Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману в XIX ст. Стендаль (Анрі-Марі Бейль) Червоне і чорне. Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX ст. Конфлікт молодої людини та суспільства в романі Червоне і чорне

Мета:

– Навчальна: ознайомити учнів з історією формування жанру роману у світовій літературі, специфікою розвитку роману в XIX ст., його різновидами, жанровими ознаками; ознайомити з основними етапами життєвого та творчого шляху Стендаля, історією створення роману “Червоне і чорне”;

– Розвивальна: розвивати вміння визначати особливості творчої манери письменника; розвивати навички оцінювання культурно-мистецьких явищ, навички роботи в групі, навички опрацювання джерел інформації;

– Виховна: прищеплювати повагу до життєвих цінностей, розуміння призначення справжнього митця, прагнення літературної освіти, естетичний смак; збагачувати світогляд.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань, формування на їхній основі вмінь та навичок.

Обладнання: тема й епіграф уроку (на дошці); портрети й виставка творів митців (В. Скотта, В. Гюго, О. де Бальзака, Стендаля); таблиці “Найважливіші суспільні, історичні, наукові події XIX століття”, “Різновиди роману в ХІХ столітті”; завдання для мозкового штурму (“Соціально-політичний та психологічний аспекти роману “Червоне і чорне””); картки-інформатори; мультимедійна презентація за темою уроку (за можливості); медіазасоби.

Випереджальне завдання: удома учні мали підготувати повідомлення про службу Стендаля у війську Наполеона, про проблематику роману “Червоне і чорне”.

Очікувані результати

Предметні компетентності, що формуються на уроці

Ключові компетентності, що формуються на уроці

Учень/учениця

Знає історію формування жанру роману у світовій літературі, його різновиди, знає українських перекладачів та українські переклади романів XIX ст.;розуміє специфіку розвитку роману в XIXст., називає його жанрові ознаки; виявляє ознаки типовості образів у реалістичному романі

Учень/учениця

Пояснює суть поняття “роман”, самостійно знаходить і систематизує інформацію про життя і творчість Стендаля; використовує цифрові технології для створення презентацій за прочитаними творами; усвідомлює цінність активної життєвої позиції; розглядає твори письменника на тлі історико-літературного процесу, у зв’язках з історією культури; використовує словники, довідники для здобуття теоретичних знань про розвиток жанру роману; визначає особливості культури, які знайшли відбиток у романах XIX ст.

Цей француз, мандрівник… від його творів не можна відірватися.

В. Гюго

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Інтерактивна вправа “Мікрофон”

– Пригадайте все відоме вам про розвиток літературного процесу XIX ст. Продовжте речення.

– “В історії людства XIX ст. було… (Періодом небачених раніше змін в історії; часом затвердження цінностей, без яких неможливо уявити сучасний світ, – свободи й демократії, ринкової економіки та капіталізму; добою піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва й музики)”.

– “Реалізм як літературний напрям приваблює такими ознаками, як… (Правдиве, конкретно-історичне, усебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах за правдивості деталей; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Письменники-реалісти не відмежовувались від дійсності, а проникали в суть соціальних процесів, через аналіз доходили до синтезу. Вони не обмежувались, як романтики, тільки відкриттям нового світу, а намагались встановити його більш універсальні закони, пізнати сутність суспільних відносин, виявити їх причини і наслідки)”.

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Слово вчителя

– XIX століття – час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, до того ж їхнє співвідношення й роль зазнали істотних змін. На перший план висувається література, XIX сторіччя називають її Золотим століттям – як за цілою плеядою імен у всіх жанрах, так і за потужним впливом на суспільство. Особливо помітним літературним та суспільним явищем став розвиток жанру роману – великого епічного полотна, що часто переростало в епопею, цикл, прагнучи до всеосяжного охоплення явищ життя, проблем та характерів.

2. Творчо-аналітична робота (у парах)

Найважливіші суспільні, історичні, наукові події XIX століття

Суспільні, історичні, наукові події XIX ст.

Реалізм як один із основних творчих методів XIX ст. і його ознаки

Наполеонівські війни.

Громадянська війна в США.

Об’єднання Германії.

Розвиток капіталізму.

Жорстока ринкова боротьба.

Соціально-демократичні рухи.

Великі відкриття в природознавстві – еволюційна теорія Дарвіна, закон збереження і перетворення енергії.

