Сімейна соціалізація
Культура в своїй основі, в її головних і визначальних рисах успадковується людиною не генетично, а соціально, т. є. передається від покоління до покоління. Соціалізація – процес становлення особистості, засвоєння знань, цінностей і норм, властивих даному суспільству, соціальної спільності, групі.
Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація – Не одноразово і короткочасний процес, а тривалий, триває все життя індивіда. Виділяють початкову стадію соціалізації, соціалізацію дитинства, юнацького періоду, зрілості і старості. Кожна стадія соціалізації має свої особливості.
Соціалізація сприяє реалізації потреб, можливостей і здібностей, налагодженню нормальних взаємин між людьми, з різними групами, соціальними інститутами, з суспільством в цілому.
Характер і тип соціалізації визначається особливостями того суспільства, тієї культури, в якому вона здійснюється. Принципові відмінності в цілях соціалізації породжують корінні відмінності у формах, способах і методах її проведення.
Соціалізація особистості відбувається в основному на базі групового досвіду. Саме в результаті взаємодії людей в малих і більших соціальних групах відбувається засвоєння людиною накопичених суспільством знань і досвіду, вироблених ним цінностей і норм.
Величезну роль відіграє у процесі соціалізації індивідуальний досвід. Немає і не може бути двох однакових процесів соціалізації особистості, і тому не буває двох однакових особистостей.
Розрізняють первинну і вторинну соціалізацію. Первинна соціалізація пов’язана з прямим впливом на людину його безпосереднього оточення, первинних соціальних груп, в які він включений: сім’я, родичі, друзі та ін. Батьки є першими агентами соціалізації.
Завдяки особливостям сімейного виховання, його рисам і принципам, сім’я є групою, що має першорядне значення в соціалізації особистості.
Всеосяжне вплив батьків і всього життя сім’ї на дітей, а також зміст і характер цього впливу пояснюються тими механізмами соціалізації дитини, які з найбільшою ефективністю активізуються в сімейному вихованні. В якості таких механізмів, за допомогою яких дитина долучається до соціальної дійсності, виступають підкріплення, ідентифікація, розуміння.
Підкріплення (іноді називають імітація) припускає, що у дітей буде формуватися тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням і орієнтаціям сім’ї. Дитина засвоює моральні норми і цінності сім’ї, пропускаючи їх через своє “Я”, особистий досвід, тим самим формуючи свій звід правил поведінки.
Ідентифікація означає, що дитина, люблячи і поважаючи своїх батьків, визнаючи їх авторитет, буде в тій чи іншій мірі наслідувати їх, використовувати їх досвід і манеру поведінки з оточуючими, з дійсністю.
Розуміння направлено на сприяння самосвідомості дитини та її особистості в цілому.
Розглянуті механізми вказують тільки шляхи соціалізації, тоді як зміст соціального досвіду залежить від конкретної сім’ї.
Слід зазначити, що будь-яка людина в своєму житті може проходити процес ресоціалізації – засвоєння нових норм, цінностей, світогляду і моделей поведінки. У найбільш загальній формі ресоціалізація відбувається кожного разу, коли ми дізнаємося щось, що не співпадає з нашим колишнім досвідом, що змушує нас по-новому вести себе в новій ситуації (приклади ресоціалізації: випускник школи вступає до вузу, йому необхідно вести себе вже не як учню школи, а як студенту, він проходить процес ресоціалізації; людина, яка жила у шлюбі і розлучився, теж схильний ресоціалізації, – все це приклади “м’якої” ресоціалізації; якщо ж людина стає членом релігійної секти, то цінності, норми і світогляд його міняються кардинально).
(3 votes, average: 3.33 out of 5)