МИХАЙЛО ОПАНАСОВИЧ БУЛГАКОВ (1891-1940) – НА ЗАХИСТІ ВІЧНИХ ЦІННОСТЕЙ: ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ХХ СТОЛІТТЯ
…Не зривайся, не падай, не повзи, ти – це ти… Будь вище за образи, вище за заздрощі, вище за усілякі дурні пересуди.
Михайло Булгаков
НЕ ЗРАДИТИ СЕБЕ ЗА ЖОДНИХ ОБСТАВИН…
Довгі болісні роки Михайло Опанасович Булгаков йшов до свого визнання через забуття і складні стосунки з владою, нещадну критику та безкінечне цькування, але він вистояв і не зрадив собі. Отож спробуємо розібратися, як це йому вдалося.
Улюблена сестра М. Булгакова Надія Опанасівна так згадувала про початковий етап життя майбутнього письменника: “1891 рік. У Києві на Госпітальній вулиці, що, подібно до багатьох київських вулиць, ішла вгору, у будинку № 4 в магістра Київської духовної академії доцента кафедри давньої цивільної історії народився первісток. Батька звали Опанас Іванович. Хлопчик ріс, оточений піклуванням. Батько був уважним та турботливим, а мати – життєрадісна та дуже весела жінка. Сміхунка. І ось у таких умовах починає зростати кмітливий, дуже здібний хлопчик”.
Варто відзначити, що в дружній родині Булгакових росло семеро дітей: три хлопчики та чотири дівчинки. Саме тому, коли 1907 р. від важкої спадкової хвороби помер батько, головним помічником матері стає саме майбутній письменник. У ті часи він вчиться в Київській першій гімназії, і варто зауважити, що він не дуже втішав рідних своїми успіхами в навчанні. Із самого дитинства Булгаков проявляв себе як надзвичайно творча та артистична особистість. За свідченням його рідних, писати він став доволі рано. Невеликі оповідання, фейлетони, драматичні сценки легко з’являлися з-під його пера. Щирий інтерес Михайла до театру вплинув на те, що юний Булгаков напам’ять знав майже всі арії з опер “Аїди” та “Фауста” й навіть певний час мріяв стати оперним співаком. Він сам створював п’єси для домашнього театру та грав у них.
Пізніше Булгаков згадував:
“…Хотілось бути зразковим хлопцем. Зберегти в собі міцний світ київського дитинства, з його скромністю, строгістю, особливістю домашнього млосного затишку, з помірним вільнодумством батька-професора, безтурботністю, яка спочивала на впевненості, що інакше й бути не може…”.
Мирний лад життя Булгакових, як і багатьох інших родин, кардинально змінився з початком Першої світової війни. На той час Михайло вже був студентом медичного факультету Київського університету.
1916 р., отримавши диплом лікаря, він іде добровольцем Червоного Хреста, працює у прифронтових госпіталях, набуваючи нелегкого медичного досвіду. Звільнений від призову через хворобу, Булгаков їде працювати за призначенням у сільську лікарню на Смоленщину. За деякими джерелами, тільки за перший рік самостійної лікарської практики на прийомі в Михайла Опанасовича побувало 15 615 хворих. Враження цих років знайшли своє відображення у книзі письменника “Нотатки юного лікаря”, яка була частково опублікована в періодиці протягом 1921-1925 рр.
У березні 1918 р. він повертається в рідний Київ. Булгаков намагається зайнятися приватною лікарською практикою, проте в місті, що опинилося в центрі подій громадянської війни, спокійного та мирного життя очікувати не доводилось. М. Булгаков писав, що в ті роки в Києві він нарахував 14 державних переворотів, 10 з яких йому довелося пережити особисто.
Діти родини Булгакових
Згодом при вступі на роботу у Великий театр в автобіографії розповідав: “1919 року, мешкаючи в Києві, послідовно призивався на службу в якості лікаря усіма владами, що займали місто” Достеменно відомо, що в ті часи “добровольцем він зовсім не збирався йти нікуди”. Очевидно, що не з доброї волі в 1919 р. Михайло Опанасович був мобілізований як лікар і відправлений через Ростов на Північний Кавказ. Він працював лікарем і продовжував писати.