Бурхливий розвиток науково-технічного прогресу

Пізнання соціальних зв’язків людини й суспільства.

Відданість дійсності, прагнення до достовірності зображення, відтворення життя “у формах самого життя”.

Зображення типових характерів у типових обставинах.

Викривальний пафос.

Розмаїття художніх форм.

Пізнавальне спрямування (зв’язок із науками)

· Самостійно опрацюйте таблицю “Найважливіші суспільні, історичні, наукові події XIX століття”. Виконайте завдання:

– зазначте основні прикмети XIX ст. з історичних та літературних позицій;

– схарактеризуйте реалізм XIX ст. як літературний напрям;

– назвіть найвидатніших представників реалізму XIX ст.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Слово вчителя. Постановка проблемного питання

– Завдяки технічному прогресу в поліграфії, збільшенню накладів і здешевленню друкарської продукції художня література стала доступною досить широким верствам населення. До того ж розвиток освіти й підвищення рівня письменності збільшили попит на книгу. Якщо ще на початку сторіччя вона була доступна лише аристократії й багатим підприємцям, то на кінець сторіччя вона з’явилася в оселі кожної письменної людини.

Змінився і сам письменник, і його суспільне становище. Літераторство перетворилося на професію, у автора з’явилася можливість пером заробляти на життя. Бурхливі події початку сторіччя кинули письменників у вир подій. Стендаль воював у армії Наполеона, Дж. Г. Н. Байрон брав участь у грецькому повстанні проти турок, Ш. Петефі загинув у боротьбі проти царських карателів, Л. М. Толстой обороняв Севастополь, Е. Золя та А. Франс активно втрутилися у відому справу Дрейфуса. Письменники, як ніколи раніше, почали усвідомлювати свою відповідальність за виховання суспільства. Тема Поета і громадянина стає провідною у громадянській ліриці Лесі Українки, М. О. Некрасова та багатьох інших митців XIX ст.

Провідне місце в літературі XIX ст. належить роману. Продовжуючи розпочате романтиками руйнування кордонів між жанрами літератури, творці реалістичного роману органічно сплітали епічне начало з ліричним і драматичним.

· Опрацьовуючи матеріал за темою, наприкінці уроку дайте обгрунтовану відповідь на запитання: “До якої літературної течії – романтизму чи реалізму – належить творчість Стендаля?”.

2. Інтерактивна вправа “мозаїка” (робота в групах)

· У 4 групах опрацюйте поданий на картках-інформаторах матеріал, складіть словничок базових понять та термінів (Романтизм, реалізм, роман, поліфонізм, соціально-психологічний роман), періодизуйте культурний процес XIX ст.; результати роботи колективно узагальніть у вигляді таблиці “Різновиди роману XIX століття”.

Картка-інформатор № 1

Роман (фр. Roman – романський) – один із жанрів епічної розповідної літератури; місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів одного чи багатьох персонажів; життя звичайних людей розкрито на тлі історичних, соціальних подій чи обставин.

Для роману XIX ст. характерний поліфонізм. Поліфонія, поліфонізм (у перекладі з давньогрец. Багатоголосся) – музичний термін, що позначає музичний стиль, який панував у Європі до середини XVIII ст. У поліфонії (на відміну від гармонії) немає поділу на мелодію й акомпанемент, усі голоси рівноправно ведуть свої партії, від накладення яких одна на одну утворюється поліфонічний ефект.

Уперше цей термін до літератури застосував літературознавець М. М. Бахтін (щодо роману російського письменника Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара”). Письменник у своєму творі веде всі голоси персонажів як самостійні партії. Тут немає мелодії та акомпанементу і, звісно, немає жодної гармонії. Боротьба та відображення свідомостей, ідей становлять, за Бахтіним, суть поетики Ф. Достоєвського. Його герой “Найбільше думає про те, що про нього думають і можуть думати інші, він прагне зазирнути в чужу свідомість, кожну чужу думку про нього, кожну точку зору щодо нього…”.

Картка-інформатор № 2

Соціально-психологічний роман – один із різновидів романного жанру, у якому в складних, почасти екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування у соціальному середовищі. На відміну від соціально-побутових творів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, ураховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини. Найвідоміші соціально-психологічні романи у XIX ст. створили Стендаль, Бальзак, Діккенса, Пушкін, Лермонтов, Тургенєв, Толстой, Достоєвський.

