Міщанин-шляхтич (уривки) – Мольєр (1622-1673) – КЛАСИЦИЗМ – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Комедія на п’‎ять дій

Дія відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.

ДІЯ ДРУГА ЯВА 4

Учитель філософії, пан Журден, учитель музики, учитель танців, учитель фехтування, лакей.

Пан Журден. Ах, пане філософе, ви прийшли саме вчасно із вашою філософією. Зробіть ласку, помиріть оцих добродив.

Учитель філософії. В чім справа? Що сталося, панове?

Пан Журден. Та, бачте, посваритися за те, яке мистецтво вище: музика, танці чи фехтування… Ображати тут один одного… Мало до бійки не дійшло.

Учитель філософії. Ах, панове, чи ж можна так аж із шкури лізти? Та хіба ж ви не читати вченого трактату Сенеки “Про гнів”! Чи ж є що гіршого, ганебнішого за ту пристрасть, що робить людину подібною до лютого звіра? Хіба ж розум наш не повинен керувати всіма нашими почуттями?

Учитель танців. Даруйте, пане! Але ж він ображає нас обох, ставлячись із таким презирством до танців, яких я навчаю, та до музики – його професії!

Учитель філософії. Серйозна людина не повинна зважати ні на які образи. Найкраща відповідь на них – стриманість і терпіння.

Учитель фехтування. Вони такі нахабні, що прирівнюють свої професії до моєї!

Учитель філософії. Та чи ж варто хвилюватися через таку дрібницю? Люди не повинні сперечатися за суєтну славу… Мудрість та чесноти найкраще нас кваліфікують.

Учитель танців. Я йому доводжу, що танці – така наука, яку всі повинні шанувати.

Учитель музики. А я кажу, що до музики людство споконвіку ставилося з повагою.

Учитель фехтування. А я доводжу їм обом, що фехтування – найкраща і найнеобхідніша з усіх наук на світі.

Учитель філософії. А що ж таке, на вашу думку, філософія?

Мені здається, що ви всі троє невігласи й нахаби! Та як ви смієте так самовпевнено базікати в моїй присутності, так безсоромно називати наукою речі, які не варті навіть того, щоб називатися мистецтвом! Це просто злиденне, жалюгідне ремесло вуличних борців, співаків та комедіантів!

Учитель фехтування. Геть, собачий філософе!

Учитель музики. Геть, огидний педанте!

Учитель танців. Геть, учена шкапо!

Учитель філософії. Що – о?! Ах ви ж, мерзенні шахраї!.. (Кидається на них. і всі троє починають його бити).

Пан Журден. Пане філософе!

Учитель філософії. Поганці! Шахраї! Нахаби!

Пан Журден. Пане філософе!

Учитель фехтування. Мерзенна тварюко!

Пан Журден. Панове!

Учитель філософії. Безсоромники!

Пан Журден. Пане філософе!

Учитель танців. Сто чортів! Заплішений дурню!

Пан Журден. Панове!

Учитель філософії. Вражі душі!

Пан Журден. Пане философе!

Учитель музики. Геть к бісу, зухвальцю!

Пан Журден. Панове!

Учитель філософії. Шахраї! Голодранці! Брехуни! Дурисвіти!

Пан Журден. Пане філософе! Панове! Пане філософе! Панове! Пане філософе!

Всі вчителі, лупцюючи один одного, виходять.

ЯВА 5

Пан Журден, лакей.

Пан Журдеп. О! Бийтс один одного скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку” щоб і мені ще перепало!

ЯВА 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

Учитель філософії (поправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.

Пан Журден. Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!

Учитель філософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру в стилі Ювенала. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

Пан Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки – но згадаю, що батько а матір’ю не вчили мене різних наук у дитинстві.

Учитель філософії. Ваші міркування дуже розумні; nam, sine doctrina, vita est quasi mortis imago. Вам це зрозуміло, бо ви, звичайно, знаєте латину?

Пан Журден. Атож, а ви, проте, поясніть мені так, ніби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?

