Неправо і його причинна обумовленість
У науковий обіг категорію “неправо” ввів Г. В. Гегель (див.: Філософія права. М., 1990. С. 137-154). Неправо позначає стан волі, яка демонструє свавілля. Неправо і право співвідносяться один з одним як елементи парній категорії зла і добра. Неправо для права – це свого роду “рамка”, ціннісно-смисловий фон, як і навпаки. І в цьому суть евристичного потенціалу цієї парній категорії. З апологією неправа виступає Н. Макіавеллі (1469-1527). У своїй роботі “Государ” він стверджує, що для забезпечення функціонування авторитету влади слідувати правовим нормам і недоцільно, і обтяжливо.
З точки зору мислителя, влада не самоціль, а засіб збереження цивілізації в умовах анархії і свавілля. Концепція Н. Макіавеллі є апологія надзвичайних коштів у надзвичайних обставинах, а тому вона зберігає свою актуальність, особливо в екстремальних умовах.
Апологію неправа пропонують і такі мислителі, як Т. Мор і Т. – Кампанелла. Обидва вважають, що стабільний порядок вище всякого права, включаючи природне право людини. При необхідності цей порядок можна забезпечувати і надзвичайними засобами, в цьому випадку держава набуває тоталітарний характер. Концепції Т. Мора і Т. Кампанелли мали реальний прототип – держава інків, де відсутня приватна власність, не існувало грошей, не було торгівлі. Був закон, але не було права, бо люди служили закону, а не навпаки. В умовах абсолютної влади або влади бюрократизму і правового нігілізму покарання слідували за найменші гріхи. Так було і в Стародавньому Китаї, коли легізм потіснив ідеї конфуціанства і моізма. Карали за найменші гріхи, щоб позбавити істотні проступки соціальної бази. Відмовившись від морального спонукання і зробивши ставку на примус, легізм замінив право законом, а совість – страхом перед покаранням. Реальністю стало неправо.
У своєму романі “Брати Карамазови” Ф. М. Достоєвський грунтовно аргументує тезу про те, що абсолютна влада носить демонічний характер. Але, руйнуючи сферу людського духу, вона наближає власну загибель (див. “Легенду про Великого Інквізитора”), бо абсолютна влада можлива тільки в умовах абсолютного неправа. Вона породжує деспотизм, який викликає тільки страх. Страх до певного часу блокує, але не знищує волю людини. А в екстремальних умовах воля людини заявляє про себе як засіб руйнування, а не творення. Страждає суспільство, страждають люди.
Метафізику неправа досліджує також Франц Кафка. На його думку, тоталітарна система державного правління в будь-який момент може пред’явити звинувачення будь-якому громадянину. У цих умовах невинність всього лише ілюзія. Звинуватити, засудити і зрадити смерті можна будь-яку людину. І в цьому випадку право трансформується в неправо (див.: Кафка Ф. Процес, М., 1965).
Світ неправа як крайнє вираження ірраціоналізму зобразив А. Платонов. На сторінках його повістей народжується образ “безжальної до себе Батьківщини”, яка знищує все краще, щоб створити тоталітарного “поторощив”, якого можна тільки любити і перед яким потрібно схилятися (див.: Платонов А. Вибране. Харків, 1990).
Сучасна дійсність у формі державного свавілля бюрократизму реанімувала “доосевой час”, коли людина покірно приймав свою долю. “Левіафан” вершить своє “право”, паралізуючи волю індивіда і стверджуючи культ заборонної системи. Заборона і є візитною карткою неправа.
Однією з форм вираження неправа є правовий нігілізм відомчого типу, що провокує правовий нігілізм обивателя, його відчуження від права. В умовах тоталітаризму гине культура, руйнується і повертається в стан донорматівного хаосу мова, яка вже перестає бути душею культури.
Що стосується особистості в цих умовах, то вона набуває статусу маргінала. У неї відсутня своє “Я”, бо вона позбавлена власної волі. Реальністю стає відчуження людини від усіх, від усього і від самого себе, бо особистість у соціальному вимірі належить системі. Відчужені особистості нагадують жебраків з картини П. Брейгеля “Сліпі” – тих, хто не відає, куди рухається, і не підозрює про неминучість своєї загибелі.
Руйнуючи культуру, мову, духовне життя суспільства і духовний світ людини, неправо створює передумови для знищення всієї системи. Так реальність радянського неправа підготувала грунт для розвалу тоталітаризму, на захист якого не встав жоден з мільйонів членів КПРС – авангарду радянського народу, його найбільш організованою частини.
Ознаками неправа є:
– Абсолютна влада держави, уособленням якої виступає бюрократизм;
– Жорстка нормативізації всіх сфер соціального життя у формі тотального контролю не тільки за фінансовими потоками, а й за особистим життям громадян;
– Особлива ментальність з орієнтиром на протистояння “своїх” і “чужих”;
– Криміналізація соціуму, що знаходить свій вияв у зростанні тіньової економіки;
– Корумпованість чиновників в умовах інверсії бюрократії в бюрократизм;
– Авантюризм політики та її орієнтованість на принцип “мета виправдовує засоби, переможця не судять”;
– Розпад правової свідомості та культ правового невігластва;
– Правовий нігілізм у різноманітних проявах.
Якщо ці ознаки мають місце в соціальній дійсності, то це пряме свідчення того, що неправо – не міф, а зла реальність. Розуміти це – значить зробити перший крок до подолання сформованої ситуації.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)