Соціально-психологічна проза – прозові твори, у яких порушуються важливі суспільні проблеми й відтворені явища, що визначають особливості влаштування суспільства через розкриття психології героїв, їхніх думок, прагнень і переживань (Стендаль, Бальзак, Флобер, Діккенса, Джеймс, Достоєвський, Толстой, Чехов).

Картка-інформатор № 3

Психологізм художнього твору – це зображення письменником внутрішнього світу героїв: повне, проникливе та скрупульозне змалювання їхніх почуттів, емоцій, думок і переживань, акцентування уваги на тонкому аналізі психології людини. Психологізм різною мірою притаманний творам різних епох, але в добу реалізму він мав свої особливості. Так, Стендаль, зображуючи конфлікт непокірного героя із суспільним ладом, сміливо заглиблюється в життя пристрастей свого персонажа. Саме Стендаль зробив психологічний аналіз своєрідною нормою літературної творчості письменників-реалістів. Натомість Бальзак умотивовує психологію своїх героїв переважно впливом суспільних законів і моралі. Ближче до доби раннього модернізму психологізм літературних творів дещо змінюється: психологію героя вмотивовують здебільшого не соціальні обставини, а ірраціонально-фізіологічні чинники (романи братів Гонкур, Золя).

Картка-інформатор № 4

Періодизація культурного процесу ХІХ століття

Культурний процес ХІХ ст. (звісно, дуже умовно і небеззастережно) за домінантами можна розподілити на такі головні етапи:

– початок ХІХ ст.- 1830-ті рр. – доба романтизму;

– 1840-ві-1860-ті рр. – доба реалізму;

– 1870-1890-ті рр. – доба раннього модернізму.

Романтики й реалісти ХІХ століття

Романтики ХІХ ст.

Письменники, які поєднували у своїй творчості ознаки романтизму й реалізму

Реалісти ХІХ ст.

Е. Т. А. Гофман, Г. Гейне, Дж. Г. Н. Байрон, А. Міцкевич, В. Гюго

О. Пушкін, М. Лєрмонтов, М. Гоголь, В. Вітмен

О. де Бальзак, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Некрасов, Е. Золя, Г. І6сєн, А. Чехов, Дж. Б. Шоу

Романтизм (фр. Romans) – ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Великій Британії та Франції, поширився на початку ХІХ ст. Росією, Польщею й Австрією, а з середини ХІХ ст. охопив решту країн Європи, а також Північної та Південної Америки.

Філософський напрям романтизму, сформувавшись майже одночасно в Англії й Німеччині в другій половині 90-х рр. XVIII ст., постав як реакція на обмеженість класицизму й раціоналістичності Просвітництва, став реакцією чуття проти надто механічних соціальних теорій і надто тісної регламентації. Найбільшого розквіту він набув у Німеччині, де його засновниками були А. Шлегель та Ф. Шлегель, Л. Тік, Ф. Гарденберг (Новаліс), до яких приєдналися Ф. В. Й. Шеллінг, Ф. Д. Е. Шлейєрмахер, Й.-Г. Гаман, Г. Гейне, Й. В. Гете, Й.-Г. Гердер, Г. Е. Лессінг, Ф. Шиллер, Ф. Якобі, які утверджували культ почуттів і творчого екстазу, кохання, містичний культ природи, релігійність переживань та ідеалізацію минулого, а також ідею розвитку єдності світу, пантеїстичного світосприйняття з його обожненням природи, історичного ставлення до природи, культури й суспільного розвитку як історії людства, розуміння суспільства як органічної цілісності, відповідальності людини перед людством.

Реалізм (від латин. – Речовий, дійсний) – напрям у літературі й мистецтві, що набув розвитку в 1830-х рр. спочатку у Франції, а в XIX ст. поширився Європою та Північною Америкою. Наріжним для реалізму стає принцип відповідності мистецтва реальності. Провідною є проблема взаємовпливу людини й середовища, а також упливу конкретної соціально-історичної ситуації на формування особистості.

Очікуваний результат

Різновиди роману ХІХ століття

Різновиди роману

Визначення, особливості

Представники

Історичний

Роман, побудований на історичному сюжеті, відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії. Історичні факти в ньому часто поєднуються з художнім вимислом, справжні історичні особи – з вигаданими. Дотримання історичної правди не виключає звернення до злободенних проблем сучасності. іноді історична доба – лише тло для змалювання актуальних подій

Г. Флобер, В. Скотт, Ш. де Костер, О. Дюма, О. де Бальзак, А. Франс та ін.