Учитель філософії. Це означає: “Без науки життя майже подібне до смерті”.

Пан Журден. Тай мудра ж ота латина!

Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що це за штука – логіка7

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий – у тому, щоб добре розбиратися в усьому’ на підставі категорій; і, нарешті, третій – у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Fario, Baralipton тощо.

Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і…

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Пан Журден. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку:

По – перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’‎ять голосних літер, або голосових звуків: а, є, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук є треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, є.

Пан Журден. А, є, а, є. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, є, і.

Пан Журден. А, є, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, є, і, о, і, о. Просто – чудо! А, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.

Пан Журден. У, у. Ай справді так. У.

Учитель філософії. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну,- вам досить тільки вимовити: у.

Пан Журден. У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!

Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери – приголосні.

Пан Журден. І вони такі ж цікаві, як і оці?

Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.

Пан Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!

Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.

Пан Журден. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!

Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.

Пан Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом… Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже – допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж це буде гречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою7

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, – вірші, а що не вірші – проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, – це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: “Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака”,- то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’‎я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі…

Пан Журден. Ш, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по – модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. Їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”. Або: “Від кохання смерть мені віщують.

Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята”. Або: “Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть”. Або: “Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують”. Або ж: “Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання”.

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: “Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання”.

Пан Журден. От так штука! Школи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь….

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

ЯВА 1

Дорімена. пан Журден. Дарант. троє співаків, лакей.

Дорімена. О Доранте! Та це ж розкішний бенкет! Пан Журден. Ви глузуєте з мене… Я волів би запропонувати вам щось достойніше вас, пані!

Дорімена, пан Журден, Дорант і троє співаків сідають до сталу.

Дорант. Пан Журден має рацію, маркізо, і я йому дуже вдячний за те, що він так гостинно вітає вас у себе. Я цілком погоджуюся з ним, що обід цей не гідний вас, маркізо. Я сам його замовляв, проте, мушу признатися, я далеко не такий досвідчений у цих справах, як наші друзі, а через те й обід цей не досить вишуканий. Людина, що має витончений смак, знайде в ньому багато недоліків… О, коли б за цю справу взявся Даміс, то все було б як слід: на всьому відбилася б його елегантність і глибоке знання справи, він сам вихваляв би кожну страву, і зрештою ми були б змушені визнати за ним високий талант до науки смачно попоїсти. Він розповів би вам багато й вельми красномовно про цей підрум’‎янений хліб із золотистою скоринкою, що так м’‎яко хрумтить під зубами; про тонке, ніжне, немов оксамит, вино з чудовим ароматом; про баранячу лопатку, нашпиговану петрушкою; про нормандську телятину – білу, соковиту, що так і тане в роті; про куріпок, що так чудово пахнуть; і як про вінець усього – про бульйон з блискітками жиру та про молоду ситеньку індичку, обкладену голубами й прикрашену білими цибулинками та цикорієм. Що ж до мене, то, на жаль, мушу вам признатися, – я великий профан у цій справі, і, як дуже влучно висловився пан Журден, я волів би запропонувати вам щось багато достойніше вас, маркізо.

Дорімена. Я їм з великою насолодою,- оце вам відповідь на ваші компліменти.

Пан Журден. Ах, які чудові ручки!

Дорімена. Руки найзвичайнісінькі, пане Журдене; ви, мабуть, хочете сказати – цей діамант? О, він і справді чудовий!

Пан Журден. Я, маркізо? Боронь боже, щоб я що говорив про

Нього! Це було б негідно шляхетної людини; до того ж цей діамант – така дрібничка…

Дорімена. Ви дуже вибагливі.

Пан Журден. Ви надто ласкаві…

ЯВА 5

Пан Журден, Ков’єль переодягнений.

Ков’‎єль. Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим?

Пан Журден. Ні, добродію.

Ков’‎єль (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’‎ятаю, як ви були ще отакенький.

Пан Журден. Мене?

