ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ОСНОВОПОЛОЖНИК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 р. – 10 березня 1861 р.) народився у с. Моринці (Київська губернія, нині Черкаська обл.), помер у Санкт-Петербурзі. Проявив себе як письменник (поет, прозаїк, драматург), художник (живописець, гравер), громадський діяч, етнограф і фольклорист.

Періодизацію творчості Шевченка вперше обгрунтував Іван Франко, який поділив її на Чотири періоди.

√ І період – рання творчість (1838-1843):

– лірична поезія: “Перебендя”, “До Основ’яненка”;

– балади: “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена”;

– соціально-побутові та історичні поеми: “Катерина”, “Іван Підкова”, “Гамалія”, “Тарасова ніч”, “Гайдамаки”;

– драматичні твори: “Назар Стодоля”.

√ II період – період “Трьох літ” (1843-1847):

“Розрита могіхла”, “Чигирине, Чигхірине”, “Сон”, “Великий льох”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим…”, “Холодний Яр” тощо.

√ III період – життя і поетична творчість періоду заслання (1847-1857): цикл “В казематі”, поезії “Мені однаково”, “В неволі тяжко”, “Мені тринадцятий минало”, “І виріс я на чужині”, “Хіба самому написать”, “І золотої й дорогої”, поеми “Варнак”, “Іржавець” тощо.

√ IV період – останні роки життя і поетичної творчості (1857-1861): поеми “Неофіти”, “Юродивий”, “Марія” тощо.

√ Твори Т. Г. Шевченка належать до Романтизму та Реалізму.

√ Мотиви у творчості:

– Україна, її доля:

“Та неоднаково мені, / Як Україну злії люди / Присплять, лукаві, і в огні / Її окраденою збудять…”;

– краса рідної землі;

– спогади про героїчне минуле;

– сподівання на краще, надія:

“Оживуть степи, озера, / І не верстовїї, / А вольнії, широкії / Скрізь шляхи святії / Простеляться…”;

– палка ненависть до гнобителів рідної землі;

– працелюбність, душевна та зовнішня краса простих людей:

“Дівчата вийдуть воду брать, / І сонце гляне – рай та й годі!”;

– заклик до боротьби;

– місце поета у суспільстві;

– зламані жіночі долі;

– світле кохання;

– казкові мотиви.

! У земному світі Кобзаря було місце не тільки для страждань, але і для кохання – вірного і щирого.

– Уже в ранніх баладах Шевченко оспівав таке кохання, яке не може подолати смерть:

“Єсть серце єдине, серденько дівоче, / Що плаче, сміється, і мре, й оживає, / Святим духом серед ночі / Понад ним витає…”.

– Мальовничі картини української природи – тло для поета:

“Зацвіла в долині / Червона калина, / Ніби засміялась / Дівчина-дитина. / Пташечка зраділа / І защебетала…”:

√ Мовні засоби у творчості Шевченка: злиття пісенного фольклору і усної оповіді; численні історизми, архаїзми, біблеїзми, вживання протиставлень, евфемізмів, гіперболи, пісенні повтори, ампліфікації; іронічність та сатиричність викладу, часом до карикатуризму, подекуди притчова форма викладу тощо.

! Слова Т. Шевченка – поза часом і просторовими межами, І вони звернені до всіх, хто бореться за свою незалежність.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ОСНОВОПОЛОЖНИК СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ – ЛІТЕРАТУРА кін. XVIII – 70-90-ті рр. XIX ст