БАРОКО ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ – Хрестоматія
ІСТОРИЧНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ. СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ XVII СТОЛІТТЯ
До кінця XVI століття європейське Відродження вичерпало себе й ідеологія гуманізму зазвала кризи. На жаль, уявлення гуманістів про людину як вінець творіння Господа, як істоту найдовершенішу у Всесвіті залишилися тільки наївною мрією. Високі ідеї про врОджене прагнення кожної людини до творчості та духовного самовдосконалення розбилися вщент.
XVII століття називають рубіжним в історії Європи – це новий етап в усвідомленні людиною свого місця у Всесвіті. Після доби Відродження настав час розчарувань і розгубленості. Розвиток наук, і зокрема астрономії, призвів “господаря Землі” до усвідомлення, що Сонячна система зовсім не єдина і не центральна у Всесвіті, а одна з-поміж багатьох і багатьох інших. Що люди – зі своїми самовпевненими твердження про панування на Землі, – лише піщинки, які не можуть дати собі ради в калюжках океанів. Ідеал богорівної високодуховної людини доби Відродження був зруйнований, а гуманістичний оптимізм зазнав краху; Європу охопив песимізм.
Протягом усього XVII століття Європа переживала небувалі потрясіння: спустошлива Тридцятилітня релігійна війна в Німеччині; жахлива економічна криза в Іспанії; постійні інтриги та повстання у, Франції; громадянська війна і революції в Англії1; ріст релігійної нетерпимості та репресій на грунті різних віросповідань. Ці та багато інших подій катастрофічного характеру сприяли утвердженню песимістичного світогляду, розчаруванню в людині – істоті жадібній, жорстокій, кровожерній, здатній вбивати собі подібних, прирікати інших на голод, безсоромно користуючись плодами їхньої праці.
У філософії та мистецтві XVII століття панівними стають ідеї беззахисності людини перед природними стихіями, ударами долі, невідворотності страждань, старості, смерті. Усе в цьому світі мінливе, і не варто очікувати від життя щедрих дарунків, адже потім важче буде пережити біль втрат. Єдине, що залишається людині – бути стійкою перед важкими випробуваннями долі, бути готовою пожертвувати усім, що має цінного в житті. Ці ідеї відобразилися у двох головних художніх напрямах мистецтва, які у XVII столітті прийшли на зміну ренесансному реалізму, – бароко і класицизмі.
______________________________
[1] Згадайте також історію України XVII століття (війни під проводом Богдана Хмельницького, Руїну тощо).
БАРОКО ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ТЕРМІН.
Походження терміна бароко досі не з’ясоване. У перекладі з італійської bаrоссо означає дивний, химерний. Первісно словом бароко називали один з архітектурних стилів, який характеризувався вишуканою декоративністю і пишністю. Пізніше ця назва поширилася на інші види мистецтва.
У Творах бароко – світ недосконалий, хаотичний, людина не може осягнути його складних І химерних законів. Адже вона часто не розуміє навіть логіки власних вчинків. Вона стає мислячою іграшкою в руках вищих сил і власних пристрастей. Людині залишається або змиритися з жахливою дійсністю, або намагатися насолодитися швидкоплинною миттю безтурботної молодості, чарівливої краси і пристрасного кохання. .
Критична налаштованість митців, які бачили реальність відразливою, а людину недосконалою, сприяла тому, що, з одного боку, в літературі надзвичайно популярними стали сатиричні твори, в яких викривалися ганебні сторони суспільства (здирництво, тупість, шахрайство, розпуста). З другого боку, як у письменників, так і в читачів, з’явилося бажання за допомогою високого мистецтва й уяви відсторонитися від потворної дійсності, зануритись у світ яскравих вишуканих образів.
Прихильники бароко вважали, що література має бути елітарною, що ренесансній емоційності потрібно протиставляти барочну філософічність. Передаючи тонкі психологічні стани і філософські думки, митці свідомо “затемнювали” зміст творів, насичували мову поезій грою слів. .
Митці вдавалися до складних символів та алегорій, метафор і порівнянь. Наприклад, поширеними образами-метафорами в барочній поезії були образи бурхливого моря (життя), корабля (долі), серця (душі) тощо.
Основними мотивами барочної лірики є: пошуки сенсу буття,
Швидкоплинність молодості і кохання, страх смерті, осуд війни, ницість людських бажань, релігійне самозречення та інші.
Іспанське бароко пов’язане з іменем Луїса де Гонгори (1561 – 1627)- справжнього майстра сонета.