Ков’‎єль. Атож. Ви були наймиліша дитина в світі, і всі дами брали вас на руки, щоб поцілувати.

Пан Журден. Щоб поцілувати?

Ков’‎єль. Атож. Я був великим другом вашого покійного батька.

Пан Журден. Мого покійного батька7

Ков’‎єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Як ви сказали?

Ков’‎єль. Я кажу, що він був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько? Ков’‎єль. Атож.

Пан Журден. Ви його добре знали? Ков’‎єль. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

Ков’‎єль. Звичайно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков’‎єль. А що?

Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем!

Ков’‎єль. Ваш батько – був крамарем! То все лихі язики плетуть) Та він зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива,- до речі, він добре розумівся на різному крамі,- батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Яв захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков’єль. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.

Пан Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков’‎єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком,- а він, як я вже сказав вам, був спраажнім шляхтичем,- я встиг об’‎їздити цілий світ.

Пан Журден. Цілий світ?

Ков’‎єль. Атож.

Пан Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков’‎єль. Та вже звісно… Всього чотири дні, як я повернувся з

Довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пан Журден. Яку ж то7

Ков’‎єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста? Пан Журден. Я? Ні.

Ков’‎єль. Та невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.

Пан Журден. А я цього й не знав. Ков’‎єль. Найважливіше для вас – те, що він закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков’‎єль. Атож. І хоче її сватати.

Пан Журден. Її сватати? Син турецького султана?

Ков’‎єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се, звичайно, турецькою мовою – я знаю її досконало,- коли це він мені й каже: “Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем варахші уссере кар – булат?”- тобто: “Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдена, паризького шляхтича?”

Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

Ков’‎єль. Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: “Ах, марабаба сахем!”- тобто: “Ах, як я закохався в неї”?

Пан Журден. “Марабаба сахем” означає: “Ах, як я закохався в неї!”

Ков’‎єль. Атож.

Пан Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що “Марабаба сахем” означає: “Ах, як я закохався в неї! Яка хороша ця турецька мова!

Ков’‎єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви знаєте, що означає “Какаракамушен”?

Пан Журден. “Какаракамушен”? Ні.

Ков’‎єль. Це означає: “Моя душко”!

Пан Журден. “Какаракамушен” означає “моя душко”?

Ков’‎єль. Атож.

Пан Журден. Чудасія! “Какаракамушен”- “моя душко”! Хто б же міг таке подумати?! От так штука!

Ков’‎єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він – з ласки своєї – надає вам звання “мамамуші”,- де в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. “Мамамуші”?

Ков’‎єль. Атож, “мамамуші”, тобто по – нашому – паладин. Паладини – це стародавні… ну… одне слово, паладин. Це найпочесніший сан у цілому світі,- таким чином, ви зрівняєтеся з найвидатнішими

Вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

Ков’‎єль. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков’‎єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков’‎єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить… Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клеонта та ще й присягається, що вийде заміж тільки за нього.

Ков’‎єль. Вона передумає, тільки – но гляне на сина турецького султана. До того ж уявіть собі, який дивний випадок! Син турецького султана напрочуд схожий на того Клеонта. Я його бачив, мені його показати… Кохання, яке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити на іншого, і… Та я чую, він наближається. Ось і він сам.

ЯВА 6

Клеонт у турецькому вбранні; три пажі, що несуть поли його каптана; пан Журден, Ков’‎єль.

Клеонт. Амбусахім окі бораф, Жордіна, сатаматекі!

Ков’‎єль (до пана Журдена). Це означає: “Пане Журдене, нехай серце ваше цвіте цілий рік, як трояндовий кущ!* То звичайне привітання в їхній країні.

Пан Журден. Я покірний слуга їхньої турецької високості.

Ков’‎єль. Карігар камботб устін мораф.

Клеонт. Устін йок катамалекі басум басе алла моран!

Ков’‎єль. Він каже: “Нехай пошле вам небо силу лева і мудрість гадюки! *

Пан Журден. Їхня турецька високість роблять мені надто велику честь, і я бажаю їм найбільшого щастя та доброї долі!

