МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ – Мольєр (1622-1673) – “ЗІРКА, ЯКА НІКОЛИ НЕ ЗГАСНЕ” – Бароко і класицизм

(Скорочено)

Дійові особи

Пан Журден – міщанин.

Пані Журден – його дружина.

Люсіль – дочка Журденів.

Клеонт – закоханий у Люсіль.

Дорімена – маркіза.

Дорант – граф, закоханий у Дорімену.

Ніколь – покоївка в Журденів.

Ков’‎єль – слуга Клеонта.

Учитель музики.

Учень учителя музики.

Учитель танців.

Учитель фехтування.

Учитель філософії.

Кравець.

Його учень.

Два лакеї. (…)

Дія відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.

Дія перша (…)

Ява 1

Учитель музики, учитель танців, співачка, двоє співаків, дво є скрипалів, чотири танцюристи.

(…) Учитель танці в. Щось новеньке?

Учитель музики. Так. Це музика для серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.

Учитель танці в. Дозвольте глянути?

Учитель музики. Ви її почуєте разом із діалогом, коли з’‎явиться пан Журден. Зараз він вийде.

Учитель танці в. Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики. Ого, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія – вдавати з себе галантного кавалера – просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам, – мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють… (…)

Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! (…) Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, панок наш – людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його – червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів. (…)

З’являється пан Журден в індійському халаті, нових червоних оксамитових штанях і зеленому оксамитовому камзолі. Незважаючи на кумедність одягу, учителі один поперед одним починають вихваляти його чудовий зовнішній вигляд.

Дія друга

З’ясовуючи, чий предмет кращий, учителі зчиняють бійку.

Ява 5

Пан Журден, лакей.

Пан Журден. О! Бийте один одного скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!

Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

(…) Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що це за штука – логіка?

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий – у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій – у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і…

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою?

Пан Журден. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’‎ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.

Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто – чудо! І, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся! (…)

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом. Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже – допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж це буде гречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, – вірші, а що не вірші, – проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, – це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: “Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака”, – то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’‎я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі…

Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. Або: “Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята”. Або: “Ваші оченята, чудові від кохання, мені віщують, прекрасна маркізо, смерть”. Або: “Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують”. Або ж: “Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання”.

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.

Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь. (…)

Приходить кравець з новим вбранням для пана Журдена й наказує одягнути міщанина так, як годиться вельможній особі. Під музику чотири кравчики, танцюючи, виконують його наказ.

Дія третя

Покоївка Ніколь кепкує з нового вбрання господаря. Пані Журден здивована костюмом чоловіка й намагається відкрити йому очі на пройдисвітів-учителів та графа Доранта.

Ява 4

Дорант, пан Журден, пан і Журден, Ніколь.

Дорант. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дорант. А пані Журден як поживає?

Пан Журден. Пані Журден живе собі як може.

Дорант. О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. У цьому костюмі ви виглядаєте чудово. У нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень – що ззаду, що й спереду.

Дорант. Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). У королівській спочивальні!

Дорант. Надіньте ж капелюха.

Пан Журден. Вельможний пане, з глибокої пошани до вас…

Дорант. Боже мій, та надіньте ж! Прошу вас, без церемоній.

Пан Журден. Вельможний пане…

Дорант. Надіньте капелюха, кажу ж вам, пане Журдене, – адже ж ви мій друг.

Пан Журден. Вельможний пане, я ваш покірний слуга.

Дорант. Тоді і я не надіну капелюха, якщо ви не надінете свого.

Пан Журден (надіваючи капелюха). Краще здатися нечемним, ніж упертим.

Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Пан Журден (набік). Ще б пак! Ми пам’‎ятаємо це дуже добре.

К. Лакруа. Ескіз костюма пана Журдена

Дорант. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші і, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Журден. Вельможний пане, ви жартуєте…

Дорант. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’‎язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пан Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Дорант. Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Дорант. Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Хіба ж я тобі цього не казав?

Дорант. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Усе твої безглузді підозри!

Дорант. Ви добре пам’‎ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден. Здається, пам’‎ятаю. Я записав собі для пам’‎яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Дорант. Так.

Пан Журден. Другого разу – сто двадцять.

Дорант. Так, так.

Пан Журден. Потім – ще сто сорок.

Дорант. Ви маєте рацію.

Пан Журден. Усе те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’‎ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант. Рахунок точний. П’‎ять тисяч шістдесят ліврів.

Пан Журден. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі.

Дорант. Саме так.

Пан Журден. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів – вашому кравцеві.

Дорант. Дійсно.

Пан Журден. Чотири тисячі триста сімдесят дев’‎ять ліврів дванадцять су і вісім деньє – вашому крамареві.

Дорант. Чудово. Дванадцять су і вісім деньє. Рахунок точний.

