Мольєр (1622-1673) – КЛАСИЦИЗМ – БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ
Мольєр (Поклен, Жан Батіст) – французький драматург. Роки життя видатного драматурга Мольера припали на складний період історії Франції. То був час народних повстань, зовнішніх воєн, зростання влади абсолютної монархії і зародження нового класу – буржуа.
Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім’ї. Від батька мав успадкувати фах свого батька, придворного оббивальника або стати юристом. Та він вирішив стати актором.
Професія актора вважалась непочесною. Актори були прокляті церквою, їх не дозволялося ховати на цвинтарі, якщо перед смертю вони не відрікалися від свого ремесла.
Коли Мольер став найвідомішим письменником свого часу, Французька Академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він порве з театральною діяльністю. Мольєр не зрадив своїй професії, тому двері Академії залишилися назавжди зачиненими для нього.
Початок театральної кар’єри Поклена був невдалим. Він організував разом із трупою друзів “Блискучий театр”, але театр не мав успіху. Врешті-решт він зазнав повного краху, і Поклен, котрий відповідав за фінанси театру, деякий час навіть сидів у борговій в’язниці. Зрозумівши свою помилку, вони вирішили покинути Париж, аби спробувати щастя на периферії.
Трупа перебувала у провінції 12 років, з 1646 до 1658 р. Спочатку її спіткали серйозні невдачі. Публіка не хотіла дивитися трагедії та віддавала перевагу італійським акторам, котрі грали імпровізовані комедії масок. Загалом часи для театральних постановок були не найкращі. У 1648-1653 рр. Францію охопило полум’я громадянської війни, що отримала назву Фронда.
Класицисти вважали комедію низьким жанром. Комедія підпорядковувалась розважальним завданням. Аристократичний глядач зневажливо ставився до комедії. Але ж паризька театральна труна могла розраховувати на успіх, лише здобувши прихильність аристократів, інакше їй не бачити ні слави, ні грошей.
Класицизм із його зневажливим ставленням до комедії стримував розвиток цього жанру.
Працюючи на провінції, Мольєр почав оволодівати принципами та прийомами комедійних жанрів, став писати сценарії для трупи. У 1658 р. трупа Мольера повернулася у Париж. Вона представила перед Людовіком XVI та його двором трагедію Корнеля “Нікомед”. Знову трагедія – і знову невдача. Але Мольер, бажаючи виправити враження, зразу ж після “Нікомеда” показав свою комедію “Закоханий лікар” на кшталт італійських комедій масок. Успіх був величезним. Король залишив трупу у Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольеру щорічний ненсіон.
Першою п’єсою для нового театру стала одноактова комедія “Кумедні манірниці”, яка мала шалений успіх.
Мольєр злісно висміює прагнення аристократії відгородитися від народу з допомогою умовної культури, химерної мови. Вороги вирішили відімстити драматургові Труну вигнали з Пті-Бурбону, а приміщення театру знесли з такою поквапливістю, що в ньому загинули декорації та костюми. Актори опинитись на вулиці. Але вони не покинули Мольєра, хоча їх і запрошували інші театри. Король виділив для трупи нове приміщення – зал у палаці Пале-Рояль. У цій будівлі Мольєр працюватиме до кінця своїх днів.
Мольєр дійшов висновку, що в комедію необхідно перенести моральну проблематику з трагедії з яка зображає сучасне життя звичайних людей. Уперше ця ідея була втілена у комедії “Школа чоловіків” (1661), за якою з’явилася ще яскравіша комедія “Школа дружин” (1662). У них поставлено проблему виховання. Успіх п’єс показав, що вибраний напрям правильний. У “Школі дружин” письменник приходить до створення нового жанру – “високої комедії”.
На 1664-1670 рр. припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в ці роки він створив свої найкращі комедії “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Мізантроп”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”.
Останні роки життя у Мольєра загострилася давня легенева хвороба, яку можливо, він заробив ще в молоді роки, перебуваючи в тюрмі. Під час виконання ролі у п’єсі “Вигаданий хворий” у драматурга став напад кашлю і легенева кровотеча. Король вимагав припинення виступу, але великий драматург відмовився, він помер через декілька годин після вистави у себе вдома.
Так як акторів заборонялось ховати на кладовищах, тільки завдяки клопотанню короля, Мольєра поховали вночі, в тій частині кладовища, де ховали нехрещених дітей. У 1792 році його останки було перенесено в музей французьких пам’ятників, а в 1817 році незахоронено на цвинтарі Пер Лашез у Парижі.
Мольєрівська труна була в 1680 р. об’єднана з труною Бургундського гателю, внаслідок чого з’явився театр “Комеді Франсез” – “дім Мольєра”, як його й но сьогодні називають французи.