Автобіографічний

Жанровий різновид роману, у якому головним персонажем виступає сам автор, а події, уміщені у фабулі,- реальні події з його життя

Г. Флобер, Ф.-Р. де Шатобріан, Е. Фромантен та ін.

Соціально-побутовий

Основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і таким чином намагається розв’язати його або констатує неможливість усунення конфлікту

Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер, Ч. Діккенс, В. Теккерей, Стендаль, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, Панас Мирний та ін.

Науково-фантастичний

Різновид роману, дія в якому відбувається в майбутньому щодо часу його написання, тобто якому властиві прогностичні функції. Для науково – фантастичного роману характерне орієнтування на високі досягнення наукової та технічної думки; нарівні з фантастичними елементами у ньому мають місце наукові гіпотези, технічна фантазія, експериментування

Ж. Верн та ін.

Пригодницький (авантюрний)

Різновид роману, у ідейно-тематичний центр якого покладена пригода, надзвичайна подія, тобто вигадане, штучне начало є найбільш виразним

В. Скотт, В. Гюго, Ч. Діккенс, Г. Сенкевич, В. Фолкнер, Ф. Купер, Е. А. По, Р. Л. Стівенсон, Дж. Конрад та ін.

Філософський

Різновид роману, у якому в концентрованому вигляді викладаються філософські переконання письменника, глобально осмислюється історична епоха у зв’язку з філософією буття особистості

Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Франс

Психологічний

Різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, що зумовлюють його вчинки та поведінку. Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. У реалістичному психологічному романі письменники досліджують уплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального й загального

М. Лєрмонтов, Стендаль, Ф. Достоєвський, О. де Бальзак, Г. Флобер, Жорж Санд, О. Дюма – син, брати Е. і Ж. Гонкури, Е. Золя, А. Доде, Гі де Мопассан

Поділ романів на різновиди досить умовний, адже більшість із них – поліфонічні, тому що містять ознаки історичні, соціально-побутові, автобіографічні, а особливо – психологічні й філософські

3. Розповідь учителя

Тези до розповіді вчителя про життя та творчість Стендаля

1) Основоположник французького реалізму.

2) Походив із заможної освіченої родини, сам високоосвічена людина, написав твори майже з усіх галузей мистецтва. Музика і архітектура, театр і живопис знайшли в ньому відгук як у палкого знавця й популяризатора.

3) Із дитинства захопився просвітницькими ідеями свого діда, який познайомив онука з творчістю Вольтера, Дідро, Гельвеція. Підтримував ідею “природної людини”.

4) Захоплення: математика, особистість Наполеона, філософія, література, театр, банківська й військова справа; мріяв стати Мольєром.

5) Три наскрізні теми в творчості письменника:

А) значення Великої французької революції для Франції та світу;

Б) наполеонівське питання;

В) культ Італії, ідеал борця за визволення своєї країни.

6) Участь у романтичному русі. Знайомство Стендаля з романтизмом відбулося в перший італійський період його життя і творчості (1814-1821), коли він самовизначився як митець. В Італії письменник спілкується з молодими італійськими романтиками і повідомляє друзям, що “В Мілані точиться запекла боротьба між романтиками й класиками… Я – шалений романтик, тобто я за Шекспіра й проти Расіна, за Байрона й проти Буало”. Варто зазначити, що італійський романтизм виявився особливо близьким Стендалю і значно вплинув на його творчість. Повернувшись до Франції 1821 р., Стендаль активно включається в літературну боротьбу. 1823 й 1825 рр. він видає двома брошурами літературний маніфест “Расін і Шекспір”, у якому піддає беззастережній критиці класицизм і виступає палким поборником романтизму. Щоправда, у поняття романтизм Стендаль укладав зміст, який суттєвим чином не збігався з загальноприйнятим у французьких романтиків. Письменник називав його, як це прийнято в італійців і англійців, Романтицизмом, щоб відмежувати від консервативних містичних течій, поширених у французькому романтизмі. Романтизм для Стендаля – це передусім мистецтво сучасності, що виражає її зміст і дух, тоді як класицизм – це мистецтво минулого, “Маркізів XVII ст. у розшитих камзолах”. “Романтизм, – пише він, – Це мистецтво давати народам такі літературні твори, які при сучасному стані їхніх звичаїв та вірувань можуть принести їм найбільшу насолоду. Класицизм, навпаки, пропонує їм літературу, яка приносила найбільшу насолоду їхнім прадідам”.

