Зовнішня політика СРСР у 1930-х роках
Цей період в історії СРСР став часом зміцнення тоталітаризму більшовиків на чолі з Генеральним Секретарем І. В. Сталіним.
Зовнішня політика в першій половині 30-х років
Внутрішній державний режим суперечив основним принципам демократичного суспільства, які були притаманні Великобританії, Франції та США. Дипломатичні відносини з цими країнами носили вельми вузький характер, якщо не відсутні взагалі.
У першій половині 30-х років капіталістичні західні країни все ще знаходилися в глибокій економічній кризі, пов’язаній з Великою депресією в США. Так як економіка СРСР і Заходу не мала ніяких загальних зв’язків, дипломатичні відносини зачіпали виключно політичні питання, що входять в рамки компетенції Ліги Націй.
Головним завданням зовнішніх переговорів була нейтралізація загрози з боку Японії, яка на той момент володіла величезним військовим потенціалом і робила перші спроби зміцнення політичного авторитету шляхом захоплення ближніх територій, зокрема Маньчжурії.
З приходом до влади нацистів у Німеччині та зміцнення авторитету Б. Муссоліні в Італії, діалог між СРСР і Заходом істотно пожвавився, але все ж на цей час видимої небезпеки від фашистів ніхто не передбачав.
Зовнішня політика у другій половині 30-х років
Загроза початку Другої Світової війни стала відчутною вже в 1935 році, коли коаліція німецьких та італійських фашистів вперше почала проводити агресивні акції по відношенню до європейських держав. У цей період політика СРСР носила характер таємної дипломатії, яка в кінцевому підсумку зіграла аж ніяк не на користь держави.
Сталін і його оточення намагалися грати на двох фронтах з максимальною вигодою для своєї держави, використовуючи протиріччя між Німеччиною та державами Європи. Ініціюючи зустрічі з урядом Великобританії і Франції, радянський уряд одночасно вів активні переговори з фашистською Німеччиною.
Головним завданням зовнішньої політики СРСР було відвести можливий удар нацистів і мілітаристської Японії від себе. До 1938 року Сталін намагався створити спільно із західними країнами антигітлерівську коаліцію, однак це не увінчалося успіхом.
Єдиною можливістю залишитися в нейтралітеті під час неминучої на той момент війни, було зближення з німецькими фашистами, результатом чого став пакт Молотова-Ріббентропа і таємний додаток до нього. Договір став фактичною угодою двох диктаторів, і спричинив тяжкі наслідки для третіх країн.
Після підписання пакта, переговори про створення коаліції проти Німеччини були приречені. Керуючись сьогохвилинними інтересами, Сталін усвідомлено відтягував дипломатичні зустрічі з урядами європейських країн. Таким чином, була втрачена єдина реальна можливість запобігти настільки масштабні військові дії.
Слід зазначити, що Франція і Великобританія слідували тотожній з СРСР політиці і також намагалися лавірувати між Радянським союзом та Німеччиною. У 1939 році, скориставшись можливістю наданою в договорі з Німеччиною, Червона армія вторглася на територію Фінляндії.
Реакція країн Європи була блискавичною. СРСР виключили з Ліги Націй, в той час як Берлін відповів схвальним мовчанням, адже до того часу вже проводив активні бойові дії в Польщі.
Зовнішня політика СРСР у 30-х роках повністю відповідала світовій політичній обстановці. У цей період завданням для уряду Радянського союзу було не тільки зберегти свою державну цілісність, але і розширити кордони держави.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)