Комедія “Міщанин-шляхтич ” була написана Мольером за замовленням Людовика XIV. Передісторія її створення така. Коли в 1699 році в Париж прибуло турецьке посольство, король прийняв його з казковою розкішшю. Однак турки, з їхньою мусульманською стриманістю, не були в захопленні з приводу побаченого ними. А турецький посол заявив, що на коні його пана дорогоцінних каменів більше, ніж на королі Франції. Тоді ображений король захотів побачити на театральне дійство, у якому б висміювалися турецькі церемонії. Такий був повштовх до створення п’єси. Спочатку Мольер придумав схвалену королем сцену присвяти в сан “мамамуші”, з якої виросла надалі вся фабула комедії. Однак згодом, талановитий драматург змінив первісний задум і комедія, перестала бути сатирою на турецькі звичаї, стала сатирою на сучасні вдачі дворянства й неуцтво дрібних буржуа. Більша частина п’єси “Міщанин-шляхтич” написана прозою, віршований тільки вступ.
Уперше п’єса була поставлена 14 жовтня 1670 в шато де Шамбор при дворі Людовика XIV. Пана Журдена грав сам Мольер.
Комічне – категорія, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення.
Комедія – драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людини чи тварини.
Гумор – художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури. або мистецтва, що використовує цей прийом.
Основні образи комедії.
Головний герой твору – пан Журден, міщанин, котрий вирішив стати дворянином. Сорок років він жив у своєму світі й не знав ніяких протиріч. У нього все є, але йому не вистачає родовитості. Журден страждає від того, що його рід – це міщани. Він бачить, що аристократія відіграє в суспільстві велику роль, і йому хочеться бути серед тих, хто, як йому здається, має вишуканий смак, гарну освіту, може вільно спілкуватися із королем. Щоб бути схожим на аристократа, пан Журден кидає всі свої справи, береться вивчати музику, філософію, вправляється у танцях і фехтуванні. Батько дорослої дочки, він, мов підліток, захоплюється обновами, вірить слову брехливого кравця, що завузькі панчохи, тісні черевики, костюм у квіточках – це саме те, що носять аристократи. Засліплений ідеєю стати шляхтичем, пан Журден знайомиться із графом-шахраєм До – рантом, пише ніжні листи, дарує коштовності маркізі-авантюристці Дорімені. Він вірить, що за допомогою цих сумнівних знайомств упритул підійде до своєї найзаповітнішої мети – стане шляхтичем. Усі, кого пан Журден наблизив до себе, з ким подружився, намагаються створити навколо нього атмосферу вишуканості, значущості його персони, всіляко підтримують його ідею. Але все це блюзнірство спрямоване на те, щоб пан Журден оплачував нікому не потрібні уроки, послуги, поради.
Та попри всю дивакуватість поведінки, пан Журден показує себе зовсім не таким дурним, як декому здається. Він типовий буржуа, а тому дуже добре знає ціну грошам; природний розум підказує йому слова до маркізи; він чудово розуміє, що свого часу не здобув гарної освіти і дозволив би себе відшмагати, “аби тільки знати все те, чого вчать у школі”.
Пана Журдена можна назвати типовим представником буржуазії, яка тільки-но почала зароджуватися. Невдовзі вона набере сили, оголосить останній бій феодальному дворянству і переможе. Але і тоді, і потім, і за наших часів люди, що швидко розбагатіли і піднялися з “низів”, мріяли і мріятимуть прибитися до “пристойного товариства”, знайти серед своїх пращурів хоч якого-небудь аристократа. Геніальність Мольера в тому, що за будь-яких часів його комедії залишаються актуальними, герої зрозумілими, а їхні бажання, мрії, сподівання передбачуваними.
Пані Журден – дуже поміркована, дуже практична жінка, тому вона добре розуміє, що головним у цьому житті є гроші. Дивне і навіть образливе для неї “перетворення” чоловіка вона пов’язує з тим, що він відійшов від свого звичного життя, намагаючись стати шляхтичем. Саме ж бажання, з погляду пані Журден, і стало для її чоловіка причиною життєвого краху: “Та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! І всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з цими аристократами злигався”. Звичайно, пані Журден має рацію, вона цілком права у тому, що поведінка її чоловіка принижує поважну людину, робить пана Журдена не лише посміховиськом, а, найголовніше, майже повністю позбавляє його притаманного цій людині здорового глузду.
Дворянство у комедії представлене двома персонажами: граф Дорант і маркіза Дорімена. Граф Дорант має шляхетне походження, вишукані манери, але при цьому авантюрист і шахрай, заради грошей готовий на будь-яку підлість. Дорант оббирає Журдена. Боязкий і позбавлений тих благородних якостей, якими повинен володіти дворянин. Дорант за рахунок Журдена ладнає свої особисті справи. Він просто загубив свою честь.
Дочка Журдена Люсіль і її наречений Клеонт – люди нового покоління. Люсіль отримала гарне виховання, вона любить Клеонта за його чесноти. Клеонт шляхетний не за походженням, а за своєю вдачею. Він чесний, правдивий, люблячий, діяльний, справедливий.
Сарказм – зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що мається на увазі. На відміну від іронії сарказм нічим не прикритий. Це аморальні речі, різко негативні.
В образі Клеонта втілився ідеал класицизму: шляхетна людина, яка керується розумом та іншими чеснотами.
