Ринок праці. Безробіття
Праця – це доцільна діяльність людей, спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ для задоволення людських потреб. Якісна сторона праці визначається станом здоров’я і фізичної дієздатністю людини; рівнем його освіти та кваліфікаційної підготовки. Кількісна сторона праці визначається тривалістю робочого дня і інтенсивністю праці, від рівня яких залежать обсяги матеріальних благ і послуг, створюваних кожним працівником.
Робоча сила – здатність людини до праці, т. Е. Сукупність його фізичних та інтелектуальних якостей, які у процесі виробництва життєвих благ. Робоча сила виступає як виробник і як споживач.
Трудові ресурси – частина населення країни, що досягла працездатного віку і володіє необхідним фізичним розвитком та розумовими здібностями, що дозволяють трудитися в народному господарстві.
Людські ресурси характеризуються чисельністю населення, рівнем освіти, статево-віковою структурою. Найважливішою складовою їх частиною є підприємницька здатність, т. Е. Ініціативна діяльність громадян, спрямована на організацію виробництва.
Людський капітал – капітал у формі вроджених здібностей і таланту, а також інтелектуального запасу знань, придбаного людиною в результаті навчання або на основі практичного досвіду.
Поняття економічно активне населення використовується для оцінки населення, яке зайняте суспільно корисною діяльністю і приносить певний дохід. До економічно активного населення відносять зайнятих як в громадському секторі, так і приватним та особистою працею.
Ринок праці – це специфічний ринок, на якому в якості товару виступає робоча сила (оскільки сам по собі праця не є товаром і об’єктом ринкових відносин бути не може). На ринку робочої сили формуються попит, пропозиція і ціна на робочу силу. Суб’єктами економічних відносин на ринку робочої сили виступають, з одного боку, підприємці та держава, з іншого – окремі працівники або їхні асоціації. Попит на працю – це потреба в робочій силі. У грошовому вираженні попит являє собою очікувані сукупні витрати, пов’язані з залученням в народне господарство додаткової робочої сили. Пропозиція праці – це число робітників, висунутих на ринок праці; потреба в коштах, необхідних для створення нових робочих місць і змісту робочої сили. Ціни на робочу силу виступають у вигляді ставок заробітної плати, що є грошовою формою вартості робочої сили.
Кон’юнктура ринку праці визначається співвідношенням між вільними робочими місцями і шукають роботу працездатними громадянами.
Особливості ринку праці
– На ринку праці купуються тільки трудові послуги, а не сам індивід.
– Компенсація за працю представлена не тільки заробітною платою, але й додатковими пільгами (преміальні та грошові винагороди, вартість житла, соціальне забезпечення, вартість професійного навчання, культурно-побутового обслуговування і т. Д.).
– Трудові контракти включають: зміст та умови праці, мікроклімат в колективі і норми субординації в керівництві, ймовірність збереження робочого місця і т. Д.
– Працівники можуть відрізнятися здібностями, кваліфікацією, продуктивністю, досвідом, а роботи розрізняються по необхідної кваліфікації та умовам праці.
– При покупці робочої сили тривалість контрактів продавця і покупця має істотне значення; від неї залежить досвід працівника, його продуктивність праці; роботодавець вкладає кошти в навчання працівників, і переривання контракту несе шкоду обом сторонам.
– На ринку праці присутня велика кількість структур, що представляють інтереси держави, бізнесу, профспілок.
– Ринки праці бувають конкурентними і неконкурентними.
Характерні риси конкурентного ринку праці: значне число покупців і продавців послуг праці; однорідні послуги праці (працівники з однаковою кваліфікацією і продуктивністю праці); ніхто з покупців і продавців трудових послуг не може вплинути на ставку заробітної плати (відсутність монополії); вільне входження в ринок і вихід з нього для обох сторін; повна інформованість учасників ринку праці про попит і пропозицію; в поведінці учасників ринку праці переважає економічна мотивація.
Заробітна плата – форма матеріальної винагороди за працю (частина вартості, створеної і реалізованої продукції, послуг), що надходить найманим працівникам підприємств та установ.
Фактори, що впливають на величину заробітної плати: вартість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили; мінімальний рівень оплати праці працівників, відповідний прожитковому мінімуму; рівень кваліфікації працівників; розвиненість економічних і соціальних умов життя населення; попит і пропозиція на ринку праці. Розрізняють: номінальну зарплату (винагорода за працю, яка призначається працівнику у вигляді певної суми грошей); реальну зарплату (сума життєвих благ, які можна придбати за номінальну плату при даному рівні цін на товари і послуги). Фактори реальної зарплати: величина номінальної заробітної плати, рівень цін на предмети споживання та послуги, розмір податкового обкладення.