Пан Журден. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє – вашому сідляреві.

Дорант. Все правда. Скільки ж виходить разом?

Пан Журден. Разом – п’‎ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’‎ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, – і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Мовчи!

Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту – виконати моє прохання?

Пан Журден. Ба! Зовсім ні…

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цей панок робить з тебе дійну корову.

Н. Айзенберг. Ескіз костюмів Ніколь і Ков’‎єля

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить!

Дорант. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорант. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорант. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пан Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні?

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп! (…)

Залишившись на самоті з паном Журденом, Дорант повідомляє, що передав маркізі його подарунок – діамантовий перстень. Граф наголошує на тому, що подарунків має бути більше, оскільки жінки це дуже полюбляють. Журден нетерпляче чекає на маркізу, яку запросив у гості, щоб вразити балетною виставою.

Між закоханими Клеонтом і Люсіль, Ков’єлем і Ніколь виникає непорозуміння, яке швидко залагоджується. Клеонт наважується просити руки Люсіль у пана Журдена.

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’‎єль, Ніколь.

Клеонт. Добродіючи, вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням. Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину у світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’‎являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я – не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя – не для вас.

Клеонт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний – ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовика Святого походимо, чи що?

Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда – прадіда?

Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!

Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, – тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика – жебрака та потвори. (…)

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

Дія четверта

Маркіза Дорімена і граф Дорант приходять на розкішний банкет. Пані Журден, розлючена марнотратством чоловіка і його дурістю, виганяє гостей.

З’являється переодягнений Ков’єль. Він повідомляє, що до Журдена буцімто має завітати син турецького султана, який хоче одружитися з його дочкою. Ков’єль також говорить, що Журденові нададуть високий титул мамамуші.

Ява 11

Муфтій, дервіш і, турки, що співають і танцюють.

Муфтій. Скажіть, турки, хто він іста? Анабаптиста? Анабаптиста?

Турки. Йок.

Муфтій. Цвінгліста?

Турки. Йок.

Муфтій. Кофіста?

Турки. Йок.

Муфтій. Гусита? Мориста? Фроніста?

Турки. Йок, йок, йок.

Муфтій. Йок, йок, йок. Він поганець?

Турки. Йок.

Муфтій. Лютеранець?

Турки. Йок.

Муфтій. Пуританець?

Турки. Йок.

Муфтій. Браміна? Мофіна? Зурина?

Турки. Йок, йок, йок.

Муфтій. Йок, йок, йок. Магометана? Магометана?

Турки. Гі, валла! Гі, валла!

Муфтій. Як його звати? Як його звати?

Турки. Джіурдіна, Джіурдіна. (…)

Ява 13

Муфтій, дервіші, пан Журден, турки, що співають і танцюють.

Другий вихід балету

Муфтій повертається у величезному святковому тюрбані, прикрашеному чотирма або п’‎ятьма рядками засвічених свічок; за ним двоє дервішів у гостроверхих шапках, теж прикрашених засвіченими свічками, несуть Коран. Двоє інших дервішів уводять пана Журдена і ставлять його навколішки так, щоб він руками доторкався землі, а спина його служила пюпітром для Корану; муфтій кладе йому на спину Коран і знову починає, кривляючись, прикликати Магомета: то насуплює брови, то б’‎є раз по раз рукою по Корану, то швиденько перегортає сторінки, після чого, зводячи очі й підносячи руки до неба, він голосно вигукує: “Гу!” Під час цієї другої церемонії турки-помічники то нахиляються, то випростуються, теж співаючи: “Гу, гу, гу!” (…)

Муфтій (до пана Журдена). Ти не шахрай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій. Ти не брехай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій (до турків). Тюрбан йому дай!

Турки. Ти не шахрай? Ні, ні, ні! Ти не брехай? Ні, ні, ні! Тюрбан йому дай! (…)

Турки, що танцюють, під звуки музики одягають на пана Журдена тюрбан і б’ють його в такт шаблями та ціпками.

Дія п’‎ята

Дорант і Дорімена вирішують допомогти Клеонту й долучаються до маскараду. Пані Журден проти одруження доньки.

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’‎єль.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!

Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.

Пані Журден. За сина турецького султана?! (…)

Ков’‎єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт – оцей син турецького султана. (…)

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить – син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. (…)

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’‎єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

Переклад І. Стешенко

Запитання і завдання до прочитаного

1. Як із Журденом поводиться учитель філософії? Чим пояснюється дивна манера його викладання?

2. У які моменти Журден виявляє жахливе невігластво? Чим він керується, обираючи науки для вивчення?

3. Як ви гадаєте, чому Мольєр висміює спроби Журдена долучитися до наук і мистецтв (адже прагнення бути освіченою людиною як таке заслуговує на повагу)?

4. Які моральні якості Журдена розкриваються у сцені “турецького маскараду”?

