Проблема збереження морально-духовних цінностей у творах Ю. Яновського – Особливості розвитку української літератури ХХ – початку ХХІ століття

План

1. Багатогранність таланту Ю. Яновського. Вимушені зміни в художній еволюції митця.

2. Проблема розпаду роду як трагедія народу у романі “Вершники” (“Подвійне коло”).

3. Ідейно-проблематична спрямованість новел “Дитинство” та “Шаланда в морі”.

Мета: поглибити знання студентів про життєпис, етапи становлення та творчу спадщину Ю. Яновського, про його місце у розвитку української літератури та роллю у становленні українського кіно; допомогти усвідомити ідейно-художні особливості, стильову манеру роману “Вершники”.

Ключові слова: кіномистецтво, жанр, стиль, неоромантизм, роман у новелах, епічність, обрамлення, ліризм.

1. Багатогранність таланту Ю. Яновського. Вимушені зміни в художній еволюції митця.

Після закінчення школи та реального училища Ю. Яновський працював в різних установах. З 1922 року Ю. Яновський переїхав до Києва на навчання у політехнічному інституті. Два роки провчився на електромеханічному факультеті. Інженером не судилося стати. Зате вже там, у політехнічному, почався його шлях у велику літературу. 1 травня 1922 року в газеті “Пролетарська правда” надруковано першого вірша “Море” (російською мовою, за підписом Г еоргій Ней). Згодом відбулося знайомство з Михайлом Семенком, лідером футуристів, завідувачем літчастини газети “Більшовик”. Так і був Ю. Яновський залучений до літератури. У 1924 році у цій же газеті було надрукувано його українську поезію “Дзвін”, автор став позаштатним кореспондентом цієї газети. Там будуть друкуватися нариси письменника [57, с. 857].

Брав участь у футуристичному русі, як член “Комункульту” і “Жовтня” відвідував різні зібрання й дискусії. Саме тоді вчився відходити від стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідання і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти – це передалося йому від М. Семенка. В ті роки заприятелював з Миколою Бажаном, з яким разом працювали репортерами.

Невдовзі М. Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ ВУФКУ. Згодом перейшли до нього М. Бажан та Ю. Яновський. Саме в Харкові, тодішній столиці, вирувало літературно-мистецьке життя. Там були В. Еллан-Блакитний, Остап Вишня, П. Тичина, М. Куліш, там близько зійшовся з О. Довженком, відчув у ньому споріднену душу. В 1925 р. з’являється перша книжка оповідань Ю. Яновського “Мамутові бивні”. Він стає редактором ВУФКУ. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. За сценарії засідає і Ю. Яновський. У 1926 році навіть з’являється фільм “Гамбург” за його сценарієм. Але життя кличе вперед.

Того ж року він уже в Одесі, на посаді головного редактора кінофабрики. Через його редакторський стіл пройшли фільми “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило” (П. Чардиніна), “Борислав сміється” (Й. Рони), “Вася-реформатор”, “Сумка дипкур’єра” (О. Довженка) та інші. У той час Ю. Яновський був художнім керівником Одеського “Голлівуду”. Він переймався проблемами нового для української культури мистецтва – недарма його згодом будуть звати “добрим генієм українського кіно”. Така творча яскрава особистість, як він, вирізнялася на тлі загальної маси. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 року.

Після того він їде до Харкова. Журнал “Вапліте” видруковує повість “Байгород”. Наступного року з’являється книжка поезій “Прекрасна УТ” (Україна трудова), роман “Майстер корабля”, який наробив чимало галасу серед критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів “Голлівуд на березі Чорного моря” (1930) створено на основі досвіду роботи редактором кінофабрики [57, с. 863].

Ю. Яновський працює над новим романом “Вершники”. Роман друкується уривками в перекладі П. Зенкевича російською мовою в Москві, а потім і в Україні. У столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті “своїм”.

У 1939 році Ю. Яновський повертається до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу “Українська література” (із 1946 року – “Вітчизна”), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П. Тичини, М. Рильського, О. Довженка, І. Кочерги і свої. В 1947 році ЦК КП(б)У ухвалює постанову “Про журнал “Вітчизна””. Ю. Яновського звільнено з посади за націоналізм. Перед цим, 1946 році як кореспондент “Правди України” він брав участь у Нюрнберзькому судовому процесі.

