Відносини СРСР з країнами Заходу в середині 50-х – початку 60-х
Після смерті Сталіна представники партійної верхівки, зокрема Г. М. Маленков, прийшли до висновку про неприпустимість ядерної війни, яка небезпечна смертельною небезпекою для всього людства. Радянське керівництво, зберігши курс на підтримку комуністичних і “антиімперіалістичних” сил, зробив ряд кроків, спрямованих на нормалізацію відносин із Заходом.
Влітку 1955 року в Женеві відбулася перша після Потсдамської конференції зустріч глав держав і урядів СРСР, США, Англії та Франції. Радянська делегація, яку очолював М. С. Хрущов, виступила з проектом договору про колективну безпеку в Європі. Американський президент Д. Ейзенхауер запропонував спочатку вирішити питання про об’єднання Німеччини, до чого радянська сторона не була готова. В результаті спроба укласти угоду між двома блоками виявилася невдалою. Однак женевські переговори довели саму можливість досягнення компромісу між Заходом і Сходом. Своєрідним наслідком “духу Женеви”, усталеного в міжнародних відносинах, став висновок радянських і американських військ з Австрії, встановлення дипломатичних відносин між СРСР та ФРН, підписання радянсько-японської декларації, що передбачала припинення стану війни і відновлення дипломатичних відносин. У 1958 р між Радянським Союзом і Сполученими Штатами було укладено угоду про співробітництво в галузі культури та економіки.
У ході “мирного наступу” СРСР оголосив про одностороннє скорочення своїх збройних сил та ліквідації військових баз на території Фінляндії та Китаю. У 1957 р він вніс в ООН пропозиції про припинення ядерних випробувань, взаємні зобов’язання про відмову від застосування атомної зброї, про послідовне скорочення збройних сил протиборчих блоків. У 1958 р СРСР в односторонньому порядку тимчасово припинив ядерні випробування.
Однак на головному напрямку міжнародних відносин – між СРСР і США – домогтися серйозних зрушень не вдалося. Перший в історії візит глави радянського уряду в США, що відбувся в 1959 р, що не ознаменувався підписанням якихось серйозних документів у галузі обмеження озброєнь. Досягненню довготривалих домовленостей перешкоджала відсутність довіри між наддержавами. При цьому СРСР і США безжально розправлялися з неугодними їм політичними силами в країнах, що перебували у сфері їх впливу (участь Радянської Армії в придушенні антикомуністичного повстання в Угорщині, повалення американськими військами уряду в Домініканській республіці).
У травні 1960 радянсько-американські відносини були затьмарені появою в повітряному просторі СРСР американського літака-розвідника, який був збитий силами ППО. Риску під короткочасної епохою потепління міжнародних відносин підвів Берлінський криза 1961 Він вибухнув після невдачі радянсько-американської зустрічі у верхах у Відні, коли президент Дж. Кеннеді відмовився розглядати пропозиції па статусу Берліна.
19 серпня 1961 за згодою Москви уряд Східної Німеччини спорудило бетонну стіну, що відгородила Західний Берлін від території НДР. Цими діями порушувалися рішення Потсдамської конференції, що передбачали свободу пересування по місту. Окреслюючи відповідні заходи, США розглядали ймовірність військового конфлікту з СРСР. Американськими військовими планувався прорив танкових колон до Берліна з території ФРН. Одночасно атомному бомбардуванню могла піддатися одна з радянських військових баз, що знаходилися в НДР. У прийдешньому конфлікті США розраховували на перевагу своїх ядерних сил. Однак протести західнонімецьких політиків, які побоювалися перетворення країни в театр ядерної війни, запобігли найгірший варіант розвитку подій.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)