Мертві душі – СВІТ СТАЄ СНОМ, А СОН СТАЄ ДІЙСНІСТЮ: ЧИ СКІНЧИЛАСЯ ДОБА РОМАНТИЗМУ? – ПРОЗА І ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ ст
Минулого року ми вже говорили про те, що 1835 р. став кульмінаційним у творчості Гоголя. Саме тоді, крім “Миргорода”, було оприлюднено “Арабески”. До цієї книжки разом зі статтями, у яких автор висловив свої погляди на історію, географію, архітектуру та фольклор, увійшли три петербурзькі повісті: “Невський проспект”, “Портрет” і “Нотатки божевільного”. Того ж таки року Гоголь написав комедію “Ревізор” і розпочав роботу над повістю (так йому тоді здавалося) “Мертві душі”. Ви, звісно, пам’ятаєте, що сюжети цих творів письменникові подарував Пушкін.
7 жовтня 1835 р. Гоголь у листі до Пушкіна повідомив, що почав писати “Мертві душі”. У попередній розмові йшлося про невелику повість, але тепер Микола Васильович писав, що “сюжет розтягнуся на довжелезний роман”. Невдовзі послухавши три розділи твору, Пушкін, за спогадами Гоголя, вигукнув: “Боже, яка ж сумна наша Русь!”. Поет був здивований: він очікував від молодшого колеги “чогось веселого”, та й на роман це не дуже скидалося…
У Росії взірцем роману на той час був “Євгеній Онєгін”. Однак дрібний службовець, авантюрист, що намагається розбагатіти, скуповуючи документи мертвих кріпаків, на роль головного героя такого роману не годився. Саме його прізвище – Чичиков – навіювало думку про щось дрібне й пролазливе, мов горобець.
У повісті “Невський проспект” Гоголь змальовує дві російські душі – ницу (поручик Пирогов) і високу (художник Піскарьов) та водночас дві німецькі – бляхаря й шевця з романтичними прізвищами Шиллер і Гофман. Піскарьов – романтик, схожий на пушкінського Ленського. Він мріє про “неземні” ідеали й марно шукає їх земного втілення. Пирогов – людина без ідеалів. Проте мотив грошей відсутній як у першому, так і в другому образах. Цей мотив, знижений аж до пародії, у “Невському проспекті” цілком “німецький”. Так, Шиллер просить Гофмана відрізати йому носа, бо має недешеву звичку нюхати тютюн, а без носа зможе на цьому трохи заощадити. І в цій, і в інших петербурзьких повістях російські персонажі доводять себе до божевілля або через непомірні мистецькі та службові амбіції, або ж через самотність, відчай, зневагу суспільства (пригадаймо “маленьку людину” Акакія Акакійовича Башмачкіна та його заповітну мрію пошити нову шинель). Отже, Чичиков був у цьому розумінні винятком.
Однак Пушкін недарма запропонував Гоголю сюжет про оборудку з мертвими душами, а Гоголь недарма ним захопився. Надходила ера капіталізму – “грошової цивілізації”, і це означало, що люди, які за гроші готові на все, не лише матимуть слов’янське обличчя, а й, на жаль, визначатимуть обличчя самої імперії.
Чичиковы – діти Башмачкіних. “Маленькі люди” непогано вивчили російське життя і на власному негативному досвіді можуть навчити дітей, як, удаючи “маленьких”, насправді ними не бути, тобто стати успішними. Віддаючи малого Павлушу Чичикова до школи, батько дає йому останні настанови: “Гляди ж, Павлушо, учися, не дурій і не байдикуй, а найбільше догоджай учителям і начальникам. Коли будеш догоджати начальникові, то хоч і в науці не вспієш, і хисту Бог не дав, усе ж просунешся і всіх випередиш. З товаришами не водися, вони тебе добра не навчать; а коли вже пішло на те, так водися з тими, котрі багатші, щоб при нагоді мали стати тобі в пригоді…”1.
Простежмо логіку характеру Павла Івановича Чичикова. Чи виконав він настанови батька? На всі сто відсотків (приклади ви легко знайдете в тексті твору). Гоголь стисло, але переконливо розповідає нам, як розвивалася кар’єра Чичикова і які моральні, ба навіть кримінальні злочини він вчинив на шляху до оборудки з мертвими душами. Чи відчував Чичиков докори сумління, чи вагався? Ні. Перед нами людина не лише без честі, а й без совісті.
