Михайло Булгаков “Багряний острів” – аналіз

До квітня 1924 Булгаков написав повість “Багряний острів”, опублікувавши її в “Напередодні”. Що ж завадило винести в заголовок справжня назва острова, прийняте місцевим населенням? Вони назвали його Багряним, маючи на увазі Червоний. І в тому була явна алегорія, прирівнюється країну Рад до тубільним остров’янам, над якими протягом попередніх років зміцнювала владу Британія та інші колоніальні держави. В один момент один з їх кораблів прибило нібито до землі ефіопів, край з первісним устроєм життя. Що ж сталося далі? Як то і сталося насправді – тубільці в короткий термін знайшли здатність протистояти всіма світу, незважаючи на думку бажаючих колонізувати острів.

До британців острів ефіопів відвідували французькі і німецькі кораблі, та щось у них не вийшло. Про їх візити залишилися серед місцевих тільки перекази. Тепер британці взялися споювати ефіопів вогняною водою, через що вибухнули протиріччя: суспільство розділилося, почалося бродіння. Наростаючий конфлікт зупинило виверження вулкана, що знищило частину острова, що вбила монарха і жерця, слідом вибухнула чума, з’явився новий лідер, перегнати маїс в вогняну воду, тим виснаживши продовольство, довівши остров’ян до голоду. Якщо все тут сказати – не алюзія на падіння Російської Імперії, то чому ж воно тоді є? Доводиться сумніватися, нібито таких думок не дотримувалися самі сучасники Булгакова.

Продовження повісті – опис гіркої долі втікачів, які шукали кращої долі, а отримали лише важка праця і сумнівні перспективи. Михайло оптимістичний, для нього все тільки починається, хоч і невідомо, чим закінчиться битва жителів Багрового острова з колонізаторами. На подив Британії, тубільці навчилися відправляти радіограми, управляти кораблями і навіть завдавати шкоди засобами сучасного озброєння. Але чому вони ще навчилися? Про те читач здогадується. Михайло ж вважає за краще зупинити розповідь, оскільки продовження йому ще не стало відомим, тому як справжнє протистояння країни Рад на самому початку. Може хто після допише продовження за Михайла. Здається, за його написання вже почали.

Нарешті Михайло взявся за те, що від нього довго чекали. Вірніше, чого чекав нащадок, який вирішив знайомитися з його творчістю з перших написаних ним рядків. “Багряний острів” виглядає значним внеском у мистецтво оповідання езоповою мовою. Нехай Михайло і каже, нібито він перевів на нім з французького якесь твір Жюля Верна. Тим він зняв всякі підозри, маючи право говорити, що всі збіги випадкові. Чи не міг же класик пригодницького роману писати про радянську дійсність, тим більше надаючи їй настільки кричущу історичну достовірність.

Звичайно, Жюль Верн нічого подібного не міг написати. Так ось невідомо, якого саме Верна мав на увазі Булгаков, називаючи цього письменника товаришем. Хай не класик, тоді невідоме літературним дослідникам особа. Залишимо осторонь подібні домисли. Зупинимося на хороброго вчинок безпосередньо Михайла. Він дійсно алегорично повідав про сьогодення, побачив, що відбувається відстороненим поглядом, розмінявши трагедію населення Російської Імперії на уподібнення деградації до рівня первісного ладу. Так ясніше вийшло розповісти, яких принижень удостоївся народ, гідний відтепер встати в один ряд з провідними державами світу.

Булгаков міг і не відчувати таких почуттів. Сумнівно, щоб він радів за успіхи народившегося державного новоутворення. Воно цілком могло з’їсти саме себе, своїм впливом зруйнувавши дану йому під управління територію, нехай і домігшись вражаючих уяву проміжних результатів. В одному Михайло мав рацію точно – продовжувати вірити експлуататорів робочої сили не можна, так Багряний острів перетвориться на суцільну каменоломню, без будь-якої надії на гідне існування його мешканців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Михайло Булгаков “Багряний острів” – аналіз