4. Творчо-аналітична робота (у групах; запис до зошитів)

· За почутою розповіддю вчителя про митця у двох групах занотуйте аргументи, які свідчать про те, що Стендаль був:

– 1-ша група – письменником-романтиком (Стендаль поділяє переконання романтиків, захоплюється їхньою творчістю, обстоює мистецтво без правил, прагне вираження соціального протесту);

– 2-га група – письменником-реалістом (Стендаль уважав, що мистецтво має бути правдивим, що воно за своєю природою соціальне, служить суспільній меті).

5. Розв’язання проблемного питання (робота в парах)

· У парах складіть таблицю особливостей творчості письменника. Дійдіть висновку: до якої літературної течії – романтизму чи реалізму – належить творчість Стендаля?

Очікуваний результат

Романтизм та реалізм у творчості Стендаля

Романтизм у творчості Стендаля

Реалізм у творчості Стендаля

Поділяє переконання романтиків, захоплюється їхньою творчістю; обстоює мистецтво без правил; прагне вираження соціального протесту

Мистецтво має бути правдивим; воно за своєю природою соціальне, служить суспільній меті

Висновки. У творчості Стендаля відбувається синтез романтизму й реалізму

6. Експрес-бесіда

· У яких зі значних історичних подій брав безпосередню участь Стендаль?

· Доведіть уплив історичних подій на розвиток світогляду та творчості Стендаля.

· Назвіть найзначущі етапи життєвого шляху письменника.

· Які принципи покладено в основу світогляду Стендаля? У яких творах письменника ці принципи аргументовано?

· Стисло схарактеризуйте життя Франції часів Наполеона і періоду Реставрації.

7. Повідомлення учнів за випереджальним домашнім завданням

– Стендаль служив офіцером в армії Наполеона й дуже пишався тим, що брав участь у визначних подіях. Він був прихильником Ідеалізації воєначальника, що відбилося і в його творчості. Але ставлення Стендаля до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було досить критичним. Деякі судження письменника свідчать про те, що він добре розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона, його загрозу справжньому духу революції. Штендаль – німецьке місто, де стояв полк Наполеона, батьківщина відомого німецького мистецтвознавця XVIII ст. Вінкельмана. Саме його назву Анрі-Марі Бейль обрав для псевдоніма.

8. Слово вчителя

– На духовне становлення Стендаля, як уважають дослідники, уплинули складні взаємини майбутнього письменника з батьком. Шерубен Бейль здавався синові уособленням обмеженого буржуазного світовідчуття. Тому у своїх творах Стендаль нібито полемізував із батьком, поставивши в центрі героя з власним “я”, не підпорядкованим усталеним обивательським уявленням.

Серед літературних авторитетів письменника були В. Скотт, французькі класицисти та представники літератури Просвітництва. Знаковою постаттю для Стендаля був Наполеон, якого він оцінював як політичного діяча неоднозначно, але схилявся перед його героїчною вдачею, славою та енергією перемог.

9. Творчо-аналітична робота (запис до зошитів)

· За почутою на уроці інформацією занотуйте до зошитів особливості художнього світу Стендаля.

Очікуваний результат

Художній світ Стендаля

– Зображення внутрішнього життя героїв, їхніх пристрастей та почуттів, аналіз психології людських взаємин.

– Протиставлення буржуазної цивілізації природній людській вдачі.

– Переплетення в долях героїв авантюрного й героїчного начал.

– Усебічне розробляння теми кохання.

– Відкидання пишномовності, активне використання символіки.

10. Розповідь учителя

– Людське життя, як і природа, сповнене контрастів. День та ніч, спека та холод, добро та зло, молодість та старість, шляхетна мета та неблагородні засоби її досягнення. Такими контрастами пронизаний один із найкращих творів Стендаля “Червоне і чорне”, про що свідчить уже сама його назва. Багатогранність аспектів цього твору, перипетії сюжету ми розглядатимемо сьогодні на уроці.

До опублікування роману “Червоне і чорне” (1831) Стендаль написав чимало публіцистичних творів із питань мистецтва, музики, історії, а також оповідань, відому новелу “Ваніна Ваніні”, спробував свої сили в драматургії.

