ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ПОЕМА СОН (У ВСЯКОГО СВОЯ ДОЛЯ) – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст
√ “Сон” (08.07.1844) – соціально-політична сатирична поема (мае виразні риси реалізму), написана з огляду на глибоке знання письменником справжнього стану речей у царській тоталітарній Росії (сатира на режим Миколи І) і з метою достукатися до мас, що мають викривлене уявлення про світ.
√ Ідея поеми – викриття нелюдської за своєю підступністю сутності царської Росії; засудження втрати історичної пам’яті й запроданства українців.
√ У поемі відчутні Мотиви: долі, своєї для кожного; перекрученого світ}-; влади і свободи: “манкуртства” українців; історичної несправедливості; тоталітарного режиму”; “сну-одкровення”; “подорожі в потойбіччя”.
√ Світ образів у поемі:
– люди: ліричний герой (уві сні починає бачити справжню дійність); цар, в уявленнях великий і страшний ведмідь, для прозрілої людини – нікчемне створіння; царицю уявляють матір’ю народу, проте вона – кульгава “чапля”; генерали, канцеляристи, “землячки” (українці-запроданці); дівчата-покритки (в Україні); дівчата-повії (у Петербурзі); Петро І, Катерина II; декабристи, прості люди;
– міфологічні істоти: мудра сова – провідник у потойбіччя, бачить, як і поет, коли “всі сплять”;
– природа: Сибір і Україна з висоти пташиного польоту.
√ Хоча В композиції поеми Немає розділів, в ній можна виділити вступ і три частини:
– вступ має сатиричний характер:
Зображення панування деспотизму: “Латану свитину з каліки знімають, / 3 шкурою знімають, бо нічим обуть / Княжат недорослих…”;
– друга частина: зображення Сибіру, “Царя волі”; оспівування ідей декабристів;
– третя частина: зміна образу оповідача (він стає простакуватим) як засіб сатиричного зображення для використання зневажливої мови, іронічної розповіді.
! Характерна деталь Петербурга – образ земляка з цинковими гудзиками, який уособлює продажність чиновників.
√ Змальовуючи образи самодержавної верхівки, автор вдається до Сатиричного гротеску, образи царів – Гіперболічний шарж:
Порівняння царів із сичами, цариці – із засушеним опеньком, царя – з ведмедем.
! Сатира і гротеск у зображенні правителів:
– “А той, щедрий та розкошний, / Все храми мурує;
Та отечество так любить, / Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного, / Кров, як воду, точить!..”.
– “Виступає… Цариця небога,
Мов опеньок засушений, / Тонка, довгонога,
Та ще вона лихо, сердешне, / Хита головою.
Так оце-то та богиня! / Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши / Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим / Твоїм віршомазам…”.
! Т. Шевченко порушує Питання зруйнування Січі та знищення козацтва:
“О царю поганий, / Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий! / Що ти зробив з козаками?
Болота засипав / Благородними костями;
Поставив столицю / На їх трупах катованих!”.
√ Характерні особливості твору:
– написаний від першої особи у формі розповіді (автор так зміг виразити власне ставлення до зображуваних подій);
– художній прийом сну (допомагає розкривати ідейно-тематичний зміст поеми);
– прийом контрасту – для викриття дійсності.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)