Гонгора говорив, що його “темний стиль” поезій покликаний будити розум читачів, а читання художньої літератури є важкою інтелектуальною діяльністю. Тому, щоб зрозуміти ідею твору, потрібно його кілька разів вдумливо прочитати, намагаючись проникнути у сутність образів і символів, почути мелодію кожної фрази, за вишуканими словами побачити довершені картини. Луїс де Гонгора часто звертався до теми кохання, жіночої вроди, проте, на відміну від митців доби Відродження, у барокового поета ця тематика викликає не тільки радісно-піднесені почуття. У сонеті “До троянди” образ пишної квітки (символ кохання, молодості й жіночої вроди) набуває трагічного забарвлення:
Родилась вчора ти – і завтра вмерти маєш.
Хто ж дав тобі життя на цю коротку мить?
Красою сяєш ти, щоб так недовго жить,
Щоб одійти в ніщо – так свіжістю палаєш!
Даремно ти себе надією втішаєш –
Ти маєш одцвісти, як одцвітають всі,
Приреченість лежить в самій твоїй красі,
Бо передчасно ти зів’янеш і сконаєш.
Як не зітне тебе твого садівника,
За звичаєм людським, безжалісна рука,-
Твій цвіт змітуть вітри, в суворості одверті…
На втіху чи на глум ти маєш розцвісти?
О, не народжуйся, адже зближаєш ти
Хвилиною життя мить неминучу смерті!
Переклад з іспанської Леоніда Первомайського
У поетів Відродження в’янення прекрасної квітки (жіночої вроди) є мудрою закономірністю в природі. Вона дає нам час для втіх юності і для роздумів старості. У поезіях Луїса де Гонгори мотив втрати молодості, привабливості тіла, пристрасності почуттів пробуджує жах не лише перед старістю, але й перед невідворотністю відходу “у землю, в тінь, у порожнечу, в дим”.
Як і поети-сучасники, Гонгора звертався до мотиву невідворотності долі, ув’язнення людини у цьому світі. Життя – це пута, які неможливо скинути, а долю неможливо змінити:
ГАЛЕРНИК
На галері, на турецькій,
І до лави там прикутий,
Руки на весло поклавши,
Очі втупивши додолу,
Він, драгутівський невільник,
Біля узбереж Марбельї
Нарікав під звук суворий
Ланцюга й весла своїх:
“О святе іспанське море,
Славний береже і чистий,
Коне, де незмірна безліч
Сталася нещасть наморських!
Ти ж бо є те саме море,
Що прибоями цілує
Краю батьківського мури,
Короновані і горді.
Про дружину принеси ти
Вістку і скажи, чи щирі
Плач її і всі зітхання,
Що мені і тут лунають.
Бо якщо полон мій справді
Ще оплакує, як легко
Ти могло б південні води
Перлами перевершити!
Дай же, о криваве море,
Відповідь; тобі не тяжко
Це вчинити, якщо правда,
Що і води мають мову.
Але ти німуй, о море,
‘ Якщо смерть її забрала;
Хоч цього не сміє статись,
Бо живу я поза нею,
Бо прожив я десять років
Без свободи і без неї
В вічній каторзі при веслах
Не вбиває сум нікого”.
Враз потужно розгорнулось
Шестеро вітрил галерних,
І звелів йому наглядач
Всю свою ужити силу.
Amarrado al duro banco
De una galera turquesca,
Ambas manos en el remo
У ambos ojos en la tierra,
Un forzado de Dragut
En la playa de Marbella,
Se quejaba al ronco son
Del remo у de la cadena:
“jOh sagrado mar de Espana,
Famosa playa serena,
Teatro donde se han hecho
Cien mil navales-tragedias!,
Pues eres til el mismo mar
Que con tus crecientes besas
Las murallas de mi patria,
Coronadas у soberbias,
Traeme nuevas de mi esposa
У dime si han sido ciertas
Las lagrimas у suspiros
Que me dice por sus letras,
Porque si es verdad que
Llora mi cautiverio en tu arena,
Bien puedes al mar del
Sur veneer en lucientes perlas.
Dame ya, sagrado mar, a mis
Demandas respuesta, que bien
Puedes, si es verdad, que las
Aguas tienen lengua, pero,
Pues no me respondes, sin duda
Alguna que es muerta, aunque
No lo debe ser, jDorque vivo
Yo en su ausencia.
І Pues he vivido diez anos
Sin libertad у sin ella,
Siempre al remo condenado,
A nadie mataran penas!
En esto se descubrieron de la
Religion seis velas,
У el comitre mando usar al forzado de su fuerza.
Переклад з іспанської Михайла Ореста
Розквіт бароко збігається з посиленням релігійних почуттів у всіх західноєвропейських літературах. Митці XVII століття заперечували твердження гуманістів, що людина є істотою доброчесною.