5. Чому, незважаючи на очевидну неправдоподібність того, що відбувається, Журден не помічає підступу? Чому його легко ввести в оману? Чи викликає обдурений герой співчуття? Поясніть свою відповідь.

6. Складіть цитатну характеристику Журдена.

7. Чим, на вашу думку, є “пристрасть” Журдена: індивідуальною особливістю цього героя, поширеним психологічним явищем чи породженням певної соціальної системи? Обгрунтуйте свою версію.

8. Ім’‎я Журден стало прозивним. Як ви гадаєте, у яких випадках його використовують?

9. Яку роль у комедії відіграють образи графа Доранта і маркізи Дорімени?

10. Робота в парах. Складіть порівняльну характеристику однієї з пар образів комедії “Міщанин-шляхтич”: а) Журден – Клеонт; б) Журден – Дорант.

11. Знайдіть у прочитаних уривках з комедії “Міщанин-шляхтич” приклади гумору, іронії, сатири, сарказму. Відповідь оформіть у вигляді таблиці.

12. Групова робота. Розділившись на групи, інсценізуйте будь-які уривки з комедії “Міщанин-шляхтич”. Під час підготовки проаналізуйте особливості театрального втілення персонажів: зовнішність, манеру триматися, говорити, стосунки з іншими персонажами, міміку, ходу тощо.

13. Філологічний майстер-клас. Знайдіть ознаки “високої комедії” у творі Мольєра “Міщанин-шляхтич”.

У СВІТІ МИСТЕЦТВА

Живопис бароко і класицизму

Бароковий живопис відобразив нові уявлення про цілісність, безмежність і різноманіття світу, про його драматичну складність і вічну мінливість. Найяскравіше це світовідчуття втілилося у творчості італійця Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571-1610) та нідерландця П. П. Рубенса.

Полотна Караваджо “Коронування терновим вінком”, “Мучеництво святого Матвія”, “Се Людина” повняться винятковою драматичною силою. Емоційну напругу, гостроту почуттів, філософський підтекст образів у цих картинах художник передає через різке протиставлення світла й тіні, виразну простоту жестів, енергійність і насиченість кольорів. Митець не зосереджується на ідеалі, він сприймає життя як єдність протилежних начал.

Іншим прикладом такого бачення світу є натюрморт “Кошик з фруктами”, що поєднує художню вивіреність і простоту зображення. Дари природи на картині ніби випромінюють тепле світло, але достиглих плодів і соковитого листя вже торкнулася рука часу. Захоплення життям і сумні роздуми про його сутність завжди поряд…

Утілюючи прагнення до ідеалу характерними для бароко засобами, Рубенс відтворює буйство й красу природи в усіх її виявах. Замість лінії майстер віддає перевагу кольоровим плямам і світлотіньовим контрастам; принципи лінійної перспективи на його полотнах порушено задля посилення глибини, що створює ілюзію нескінченності художнього простору. У дусі своєї доби Рубенс поєднує природне й надприродне, дійсність і фантазію, тілесність і духовність. Позначилася на його творчості й притаманна бароковому мистецтву алегоричність: картини “Союз Землі і Води”, “Алегорія Миру”, “Алегорія Фортуни і Чесноти”, “Алегорія Священної Мудрості” та інші.

М. Караваджо. Коронування терновим вінком

М. Караваджо. Кошик з фруктами

П. П. Рубенс. Алегорія Фортуни і Чесноти

Ж. Л. Давид. Присяга Гораціїв

Основоположником і лідером класицизму в живописі визнано французького художника Жака Луї Давида (1748-1825). Його роботи вирізняються публіцистичною спрямованістю, прагненням до героїчних, волелюбних ідеалів, утілених через образи античності. Наприклад, сюжетом картини “Присяга Гораціїв” є розповідь римського історика Тита Лівія про трьох братів з роду Гораціїв, яких обрали, щоб боротися з кращими воїнами ворожого міста. Давид показав той момент, коли чоловіки, піднявши руки в традиційному римському вітанні, присягаються перемогти або вмерти, а батько простягає їм бойові мечі.

Представник французького класицизму Нікола Пуссен (1594-1665) також втілював ідеї своєї доби в образах героїв минулого. Виховну мету мистецтва художник вбачав у тому, щоб навчати сучасників на гідному прикладі громадян античності.

Н. Пуссен. Аркадські пастухи

Згідно з принципами ідеального пейзажу, природа постає у Пуссена втіленням доцільності й досконалості. Зображуючи на її тлі міфологічних персонажів, художник висловлює ідеї вищої необхідності або долі, яка регулює взаємини людини й Усесвіту.