В основу роману “Червоне і чорне” покладено реальну подію: убивство юнаком низького походження – гувернером Берте – коханки, матері своїх вихованців. Але сам факт був лише поштовхом для задуму, у якому окрема людська доля стала синтезом вираження трагедії століття. У творі є підзаголовок: “Хроніка XIX століття” і зазначено час дії: 1827 рік. Такого в літературі ще не було: абсолютно конкретна реальність сучасної авторові доби скрупульозно відтворена, але не стільки в побутовому плані (звичаї, побут, інтер’єр), скільки в психологічному – як пошук обдарованою молодою людиною свого місця в житті, щастя, крах на цьому шляху через зіткнення з буржуазною дійсністю: суспільство вбиває молодих людей – вихідців із низів, якщо вони намагаються реалізувати свою особистість, виділяються із середовища, що їх оточує.

Епіграфом до першого розділу Стендаль поставив слова Дантона: “Правда, гірка правда”. Правда ця була особливо гіркою тому, що й герой роману Жульєн Сорель, і сам автор запізнилися народитися, з’явилися на світ у жорстоку епоху, коли “Старе вже вмерло, а нове не встигло народитися”. Не випадково письменник неодноразово підкреслює, що провідними кольорами цієї доби стали сірий (мундир чиновника, сутана священика) та чорний (колір загибелі всіх надій). Звідси й різкий контраст червоного й чорного в заголовку: життя та смерть, реакція та революція, повнокровне буття та жалюгідне існування.

11. Повідомлення учнів за випереджальним домашнім завданням (запис до зошитів)

(Учні розповідають про проблематику роману Стендаля “Червоне і чорне”: конфлікт молодої людини та суспільства.)

1-й учень. “Червоне і чорне” – роман, у якому розглядається боротьба особистості з буденністю. Він заснований на реальній історії, яку автор прочитав в одній із французьких газет.

Повість починається з того, що мер невеликого містечка Вер’єра, де Реналь, повідомляє супутниці життя про намір найняти гувернера. Ним стає Жульєн Сорель, який виділяється з середовища однолітків освіченістю. Цей юнак також відзначається гордістю й честолюбством, які несумісні з його соціальним становищем.

Дружина пана де Реналя була рішуче проти такої ідеї чоловіка. Вона не хотіла, щоб між нею та трьома її улюбленими дітьми перебував хтось зайвий. Однак, побачивши Жульєна, вона здивувалася – замість неотесаного підлітка, яким вона його собі уявляла, її очам постав збентежений молодий чоловік. Незабаром усі в оселі де Реналя стали ставитися до нього з повагою, оскільки він був освічений і тримався з гідністю.

2-й учень. Часом покоївка, що працювала в будинку де Реналів і отримала у спадок великий статок, виявляє бажання стати дружиною привабливого гувернера. Але він занадто честолюбний, щоб прийняти цю пропозицію, – його цілі більш амбітні. Дружина мера, пані де Реналь, розуміє, що Жульєн – найбільш яскравий і розумний з усіх чоловіків, яких вона знає. Незабаром вони стають коханцями. Про це здогадується мер Вер’єра, і Жульєнові доводиться покинути родину де Реналів. У нього закохується знатна дама, Матильда де Ла-Моль. Вона від нього вагітніє і хоче вийти за нього заміж. Здавалося б, у житті Жульєна все стало налагоджуватися. Але ось стається велика неприємність. Майбутній свекор Жульєна вирішує поцікавитися у мадам де Реналь щодо особистості її колишнього гувернера. У відповідь вона надсилає листа, у якому описує Сореля як безчесного кар’єриста, підлабузника та безбожного, для якого всі засоби хороші. Цей лист потрапляє в руки Матильди. Прочитавши його, вона передає його Сорелю. Той розуміє, що пан де Ла-Моль не погодиться бути його свекром. Від цього Сорель втрачає над собою контроль. У той же момент він вирушає до мадам де Реналь і по дорозі набуває пістолет. Знайшовши мадам де Реналь, Жульєн двічі стріляє в неї. Його засуджують до смерті.

Де Реналь залишається в живих, хоча і поранена. Вона намагається, використовуючи своє становище й усі засоби, пом’якшити участь колишнього гувернера, але ці спроби закінчуються провалом. Прийшовши до нього у в’язницю, пані де Реналь повідомляє Сорелю, що автор злощасного листа – її духівник. В останні дні свого життя перед стратою Жульєн вперше за багато років почувається щасливим і коханим.