Ков’‎єль. Осса бінамен садок бабаллі оракаф урам.

Клеонт. Бель-мен.

Ков’‎єль. Він каже, щоб ви мерщій ішли з ним готуватися до церемонії; він бажає швидше побачитися з вашою дочкою й справити весілля.

Пан Журден. І все це він сказав двома словами?

Ков’‎єль. Еге: то вже така турецька мова, що кількома словами можна сказати дуже багато. Йдіть же мерщій за ним!

ЯВА 7

Ков’єль сам.

Ков’‎єль. Ха-ха-ха!.. Ну й комедія, слово честі! Ох і дурень!.. Та коли б він вивчив свою роль напам’‎ять, то й тоді не зіграв би її краще. Ха-ха-ха!

ЯВА 9

ТУРЕЦЬКА ЦЕРЕМОНІЯ

Муфтій, дервіші, турки – помічники муфтія, що співають і танцюють.

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Шестеро турків урочисто входять під музику по двоє на сцену. Вони несуть три килими і, протанцювавши кілька фігур, піднімають їх високо вгору. Інші турки, співаючи, проходять під тими килимами і стають по обидва боки сцени. Муфтій з дервішами закінчує цей похід. Потім турки простилають на підлазі килими і стають на них навколішки. Муфтій з дервішами стає посередині, і в той час, коли муфтій різними жестами та гримасами, але без слів, прикликає Магомета, турки-помічники падають долілиць, співаючи “Аллі”, потім здіймають руки до неба, співаючи “Алла”; вся ця церемонія повторюється кілька разів до кінця молитви, після чого всі вони підводяться, співаючи “Алла екбер”. а двоє дервішів ідуть до пана Журдена.

ЯВА 10

Муфтій, дервіші, турки, що співають і танцюють; пан Журден у турецькому вбранні, з поголеною головою, без тюрбана й без шаблі.

Муфтій (до пана Журдена).

Коли ти знай –

Відповідай,

Коли не знай –

Мовчай, мовчай.

Я тут муфтій,

А ти, хто ти?

Не розібрай?

Мовчай, мовчай!

ЯВА 11

Муфтій, дервіші, турки, що співають і танцюють.

Муфтій. Скажіть, турки, хто він іста? Анабаптиста?

Турки. Йок. (Ні тур.)

Муфтій. Цвінгліста?

Турки. Йок.

Муфтій. Кофіста?

Турки. Йок

Муфтій. Гусита? Мориста? Фроніста?

Турки. Йок.

Муфтій. Йок, йок, йок. Він поганець?

Турки. Йок.

Муфтій. Лютеранець?

Турки. Йок.

Муфтій. Пуританець?

Турки. Йок.

Муфтій Турки.

Муфтій. Браміна? Мофіна? Зурина?.

Турки. Йок, йок, йок

Муфтій. Йок, йок, йок. Магометана? Магометана?

Турки. Гі, валла (їй-богу)] Гі, валла!

Муфтій. Як його звати? Як його звати?

Турки. Джіурдіна, Джіурдіна.

Муфтій, (підплигуючи). Джіурдіна? Джіурдіна?

Турки. Джіурдіна, Джіурдіна.

Муфтій.

Магомета за Джурдіна

Я проситиму щоднини.

Щоб зробити паладина

З Джіурдіна, з Джіурдіна.

Дам тюрбана й шаблю нині

Й відішлю на бригантині

Захищати Палестину.

Магомета за Джурдіна

Я проситиму щоднини.

(До турків). Добрий турок Джіурдіна?

Турки. Гі, валла, гі, валла!

Муфтій (танцюючи й співаючи). Га-ла-ба, ба-ла-шу, ба-ла-ба, ба – ла-даї

Турки. Га-ла-ба, ба-ла-шу, ба-ла-ба, ба-ла-да!

ЯВЛ 12

Турки, що співають і танцюють.

