БАРОКО – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ
Усі, хто побував на морі, звичайно, пам’ятають мушлі, що лежать просто на березі. Вони, як правило, дуже красиві, різноманітні за забарвленням і формами. Деякі з них можуть зберігати в собі дорогоцінну перлину. У Євангелії від Матвія перли названі символом Царства Небесного: один купець, зачарований красою перлини, продав усе, що мав, і придбав безцінний самоцвіт (Мв.: 13:45-46).
З давніх часів перли високо цінують за ніжні переливи кольору і загадковість. Вони бувають незвичайної, неправильної форми. Ці дивні, часом асиметричні форми перлин називаються “бароковими” – від назви однієї з найбільш цікавих епох в історії світової культури – бароко.
Мистецький напрям бароко набув поширення в європейській культурі в XVI-XVII століттях (у деяких країнах до початку XVIII століття).
Епоху бароко можемо порівняти з прекрасною мушлею, дві розкриті ступки якої є символом складної, суперечливої барокової свідомості, яка неначе розривалася на протиріччя, контрасти. Навіть сам термін “бароко” не має однозначного трактування. В італійському корені bаrосо закладено значення “химерний, дивний, надмірний”; деякі дослідники припускають, що назва епохи походить від португальського la perrolabаrоса – “перлина неправильної форми”.
На зміну заспокійливій, врівноваженій, гармонійній картині буття, створеній культурою Відродження, прийшла картина бурхливого світу, що втратив внутрішню врівноваженість. Людина бароко переповнена суперечностями і постійною боротьбою зі своїми пристрастями, з навколишнім природним і соціальним середовищем. Суперечності дивним чином поєднуються в культурі бароко: реальність та ілюзії, емоції та розум, матеріальне і духовне, природне і божественне, трагічне і комічне, піднесене і вульгарне тощо. Однак у цих протиріччях життя людина шукає єдність.
Бароко зобразило уявлення про складність, різноманітність, мінливість і трагізм світу, відчуття життя як швидкоплинного відрізка, де панує сліпа доля. Людина в епоху бароко відчуває себе як мала тлінна піщинка у безмежності й нескінченості Всесвіту.
У нашій мушлі епохи бароко захована перлина як образ найважливіших істин і найбільших цінностей даного напряму. Такими специфічними цінностями бароко можна вважати: універсальність художнього мислення; посилення релігійної тематики, особливо тем, пов’язаних з мучеництвом, чудесами, видіннями; емоційність образів; пошук єдності в протиріччях життя.
Література бароко відтворювала власний світ, метою якого було вразити читача. Бароко прагнуло до надмірності у всьому, що, як і перлина неправильної форми, проявлялось у підкресленій, навмисній ускладненості художньої образності, красномовстві. Твори цього стилю характеризувались тяжінням до гіпербол, антитез, алегоричністю, символізмом, поєднанням фантастики з реальністю, мотивами світу-лабіринту, хаосу, космізму тощо.
Для поезії бароко властива навмисно ускладнена, вишукана форма: рондо, мадригал, сонет, акровірші, буриме, графічні вірші, рядки яких утворювали малюнки (наприклад, вірші – “хрести”, вірші-емблеми).
Папороть (Йоганн Карст )
Найбільш яскраві представника бароко в літературі – іспанський драматург П. Кальдерон, німецький поет і драматург А. Гріфіус, німецький поет-містик А. Сілезіус, італійський поет Т. Тассо та ін.
Живопису бароко властиві пишність, екстравагантний орнамент, парадність, сильні контрасти об’ємів, барвистість і динамічність малярських сюжетів, декоративна театральність, звернення до релігійних сюжетів, гіперболізоване зображення мучень святих або чудес. Бароковий натюрморт теж суперечливий: зображуються, наприклад, блискучі за колористикою і технікою букети, вази з фруктами, а поруч – годинник (алегорія скороминучості життя) і череп (алегорія неминучої смерті).
Художники даного напряму прагнуть створити єдину всеохоплюючу картину світу, об’єднуючи в одне ціле людей, предмети, пейзаж тощо. Найбільш яскраво стиль бароко виражений в картинах італійського художника М. Караваджо та фламандського живописця П. Рубенса.
У скульптурі митців бароко хвилює не краса тіла як така, а краса рухів, їх казкова грація (Л. Берніні).
Для музики бароко характерно створення циклічних форм (соната, концерт), а також поява опери (Й. С. Бах, А. Вівальді).
В архітектурі цього періоду переважає тяжіння до ансамблю, куди входять не тільки окремі споруди і площі, а й вулиці, які підпорядковуються одній монументальній споруді. Майстер епохи бароко мислить як скульптор, і як архітектор, і як декоратор одночасно (Берніні “Собор святогоПетра”).
В Україні культура епохи бароко досягла свого найбільшого розквіту у XVІІ-XVIII ст. Чимало українських письменників писали в бароновому стилі: Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, Іван Величковський, Іоникій Галятовський, Радивилівський, Григорій Сковорода. На думку філософа-мандрівника, народного мислителя Г. Сковороди, пізнаючи в собі вічні закони, людина перемагає злу волю й підіймається над тлінням, досягаючи істини, щастя й душевного спокою.
Vanitas (Суєта суєт) (Адріан ван Утрехт, 1642 р.)
Ліотніст (М. Караваджо, бл. 1595 р.)
Собор святого Петра – серце Ватикану
Бароко створило оригінальний культурний простір (філософський, літературний, живописний, архітектурний), де не було рівноваги і пропорційності, а буяли боротьба пристрастей, картини страждань, пишність художніх форм.
Григорій Сковорода (1722-1794) – український мандрівний філософ