Його наступний роман “Жива вода” було визнано як “ідейно-хибний”. Після всього цього знаходить у собі сили, пише цикл “Київські оповідання”, які знову спочатку друкуються в Москві. За них Ю. Яновському 1948 році дали Державну премію СРСР.

Помер Ю. Яновський 25 лютого 1954 року.

2. Проблема розпаду роду, родини як трагедія народу у романі “Вершники”.

Серед творів доробку Ю. Яновського доля “Вершників” (1932 -1935) виявилась найменш трагічною. Після гострої критики “Майстра корабля” і “Чотирьох шабель” Ю. Яновський у новому творі намагався розставити акценти таким чином, щоб ідеологічним цензорам не було до чого доскіпатися. Проте “співцем системи” Ю. Яновський не став, а спроби радянських літературознавців вписати роман виключно у канони соціалістичного реалізму важко назвати науково об’єктивними і вдалими. Більшість сучасних дослідників творчості митця вважають роман неоромантичним.

Реалізація теми роду безпосередньо у романі “Вершники” суперечить тезі про перевагу “класового” над “родовим”.

Літературознавець М. Наєнко у свої праці “Романтичний епос: Ефект романтизму і українська література” наголошував на відтворенні Яновським “великого часу” і “великого простору”: “Шукання істини в романі – це “заняття” не лише його героїв як конкретних людей, – підкреслює науковець. – Письменник бачив своїх героїв у найтісніших зв’язках з усіма історичними епохами і всепланетними подіями” [58, с. 231]. А відтак важливим є питання про потяг героїв роману до відчуття спільної приналежності, прагнення утверджувати свій рід, себе не в своїй відокремленості в єдності з родом.

Тоталітарний режим як різновид тиранії не міг існувати, не руйнуючи суспільний аспект життя. А у ХХ столітті тоталітарне панування як форма правління не задовольняється цією ізоляцією і руйнує також приватне життя, що у романі показано на прикладі трагедії родини Половців. Зустрічаються Половці не як брати, а як представники певних політичних сил: Андрій має “руське серце”, уособлює своїми поглядами міф “великодержавної Росії”, Іван сліпо вірить в ідеали комунізму, Сашко і Панас підтримують анархію, і лише Оверко вірний Україні. Деякі предметні реалії, зокрема, різнокольорові прапори, під якими з’являються брати, у художньому світі роману “Вершники” набувають ознак символів, за допомогою яких увиразнюється психологічна характеристика, поглиблюється мотив конфлікту не лише різних військових угрупувань, що виражають відмінні політичні погляди, а й глибше – протистояння світоглядних орієнтирів.

Кожна людина є приналежністю роду, кожен прагне відособитися, але для цього прагнення є межі, як є межі для відособлення від природного життя. Це правило постає на поверхні з глибин підсвідомості братів Половців у кульмінаційні моменти їхнього життя, тоді, коли відбувається страшний злочин – братовбивство, пригадуються “батькова наука”: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Здається, через примарні ідеї “держави” руйнуються одвічні закони людського існування, але водночас автором підкреслюється їх непохитність і неможливість остаточного нівелювання цінності роду [58, с. 255].

Проблема полягає у тому, що якби ці різні світоглядні позиції боронили зі зброєю в руках чужі люди, а не рідні брати, зокрема: Андрій, образно кажучи, – “білу ідею”, Оверко – “жовто-блакитну”, Панас – “чорну” й Іван – “червону”, то тоді все це мало б зовсім інший сенс. Та оскільки всі чотири Половця були одного батька-матері, зросли в одному соціальному середовищі – рибальському, і говорили однією мовою, то це у радикальний спосіб змінює ситуацію.

Йдеться про те, що кров, яку пролито рукою брата, зі священної перетворюється на ганебну. А ще про те, що сталося щось непоправне. А ще – що майбутнє на такому криваво-проклятому підгрунті навряд чи може бути щасливим. Тим більше що за усіма цими трагічними перипетіями спостерігає як безпосередній учасник подій наймолодший Половець – “чотирнадцятирічний” Сашко, який пізніше залишається разом з Іваном і який через кілька років і з таким досвідом буде сам будувати новий світ. Прикметно, що кожен з братів перед смертю проклинає брата-вбивцю, і це троєкратне прокляття можна вважати своєрідним нездоланним тавром, яке, з одного боку, свідчить про піррову перемогу, а з іншого боку, повинно датися взнаки вже, певно, дуже скоро – либонь, тоді, коли виросте Сашко.

