Ринок праці та безробіття
Ринок праці – сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу (здатність людини працювати). Покупцем на цьому ринку виступає роботодавець – суб’єкт економічних відносин, наділений правом укладати трудові договори, що вступив в трудові відносини з працівником. Слід розуміти, що мова йде про покупку і продаж саме трудових ресурсів, а не пропонують їх індивідів. Ринок праці забезпечує працездатних громадян роботою і доходами, а роботодавців – робочою силою. З точки зору держави, чим більше громадян мають роботу, тим стабільніше положення в соціальній сфері. Тому питання, пов’язані із зайнятістю (наявністю роботи в осіб працездатного віку), мають не тільки економічне значення.
Угода з продажу трудових послуг вважається укладеною з підписанням між роботодавцем і працівником трудового договору, який встановлює їх взаємні права та обов’язки і відповідно до якого працівник зобов’язується особисто виконувати роботу на певній посаді, відповідної кваліфікації згідно зі штатним розкладом, і дотримуватися внутрішній трудовий розпорядок, а роботодавець зобов’язується надавати працівникові роботу, забезпечувати умови праці, своєчасно виплачувати заробітну плату.
Заробітна плата – грошова компенсація, яку працівник отримує в обмін за свою працю. Розмір заробітної плати визначається роботодавцем за погодженням з працівником і залежить від різних чинників: кваліфікації, досвіду роботи за фахом, віку, якості роботи, внеску працівника в результат праці і т. П. Нерідко у визначенні заробітної плати можуть брати участь суб’єктивні чинники. Розрізняють номінальну (грошове вираження винагороди за працю) і реальну (кількість матеріальних і духовних благ, які можна придбати за номінальну зарплату при певному на конкретний момент рівні цін) заробітну плату. Номінальна і реальна заробітна плата можуть істотно відрізнятися.
В Україні існує офіційно затверджується мінімальний розмір оплати праці (МРОТ), встановлювати заробітну плату нижче якого роботодавець не має права. МРОТ не може бути нижчою за прожитковий мінімум для працюючих. У прожитковий мінімум включаються вартісна оцінка споживчого кошика, в яку входить мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення його життєдіяльності, а також обов’язкові платежі та збори.
У працівника вираховують 13% з офіційно нарахованої зарплати державі як податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), а роботодавець сплачує суму в розмірі не менше 30% від зарплати кожного працівника до соціальних фондів. Це суттєва сума, тому деякі роботодавці вважають за краще йти від оподаткування, застосовуючи “чорні” (працівник не оформляється за трудовим договором, зарплата виплачується “в конверті”) або “сірі” (працівник отримує офіційну зарплату на рівні МРОТ, з неї сплачуються внески, решта платиться “в конверті”) схеми.
Важливою проблемою для будь-якої держави є безробіття. Безробіття являє собою соціально-економічне явище, яке настає в разі перевищення пропозиції трудових послуг над попитом і проявляється в тому, що частина працездатних громадян не зайнята у виробництві товарів і послуг. Слід розрізняти безробітних і непрацюючих – статус безробітних обов’язково передбачає активний пошук роботи. Безробіття характеризують показники її рівня, що визначаються як відсоток загальної чисельності безробітних від чисельності економічно активного населення.
Вченими-економістами виділяються кілька типів безробіття: структурна (виникає при структурній перебудові суспільства, пов’язана з невідповідністю зберіг колишні параметри пропозиції на ринку праці і зміненого попиту), фрикційна (тимчасовий стан безробітних в проміжку між звільненням і пристроєм на нову роботу), циклічна (виникає в ході економічної кризи в результаті спаду виробництва). Безробіття проявляється в конкретних формах як відкрита (працівники офіційно визнаються безробітними), прихована (працівники офіційно числяться на роботі, але зайняті не повний робочий день), сезонна (пов’язана з сезонними змінами пропозиції на ринку праці), застійна (тривалі періоди безробітних чергуються з короткочасними періодами тимчасової роботи).
Для сучасної ринкової економіки безробіття вважається нормальним явищем. Нормою є природний рівень безробіття (5,5-6,5% працездатних громадян), який пов’язаний з пошуком найбільш відповідних робочих місць, навчанням нових спеціальностей, сезонними змінами попиту і т. П. Природне безробіття залежить від рівня розвитку економіки країни. Завдання держави – не допускати, щоб фактичний рівень безробіття перевищував природний. Безробіття створює соціальну напруженість в суспільстві, тому держава, з одного боку, стимулює створення нових робочих місць, з іншого боку, вживає заходів щодо соціальної підтримки безробітних. Працівник, офіційно визнаний безробітним, отримує допомогу в розмірі 75% від останнього окладу і зобов’язаний активно шукати роботу. Парадоксальним явищем виглядає трудова міграція (в’їзд в державу осіб, які не є її громадянами, з метою запропонувати свої послуги на ринку праці) в державу, де є безробіття. Це відбувається в основному в країнах з більш високим рівнем життя, ніж у сусідніх. Посилення припливу іноземної робочої сили в економічно розвинені країни пов’язано з непрестижністю некваліфікованої праці серед місцевого населення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)