ЯВЛ 13

Муфтій, дервіші, пан Журден, турки, що співають і танцюють.

ДРУГИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Муфтій повертається у величезному святковому тюрбані, прикрашеному чотирма або п’ятьма рядками засвічених свічок: за ним двоє дервішів у гостроверхих шапках, теж прикрашених засвіченими свічками, несуть Коран. Двоє інших дервішів вводять пана Журден а і ставлять його навколішки так, щоб він руками доторкався землі, а спина його служила пюпітром для Корана; муфтій кладе йому на спину Коран і знову починає, кривляючись, прикликати Магомете: то насуплює брови, то б’є раз по раз рукою по Корану, то швиденько перегортає сторінки, після чого, зводячи очі й підносячи руки до неба, він голосно вигукує: “Гу!” Під час цієї другої церемонії турки помічники то нахиляються, то випростуються, теж співаючи: “Ту, гу, гу!”

Пан Журден (після того, як у нього зняли Коран зі спини). Уф!..

Муфтій (до пана Журдена). Ти не шахрай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій. Ти не брехай?

Муфтій, (до турків). Тюрбан йому дай!

Турки. Ти не шахрай? Ні, ні, ні! Ти не брехай? Ні, ні, ні! Тюрбан йому дай!

ДІЯ П’ЯТА

ЯВА 1

Пані Журден, пан Журден.

Пані Журден. Ах, боже мій милосердний! Ой лишенько! На кого ти схожий! Що ти на себе нап’‎яв? Чи не зібрався ти часом до маскараду? Та кажи ж нарешті, що це все означає? Хто тебе так вичепурив?

Пан Журден. Чи чувано коли таке зухвальство! Розмовляти так з “мамамуші”?

Пані Журден. Що ти сказав?

Пан Журден. Так, так, тепер усі повинні мене поважати. Мене щойно зроблено “мамамуші”. Чула?

Пані Журден. Ще що вигадай! “Мамамуші”?

Пан Журден. “Мамамуші”, кажу ж тобі. Я-“мамамуші”!

Пані Журден. А що це за звір такий?

Пан Журден. “Мамамуші”- це по – нашому “паладин”.

Пані Журден. Балазень? Ти таки й справді блазень! Чи не записався ти часом на старість до балету?!

Пан Журден. От дуреля! Я кажу – паладин, розумієш? Це такий високий сан. Мене щойно висвятили на нього з цілою церемонією.

Пані Журден. З якою ж то церемонією.

Пан Журден. Магомета за Жордіна Я проситиму щоднини…

Пані Журден. Що ж воно означає?

Пан Журден. Жордіна – означає Журден.

Пані Журден. Ну, нехай Журден. Ну, та й що з того?

Пан Журден. Щоб зробити паладина із Жордіна…

Пані Журден. Як?

Пан Журден. Дам тюрбана й шаблю нині.

Пані Журден. Що таке?

Пан Журден. Й відішлю на бригантині Захищати Палестину.

Пані Журден. Що ти верзеш7

Пан Журден. Бийте, бийте – не жалійте!

Пані Журден. Що це за мова така чудернацька?

Пан Журден. Не стидатись, не кричати, Коли хочеш паном стати!

Пані Журден. Та що ти мелеш?

Пан Журден (співаючи й пританцьовуючи). Га-ла-ба, ба-ла-шу, ба-ла-ба, ба-ла-да! (Падає додолу).

Пані Журден. Ой боже ж мій милосердний! Чоловік мій з глузду з’‎їхав!

Пан Журден (підводиться й виходить). Цить, нахабо! Мусиш з повагою ставитися до пана “мамамуші”!.

Пані Журден (сама). Де він розум свій втратив? Побіжу ж я за ним… Крий боже, ще на вулицю вискочить! (Побачивши Дорімену й Доранта). Ой лишенько! Вас іще тут бракувало! З усіх боків біда!

ЯВА 3

Пан Журден, Дорімена, Дорант.