Вражає у змальованих письменником картинах і їхній надзвичайно жорстокий, натуралістичний характер. Проте у творі Ю. Яновського є дещо принципово відмінне від кривавої поетики попередників: до нього (зрештою, це стосується не тільки цього письменника) об’єктом різанини ставали гнобителі та іновірці. Натомість у новелі “Подвійне коло” суб’єкти насильства майже миттєво перетворюються на об’єкти, будучи при цьому кровно спорідненими поміж собою.

Отже, Ю. Яновський змальовує громадянську війну на Україні як трагедію роду і народу.

3. Ідейно-проблематична спрямованість новел “Дитинство” та “Шаланда в морі”.

У новелі “Дитинстві” Ю. Яновський змальовує дореволюційну дійсність. Вона сповнена описів степових просторів, народних звичаїв, пісень і дихає красою життя. Навальність дій, гострота, динамічність, які характеризують першу новелу, змінюються в другій спокійним екскурсом у дитинство Данила Чабана, життя якого уособлює шлях українського народу, роду непосидючого, який “козакував і землю обробляв”. Новела сповнена глибоких роздумів про життя дореволюційного українського села. У творі немає ні банальних сцен, ні гострих соціальних конфліктів, ні напружених ситуацій [57, с. 867].

У творі образ роду постає, перш за все, в образах малого Данилка і прадіда Данила. Здається невипадковим надання персонажам однакових імен. Опозицію життя / смерть, старе / молоде цими образами майже знято,

Простежується ідея вічної циклічності. У Данилка інтуїтивно загострене відчуття роду. Він виступає як його захисник. Хлопець не лише бере на себе материнські функції по відношенню до молодшої сестри Вусті, але й відстоює честь батька, якого дражнили через пияцтво.

Провідна думка розділу підкреслюється розповіддю старого Данила про повстання в селі Турбаях 1789 року. Прадід навчає правнука не коритися долі, виховує в малому Данилові одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя. Новела “Дитинство” не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Розділ складається з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, нужденне й злидарське життя закріпаченого трудового люду України, його велич і незламну духовну силу.

Більшість дослідників схиляється до думки, що саме прадід Данилка є уособленням хранителя степового роду, навіть родового бога. Він зберігає у пам’яті усі традиції і обряди українського народу, гідно проводжає в останню путь односельців, читаючи над ними молитви. У гордій розповіді старого Данила про увесь їх прадавній рід постає образ характерника Грицька Нечоси, підкреслюється те, що вони не були кріпаками і висловлюється сподівання, що й Данилко збереже ці глибокі традиції вільного козацтва. Смерть прадіда природня і спокійна, він помирає на рідній землі, мов обіймаючи її, залишаючи своє пародовження родового кореня – Данилка.

Таким чином, у наближеній до міфологічної свідомості персонажів роману “Вершники” Ю. Яновського рід постає як архетип певної духовної субстанції і найбільшою мірою виражається в образах сім’ї Половців, у жіночих образах, в образі Данила і його прадіда.

У третій новелі “Шаланда в морі”, використовуючи прийом “ущільненого часу”, Ю. Яновський створює образ Мусія Половця, який визволяє з тюрми підпільника Чубенка. Психологічна напруженість подій передається тут через сприйняття Половчихи, стійкість і мужність якої асоціюється з незламною скелею. Борючись, відважні герої громадянської війни постійно думають про мирну творчу працю. Це яскраво відтворив Ю. Яновський у новелі, зокрема в поведінці Мусія Половця. Він не лише відданий справі революції борець, а й господар нового життя, дбайливий у ставленні до артільного добра, уважний до дружини [57, с. 870].

Новела від перших до останніх рядків тримає читача в напруженні: непокоїть шторм, хвилює доля шаланди в морі, жахає, що там, далеко від берега, от-от її переверне й поглине розбурхана стихія. Напруження збільшується тому, що в шаланді рибалка Мусій Половець має доставити в селище Чубенка. Коли Мусій бачить, що той не залишить його, він робить вигляд, що потопає, і це врятовує і Чубенка, і артільну шаланду.