Повернувшись до середньовічної ідеології, поети бароко викривали гріховність людини і проповідували необхідність її звернення до Бога, щоб подолати притаманні їй ниці схильності.
Релігійна тематика яскраво представлена в пізній творчості Англійського поета Джона Донна (1532- 1631).
Для нього людина – наймерзенніша з усіх земних істот, якій всі служать і яку земля напуває своїми чистими водами; хробак, що копирсається у крові і багні, нездатний навіть осягнути усієї глибини свого падіння. Зрілий Джон Донн, священик і популярний проповідник, розтоптав ренесансний ідеал, до утвердження якого свого часу й сам доклався, будучи молодим життєрадісним поетом.
Звертаючись до традицій середньовічної релігійної лірики, Донн закликає відмовитися від мирських спокус. Ліричний герой циклу “Священні сонети” благає Всевишнього дати якщо не надію на звільнення від “кайданів чорного гріха”, то хоча б сили на молитви і ридання, щоб оплакати легковажність молодості. Він закликає на втоптаний у бруд, злобу і заздрість світ наслати потоп або спопеляючий вогонь очищення; кличе до себе смерть як силу, що служить спасінню нетлінної душі:
Пішов останній акт моєї драми,
Остання миля мандрівок моїх,
Все швидший рух до рубежів сумних,
До всім настріч розчахнутої брами.
Ненатла смерть уже не за горами,
Вона мій дух звільнить з тенет лихих, .
І я того побачу в снах своїх,
Перед чиїми трепетав громами.
Коли мій дух нарешті в небо зрине,
А тіло упокоїться в землі,
Тоді мене усе лихе покине,
Те, що штовхало тут на вчинки злі.
Так осяйну здобувши чистоту,
Забуду я і світ, і марноту.
Переклад з англійської Віктора Коптілова
Література бароко, різнопланова і суперечлива, Побудована на контрастах і метафорах, вичерпала себе до кінця XVII століття. Проте деякі естетичні принципи мистецтва бароко (зокрема, особлива увага до людської особистості та її переживань) знову стали актуальними на початку XIX століття.
СОНЕТ 19
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я – клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно – враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й Тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса –
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу –
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я – ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.
Переклад з англійської Віктора Марача
SONNET 19
Oh, to vex me, contraries meet in one:
Inconstancy unnaturally hath begot
A constant habit; that when I would not
I change in vows, and in devotion.
As humorous is my contrition
As my profane love, and as soon forgot:
As riddlingly distempered, cold and hot,
As praying, as mute; as infinite, as none.
I durst not view heaven yesterday; and today
In prayers and flattering speeches I court God:
Tomorrow I quake with true fear of his rod.
So my devout fits come and go away
Like a fantastic ague; save that here
Those are my best days, when I shake with feare.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи з творами
1. У Чому полягає протистояння ренесансного і барочного світоглядів?
2. Розкажіть, що вам відомо про особливості літератури бароко.
3. Які основні мотиви барочної лірики”?
4. Чим пояснюється популярність ліричних жанрів у літературі цього періоду?
5. Назвіть найбільш яскравих барочних поетів.
6. Доведіть, що у їхніх творах переважають песимістичні настрої.
Працюємо над текстами творів
7. Поміркуйте, що символізують образи в поезіях Луїса де Гонгори.
8. Знайдіть приклади антитези у сонеті Луїса де Гонгори.
9. “Розшифруйте” головну думку твору.
10. Як барочне песимістичне світобачення відобразилося у вірші “Галерник”!
11. Якою є основна думка збірки Джона Донна “Священні сонети”!
12. Чим її тематика відрізняється від тематики збірок Дайте, Петрарки і Шекспіра?
13. Яким сприймається життя у сонетах Джона Донна!
14. Прокоментуйте думку із сонета 19 про те, що людина – це “клубок із протиріч”.
15. Чому смерть є бажаною для ліричного героя поезій Джона Донна?
16. Випишіть у робочий зошит із сонетів приклади використання прийому контрасту.
17. Прочитайте сонет 19 мовою оригіналу і порівняйте з перекладом.
Застосовуємо теоретичні поняття
18. Доведіть, що вірші Джона Донна належать до Сонетів.
19. Визначте різновид сонета 19, написаного англійським поетом.
20. Складіть Схему римування сонета 19.
Виконуємо творчі завдання
21. Поміркуйте, для вас властиве Оптимістичне чи Песимістичне світосприйняття.
22. Якби ви захотіли написати вірш, сповнений життєрадісного настрою, то яку тематику обрали би для нього?
23. Запишіть у робочий зошит п’ять алегоричних образів, які би ви використали у своїй поезії. Поясніть зміст обраних вами алегоричних образів.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)