Форми заробітної плати: постійна (оклад) – винагорода за працю, яке не залежить від будь-яких умов; погодинна – винагорода за працю залежно від відпрацьованого часу; відрядна – винагорода за працю залежно від кількості виготовлених виробів; змішані форми – винагорода за працю залежно не тільки від кількості відпрацьованого працівником часу, але і від фінансового становища підприємства, підсумків роботи кожного працівника і фірми в цілому.
Нижня межа заробітної плати – це прожитковий мінімум, такий рівень доходів, який необхідний працівникові для придбання кількості продуктів харчування не нижче фізіологічних норм, а також для задоволення його потреб (на самому необхідному рівні) в одязі, взутті, транспорті, оплаті комунальних послуг. В результаті взаємодії попиту і пропозиції на працю на ринку встановлюється рівноважна ціна робочої сили і визначається рівень зайнятості в економіці.
Зайнятість – діяльність людей, пов’язана із задоволенням їх особистих потреб і, як правило, приносить їм трудовий дохід.
Зайнятість населення – це чисельність працездатного населення, забезпеченого роботою, пов’язаною із суспільно корисною діяльністю.
Теорії зайнятості: 1. теорія народонаселення Т. Мальтуса; 2. теорія відносного перенаселення К. Маркса; 3. класична теорія зайнятості Ж. Б. Сей; 4. монетаризм М. Фрідмена; 5. теорія раціональних очікувань грунтується на тезі про раціональне поведінці людей; 6. кейнсіанська теорія зайнятості.
Безробіття – соціально-економічне явище, при якому частина працездатного населення не може знайти собі роботу і стає резервною армією праці.
Точки зору на причини безробіття: а) працівники пред’являють завищені вимоги роботодавцю щодо розміру бажаної ними заробітної плати, не згодні працювати за пропоновану заробітну плату, самі вибирають стан безробіття; б) занадто низький попит на робочу силу; в) негнучкість, характерна для ринку праці (невідповідність між потребами тих людей, які шукають роботу, і потребами роботодавців, які готові надати робочі місця).
До категорії безробітних відносять лише тих, хто шукає роботу, – це “природна” безробіття.
Види безробіття:
* Структурна – неможливість працевлаштування через відмінності в структурі попиту і пропозиції робочої сили різної кваліфікації. Технологічна безробіття є різновидом структурної, виникає під впливом науково-технічного прогресу за рахунок витіснення робочої сили машинами, впровадження нових технологій, більш продуктивного обладнання.
* Фрикційне – неможливість для звільненого працівника знайти вільне місце за своєю спеціальністю; обумовлена технічною недосконалістю ринку праці, відсутністю інформації про наявні вакансії, невідповідністю готівкової робочої сили і вільних робочих місць.
* Циклічна – визначається зміною кон’юнктури і зазвичай пов’язана з економічними циклами, зі спадами виробництва в періоди криз.
* Сезонна – залежить від робіт в певну пору року (сільськогосподарські робітники, гіди).
* Вимушене безробіття виникає в результаті встановлення заробітної плати вище точки ринкової рівноваги. В результаті виникає невідповідність між попитом і пропозицією на ринку праці.
Форми безробіття: 1. Відкрита; 2. Прихована: працівник дає згоду на неповний робочий день або неповний робочий тиждень через неможливість іншого працевлаштування; 3. Текуча: пов’язана з періодичним “відштовхуванням” і “притягненням” робочої сили на ринку праці; 4. Застійна: тривале безробіття, чередующаяся з короткими періодами тимчасової, випадкової роботи.
Економічні та соціальні наслідки безробіття: недовикористання економічного потенціалу суспільства, коли реальний ВНП істотно менше потенційного; зниження рівня життя населення; втрата професійних знань і навичок, що ускладнює можливість працевлаштування; моральна травма, ведуча до алкоголізму, наркоманії, суїцидів, зростанню злочинності.
Помірна безробіття має ряд позитивних наслідків: формується мобільний “резерв” робочої сили, який можна задіяти при розширенні виробництва; стримуються вимоги профспілок в частині підвищення заробітної плати, що знижує передбачуваний рівень інфляції; посилюється трудова мотивація працюючих, так як гарантії зайнятості і побоювання втратити роботу починають виступати в якості самостійного стимулу до праці.
Напрямки державної політики вирішення проблеми безробіття: проведення структурної перебудови професій на рівні кваліфікації; виплата допомоги по безробіттю; встановлення рівня мінімальної заробітної плати.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)