Михайло Булгаков “Записки на манжетах” – аналіз

Трагедія людини може бути тільки в одному, якщо у нього немає можливості говорити те, що він думає, якими б його думки не були. Найчастіше обмеження породжуються моральними установками суспільства, відсіваючи таким чином марення запаленого розуму душевнохворих людей. Але трапляється і так, що обмеження зводяться безпосередньо державою, в тому числі і його громадянами, які беруть суть політики, мимоволі стаючи інструментом в руках влади. Ось тут якраз і виникає раніше позначена трагедія людини. Важко усвідомлювати, що за правду карають. Однак, за правду карають.

Здавалося б, “тиснути” на хвору мозоль корисно – лікування настане швидше. Але сіе лікування з боку влади можна трактувати недоцільним, оскільки це знаходить розбіжність з інтересами вибраного кола людей. Припустимо, живучи в Радянській державі, хочеш оне докорити, причому обгрунтовано, то наскільки допустимо говорити про твою винності в даному випадку? Сучасники будуть засуджувати, лише нащадки дадуть правильну інтерпретацію, хоча від поборників правду колишніх поколінь доведеться продовжувати вислуховувати паплюження.

Так чи інакше, Булгаков із задоволенням покинув би Радянська держава, будь у нього готівку, якої не було. Про те він розповів в циклі нотаток “Записки на манжетах”, відбивши на сторінках частково своє життя. Але ось герой записок заробив сто тисяч рублів і спрямував зусилля на здійснення мрії. Що завадило на цей раз? Пильність правоохоронців, розпізнати в драматурга підозрілу особу. Що тут скажеш… Якщо підозрілий, значить повинні з такими розбиратися перш свої.

Інший зміст у записок в частині, яка описує пригоди героя в Москві. Там, в столиці держави, з літературою було гірше нікуди. Кому-то було потрібно задавати напрямок. А кому? Нікому. Чому б не зайняти порожнечу собою? Обов’язково слід зайняти. І ось герой записок занурюється в будні літературної організації, благе призначення якої впору поставити під сумнів.

Чому поставити під сумнів? Якщо організація існує, щоб не підтримуватиме працівників, а обслуговуючий їх персонал: гріш – ціна такої організації. Між іншим, сторіччя минуло, нічого з того часу не змінилося. Як існували подібні організації, так і продовжують існувати. А ті, хто здійснює головну діяльність, заради якої ця організація існує, уподібнені мурашкам-будівельникам, за рахунок чийогось праці нагулюють жир інші. Тепер в такому дусі дозволено говорити. На правду ніхто не ображається. За часів Булгакова ситуація до подібного відношенню не мала і могла призвести до сумних наслідків.

Описувана Булгаковим літературна організація існує, здається, заради бухгалтерії і кадровиків. Сім фахівцям належить вести облік працівників, виплачувати їм заробітну плату і виконувати інші функції. Зрозуміло, організація, яка існує працею літераторів, самих літераторів не цінує. Нехай організація буде ліквідована – постраждають лише літератори. Перш підтримував її персонал продовжить займатися тим же самим, знову стаючи основним кістяком тих же літературних об’єднань, в тій же мірі залишаючи літераторів з носом.

Читач скаже – це є класика бюрократизму. І читач матиме рацію. Бюрократизм втілює собою абсурд, яким би логічним він не виглядав з боку. Висновок з “Записок на манжетах” допустимо винести будь-, або не виносити його зовсім. Булгаков розповів про багато, не сказавши про щось певному більш іншого. Читач сам визначає, яка тема йому важливіше, від неї він і буде відштовхуватися. Якщо йому ближче тема еміграції, значить варто приділити увагу першої частини, якщо цікаво ще раз подивитися на тяготи від бюрократичних труднощів, то увагу зосередитися на другій частині.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Михайло Булгаков “Записки на манжетах” – аналіз