Втратив можливість добре пожити (на широку ногу), але не втратив бажання. У нього з рук поплили успадковані ним маєтки, фальшиві коштовності він марнотратив. Він, по суті, вже і не граф, але залишилися звички, манери і претензії залишилися аристократично панськими.
Засновник “високої комедії”.
“Міщанин – шляхтич” – яскравий доказ того, що Мольєра справедливо називати автором високої комедії. Автор, описуючи смішні витівки своїх героїв, змушує глядачів робити серйозні висновки, адже комізм у п’єсі наближений до сатири.
Мольєр спрямовує свій сатиричний сміх і проти таких буржуа, як Журден, і проти таких аристократів, як Дорант і Дорімена. Мольєр виходить з моралі, яка видається йому загальнолюдською, природною.
Комедія Мольєра ” Міщанин – шляхтич ” актуальна в наш час. І сьогодні можна зустріти сучасних Журденів, коли люди неосвічені, часом навіть малограмотні, прагнуть здобути і титул, і владу. Журдени ніколи не вмруть, поки існуватимуть ті, хто вважає, що можна купити те, що не дано природою.
Мольєра в історії літератури прийнято відносити до представників класицизму. І дійсно, багато рис творчості великого комедіографа
Свідчать про його органічний зв’язок з цим літературним напрямом.
Проте, підкоряючись основним законам поетики класицизму, Мольєр зумів використовувати всі реалістичні можливості, допустимі в рамках цього напряму, а у ряді випадків геніальний художник виходив з цих деколи сором’язливих для нього рамок і створював достовірно реалістичні твори і образи, що зберігають своє значення і в наші дні.
Типовість образів, уміння знайти в персонажах своїх творів найбільш істотні, соціально обумовлені межі змальовуваного їм людського характеру – ця основна межа реалізму з великою силою виступає у всіх кращих комедіях Мольєра. Багато образів, створених їм, володіли такою широкою типовістю, що переросли рамки свого історичного періоду і придбали світове прозивне значення. Своїх “героїв” Мольєр оточує не вигаданою обстановкою, в якій діють герої класичних трагедій, – він поміщає їх в типове життєве середовище, оточує типовими обставинами.
Афіша Мольєра
Сатира – гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов’язковими принципами чи встановленими ідеалами. Походження своє веде від давньоримської сатири. Художні засоби сатири – гротеск, пародія, іронія а різних літературних жанрах – поезії, прозі, драматичній творчості.
В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник “високої комедії”. Митець, точно дотримуючись обов’язкових канонів, що панували в драматургії, зумів створити досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить класичний конфлікт між людськими пристрастями і здоровим глуздом, між реальністю і викривленим її розумінням героями твору.
Мольєр добре знав, що подобається публіці, добре знав її смаки і створював п’єси, які мати велику популярність. Але його п’єси не тільки розважати глядачів. Мольєр, сміючись із людської дурості, виховує публіку, розкриває перед нею значення моральних цінностей.
Мольєр підніс жанр комедії на нову висоту. У Мольєра мотиви поведінки обумовлені певним становищем людини в суспільстві. Дехто прагне якнайкраще влаштуватися в суспільстві, збагатитися найчастіше за рахунок іншої людини і, як правило, нечесними методами. Викриваючи таких спритних людців, Мольєр весело сміється одночасно і з тих, хто дає себе піддурити.
Мольєр обстоює в комедіях не лише вільнодумство (“Тартюф”), а й терпимість до людини. За незначними винятками, його персонажі викликають у глядача не гнів, а веселий сміх.
Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр – теж класицист за способом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було пізнати сучасне суспільство; а якщо правила класицизму не допомагають цьому, на них не треба звертати уваги.
Драматургію Мольєра відрізняє жанрове різноманіття. Мольєр створював чудові зразки й високої комедії, і фарсу, і комедій-балетів.
Для розуміння місця Мольєра в розвитку французької літератури XVII в. надзвичайно важливо належним чином оцінити ту роль, що у його творчості грають матеріалістичні, життєствердні традиції культури Ренесансу.
Мольєр вірив у високу шляхетність людини. За його переконаннями, здоровий глузд і щирість завжди перемагають. Українські корифеї театру на рубежі ХІХ-ХХ ст. охоче зверталися до сюжетів Мольєра. На основі п’єси “Міщанин-шляхтич” був створений сюжет “Мартина Борулі” Івана Карпенка-Карого. Бичок з комедії Михайла Кропивницького “Глитай, або ж Павук” дечим нагадує Мольєрового Тартюфа. Леся Українка звернулася до образу Дон Жуана у “Камінному господарі”.
Іронія – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
Український контекст
Українською мовою окремі твори Мольера переклали В. Самійленко, І. Стешенко, М. Рильський, М. Кресан-Тобілевич та інші. П’єсу “Жорж Данией” переробив 1909 р. під назвою “Хоть з мосту в воду головою”” М. Кропивницький. Комедії “Тартюф”, “Скупий”, “Міщанин-шляхтич”, Витівки Скалена”, “Хворий, та й годі”, “Кумедні манірниці”, “Лікар не по своїй волі” ставилися в українських театрах.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)