Зовнішня політика СРСР і міжнародне становище в двадцятих роках XX століття
Після закінчення Громадянської війни, головним завданням перед більшовицьким урядом було зміцнення позицій СРСР у системі міжнародних відносин.
Дипломатія СРСР 1920-хх років
Відразу після свого приходу до влади більшовики змогли налагодити дипломатичні відносини з країнами Балтії, Туреччиною, Афганістаном, Іраном і Китаєм.
Проте встановлення дипломатичних мостів з високорозвиненими світовими державами залишалося складним: держави Антанти слідом за визнанням СРСР як суб’єкта міжнародних відносин і самостійної політичної одиниці, почали вимагати від більшовиків повернення боргів, які залишили Микола II і Тимчасовий уряд.
Великобританія і Англія засуджували втручання уряду СРСР у внутрішню політику Китаю, в результаті чого в 1927 році оголосили радянській державі ультимативний дипломатичний бойкот. Зрештою, напруженість у відносинах з країнами Заходу, значно прискорила формування тоталітарного режиму в СРСР, супроводжуваного атмосферою військової істерії і шпигунства.
Єдиною державою, яка першим вступило в діалог з урядом СРСР, стала Німеччина. Дружба між країнами закріплювалася загальної неприязню до країн Антанти. Вже в 1922 році між Радянським державою і Німеччиною були укладені перші договори про спільне військове виробництво.
Зовнішня політика СРСР і Комінтерн
Основним стримуючим фактором, який не дозволяв європейським країнам і США зав’язати більш теплі дипломатичні відносини з Радянським державою, було існування і активна діяльність Комінтерну.
Комінтерн політична організація, що претендує на статус міжнародної, яка була створена в 1919 році з метою революційного повалення “незручних” для комуністів державних режимів.
Існування цієї організації було дуже вигідним для більшовиків члени Комінтерну демонстративно називали СРСР вітчизною міжнародного пролетаріату, активно сприяли впровадженню ідеологічної пропаганди. Але все ж назвати дану організацію відданим союзником Радянського держави неможливо.
Основні суперечності стосувалися зовнішньої політики СРСР, яку Комінтерн різко засуджував. Спроби радянської дипломатії налагодити зовнішні зв’язки з Європою, зокрема приєднання до пакту Бріана Келлога, основою якого було роззброєння держав, були піддані гострій критиці керівництва Комінтерну.
Члени організації виступили із заявами про те, що політика більшовиків лицемірна, а видимість радянського пацифізму має абсурдний характер. Радянські дипломати намагалися довести іноземним колегам, що Комінтерн не є державною організацією, і тим більше не робить ніякого впливу на ведення зовнішньої політики, проте факти продовжували говорити про протилежне.
Основний удар по міжнародному авторитету СРСР було завдано іноземними комуністами Комінтерну, які почали відкрито засуджувати дії Сталіна, суперечать навчань Леніна.
Зарубіжні комуністи називали більшовиків людьми, що паразитують на ідеях рівності суспільства і створює при цьому нове буржуазна держава. Природно, така характеристика не могла зіграти на користь Сталіна і примножити його авторитет в очах сильних держав.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)