МОЛЬЄР (1622-1673) – КЛАСИЦИЗМ – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ – Хрестоматія
Мольєр народився 15 січня 1622 року в Парижі в заможній буржуазній родині, яка кілька століть займалася ремеслом оббивальників – драпірувальників. Батько Мольера, Жан Поклен, був придворним оббивальником і камердинером короля, в обов’язки якого входило стежити за королівським ліжком та іншими меблями. Мати Мольєра, Марія Крессе, походила з родини заможних освічених паризьких буржуа де Крессе, серед членів якої було кілька музикантів.
Батько бачив у Жан-Батістові спадкоємця свого ремесла. Але хлопчик ще з дитинства закохався в театр. Дід Мольєра, Луї де Крессе, часто водив онука на вистави паризького театру “Бургундський дім”. Тоді на його сцені ставили блискучі трагедії П’єра Корнеля, творця класичних взірців французької трагедії. Син оббивальника уявив себе на сцені в шатах трагічного героя. Свою мрію хлопець приховував від рідні, адже акторів, яких тоді називали комедіантами, вважали найнікчемнішими людьми. Актори були прокляті церквою, їх не дозволяли ховати за християнським обрядом, якщо перед смертю вони не відмовилися від свого заняття.
У 10 років Жан-Батіст втратив свою любу матусю. Поклен-батько, користуючись своїми придворними зв’язками, помістив сина у привілейований навчальний заклад – Клермон-колеж (пізніше – ліцей Людовіка Великого) у Парижі, в якому навчалися діти знаті та заможних буржуа. Вже на шкільній лаві майбутній драматург ознайомився з давньогрецькими комедіями, зацікавився працями античних філософів і навіть сам переклав французькою мовою поему римського поета Лукреція “Про природу речей”. Під час навчання в колежі хлопець познайомився й потоваришував з відомим на весь Париж дуелянтом й автором сатиричних романів Сірано де Бержераком. Разом вони навіть написали комедію “Осміяний педант”. Після закінчення колежу юнак студіював філософію, беручи уроки у видатного французького філософа П’єра Гассенді. Три роки Жан-Батіст вивчає юриспруденцію в Орлеанському університеті та в 1641 р. складає іспит на звання ліценціата прав.
Але юридична кар’єра приваблювала юнака не більше, ніж батьківське ремесло, і в 1643 р. Жан-Батіст Поклен втілює в життя свою потаємну мрію – він стає актором. Разом з родиною Бежар майбутній комедіограф створює “Блискучий театр”. Тоді ж, щоб не ганьбити батьківське ім’я, він обирає собі сценічний псевдонім Мольєр. Трупа, що складалася з 9 акторів, серед яких була й Мадлен Бежар, партнерка по сцені та подруга по життю, почала давати вистави в Парижі. Однак на “Блискучий театр” чекала зовсім не блискуча доля. Суперничати з багатими великими театрами молода трупа була не в змозі. Бракувало коштів і талановитих п’єс, які могли б привернути увагу публіки. Мольєр неодноразово влізав у борги і навіть сидів у борговій в’язниці. Невдовзі “Блискучий театр” довелося закрити. Мольєр вирішив покинути Париж і з рештками трупи шукати щастя у провінції. Там вони приєдналися до трупи мандрівних акторів Дюфрена. Пізніше Мольєр сам очолив трупу, яка гастролювала в містах і замках Нормандії, Бретані, Пуату, Гасконі й Лангедоку довгих дванадцять років (1646-1658). Ці роки стали для майбутнього драматурга справжньою школою життя, багатим джерелом досвіду.
Бідність репертуару спонукала Мольєра взятися за перо. Спочатку це були одноактні п’єси, фарси “Закоханий лікар” і “Ревнощі Барбуйє”, а також комедія “Вітрогон”. Поступово трупа зажила популярності, вона вже могла виступати у великих містах. Якось Мольєр зустрівся в Лангедоці зі своїм колишнім товаришем по Клермон-колежу принцом Конті, який відчув геніальність Мольєра. Він відрекомендував його братові короля принцу Філіппу Орлеанському, і 24 жовтня 1658 трупа Мольєра дебютувала в Луврі у присутності короля Людовіка XIV. Вона зіграла перед королем комедію Мольєра “Закоханий лікар”, написану в дусі італійської комедії масок. П’єса викликала фурор. Король залишив трупу, яка отримала назву “Трупа Монсеньйора1”, у Парижі, віддав їй приміщення театру Пті-Бурбон у Луврі, виділив Мольєру щорічний пенсіон у 1500 ліврів. Відтепер Мольєр користуватиметься прихильністю молодого Людовика XIV. Король вважатиме його веселуном, дотепником, майстром розваг, але аж ніяк не грізним сатириком, який підніме на кпини привілейовані верстви суспільства й похитне авторитет церкви.
