Самовизначення молоді
Самовизначення молоді розглядається як специфічний компонент соціалізації, характерною ознакою якого є перехід відсоціально однозначною ролі (всі учні) до соціально диференційованим ролям під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. Зміни статусу обумовлені очікуванням переходу до нового способу життя, уявної роллю або ролями після закінчення навчального закладу.
Значний вплив на самовизначення молоді справляють чинники об’єктивного порядку. Під об’єктивними факторами розуміється вплив макро – і мікросередовища. Макросередовище – соціальні інститути суспільства, зокрема освіти і виховання, соціальні норми, рівень соціально-економічного розвитку суспільства. Такий універсальний механізм, як культура, ЗМІ як елемент культури, впливаючи на людину, не тільки формують світ почуттів, але змінюють стиль мислення і світосприйняття. Мікросередовище – сукупність стійких матеріальних умов і суспільних відносин, складають безпосереднє соціальне оточення особистості: соціальне походження, соціальний стан, місце проживання, освіта і професія батьків, соціальні контакти сім’ї, сфера міжособистісного спілкування.
Соціологи пов’язують витоки сучасної проблеми самовизначення молоді з такими процесами, як зміна характеру праці в інформаційному суспільстві в порівнянні з індустріальним, руйнування “сімейного виробництва” і патріархального мультіпоколенного клану, розвиток інформаційно-технологічних інновацій, що знецінює емпіричний досвід старших поколінь [72]. Розвиток мікроелектроніки, комп’ютеризація засобів масової комунікації об’єднують людство в єдину соціокультурну цілісність, яка визначає вимоги до людства в цілому і до окремої особистості: домінування установки на інформаційне збагачення, придбання нового знання в процесі безперервної освіти, висока кваліфікація, соціальна відповідальність.
Складність сьогоднішніх соціально-економічних процесів позначається на освіті молоді та її професіоналізації, що призводить до переоцінки праці як засобу самореалізації. У сучасних умовах конкуренція в економічній області зводиться до конкуренції в галузі науки і техніки і, як наслідок, до конкуренції в галузі підготовки висококваліфікованих фахівців і освіти в цілому.
Освіта як один з каналів вертикальної мобільності забезпечує включення молоді в суспільство. Тому значною мірою рівень освіти визначає життєві плани і цілі молоді. У наукових дослідженнях освіта розглядається як стійка форма організації суспільного життя і спільної діяльності людей для реалізації соціальних функцій і ролей [73].
На освіту впливає глобалізація соціальних процесів, інформаційно-комунікаційні технології ведуть до виникнення альтернативних форм здобуття освіти, наприклад, дистанційної освіти (через Інтернет), у зв’язку з чим зростає мобільність учнів у віртуальному просторі. Однак доступність високоякісної освіти все більшою мірою залежить від соціального статусу сім’ї. Велике значення набувають стартові позиції у сфері освіти, в тому числі фінансові можливості. Тобто вплив освіти на процеси структурування соціального простору проявляється в посиленні соціальної мобільності.
Життєві цілі молоді багато в чому відповідають нормативним зразкам, які визначаються сучасним станом та перспективою розвитку суспільства: значна частина молодого покоління при виборі професії та місця навчання керується стереотипами масової свідомості в силу їх позитивної соціальної забарвленості, підтримки соціальними інститутами. Мета приймається як стереотип, тому особистісний сенс її здійснення недостатньо продумується. У дослідженнях наголошується, що описи майбутнього нагадують набір формальних ознак “вдалою життя”, які не відображають внутрішні прагнення, здібності і схильності молодих людей.
У період закінчення навчального закладу провідним моментом формування особистості стає лінія соціального розвитку. Соціально-економічні умови сім’ї, рівень і особливості соціокультурного середовища життєдіяльності обумовлюють можливості розвитку особистості. Продовження освіти залежить і від рівня підготовки випускників. Проміжність суспільного становища і статусу випускників визначає проблеми, що стоять перед ними: завдання самовизначення, що передбачає формування життєвої позиції. Від вирішення завдань даного періоду залежить успішність переходу в наступну фазу життя.
При розгляді освітнього процесу в єдності навчання і виховання, де школа виступає одним з центральних інститутів соціалізації, в дослідженнях вказується, що випускники школи на перший план висувають прагматичні потреби, потреби самореалізації: школа повинна розвивати здібності домагатися в житті “свого”, забезпечувати свій добробут [74]. Це відповідає сучасній освітньої стратегії несформованого суспільства, коли вчитель готує учня до життя в ще невідомих умовах. Головним стає створення “стартового майданчика” для саморозвитку, самоосвіти та самодіяльності особистості.
Закінчення загальноосвітньої школи передбачає вибір молодою людиною життєвого шляху, професії, роду занять, а отже, і професійної освіти, що грає важливу роль у соціалізації.
Більшість старшокласників орієнтоване на отримання вищої освіти (близько 70% припускають вступити до вузу, 20% – в коледж), проте даний рівень освіти не має для них значущих переваг в порівнянні з іншими рівнями. Випускники більш орієнтовані на соціальний статус професії, а не на можливість підвищення особистісного статусу. Вибір, зроблений напередодні закінчення школи, нерідко буває продиктований випадковими мотивами: близькістю професійного навчального закладу до місця проживання, прикладом однолітків і друзів, радами родичів і знайомих. Більшість учнів мало поінформовані про зміст майбутньої трудової діяльності, умови праці. У підсумку випускники працюють не за тією професією, яку отримали, тільки третина трудиться за спеціальністю [75].
Сучасні реформи поставили завдання створення середнього класу як основи суспільства, визначального стабільність розвитку соціуму. Система середньої професійної освіти – один з механізмів формування середнього класу, здійснює підготовку кваліфікованих робітників і фахівців середньої ланки, що забезпечують виконання інженерно-технічного праці. Ця система найбільш адаптована до запитів населення з обмеженими соціально-економічними можливостями. При менших, ніж на інших рівнях освіти, економічних затратах кадри готуються за спеціальностями, багато з яких не мають аналогів за кваліфікації на інших рівнях освіти [76]. Навчальні заклади розширюють спектр освітніх послуг і стають багатопрофільними, багаторівневими і багатофункціональними, що найбільшою мірою проявляється в діяльності освітніх закладів нового виду – коледжів, частка яких у Росії за останні роки значно зросла. Коледж розглядається як засіб освітньої компенсації для що не надійшли до вишів, можливість професійного становлення для не отримали повної середньої освіти.
Ті з молодих людей, хто успішно поєднує навчання і роботу, набувають певний ступінь матеріальної незалежності від батьків, обзаводяться сім’ями. Отримання вищої освіти веде до подовження термінів навчання, що створює нерівномірність у темпах соціального дозрівання різних груп молоді. Наприклад, студентство випереджає інші категорії в культурно-освітньому рівні. Вважається, що випускники вузів значно пізніше у віковому аспекті, ніж випускники шкіл і коледжів починають самостійне трудове життя. Однак сьогодні багато учні вимушені працювати, щоб здобути освіту. Тому твердження, що студентство довше інших категорій зберігає відносно залежний соціальний статус, не зовсім вірно відображає сучасну ситуацію.
Молодь, як правило, відтворює освітній статус батьків. Багато учні, що збираються продовжити навчання, мають батьків з вищою освітою. Соціологи відзначають, що орієнтація на одержання освіти стає первинної стосовно професійної орієнтації, більшість абітурієнтів, вступаючи до вузу, ставлять метою отримання вищої освіти “взагалі” [77].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)