Меморіальні дошки в Києві та Кам’янці-Подільському
1920 р. колишній білогвардієць, офіцер М. Булгаков, не встигнувши емігрувати зі своїми частинами за кордон, прийняв для себе фатальне рішення: спробувати прилаштуватися до життя в новій більшовицькій країні, а також остаточно залишити медицину й повністю присвятити своє життя літературній праці.
Як розповідав Михайло Опанасович в автобіографії, у 1921 р. він приїжджає “без грошей, без речей у Москву з тим, щоб залишитися в ній назавжди”. Він активно публікується в газеті “Напередодні”, призначеній емігрантам. Друком виходять у світ багато його творів: “Нотатки на манжетах”, “Пригоди Чичикова”, “Подорожні нотатки” та інші. Постійним місцем роботи М. Булгакова стає газета залізничників “Гудок”, що згуртувала в ті часи таких талановитих письменників, як Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Ісак Бабель, Костянтин Паустовський та інших.
Михайло Булгаков повністю заглибився у творчість. У 1922-1923 роках друком виходять один за одним фейлетони, нариси та оповідання письменника. Дар Булгакова-сатирика особливо яскраво виявився в повістях 1923-1925 рр. “Дияволіада”, “Фатальні яйця” і “Собаче серце”. Він працює над романом “Біла гвардія”, за яким 1926 року напише п’єсу “Дні Турбіних”, що була поставлена в Московському художньому академічному театрі (МХАТі). Починаючи з цієї миті, життя Булгакова буде тісно пов’язане з театром. У Московському театрі імені Є. Вахтангова ставиться п’єса “Зойчина квартира”, а в Камерному театрі йде “Багровий острів”.
Водночас Булгакову це надає не тільки популярності. Майже кожен його великий твір супроводжується несправедливою критикою. Митець фактично опинився, за його власним висловлюванням, у ролі загнаного, але нескореного літературного вовка. Цькування не тільки у пресі, а й у таких виданнях, як “Велика радянська енциклопедія”, “Літературна енциклопедія”, а також обшук навесні 1926 р., під час якого були вилучені не тільки рукописи письменника, а і його особисті щоденники, – все це довелося пережити М. Булгакову в ті буремні роки.
Незважаючи на безперечний глядацький успіх п’єси “Дні Турбіних”, газетна кампанія проти автора твору дедалі більше посилювалася. У лютому 1929 р. з причин чергового доносу всі п’єси письменника були вилучені з репертуарів усіх театрів, а в газетах пролунав погромний заклик: “Геть булгаківщину!”. Постановка нової п’єси драматурга “Кабала святенників” (“Мольєр”) також була заборонена.
Знищений неконструктивною критикою, розчавлений цензурою, безробітний М. Булгаков у березні 1930 р. пише лист “До Уряду СРСР”. Це була не скарга й не покаяння, і в жодному разі не прохання. Письменник вирішив раз і назавжди розрубати міцно затягнений гордіїв вузол своєї долі.
Навряд чи можна було сподіватися на якусь позитивну відповідь з боку влади. Але лист М. Булгакова збігся із часом трагічної смерті Володимира Маяковського. Можливо, саме цим можна пояснити те, що 18 квітня 1930 р. у квартирі Булгакових пролунав телефонний дзвінок Сталіна. Керманич висловив пропозицію щодо майбутньої зустрічі й конструктивної розмови з письменником, а також запропонував роботу в Московському художньому театрі (МХАТі). Так М. Булгаков отримав посаду асистента режисера театру, де й пропрацював у 1930-1936 рр. Ця робота надавала необхідні кошти, але не реабілітацію його творів. За винятком “Днів Турбіних”, які були поновлені у театрі на початку 1932 р., жоден твір Булгакова, як і раніше, не з’являвся у репертуарах театрів.