Так, полотно “Аркадські пастухи” розробляє “вічну” тему тлінності земного існування й неминучості смерті. У літературній традиції Аркадія виступає синонімом ідилічної країни, де люди живуть за мудрими давніми законами в абсолютній гармонії з природою. Пастухи на картині Пуссена стоять біля могили з написом “Et in Arcadia ego” (“І я був в Аркадії”), тобто той, хто спочиває під надгробком, теж колись жив у щасливому місті, але й там його спіткала смерть…

1. Розгляньте репродукції картин Караваджо й простежте в них мотиви, притаманні філософській ліриці Дж. Донна.

2. Наголошуючи на суперечливості натури Караваджо, сучасники називали митця “геніальним чудовиськом”. Знайдіть у роботах художника відображення його внутрішніх протиріч.

3. Пригадайте, що таке алегорія. Порівняйте, як цей засіб художньої виразності втілився в живописі Рубенса та поезії Донна.

4. Чому, на вашу думку, російський художник І. Рєпін вважав Рубенса “Шекспіром у живописі”?

5. Які особливості барокового світосприйняття відобразилися в живописі Караваджо та Рубенса?

6. Розглянувши репродукції картин Ж. Л. Давида і Н. Пуссена, знайдіть у них ознаки класицизму як художнього напряму.

Підсумкові запитання і завдання

Перший рівень

1. Назвіть основні образи комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”.

2. Кого з представників літератури бароко ви можете назвати?

3. Укажіть представників літератури класицизму.

Другий рівень

1. Знайдіть символи в сонеті Дж. Донна “Щоб мучить мене.”.

2. Яку роль у художніх творах відіграє сатира?

3. Які людські вади висміює Мольєр у комедії “Міщанин-шляхтич”?

Третій рівень

1. Назвіть ознаки високої комедії.

2. Розкрийте зміст запровадженого Н. Буало поділу літературних жанрів на “високі” та “низькі”.

3. Схарактеризуйте образ пана Журдена з комедії “Міщанин-шляхтич”.

Четвертий рівень

1. Порівняйте визначальні особливості бароко і класицизму як художніх напрямів XVII ст.

2. Схарактеризуйте образ ліричного героя 19-го сонета Дж. Донна. Які засоби для його створення використав автор?

3.Розкрийте зміст моральних уроків у комедії “Міщанин-шляхтич”.

Теми творів

1. “”Я – клубок із протиріч” (Ліричний герой у поезії бароко)”.

2. “Сміх у комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич””.

3. “Будь-який обман принижує порядну людину (Мольєр)”.

Клуб книголюбів

1. Складіть узагальнювальну порівняльну характеристику літературних напрямів XVII ст. Оформіть її у вигляді таблиці за поданим зразком.

2. Самостійно прочитайте кілька віршів із циклу “Священні сонети” Дж. Донна та кілька сонетів Л. де Гонгори-і-Арготе. Укажіть, що поєднує ліричних героїв сонетів доби бароко.

3. Робота в парах. Виконайте один з варіантів завдання.

– Визначте спільне й відмінне: а) у сонеті Шекспіра “Я кличу смерть – дивитися набридло…” та в сонеті Донна “Щоб мучить мене…”; б) у ставленні до навчання пана Журдена та літературних персонажів інших прочитаних вами творів.

4. Як у комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич” відобразилася метафора “Весь світ – театр”?

5. Подискутуймо! Групова робота. Розділившись на дві групи, обговоріть одне з поданих запитань. Готуючись до дискусії, стисло занотуйте основні міркування та докази на користь своєї позиції.

– Як ви розумієте вислів Дж. Донна “Ніколи не питай, по кому подзвін, – він по тобі”? Чи актуальний він у ХХІ ст.?

– Чи тотожні між собою поняття “шляхетність духу” і “шляхетність походження” ?

6. Дослідіть особливості розвитку драматургії від античності до XVII ст. Порівняйте театральні вистави доби античності, Відродження, бароко та класицизму. Складіть узагальнювальну схему “Історія театру”.

7. Укладіть перелік літературних жанрів, що розвивалися за доби бароко і класицизму. Кожний пункт доповніть прикладами творів.

8. За доби бароко популярними були різноманітні літературні ігри. Ознайомтеся з інформацією про гру “Центон” і складіть за її правилами вірш на тему “В душі моїй зустрілись день і ніч…”. За творчий матеріал візьміть сонети вивчених авторів.

“Центон” – рід літературної гри; вірш, складений з відомих читачеві творів якогось одного або кількох поетів; рядки слід добирати так, щоб весь вірш був об’‎єднаний певним загальним змістом або стрункістю синтаксичної побудови, що надає йому вигляду закінченого твору.

9. Творчий проект. Прочитайте кілька комедій Мольєра. Проаналізувавши тексти, створіть віртуальний Ярмарок сміху. Доберіть ілюстративний матеріал і складіть план екскурсій ярмарком.

(1 votes, average: 5.00 out of 5)