З погляду совісті
Слово “совість” прийшло в українську та російську (“совесть”) мови зі старослов’янського перекладу грецького тексту Нового Заповіту. Буквально воно означає “спільне знання християнської спільноти, засноване на Біблії”. Отже, передумовою існування совісті в суспільстві є віра в спільні моральні цінності. Там, де такої віри немає, совістю називають зовнішню пристойність. Люди з мертвою совістю дотримуються норм поведінки автоматично, за інерцією. А люди, відверто налаштовані на зло, спритно користуються з того, що у світі мертвих душ їм не загрожує викриття.
Це найбільше непокоїть Гоголя, і саме це означає назва його твору. Однак те, що словосполучення “мертві душі” сприйматиметься як символ російського суспільства, не влаштовувало цензорів, тому вони “уточнили” назву і в такий спосіб знищили її символічність. У 1842 р. книжка вийшла під заголовком, що звучав як назва оборудки афериста Чичикова – “Пригоди Чичикова, або Мертві душі. Поема М. Гоголя”.
За сюжетом Чичиков відвідує поміщиків і кожного переконує дешево продати чи віддати даром мертві душі. (Паралель із сатаною, що купує змертвілі душі для пекла, простежується аж надто виразно). Та чи йдеться тут саме про померлих кріпаків? По суті – ні. Критики не раз зауважували, що мертвими автоматами у творі є самі поміщики, причому кожний наступний представник цієї “галереї поміщицьких типів” мертвіший за попереднього. Це вам нічого не нагадує?
1 Цитату з поеми “Мертві душі” наведено в перекладі за редакцією І. Сенченка.
В. Маковсъкий. Чичиков і Коробочка. 1901-1902 рр.
В. Маковсъкий. Ноздрьов і Чичиков зустрічаються в трактирі. 1901-1902 рр.
В. Маковський. Манилов. 1901-1902 рр.
Кукринікси. Собакевич. 1952 р.
Кукринікси. Плюшкін. 1952 р.
Механізми подібності
Спробуймо зрозуміти основну ідею “Мертвих душ” через основний композиційний принцип твору. Якщо виписати у стовпчик прізвища поміщиків – персонажів першого тому поеми в тому порядку, у якому їх відвідує Чичиков, і для характеристики кожного дібрати з тексту епітети, синонімічні слову “мертвий” у його символічному значенні, то відразу побачимо, як працює принцип “кожний наступний мертвіший за попереднього”. Усі персонажі “Мертвих душ” вважають себе християнами, а тому, поки не померли фізично, можуть подолати свій автоматизм і звернутися до Живого Бога. Отже, на землі мертвих душ не буває. А де бувають? І чому так злякалися цензори появи твору, який мав на меті повести читачів у пристановище мертвих душ?
Так, тепер ми можемо впевнено назвати літературний твір, який Гоголь мав за взірець, і зрозуміти, чому він остаточно визначив свій твір не як роман, а як поему. Подорож країною вічної смерті, де кожне коло наближає до прірви гріха… І не Чичиков веде нас цією країною – він сам стрімголов летить у пекельні глибини. Наш проводир – автор-оповідач, з його особистим ставленням до дійсності та ліричним способом вираження цього ставлення… Як Данте через віки простягає руку Вергілію, так Гоголь через віки простягає руку Данте. Розпочинається ще один літературний урок Гоголя. Його мета – навчитися в буденних соціальних проблемах бачити їхній глибокий вічний зміст, у буденних комедіях життя – божественну комедію буття. І найдоречнішим тут є досвід Данте – учителя для всіх часів і народів.
Ідея повторити творчий подвиг Данте цілком захопила Гоголя. Про перший том “Мертвих душ” він уже після публікації не раз говорить як про “своє пекло”. На черзі другий том – “своє чистилище”. Гоголь планує написати й третій том – “свій Рай”, де на всіх персонажів, зокрема й на самого Чичикова, чекає моральне відродження.