Творча ізоляція Булгакова тривала роками… І хоча в лютому 1936 р. в МХАТі відбулася прем’єра його п’єси “Мольєр”, згодом, після гострих критичних висловлювань на адресу вистави, вона була знята з репертуару. Письменник, як і раніше, відчував себе “заживо похованим”, і лише робота над головним його твором – романом “Майстер і Маргарита” відволікала від “отруйної думки” про нікчемність такого життя.
Надя Рушева. Ілюстрація до роману “Майстер і Маргарита” (1968)
Здоров’я письменника з кожним днем все погіршувалося. Він став сліпнути й болісно вгасав від спадкової хвороби нирок, що все більше загострювалась. 1939 р. сліпота письменника вже була суцільною. Михайло Опанасович, по суті, перетворився на “живого небіжчика”. Єдине, що його і справді продовжувало хвилювати, – це доля його останнього роману. Дружина письменника, Олена Сергіївна Булгакова, йому пообіцяла: “Присягаюся тобі, я його надрукую”. Ця обітниця була виконана…
Він пішов з життя 10 березня 1940 року. Тривалий час на його могилі не було ніякого пам’ятника, оскільки все не знаходилося потрібного матеріалу. Але одного разу Олена Сергіївна Булгакова побачила великий чорний камінь. Як з’ясувалося, цей камінь був частиною Голгофи із хрестом, що колись стояла на могилі Миколи Гоголя в Даниловому монастирі в Москві. Дізнавшись про це, Олена Сергіївна прийняла рішення встановити цей “гоголівський” камінь на могилі чоловіка, який в одному зі своїх листів, звертаючись до “тіні Гоголя”, написав: “Учитель, укрий мене своєю чавунною шинеллю”. Так воно і сталося.
У п’єсі М. Булгакова “Дон Кіхот”, що була створена за однойменним романом Мігеля де Сервантеса, є такі рядки: “Люди обирають різні шляхи. Один, спотикаючись, видряпується дорогою марнославства, інший повзе тропою принизливих лестощів, інші продираються дорогою лицемірства та обману. Чи йду я однією із цих доріг? Ні! Я йду суворою дорогою лицарства та зневажаю людські блага, але не ЧЕСТЬ!”. Ці слова демонструють погляди самого письменника, для якого поняття честі було життєвим кредо. Можливо тому йому і вдалося не зрадити себе за жодних обставин.
А ви як вважаєте?
Поясніть, як ви розумієте назву статті про письменника. Запропонуйте свій варіант заголовка статті.
Розкрийте тему “Київ Михайла Булгакова”. Під час виконання цього завдання скористайтеся інформацією, представленою у рубриці “Українські стежини світової літератури”.
Серед ваших близьких і знайомих проведіть невеличке дослідження про те, коли і за яких обставин вони познайомилися з творами Михайла Булгакова, яке значення мав (чи не мав) письменник у їхньому житті. Про результати свого дослідження розкажіть у класі.
Роздивіться портрети Михайла Булгакова, виконані учасниками інтернет-конкурсу на кращий портрет-плакат “Михайло Булгаков”. Який з них вам подобається більше? Після вивчення творчості Булгакова спробуйте самостійно намалювати портрет Майстра.
ЦИТАТА ДЛЯ ДУШІ ВІД МИХАЙЛА БУЛГАКОВА
– Той, хто любить, має розділяти долю того, кого він любить.
– Щастя як здоров’я, коли воно є, його не помічаєш.
– Ніколи й нічого не просіть! Ніколи й нічого, й особливо в тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!
– Встигає всюди той, хто нікуди не поспішає.
УКРАЇНСЬКІ СТЕЖИНИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Михайло Булгаков дуже любив своє рідне місто – Київ. Адже в Києві він народився, тут жив, навіть ім’я йому було надано на честь архангела Михаїла – покровителя Києва. У своїх творах письменник багато разів з величезною любов’ю та ніжністю згадує своє рідне місто. В одному з перших оповідань письменника “Я убив” герой, у якому можна легко впізнати автора, скаже: “Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на світі, ніж Київ”. Сумує за Києвом і герой п’єси “Біг”. У ліричному написі “Київ-місто” М. Булгаков назве Київ “перлиною”, “містом прекрасним і щасливим”. Відомий український дослідник у своїй книзі “Майстер і Місто” Мирон Петровський справедливо наголошує: “Київ у Булгакова не в зображенні рідного міста, не в назвах київських реалій… Його модель світу була києвоцентричною. Він, якщо можна так висловитися, мислив Києвом”.