3-й учень. “Червоне і чорне” – зовсім не випадкова назва роману. У ній частково розкриті особливості роману: в творі немає позитивних і негативних героїв – у кожної діючої особи є серйозні недоліки. Тут немає протиставлення чорного і білого, добра і зла. Підняти питання впливу соціуму на людину – це основна мета, яку переслідував Стендаль. “Червоне і чорне” показує конфлікт людського характеру та буденності, особистості з її амбіціями та вимогами і суспільства, яке не дає їй реалізуватися. Адже Жульєн розуміє, що його головний злочин, за який його засудили до вищої міри покарання, – це не замах на вбивство, а те, що він, бувши простолюдином, наважився вибитися в люди.

Серйозні проблеми порушує в романі Стендаль. “Червоне і чорне” – твір, що показує консервативність суспільства, яке перешкоджає реалізації потенціалу окремої особистості і навіть псує її, нерідко спонукаючи до лицемірства, брехні і підлості для досягнення своїх цілей. Ці непривабливі особливості видно в діях головного героя, Жульєна Сореля, і чим вище він піднімається по кар’єрних сходах, тим більше вони помітні. Заздрість і інші негативні якості окремих представників соціуму можуть стати непереборною перешкодою для інших людей.

Автор роману завжди робив наголос на психологічних особливостях суспільства і своїх персонажів. Розглядаючи твір із цього боку, можна здивуватися тому, наскільки майстерно написав Стендаль “Червоне і чорне”. Критика французького суспільства тих днів відповідає проблемам окремої особистості. Зрештою, Жульєн Сорель не намагається якось пом’якшити свою долю. Потрапивши до в’язниці та зрозумівши, що його час спливає, він відчуває духовне очищєння. Він усвідомив, що якби він став чоловіком мадемуазель де Ла-Моль, то роль чоловіка все одно втратила б для нього будь-яку привабливість. Він зрозумів, що сенсу в такому житті він не відчув би. Сорель спокійно й мужньо йде на смерть, а відчуття щастя йому дає турбота коханої жінки.

· За повідомленням однокласників занотуйте до зошитів найсуттєвіше з почутого – висновки.

Очікуваний результат

Висновки. Жульєн Сорель – представник покоління початку 20-х р. XIX ст. Це складний і неординарний образ. Сорель – цілеспрямована людина, яка хоче досягти мети будь-якими засобами. Його трагедія полягає передовсім у неможливості реалізувати свої ідеали в тогочасному суспільстві. Жульєн не почувається своїм ані поміж аристократів, ані поміж буржуа, ані поміж духівництва, ані, тим більше, поміж селян.

У романі “Червоне та чорне” Стендаль порушив проблеми, характерні не тільки для французького суспільства після повалення Наполеона, а й для нашого часу.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

1. Інтерактивна вправа “Гронування”

· Складіть гроно “Стендаль. Особливості життя та творчості”.

Очікуваний результат

Стендаль. Особливості життя та творчості

Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману в XIX ст. Стендаль (Анрі Марі Бейль) Червоне і чорне. Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX ст. Конфлікт молодої людини та суспільства в романі Червоне і чорне

2. Інтерактивна вправа “Синтез думок”

· Поясніть вислів Стендаля “Коли розум не відважний, то навіщо ж розум?”; наведіть факти із біографії письменника на підтвердження своєї думки.

3. Оцінювання роботи учнів на уроці

4. Рефлексія. Інтерактивна вправа “Незавершене речення”

· Завершіть речення “Урок за творчістю Стендаля…”, обравши одну із запропонованих відповідей (а) мені сподобався; б) мені не сподобався; в) мене вразив; г) виявився незрозумілим; д) здався мені складним). Свій вибір аргументуйте.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: підготуватися до літературного диктанту за змістом і частини роману Стендаля “Червоне і чорне”; скласти сюжетний ланцюжок твору; дібрати цитати до характеристики образу Жульєна Сореля.

Індивідуальне: підготувати повідомлення за темою “Дитинство Жульєна Сореля”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Роман як жанр літератури, його формування і провідні ознаки. Різновиди роману в XIX ст. Стендаль (Анрі-Марі Бейль) Червоне і чорне. Творчий шлях письменника, його внесок у скарбницю психологічної прози XIX ст. Конфлікт молодої людини та суспільства в романі Червоне і чорне