Соціологія молоді
Соціологія молоді – галузь соціології, що вивчає молодь як соціально-демографічну групу, процеси її соціалізації, адаптації, самовизначення, навчання, виховання, освіти, професіоналізації.
Свій розвиток соціологія молоді одержала наприкінці 60-х рр. минулого століття.
Проблемами соціології молоді займалися і займаються А. Гідденс, Д. Мід, А. Шюц, С. А. Губіна, Д. Л. Костянтинівський, Т. М. Кухтевіч, В. Т. Лісовський, Е. Н. Фетисов, Ю. А. Зубок.
Молодь складає значну частину населення і відіграє певну роль у вирішенні соціальних, економічних, політичних, духовних проблем. Вплив вікового чинника на розвиток суспільних процесів обумовлює формування секторів економіки, орієнтується на молодь.
Соціологічний підхід до молоді передбачає розгляд даної когорти як у контексті всього суспільства, його основних характеристик, структурних змін, так і як суб’єкта соціальних відносин, як особливої соціальної групи з притаманними їй ознаками і властивостями. У дослідженнях молодь характеризується як соціально-демографічна група (переживає період становлення соціальної зрілості, входження в світ дорослих, адаптації до нього і його майбутнього оновлення) на основі особливостей соціального становища в суспільстві, рівня соціально-економічного, культурного розвитку, специфіки соціалізації. Нижня вікова межа – 14 років – наступ фізичної зрілості, доступ до трудової діяльності. Верхня межа – 35 років – досягнення трудової, соціальної стабільності (економічна самостійність, професійне самовизначення), створення сім’ї, народження дітей.
Механізмами соціалізації молоді є соціальна адаптація – гармонізація взаємозв’язків соціального суб’єкта з елементами середовища в умовах зміни суспільних ціннісних орієнтирів, ідентифікація – ототожнення себе з зразком, групою, різновидом якої є соціальна фасилітація – наслідування, проходження нормам, свідоме чи несвідоме відтворення індивідом досвіду інших людей, вчинків, дій. Ідентифікація носить двоякий характер: випереджаюче – ідентифікація з тим шаром, до якого буде належати індивід, усвідомлення норм дорослого світу, що відображає – усвідомлення своєї позиції в системі суспільних зв’язків.
На окремих етапах суспільного розвитку соціалізація молоді має свої особливості. Покоління 1960-х рр. відрізнялося романтичним ставленням до дійсності, ціннісної домінантою було зміст праці. У дослідженнях відзначається захоплено-оптимістичне ставлення до майбутнього у молоді, орієнтація на професії, оточені романтичним ореолом. Характерною рисою соціального портрета молоді 1970-х було прагнення принести користь суспільству. Серед ціннісних елементів життєвих планів відзначаються товариство, взаємодопомога, колективізм. Для даного покоління характерна тенденція включення в сферу міжособистісних відносин, і, як наслідок, багато цінностей бажаного стилю життя запозичуються ними в діяльності, здійснюваної у вільний час. Результати досліджень показують, що найбільший вплив на включення молоді в трудову діяльність і в сфери життєдіяльності надавали “старші товариші”, що визначають вироблення ціннісних орієнтацій і установок, формування і поетапне здійснення життєвих планів молоді. Для покоління кінця 1980-х рр. характерно самовизначення в суспільно-політичній сфері [70].
У радянському суспільстві процес соціалізації індивідів був односпрямованим і визначався ієрархією домінуючих спільнот: народ, колектив, сім’я. Державні структури по суті визначали життєву парадигму кожного громадянина, поведінка була запропонованим.
Трансформування суспільного життя російського соціуму призвело до зниження ролі традиційних інститутів соціалізації, модифікації суспільних цінностей, зміні нормативних уявлень про взаємини особистості і суспільства, уявлень про майбутнє.
У цих умовах сучасна молодь мало замислюється про участь у житті суспільства, не розраховує на підтримку держави, критично ставиться до вимог старшого покоління. Базові цінності (освіта, сім’я, цікава робота, матеріальне благополуччя) молодого і старшого покоління достатньо близькі. У той же час аналіз інструментальних цінностей (в яких умовах і як реалізовувати життєві цілі) говорить про зворотне. Колективістської-патерналістський тип свідомості змінюється модель індивідуалістичного утилітарного свідомості людини як “самого себе робить” [71]. Тобто в сучасному суспільстві відбувся зсув від ціннісно-орієнтаційної домінанти – опора на традиції – до целерациональной – опора на власні сили. Нові стереотипи самоствердження будуються навколо таких атрибутів, як успіх, шанс, впливаючи на формування стратегії самовизначення молоді.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)