Але, безумовно, що найбільше Київ представлений у романі “Біла гвардія”. У творі через образи сім’ї Турбіних зображено долі інтелігенції, що потрапила у вир революційних історичних подій. Герої цього роману особливо близькі авторові. Невипадково їхніми прототипами стали рідні йому люди. Є ще один улюблений герой цього твору – це булгаківське Місто, що докладно змальовано на сторінках “Білої гвардії”. Герої роману, а також його сценічної версії – п’єси “Дні Турбіних” мешкають там, де жив сам Михайло Булгаков з батьками з 1906 до 1919 р.: у будинку № 13 на Андріївському узвозі (у романі – Олексіївський узвіз). Прізвище Турбіних для письменника теж рідне: це дівоче прізвище його бабусі Анфіси Іванівни.
У цих двох творах описано події, свідком яких був сам Булгаков.
Рідний дім Булгакових, той, в якому “живуть” персонажі його творів, з легкої руки ще одного чудового київського письменника Віктора Платоновича Некрасова називають “Будинком Турбіних”. Тепер тут розташований Літературно-меморіальний музей М. О. Булгакова. Ось так у житті втілюються рядки роману “Біла гвардія”: “Все пройде. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться…”.
Якщо вас зацікавила ця тема, ми пропонуємо вам провести самостійне дослідження “Київ у житті й творчості Михайла Булгакова”. Потрапити в старовинне булгаковське місто вам допоможуть твори письменника, його листи, а також чудова книга-фотоальбом, яка так і називається – “Київ Михайла Булгакова”.
ЛІТЕРАТУРНІ НОТАТКИ ПОДОРОЖНЬОГО
1989 р. на Андріївському узвозі, у будинку №13 був відкритий літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова. Колекція музею присвячена, насамперед, “київському Булгакову”. На сьогодні вона становить близько 3 тис. експонатів.
Музейні експозиції розкривають не тільки життя й творчість М. Булгакова, а й презентують у цілому життя Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст. Тому такі теми, як освіта та виховання, медицина, театральне життя міста, не залишилися без уваги співробітників музею. Але, безумовно, найголовніше, що музей відтворює фантастичну булгаковську атмосферу, що приваблює нових прихильників творчості письменника. Так, наприклад, тут прямісінько із шафи, що по суті виконує функції дверей, можна потрапити до кімнати, де жив той, хто й вигадав усі ці дива. У кімнату самого Михайла Булгакова.
2007 р. поруч із музеєм був поставлений пам’ятник М. О. Булгакову роботи скульптора Миколи Рапая.
Пам’ятник М. Булгакову у Києві
МИСТЕЦЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ
У київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки з постійним аншлагом йде вистава “Дон Кіхот. 1938 рік”. У її основу покладені п’єса Михайла Булгакова “Дон Кіхот”, написана за романом Мігеля де Сервантеса, а також фрагменти щоденників, листування, спогадів Булгакова та його дружини, матеріали радянської хроніки тих страшних років репресій і диктату.
Дія цієї вистави відбувається в Іспанії наприкінці XVI ст. та в Москві 1938 р. У такий спосіб автор сценічної композиції та постановник – відомий режисер Михайло Резникович проводить певну паралель між легендарним Дон Кіхотом і самим письменником. Таке зіставлення опального автора й дивакуватого літературного героя – не просто оригінальне, а змушує ще раз замислитися, що означає – жити в згоді зі своєю совістю, не зрадити себе, не втратити своєї гідності.
Робота всього творчого колективу вистави не може не захопити глядачів і змушує стати справжніми співучасниками того, що відбувається на сцені.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)