Дорант. Шановний пане, ми з маркізою прийшли висловити вам нашу повагу і привітати вас із новим саном. Ми хочемо потішитися разом з вами з нагоди шлюбу вашої дочки з сином турецького султана.

Пан Журден (вклоняючись по-турецькому). Вельможний пане, зичу вам силу гадюки й мудрість лева.

Дорімена. Я маю приємність, добродію, одна з перших привітати вас із тим високим саном, що його ви досягли собі на славу.

Пан Журден. Шановна пані, зичу вам, щоб ваш трояндовий кущ цвів протягом цілого року. Я вам безмежно вдячний за те, що ви завітали мене вшанувати, і невимовно радий, що бачу вас знову в своїй господі та що можу покірно просити вас пробачити зухвалий вибрик моєї жінки.

Дорімена. То пусте! Я охоче прощаю їй її гнів. Ваше серце, мабуть, дуже дороге для неї, і немає нічого дивного в тому, що, “володіючи таким скарбом, вона завжди в тривозі.

Пан Журден. Серце моє належить тільки вам, маркізо.

Дорант. Ви бачите, маркізо, що пан Журден не з таких людей, яких засліплює щастя: високий сан не заважає йому пам’‎ятати своїх друзів.

Дорімена. Це ознака вельми шляхетної душі.

Дорант. А де ж його турецька високість? Ми хотіли б як ваші друзі засвідчити нашу пошану і йому.

Пан Журден. Ось він іде. Я вже послав по дочку, щоб вона віддала йому свою руку.

ЯВА 4

Пан Журден, Дорімена, Дорант. Клеонт, переодягнений турком.

Дорант (до Клеон та). Ваша високість, ми як друзі вашого шановного тестя завітали сюди, щоб засвідчити вам нашу глибоку пошану та найпокірнішу відданість.

Пан Журден. Де ж отой перекладач, щоб відрекомендувати вас принцові й перекласти йому все, що ви маєте сказати? Ось ви почуєте, як він вам відповідатиме: він чудово розмовляє по-турецькому. Агов! Та де ж це він до дідька подівся? (До Клеонти). Струф, стріф, строф, страф. Цей вельможний пан-гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, а ця шляхетна пані-гранда Дама, гранда дама… (Бачачи, що принц його не розуміє). Ага! (До Клеонта, показуючи на Доранта). Вельможний пане, він – французький “мамамуші”, а ця дама – французька “мамамушка”. Ясніше висловитись я не можу… Нарешті! Ось і перекладач.

ЯВА 5

Пан Журден, Дорімена, Дорант, Клеонт. переодягнений Ков’‎ель.

Пан Журден. Куди це ви зникли? А ми без вас – ні в тин ні в ворота. (Показуючи на Клеонта). Скажіть йому, будьте ласкаві, що цей пан і ця пані – дуже вельможні особи, що вони мої друзі й завітали сюди, щоб засвідчити йому свою відданість та пошану. (До Дорімени й Доранта). Ви зараз почуєте, як він вам відповідатиме.

Ков’‎єль. Алабала крочіам акчі борам алабамен.

Клеонт. Каталекі тубаль урін сотер амалушан.

Пан Журден (до Дорімени й Доранта). Чуєте?

Ков’‎єль. Він каже: “Нехай дощ успіху зрошує повсякчас садок вашої родини”.

Пан Журден. Я ж вам недурно сказав, що він говорить по – турецькому!

Дорант. Надзвичайно!

ЯВА 6

Люсіль. Клеонт, пан Журден, Дорімени, Дорант, Ков’ель.

Пан Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди но ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.

Люсіль. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?

Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе – кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта). Ось твій майбутній чоловік – я даю його тобі.

Люсіль. Мені, тату?

Пан Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому руку і дякуй небові за своє щастя.

Люсіль. Я зовсім не хочу виходити заміж.

Пан Журден. А я, твій батько, цього хочу.

Люсіль. А я не хочу!

Пан Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу тобі ще раз, зараз же подай йому руку!