У 1659 р. Мольєр ставить одноактну комедію “Смішні манірниці”, спрямовану проти модної тоді “преціозності”, тобто уявної вишуканості в мистецтві та в житті. Комедія мала величезний успіх, але водночас породила чимало ворогів у вищих колах, які вирішили помститися драматургу. Під приводом розширення Лувру театр Пті-Бурбон руйнують, актори опиняються на вулиці, не встигши навіть врятувати костюми й декорації. Король, протегуючи Мольєру, надав трупі нове приміщення – залу в палаці Пале-Рояль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя.
У 1662 р. Мольєр одружився з Армандою Бежар, молодшою сестрою Мадлен. Хрещеним батьком їхнього первістка, якого назвали Людовіком, став король Франції. Це викликало заздрість до драматурга. Число недоброзичливців Мольєра зросло з появою його нових комедій – “Школа чоловіків” (1661) і “Школа дружин” (1662). Однак справжні баталії були ще попереду.
На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт творчості видатного драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії: “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”.
Комедія “Тартюф, або Лицемір” (1664) завдала нищівного удару католицькій церкві. Прем’єра вистави відбулась у 1664 році під час грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї дружини й матері. Королю комедія сподобалася, адже він побоювався посилення влади церкви. Але Анна Австрійська, ревна католичка, була глибоко обурена сатирою. А церковники забажали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви.
1 Монсеньйор – офіційний титул принца Філіппа Орлеанського, брата короля Людовіка XIV.
Сила цієї комедії полягала не лише в тому, що Мольєр створив сатиру на хитрого й жадібного ченця. Розуміючи, що церква всесильна, він не побоявся заявити привселюдно, що влада ця злочинна, оскільки церковна мораль брехлива й не можна іменем бога прикривати вчинки негідника.
Комедію заборонили, але Мольєр продовжував працювати над нею. Щоб урятувати п’єсу, Мольєр зняв з Тартюфа його духовний сан, залишивши його просто святенником і ханжею, зробив деякі пом’якшуючі переробки й навіть замінив назву п’єси на “Ошуканець”. Комедія із тріумфом почала своє нове сценічне життя й знову була заборонена. Заборона була знята лише в 1669 г., після смерті королеви-матері, коли Людовик XIV, улещений новою розв’язкою п’єси, у якій Тартюфа викриває сам король, дозволив нарешті комедію до постановки.
В 1665 г. Мольєр поставив на сцені паризького театру свою другу велику комедію – “Дон Жуан, або Кам яний гість”. Дон Жуан Мольєра – це переконаний безбожник і розпусник, який творить зло, відчуваючи при цьому свою повну безкарність. На довершення всього він вирішує діяти за прикладом святенників за допомогою лицемірства й переконаний, що має рацію. Ця єзуїтська мораль накликає на нього небесну кару, і він провалюється в пекло. Для Мольєра цей фінал був слушною відплатою аристократам.
Через рік, в 1666 г., Мольєр створює свою третю велику комедію – “Мізантроп”, у якій зображує конфлікт чесної, безкомпромісної людини Альцеста з придворним товариством. Шляхетне обурення оточуючими його обманом і фальшю, примушує гуманіста Альцеста оголосити себе мізантропом, тобто людиноненависником. Невдаха, трагічно самотній в обстановці інтриг і пустопорожньої салонної культури, Альцест у той же час смішний, адже даремно проголошує в аристократичних салонах свої правдиві промови.
Мольєр, будучи прекрасним комедійним актором, до останнього дня свого життя грав головні ролі у своїх п’єсах. У 1673 р. Мольєр поставив свою останню комедію “Хворий, та й годі”. У день четвертої вистави цієї комедії Мольєр, хворий на туберкульоз легень, раптом почувся надзвичайно погано. Глядачі, які кохалися у грі Мольєра, подумали, що актор так талановито передає стан удаваного хворого. Ще на сцені в Мольєра пішла горлом кров. На руках його колеги доправили його додому. У той же день, 17 лютого, 1673 р., великий драматург помер.
Мольєр був страшний для церкви й після своєї смерті. Церковна влада відмовилась поховати драматурга за християнським обрядом, адже він не покаявся і не відмовився від свого “ганебного” заняття комедіанта. Тільки після втручання короля Людовіка XIV тіло Мольєра було поховане 21 лютого на цвинтарі Св. Жозефа за церковною огорожею, там, де ховали самовбивць і нехрещених дітей. У 1817 р. його останки були перенесені на кладовище Пер-Лашез.
Мольєр, якого люто ненавиділа католицька церква, сьогодні складає славу французького народу. Колись Французька академія пропонувала Мольєрові стать її членом за умови, що він припинить виступати на сцені. Мольєр завжди відмовлявся. Після його смерті в Академії поставили його бюст з надписом: “Для його слави нічого не потрібно, але для нашої слави потрібен він”.
