Соціалізація особистості в філософії
Історія розуміння соціалізації в працях філософів
Соціалізація особистості є складним процесом взаємин особистості і його навколишнього середовища, тому розуміння цього процесу неоднозначно.
Соціалізація особистості в філософії розглядається як система відносин особистості і зовнішнього світу.
Питання філософського розуміння соціалізації розглядався давньогрецькими філософами. Так, наприклад, Платон розглядав процес формування особистості як виховання людини державою в інтересах останнього. Аристотель також вважав, що виховання і розвиток особистості є центральним завданням держави. Результатом такого державного виховання повинна вільна і незалежна особистість, яка включена в суспільство.
Філософи античного періоду розглядали соціалізацію як готовність людини до виконання соціальних функцій.
У новий час соціалізація розглядалася як самоідентифікація людини, його прагнення творити, перетворювати зовнішній світ.
Епоха Просвітництва зазначила вплив соціальних умов на індивідуальний розвиток людини і його особистості. Так, Джон Локк зазначав, що знання формуються з соціального досвіду, обсяг і зміст якого залежить від виховання і умов життя.
Грунтуючись на філософсько-педагогічних поглядах Д. Локка, французький філософ XVIII ст. К. А. Гельвецій стверджував, що людина формується тільки під впливом середовища і виховання. І Локк, і Гельвецій, акцентуючи увагу на ролі середовища в розвитку людини, приділяли серйозну увагу значенню соціокультурного фактора у вихованні.
Ж.-Ж. Руссо також відзначає залежність людини, його розвитку від середовища, виховання та інших умов суспільства. Виховання здійснюється товариством з урахуванням рівних прав усіх людей на самовизначення і реалізацію свого потенціалу.
Німецька класична філософія також не оминає ідеї про соціальну сутність людини. Так, І. Кант вважав, що людина стає частиною суспільства в результаті спрямованого процесу усвідомлення інтересів суспільства і соціальних норм. Зробити ж людини частиною суспільства має допомогти наукове знання.
Г. Гегель виділяє в особистості людини дві сторони – індивідуальну і суспільну. Людині необхідно знайти шлях, який дозволить йому з природного істоти перетвориться в духовний, соціальний.
Л. Фейєрбахом сутність людини розкривається як єдність людини з людиною, через спілкування. Він вважав, що людина в спілкуванні самореалізується і соціалізується. К. Маркс і Ф. Енгельс відзначали, що залучення людини в систему суспільних відносин є важливою умовою формування його особистості. З цих позицій стало можливим побачити соціальний розвиток індивіда як взаємодія особистості і суспільства, як двосторонній процес.
Російські філософи також відзначали взаємодія людини і світу. А. Н. Радищев вважав, що людина має потребу в соціальних зв’язках. Природним даром вважалися здатності людини до сопережеванію, емпатії, чуйність і вміння враховувати інтереси інших.
Таким чином, основною думкою філософів є зв’язок розвитку особистості і зовнішніх соціальних факторів і зумовлювання розвитку особистості взаємодією з суспільством.
Соціалізація в сучасній західній філософії
Сучасна західна філософія розглядає соціалізацію в рамках психоаналізу і інтеракціонізму.
Підходи до соціалізації можна виділити у дві групи, основою яких є пасивність або активність особистості в процесі взаємовідносин з середовищем, а також займана особистістю позиція об’єкта або суб’єкта:
Адаптивна концепція соціалізації
Концепція акцентування суб’єкт-суб’єктних відносин.
Представники біологічного напрямку вважають, що розвиток особистості здійснюється під впливом внутрішньої природи людини. Представники соціологічного напрямку, навпаки, вважають, що соціалізація є продуктом міжособистісних відносин.
Окремо слід виділити Е. Дюркгейма, який вважав, що особистість людини формується в суспільстві в процесі пристосування до культури відповідно до прийнятих норм і ідеалами цього суспільства. Він вважав, що через батьків і родичів у дитини можна розвинути необхідні навички для існування.
Интеракционизм розглядає соціалізацію як процес засвоєння людиною системи певних соціальних ролей.
Дж. Мид виділяє три стадії соціалізації:
- Імітація або наслідування дітей дорослим Ігрова стадія або розуміння вчинків як виконання ролей Стадії групової гри або осмислення групових очікувань
Розуміння соціалізації у вітчизняній філософії
Вітчизняна філософія бере за основу наукову концепцію біологічного і соціального в особистості.
Виділяють три позиції, що пояснюють сутність людини:
- Концепція чисто соціальну сутність людини. Ця концепція грунтується на тому, що при повному придушенні біологічного початку можливе виникнення соціального. Концепція дуалістичної природи людини. У Ганною концепції біологічна сутність представляє внутрішній світ людини, а соціальна сутність – зовнішній світ. Концепція інтегральної природи людини. Відповідно до цієї концепції багато сфер соціального життя людини обумовлені його біологічним початком.
Б. Д. Паригін під соціалізацією розуміється повний процес олюднення, включаючи як біологічні механізми і умови, так і безпосередньо саме включення людини в суспільство, в тому числі спілкування, соціальне пізнання, придбання соціального досвіду, виконання соціальних ролей і т. д.
Процес соціалізації означає розвиток особистості як в онтогенетичному, так і філогенетичному планах.
Соціалізація з точки зору онтогенетичного підходу є процесом засвоєння особистістю соціального досвіду, включення її в систему суспільних відносин.
Соціалізація з точки зору філогенезу підходу розглядається як специфічний спосіб передачі соціального досвіду від суспільства до особистості.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)