У новелі “Шаланда в морі” письменник змальовує образ жінки в чеканні, образ люблячої матері, образ дружини, яка вічно чекає чоловіка з моря. Небагатьма штрихами змальовує письменник зовнішність жінки. Образу старої Половчихи надав він величності й романтичної піднесеності,

Через що новела сприймається як дума про горе жінки, як гімн її витривалості, вірності й вічної любові.

Отже, в українській літературі Ю. Яновському належить одне з чільних місць насамперед як майстрові прози. Видатний письменник нової епохи вніс у літературу своєрідні теми та жанри. Літературна спадщина Ю. Яновського, особливо роман “Вершники”, вплинув на подальший розвиток української прози, передусім на творчість Олеся Гончара, М. Стельмаха, Г. Тютюнника та багатьох інших українських прозаїків.

Твори письменника виховують високий гуманізм, палку любов до рідної землі, до рідної культури, повагу до простої людини. Позитивні образи створені письменником є взірцем для нашого сучасника.

Консультації

В. Панченко. Чому неоромантик Юрій Яновський став соцреалістом? (уривки)

Жорстокий ідеологічний пресинг змушував письменників “розкланюватися”, доводити творчістю відданість соціалізмові й радянській владі. Яновський, у якого, загалом, не було проблеми прийняття/неприйняття більшовизму, не став винятком. На початку 1935 року він завершив роботу над романом “Вершники”, намагаючись розставити в ньому акценти так, щоб ідеологічним наглядачам причепитися не було до чого. У “Вершниках” усе бездоганно “правильно”. Є червоний командир Іван Половець, який перемагає в бою рідних братів – білогвардійця, махновця й петлюрівця. Є хвала союзові серпа й молота (новела “Адаменко”). Є сталінські слова, взяті за епіграф до новели “Шлях армій”… І все-таки дужа стихія таланту випручувалася з-під жорстких авторських установок. 1919 рік у романі Яновського – це трагедія народу. Бій братів Половців, які вбивають один одного в степу під Компаніївкою (новела “Подвійне коло”), символізує – хотів того автор чи не хотів – самознищення українського роду. Руйнуються основи життя, і що з того, що “клас стоїть”, як каже червоний командир Іван Половець?

Невідомо, як склалася б доля “Вершників”, якби не редактор журналу “Знамя” Всеволод Вишневський: захоплений романтичним епосом Яновського, він уже в 1933 році надрукував фрагменти роману, а згодом рекомендував його повний текст для публікації в “Роман-газете”. 28 листопада 1935-го з ініціативи Вишневського у Спілці письменників СРСР відбулося публічне обговорення “Вершників”. Для Яновського то був момент тріумфу.

Можливо, саме “Вершники” врятували Яновського від репресій? Адже він так само, як і багато інших українських письменників, перебував “під ковпаком” радянської спецслужби. Поки “Вершники” готувалися до видання, арештований “органами” поет Марко Вороний свідчив слідчому, що Юрій Яновський входив до керівного ядра “контрреволюційної націоналістичної організації”, яка мала на меті знищення партійного діяча Постишева й Балицького, головного чекіста України. Юрію Яновському могли пригадати і його активну участь у діяльності ВАПЛІТЕ, дружбу з Хвильовим. І навіть той факт, що тесть письменника Георгій Жевченко був єпископом Української автокефальної церкви, також могли використати проти нього.

І все-таки репресії оминули Юрія Яновського. Проте за виживання доводилося розплачуватися складними внутрішніми саморевізіями, психологічною “ломкою”, втратою індивідуального голосу.

(В. Панченко. “Морські вовки” в степах України: чому неоромантик Юрій Яновський став соцреалістом // Літературна Україна. – 2012. – 9 серп. – С. 6 – 7).

Питання для самоконтролю

1. Який жанр започаткував Ю. Яновський в українській літературі?

2. Подумайте, чим відрізняється роман від новели.

3. Яку роль у житті письменника відіграло кіно?

4. Визначте, чим обумовлено зміни у художній творчості Ю. Яновського?

5. Назвіть жанрові особливості роману “Вершники”.



(1 votes, average: 5.00 out of 5)