Театр “Комеді Франсез”, або Дім Мольєра, розміщений в колишньому палаці Пале-Рояль. Сучасний вигляд. Фото
Указом короля мольєрівська трупа була об’єднана з трупою “Бургундського дому”, внаслідок чого з’явився театр “Комеді Франсез” – “Дім Мольєра”, як його й досі називають французи.
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІ ПРО ТВІР
Комедія “Міщанин-шляхтич”1
Своїм виникненням ця безсмертна комедія Мольєра завдячує анекдотичному випадку. Турецький посол при французькому дворі якось необачно зауважив, що кінь у турецького султана прикрашений розкішніше, ніж корона Людовика XIV. Розгніваний монарх наказав посадити посла під домашній арешт, а потім і зовсім вислати із Франції.
Король хотів, щоб Мольєр в одній зі своїх комедій виставив турок у комічному вигляді, а драматург написав одну з найсмішніших п’єс, де вдосталь познущався як над турецькою, так і над доморослою, французькою помпезністю. Уперше п’єса була поставлена 14 жовтня 1670 року.
Виставі-балету передувала велика увертюра, виконувана безліччю інструментів, після чого на сцені з’являлися вчителі музики і танців у супроводі своїх помічників: музикантів, танцюристів, співачки і співаків. Учителі напрочуд задоволені: вони знайшли собі багатого покровителя – пана Журдена, його зацикленість на дворянстві і світськості для них – справжній скарб. Так відразу ж, з перших реплік п’єси, визначається її основна тема.
Пан Журден мріє вирватися зі свого кола й стати знатною особою. Це його заповітне бажання, його пристрасть. Вона визначає все його помисли, бажання, дії, повністю підкорює його натуру, стає сенсом життя.
У Журдена його власний характер постійно проривається крізь машкару дворянина, яку він залюбки на себе вдягає. Охоплений найсильнішою пристрастю “одворяненнея”, герой проявляє свій характер рисами, що абсолютно протилежні персоні, якою він хоче представитися.
Як би не намагався міщанин Журден не бути схожим на самого себе, він все ж залишається тим, ким був. Позичаючи Дорантові гроші, він рахує їх до останнього су; сварячись із кравцем, служницею або дружиною, він лається і б’ється, забувши всі свої “великосвітські” уроки; вивчаючи науки, він обирає ту, в якій бачить практичну потребу; пишучи любовну записку, знаходить найбільш розумне розташування слів, а слухаючи нудний тужливий спів, заявляє про те, що віддає перевагу простій веселій пісеньці…
Так через ознаки “міщанина-шляхтича” проглядає власна натура, грубувата, примітивна, але все ж діяльна, жива і не позбавлена здорового глузду.
“Міщанин-шляхтич” – твір свого часу і своєї країни. Звичаї та характери французького суспільства середини XVII ст. тут змальовані доволі повно і яскраво. Але сила художнього зображення типів в цій комедії така, що Мольєр передбачив у них тенденції, які розкриватимуться в драматургії наступного століття.
Веселе крутійство графа Доранта і наївність маркізи Дорімени зникнуть, і перед нами постануть хижацькі й розпусні характери, нахаби, які спритно обкрадають багатіїв-буржуа. Мотиви громадянської гідності й антидворянської критики, ледь намічені в образі Клеонта, стануть ідеями і програмою дій героїв просвітницької драми. А головне, сам образ буржуа, що купує за гроші своє високе становище в суспільстві, з наївного і добродушного пана Журдена перетвориться на тип зловісний, нахабний і самовпевнений і стане однією з центральних фігур літератури XVIII-XIX століть.
1 Мольер // Большая литературная энциклопедия для школьников и студентов / Красовский В. Е. и др. – М.: Филол. о-во “Слово”: Олма Пресс Образование, 2005. – С. 451-454.
Мольєр, зобразивши буржуа, готового купити дворянство за готівку, передбачив всесилля грошей. Драматург показав, як один з найдавніших людських пороків – марнославство – постає в нових для того часу шатах, як воно виглядає, коли багатство починає відігравати в суспільстві куди більшу роль, ніж освіченість і знатність. Саме про це писав великий французький просвітитель Вольтер, який високо цінував талант Мольєра: “Міщанин-шляхтич” має один з найщасливіших сюжетів, у якому використовується смішна сторона людської натури. Марнославство, притаманне людському роду, робить те, що принци захоплюють титули королів, а вельможі бажають стати принцами. Це та сама пристрасть, що і в нашого міщанина, який хоче стати аристократом. Але тільки безумство міщанина настільки комічне, що може викликати в театрі сміх: від цілковитого невідповідності повадок і мови цього типу з манерами і мовою, які він хоче засвоїти, – звідси виникає комічний ефект”.
Анастасія Архіпова. Ілюстрація до комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)