надто палкі серця людей. Це і був Хлопчик-зірка.

Перегляньте кінострічку “Казка про Зоряного хлопчика”. Відстелете в ній найзначніші “відхилення” від літературного тексту. Як ви ставитеся до таких змін? Дайте розгорнуту відповідь.

Запитання і завдання для компетентних читачів

1. Як називається казка про хлопчика, якого було покарано за відмову від власної матері? Вкажіть її автора.

2. Який дар мав справжній соловейко з казки Андерсена?

3. Хто з письменників, згаданих у першій частині підручника, писав віршовані казки?

4. За що мачуха з пушкінської “Казки про мертву царівну та сімох богатирів” зненавиділа свою пасербицю?

5. Як було покарано Хлопчика-зірку з однойменної казки Уайльда?

6. Як було врятовано від смерті імператора в казці Андерсена “Соловейко”?

7. Поясніть антитезу двох солов’‎їв у казці Андерсена.

8. Схарактеризуйте вдачу царівни з пушкінської “Казки про мертву царівну та сімох богатирів”.

9. Визначте основну думку казки Уайльда “Хлопчик-зірка”.

10. Що споріднює твір “Хлопчик-зірка” з чарівними казками?

11. На прикладах казок “Соловейко” й “Фарбований шакал” поясніть відмінності між літературною та фольклорною казками.

12. Знайдіть ознаки народної казки в пушкінській “Казці про мертву царівну та сімох богатирів”.

13. Перечитайте опис лісу, яким розпочинається казка Уайльда “Хлопчик-зірка”. Які деталі цього опису увиразнюють казковість зимової природи?

14. Подискутуйте! Чому, на вашу думку, місцем подій у казці Андерсена “Соловейко” було обрано саме Китай? Уявіть, що сюжет казки розгортається в Данії чи в Україні. Як би він змінився у такому випадку?

15. Групова робота. Завдання для першої групи. Порівняйте! Порівняйте сюжет про злу мачуху й добру пасербицю в “Казці про мертву царівну та сімох богатирів” і в “Пані Метелиці”. Визначте спільне й відмінне в цих сюжетах.

Завдання для другої групи. Порівняйте! Порівняйте сюжети китайської народної казки “Пензлик Маляна” й казки Андерсена “Соловейко”. Які спільні теми розкрито в цих казках?

Завдання для третьої групи. Порівняйте! Порівняйте ідеали справжньої краси в казках “Соловейко”, “Хлопчик-зірка”, “Казка про мертву царівну та сімох богатирів”. Що їх споріднює? Який висновок ви можете зробити на підставі цього порівняння?

16. Мандруємо Інтернетом. Знайдіть в Інтернеті й перегляньте мультиплікаційні фільми за сюжетами творів “Снігова Королева”, “Казка про рибалку та рибку”, “Бременські музиканти”. Підготуйте мультимедійну презентацію про героїв стрічки, яка вам найбільше сподобалася.

Теми письмових робіт

1. “Перемога добра над злом у “Казці про мертву царівну та сімох богатирів” О. Пушкіна”.

2. “Як у казці Г. К. Андерсена “Соловейко” розкрито тему всепереможної сили мистецтва?”

3. “Що таке справжня краса? (За казкою О. Уайльда “Хлопчик – зірка”)”.

(2 votes, average: 3.00 out of 5)