Однак для того, аби сам автор повірив, що таке відродження можливе, і переконав у цьому читачів, треба було вказати його реальні чинники. Треба було вивчати Росію, розуміти її справжнє життя. Тим часом Гоголь непогано знав Україну, а от Росію, крім Петербурга й Москви, бачив лише у віконце поштової карети. Микола Васильович сподівався на парадоксальну особливість свого таланту (у Петербурзі йому краще давалися твори про Україну, а в Україні – про Петербург), тому вирішив писати “Мертві душі” на батьківщині Данте.
Поки Гоголь працював над “пеклом” першого тому, усе було чудово. Завершуючи його в Римі, митець удався до найбільшого у творі ліричного відступу, що починається словами: “Русь! Русь! бачу тебе, з моєї чудової, прекрасної далечини тебе бачу…”.
Ліричний відступ в епічному творі – це авторське відхилення від викладу основних сюжетних подій для їх коментування або висловлення певних загальних роздумів, пов’язаних з основною темою твору.
Фінал першого тому “Мертвих душ” – один з найяскравіших у світовій літературі ліричних відступів. Тут Гоголь створює знаменитий символічний образ Русі-трійки. Він пройнятий таким самим героїчним пафосом, як фінал переробленого “Тараса Бульби”, де славне майбутнє Російської імперії автор пов’язує з вірою в “Російського Царя” (великі літери Гоголя). Однак якщо у фіналі першого тому “Мертвих душ” ці необгрунтовані сподівання – суто художня, естетична утопія, то “Тарас Бульба” вже наскрізь просочений політикою. У 1847 р. Гоголь оприлюднив публіцистичну збірку “Вибрані місця з листування з друзями”, у якій заповзявся навчити губернаторів і поміщиків управляти Росією. Ще не написавши “свого Раю”, митець, на відміну від Данте, уже радив усім не лише прочитати, яким він має бути, а й будувати його в реальному житті.
Останнє десятиліття Гоголя було, по суті, безплідним пошуком цього примарного “Раю”. Розповідали, що перед смертю він довго палив у каміні якісь папери. Деякі з гоголезнавців вважають, що то були невідомі розділи “Мертвих душ”. Хай там як, але спадкоємці письменника знайшли п’ять ретельно переписаних розділів другого тому поеми. У них з’являються нові герої, зокрема й чесні поміщики-підприємці…
Перевірте себе
1. Які події відбулися у творчому житті Гоголя 1835 р.?
2. Спираючись на знання, здобуті в дев’ятому класі, поясніть, що таке реалізм у літературі. Чи є ознаки цього напряму в повісті Гоголя “Шинель”? Якщо так, то які саме?
3. Робота в парах. Пригадайте європейську історію і поясніть, чому образ “маленької людини” став актуальним саме в середині XIX ст. Чи актуальний він сьогодні? Узявши до уваги свою відповідь на попереднє запитання, спробуйте розкрити значення творчості Гоголя для розвитку світової культури не лише в ХІХ-ХХ, а й у XXI ст.
4. Схарактеризуйте задум “Мертвих душ” як ідейно-композиційну єдність. Що завадило Гоголю вповні реалізувати цей грандіозний ідейно-творчий проект?
5. Як змінювалося авторське визначення жанру “Мертвих душ” у процесі написання твору? З чим це пов’язано?
6. Схарактеризуйте образ Чичикова як головного героя твору “Мертві душі”. Знайдіть у тексті його портрет. Чи можна вважати цей образ реалістичним?
7. Пригадайте, що таке психологізм. Чи властивий психологізм “Мертвим душам”? За допомогою яких художніх засобів Гоголь розкриває психологію своїх персонажів? Наведіть два-три приклади з тексту твору.
8. Спираючись на відповіді на попередні запитання, спробуйте визначити, до якого художнього напряму належить поема “Мертві душі”.
9. Розгляньте ілюстрації до поеми “Мертві душі”, уміщені на с. 88. Укажіть, у якому порядку Чичиков відвідував поміщиків, зображених на малюнках. Чому знання цієї послідовності важливе для розуміння ідеї твору Гоголя? Чи вдало художники передали характери персонажів? Поясніть свою думку.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)