Люсіль. Ні, тату, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж… (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви – мій батько, і я повинна вам у всьому кориться…

Пан Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов’‎язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.

ЯВА 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімени, Ков’‎ель.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пан Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!

Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав, і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.

Пані Журден. За сина турецького султана?!

Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков’‎еля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.

Пані Журден. Навіщо мені той перекладачі Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.

Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!

Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?

Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!

Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?

Пані Журден. Я би вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!

Дорант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси – ми ж бо ваші друзі.

Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.

Дорант. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.

Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?

Дорант. Звичайно.

Пані Журден. Вона може забути Клеонта?

Дорант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!

Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!

Пан Журден. Безглузде базікання! Сказано тобі раз – весілля буде, та й по всьому!

Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!

Пан Журден. Ах, скільки зайвого галасу!

Люсіль. Мамо…

Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!

Пан Журден (до пані Журден). Що?! Ти її лаєш за те, що вона послухалася батька?

Пані Журден. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.

Ков’‎єль (до пані Журден). Пані…

Пані Журден. А ви що маєте мені сказати, ви?

Ков’‎єль. Одне слово.

Пані Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!

Ков’‎єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.

Пані Журден. Нічого знати не хочу!

Ков’‎єль. Та ви тільки вислухайте мене!

Пані Журден. Ні.

Пан Журден ((до пані Журден). Вислухай його!

Пані Журден. Пі, я не хочу його слухати!

Пан Журден. Він тобі скаже…

Пані Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!

Пан Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?

Ков’‎єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.

Пан Журден. Ну, що там таке?

Ков’‎єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт – оцей син турецького султана.

Пані Журден (стиха до Ков’‎єля). Ага – а – а!

Ков’‎єль (стиха до пані Журден). А я, Ков’‎єль, перекладач при ньому.

Пані Журден (стиха до Кав’єля). Ага! Ну, коли і так – я здаюсь.

Ков’‎єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить – син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.

Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.

Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.

Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!

Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’‎єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується

Переклад Ірини Стешенко

Завдання за рівнями

І

1. Пригадайте справжнє ім’я Мольєра.

2. Підготуйте цікаву розповідь про Мольєра – великого драматурга XVII століття.

3. В яку епоху жив і творив великий драматург?

4. Пригадайте, до якого жанру належить “Міщанин-шляхтич”?

5. Хто з українських письменників звертався до сюжетів Мольєра?

ІІ

1. Що нового в жанр комедії вніс Мольєр?

2. Як ви розтлумачите назву твору “Міщанин-шляхтич”?

3. Визначте основну тему твору.

4. Визначите проблематику комедії.

5. Дайте цитатну характеристику головного героя комедії “Міщанин-шляхтич”

6. Знайдіть приклади комічних ситуацій у творі “Міщанин-шляхтич”

7. Які риси людського характеру висміює Мольєр у своїй комедії?

8. Який епізод комедії “Міщанин-шляхтич” вам найбільше запам’ятався? Чому?

ІІІ

1. До яких сатиричних засобів удається Мольєр в комедії “Міщанин-шляхтич”?

2. Доведіть, що комедія “Міщанин-шляхтич” належить до класицизму Якими класицистичними законами у творі керувався Мольєр?

3. Опишіть образ головного героя комедії “Міщанин-щляхтич” Журдена.

4. Дайте характеристику одному з образів комедії за вибором: Доранту, Дорімені, пані Журден, Клеонту Підтвердіть цитатами з твору.

IV

1. Яке забарвлення має, на вашу думку, образ Журдена – комічне, трагічне, нейтральне? Чому ви так вважаєте?

2. Поміркуйте, чи існують Журдени в наш час?

Індивідуальні завдання

1. Створіть портфоліо головного героя комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”

2. Уявіть, що ви маєте зустрітися з героєм Мольєра Журденом. У вас всього два питання, щоб щось дізнатися про нього. Що ви запитаєте? Як ви думаєте, що відповість герой?



Міщанин-шляхтич (уривки) – Мольєр (1622-1673) – КЛАСИЦИЗМ – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