Світовий ринок праці
Ринок праці – це особливий, притаманний розвиненим товарно-грошових відносин спосіб залучення робочої сили до економічної діяльності. Він включає такі поняття:
– Працездатність населення – за віком і здоров’ю;
– Пропозиція праці – частина населення, готова працювати;
– Зайнятість за наймом – люди, які мають роботу;
– Незайняті трудові ресурси – запас найманої праці;
– Потенційний запас найманої праці – контингент, що забезпечує себе роботою самостійно: фермери, підприємці, особи, які живуть на відсотки від вкладів та ін.
Будь-якому ринку праці властива безробіття. Її природна величина, згідно середнім статистичними даними, для різних країн дорівнює 4-6%.
Інфраструктуру ринку праці утворюють:
– Механізм регулювання заробітної плати;
– Служба зайнятості;
– Система перекваліфікації;
– Профспілки.
Можна виділити кілька моделей ринків праці: японську, північноамериканську, шведську, ринкову гнучку, адміністративно-командну.
Японська – класичний приклад організованого внутрішнього ринку праці. Система трудових відносин базується на довічному наймі. Гарантія зайнятості до пенсійного віку (55-60 років). Підвищення зарплати за віком.
Північноамериканська (переважно в США). Базується на щорічних договорах і контрактах. За щорічним договорами працює до 25% найманих працівників. Зарплата – від продуктивності. Контракти охоплюють основну частину найманих працівників. Оплата – від складності виконуваної роботи.
Шведська характеризується активною політикою держави. Система податків і урядових пільг, перепідготовка кадрів, компенсація (дотація до низьких зарплатах та ін.) Забезпечують соціальну справедливість в зайнятості і стабільність кадрової політики.
Модель гнучкого ринку праці характеризується мобільністю робочої сили в залежності від кон’юнктури ринку. Ця модель домінує в більшості країн Європи та інших регіонів світу. Попит і пропозиція взаємопов’язані. Адміністративно-командна модель домінує в соціалістичних і більшості постсоціалістичних країн. Зайнятість – згідно стандартним нормативам і штатним розкладом. Відсутні стимули, але досягається висока зайнятість трудових ресурсів.
Склалося кілька регіональних ринків праці. До найбільших з них відносяться західноєвропейський, де постійно працюють 13-15 млн іноземних робітників, близькосхідний – 4-5 млн, північноамериканський (переважно США) – 3- 4 млн, азіатсько-тихоокеанський (Бруней, Японія, Сінгапур, Малайзія та ін.) – понад 3 млн, латиноамериканський (Аргентина, Венесуела) – близько 3 млн, південноафриканський (ПАР) – до 2 млн іноземних робітників (переважно із суміжних африканських країн).
Для сучасної європейської міграції характерні такі напрямки:
– З менш розвинених країн Південної та Східної Європи (Греція, Іспанія, Туреччина, Польща, Угорщина та інших) в високорозвинені країни Західної і Північної Європи (Франція, Великобританія, Німеччина, Швеція та інші);
– З країн Північної Африки, Індії, Пакистану на західноєвропейський ринок праці;
– Переїзд працівників з однієї високорозвинутої країни в іншу (більше 1 млн осіб щорічно).
У 90-і роки збільшилася імміграція в країни Європи з СНД та Прибалтійських країн. Наприклад, до Німеччини переселилися 2 млн радянських німців, а загальне число емігрантів з країн колишнього СРСР до Німеччини сягає 5 млн осіб. Важливим центром тяжіння робочої сили залишається Австралія.
Новим центром концентрації став район Перської затоки, де загальна чисельність немісцевого населення в 6 країнах (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія і ОАЕ) досягла 40% від усього населення. Велика частина арабських емігрантів рухається з Палестини, Єгипту, Ірану, Сирії, Йорданії.
Загальна чисельність трудових мігрантів у країнах Африки досягає 6 млн осіб. Тут центри тяжіння – ПАР і Кот-д’Івуар.
Отримує розвиток тенденція переміщення населення з більш розвинених країн у менш розвинені, що в цілому не було характерно в минулому. Це, насамперед, нові індустріальні країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, а також Аргентина, Венесуела, Бразилія в Латинській Америці, куди в пошуках роботи переміщаються кваліфіковані робітники і фахівці економічно розвинених країн.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)